19. Роль інтуїції та творчості .

Інтуї́ція—*здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття;

* у філософії - безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів.

Інтуїція є важливим фактором творчої свідомості. Її структура та форми найбільш повно відповідають цілісній природі художнього образу. Вона має безпосереднє відношення до пізнавального процесу. В межах ідеалістичної філософії ці якості інтуїтивного пізнавального відношення «,людина-світ», відповідають тенденціям до «,завершеного»,, абсолютного відкриття істини. Інтерпретації категорії «,інтуїція», в межах естетичних ідеалістичних вчень абсолютизували її чуттєвий зміст. Діалектика чуттєвого та логічного в пізнанні та художньої творчості була відкритою проблемою впродовж усього існування світової філософії. Від Платона і Аристотеля до сучасності методологічні проблеми аналізу інтуїтивного пізнання постійно звертають увагу вчених та митців різних філософських шкіл.

У XX ст. проблема інтуїції стає центральною для деяких шкіл західноєвропейської філософії, які отримали назву інтуїтівизму. Ці системи (А.Бергсон, Б.Кроче та ін.) ґрунтуються на абсолютизації інтуїції, як безпосереднього осягнення світу в творчій діяльності в акті його естетичного сприйняття й оцінки. У роботі «,Вступ до метафізики», А.Бергсон визначив інтуїцію як від «,інтелектуальної симпатії»,, яка допомагає проникнути в сутність предметів та понять самобутність цих об'єктів. Інтуїція є доповненням інтелектуального пізнання, яка активізує особистий потенціал інтелектуальних можливостей митця. Французький філософ трактував інтуїцію як безмежний творчий акт, у процесі якого інтуїція піднімається над інтелектом, подолає його обмеженість і стає виходом до нового знання.

20. Основні засади класифікації наук. Міждисциплінарні науки.

Античність продемонструвала не лише здатність до продукування нових знань, але й перші способи класифікації знань.

Одним з перших мислителів таку спробу зробив Арістотель. Свою наукову систему він поділяв на три частини. Вступною частиною у нього була «каноніка», як вчення про істину і її критерії, далі йшла фізика- як наука про різноманітні прояви буття, далі-етика- як поява від фізики. Всі розділи органічно поєднані. Класифікував науки за теоретичним рівнем так і за історичними межами їх виникнення. Поділяє науки на першу філософію, математику, фізику та на знання – на мистецтво та науки, які не слугують ні для насолоди, ні для необхідних потреб.

Бекон у своему «Новому Органоні» поділяв пізнання з одного боку, на те, яке вгадує природу, і те, яке тлумачить природу; з другого боку – прагне класифікувати всі науки на основі внутрішньої логіки їхнього розвитку. Звідси його поділ всіх наукових дослідів на світоносні та плодоносні.

Будь-яка наукова класифікація фіксує певні закономірності, звязки між класами обєктів. Багатомірність підходів до класифікації наук пояснюється розмаїттям елементів самої науки, вибором як одиниці відліку тієї чи іншої одиниці науки або функції , яку виконує відповідна науки у суспільному житті.

Найбільш традиційною вважаеться класифікація за:

• Предметом дослідження – виділяє такі науки як матем., фіз., хім., біологю.і тех.

• Поділ наук залежно від двох людських здатностей – пізнання та практичної дії- на теоретичні (фіз., хім., астроном.) та прикладні (раіотехніка, гірська справа, мед.)

• За використовуваним методом дослідження науки – описові, емпіричні, експериментальні, дедуктивні, точні.

• За відношенням до практики – теоретичні, «чисті», прикладні.

• За використанням математичних методів – на дедуктивні та на недедуктивні

• За х-ром наукових досліджень – емпіричні і теоретичні.

Інший підхід:

• Науки, які досліджують предмети у всій різноманітності їх властивостей

• Науки, які вивчають комплекси властивостей і їх відношень переважно у певних предметах

• Котрі вивчають окремі властивості і відношення у повному абстрагуванні від специфіки їхніх носіїв.

Міждисциплінарні науки – це науки обєктом яких є процеси самореалізації у відкритих системах як хім., фіз., біолог. та ін. у таких системах, які не знаходяться у термодинамічній рівновазі, за рахунок потока енергії і речовини з навкол. середовища утв. і підтрим. нерівноважність. Завдяки цьому виникає взаємодія елементів і підсистем, яка приводить до узгодженої поведінки і у р-ті утворенню нових стійких структур її самоорганізації.

21. Природничі науки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі.

До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика, хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством.

На базис природничих наук спираються прикладні науки.

До природничих наук зараховують:

-астрономію — науку про Всесвіт;

-фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі;

-хімію — науку про будову й перетворення речовин;

-біологію — науку про живу природу;

-науки про Землю — географію, геофізику й геологію;

-медицину — науку про людське тіло та його хвороби.

Соціально-гуманітарні науки не можуть механічно користуватись методологією природознавства. Необхідно брати до уваги своєрідність їх власного предмета та особливості соціального пізнання.

Технічні науки - науки, що вивчають закономірності розвитку техніки і визначають способи найкращого її використання. До головних технічних наук належать: металургія, гірництво, ливарна справа, машинознавство, електротехніка, теплотехніка, гідротехніка, радіотехніка, будівництво й ін. Технічні науки тісно пов'язані з точними науками (математика, кібернетика, інформатика) та природничими науками (фізика, хімія, геологія, біологія), впливають одна на одну, а при співдії їх виникають нові галузі (наприклад, біоніка).