10. Поняття наукової раціональності та її історичні типи.

У найзагальнішому виді рац-ть розуміється як постійна апеляція до доводів розуму і розуму і максимальне виключення емоцій, пристрастей, особистих думок при ухваленні рішень, що стосуються долі пізнавальних тверджень. Передумовою наукової рац-ті є той факт, що н. освоює світ в поняттях. Науково-теоретичне мислення, перш за все, характеризується як понятійна діяльність. У плані рац-ті наук. пізнання харак-ся ще двома рисами — це довідність і системність

Раціональне і ірраціональне – діалектичні філософські категорії які характеризують можливість пізнавальних засобів людської свідомості в їхньому відношенні до якісної різноманітності. Ірраціональне, тобто нерозумне, недосяжне розумом і навіть аналогічне.

Раціоналізм протиставляють:

-чуттєвому пізнанню в формах відчуття, сприйняття, уявлення;

-емпіричному пізнанню: знанню фактів, досвіду;

-безпосередньому знанню оригіналів.

Класичний раціоналізм (Гегель) засновується на ідеї тотожності буття і мислення;

Технократичний (Арон) на вірі в здібності тех..інтелекта в організації життя людей;

Критичний (Топлер) пов’язаний з вмінням ставити нові проблеми і знаходити теоретичні альтернативи.

В іст. філософського мислення можна виділити ряд етапів в розвитку уявлень про наукову рац-ть. Античність: панувала дедуктивна модель наук. рац-ті. Наукове знання представлялося у вигляді дедуктивно впорядкованої системи положень, в підставі якої лежали загальні передумови, істинність яких встановлювалася нелогічним і позадослідним шляхом. У цій моделі рац-ть зводилася до логіки мислення ученого. Визначальним чинником обгрунтованості наук. знання виступає досвід, факти, одержані в ході спостереження і експерименту. Завдання - створення індуктивної логіки. Наук. рац-ть = емпіричності наук. мислення. 2-а пол. 19 ст. Індуктивна логіка не має надійного логічного обгрунтування, висновки, одержані на її основі, не мають доказового значення. Спроби подолання парадоксів індуктіивної моделі за допомогою використання поняття вірогідності.

50-і рр 20ст. К. Р. Поппер відкидав можливість доказу істинності наук. положень на основі фактів. Основним критерієм наук. рац-ті - не довідність і підтверджуванність знання, а його непідтверджуваність (теорія фальсифікації) - "критичний раціоналізм". Свою модель наукового методу він наз. методом "припущень і спростувань". Але ця теорія виявилась дуже жорстка і спрощена - нереальна. 60—80 рр. Т. Кун і І.Лакатос. Кун - "парадигмальна модель" наук. знання – наук. діял-ть явл. рац-ою в тому ступені, в якому учений в своїй діял-ті керується визначеною дисциплінарною матрицею, або парадигмою, прийнятою науковим співтовариством. Лакатос - "дослідні програми" і кунівські парадигми. По Лакатосу учений діє раціонально, якщо в своїй діял-ті дотримується визначеної дослідної парадигми. Судити про рац-ті дій ученого можна в контексті тих, що приймаються в даний історич. період науковим співтовариством парадигмальних установок. Для раціональної діяльності є характерним відповідність вибираних засобів поставленим цілям. Створення абсолютистської, остаточної моделі наук. рац-ті неможливе. Сама наук. рац-ть - історично еволюційний ідеал, до якого наука повинна прагнути, але який в ній ніколи не реалізується повністю. У реальній історії наукового пізнання присутній і ірраціональна компоненту. Ірраціональний елемент присутній у всіх видах людської діяльності, але в н. домінує раціональний початок, а ірраціональні моменти мають локальне значення, і не вони направляють весь хід наук. прогресу людської діяльності.