- •Розділ 1 сучасна екологічна ситуація та головні екогеографічні проблеми в україні
- •1.1. Місце екогеографії та геоекології в системі наук про землю
- •1.2. Загальна характеристика сучасної геоекологічної ситуації в Україні
- •1.2.1. Надзвичайні екологічні ситуації та екологічний ризик
- •1.2.2. Найважливіші геоекологічні проблеми в Україні та причини їх виникнення
- •1.3. Сучасна екологічна політика України
- •1.3.1. Ядерна та радіаційна безпека України
- •1.3.2. Стан і проблеми зони відчуження чаес
- •1.3.3. Екологічна безпека оборонної діяльності
- •Розділ 2 екологічне законодавство і право в україні
- •2.1. Історія становлення і найхарактерніші ознаки природоохоронного законодавства і права в Україні
- •2.2. Сучасний стан нормативно-законодавчої бази України в галузі охорони природного середовища і використання природних ресурсів
- •2.3. Економічні механізми природоохоронної діяльності
- •Розділ 3 природно-ресурсний потенціал та основні геоекологічні проблеми використання й охорони природних ресурсів україни Загальні відомості
- •3.1. Ресурсні цикли в техносфері
- •3.2. Поняття екологічного та еколого-економічного потенціалів
- •Розділ 4 проблеми використання і охорони мінеральних ресурсів в україні
- •4.1. Сучасний стан мінерально-сировинної бази в Україні
- •Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу
- •Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля
- •Регіони розробки залізних і марганцевих руд (руд чорних металів)
- •Регіони видобутку сірки, солей та фосфоритів
- •4.2. Гірничопромислові ландшафти України та особливість рекультивації земель, порушених унаслідок гірничих розробок
- •Розділ 5 енергетична криза в україні та її екологічні наслідки Сучасна енергетична криза і причини її виникнення
- •5.1. Шляхи подолання енергетичної кризи
- •5.2. Сучасний стан енергоресурсів та енергетична політика України
- •Розділ 6 земельні ресурси україни та основні проблеми їх використання й охорони
- •6.1. Сучасний стан земельного фонду України
- •6.2. Основні причини погіршення якості земельних ресурсів України та заходи боротьби з ними
- •6.3. Нормативно-законодавча база у сфері використання й охорони земельних ресурсів в Україні
- •Розділ 7 водні ресурси україни: проблеми раціонального використання й охорони
- •7.1. Сучасний стан і головні проблеми водних ресурсів України
- •7.2. Заходи з очищення поверхневих і підземних вод України і контроль за якістю води
- •7.3. Законодавчо-правові аспекти охорони та відтворення водних ресурсів в Україні
- •Розділ 8 сучасний стан та основні проблеми ресурсів атмосферного повітря в україні
- •8.1. Головні сучасні проблеми атмосфери та їх вияв в Україні
- •8.2. Нормативно-законодавча база України та міжнародна співпраця у галузі раціонального використання й охорони атмосфери
- •9.1. Стихійні метеорологічні явища в Україні
- •9.2. Рекреаційні ресурси України: сучасний стан і перспективи освоєння
- •Розділ 10 вторинні ресурси україни та проблеми поводження з відходами
- •10.1. Основні геоекологічні проблеми, пов'язані з утворенням і нагромадженням відходів в Україні
- •10.2. Управління у сфері поводження з відходами в Україні
- •Розділ 11 проблеми використання і збереження біологічних ресурсів україни
- •11.1. Лісові ресурси, особливості їх використання й охорони в Україні
- •11.2. Проблеми використання та збереження ресурсів недеревної рослинності в Україні
- •11.3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України
- •12.1. Формування європейської та національної екомережі України
- •Розділ 13 техногенне навантаження на природне середовище. Медико-демографічні проблеми сучасної україни, пов'язані з цим навантаженням
- •13.1. Основні джерела та фактори техногенного впливу на природне середовище в умовах техногенезу
- •13.2. Потенціал стійкості природного середовища та його окремих компонентів до техногенного навантаження
- •13.3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні
- •13.3.1. Демографічний вибух і демографічний перехід
- •13.3.2. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні та причини виникнення демографічної кризи
- •13.3.3. Демографічна політика України
- •Розділ 14 моніторинг навколишнього природного середовища в україні
- •14.1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні
- •14.2. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза
- •14.3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України
- •Глосарій
Розділ 14 моніторинг навколишнього природного середовища в україні
Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Геоекологічний моніторинг — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Це забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Термін "моніторинг" походить від лат. monitor, що означає "той, що дивиться вперед", "той, що попереджує, застерігає". У науку це поняття ввів канадський учений Р. Ман напередодні Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (червень 1972 p.). Професор Ман запропонував називати моніторингом "систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи в просторі та часі з певними цілями та попередньо заданою програмою".
Ю.А. Ізраель (1978) зазначав, що моніторингом найправильніше вважати "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін "моніторинг довкілля" набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН із навколишнього середовища у 1972 р. і Генеральної Асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (UNEP), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. У межах цього документа було розроблено концепцію та програму моніторингу й оцінки стану довкілля.
Геоекологічний моніторинг — система спостереження та контролю за станом навколишнього середовища з метою визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулювальними засобами. Мета моніторингу полягає в реєстрації стану природних систем, його прогнозуванні, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.
Геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання таких рівнів:
— глобальний (біосферний), що здійснюється на міжнародному рівні;
— державний — відбувається в межах однієї країни й організується спеціальними органами кожної держави;
— регіональний — здійснюється в межах великих регіонів;
— локальний — виконується в межах окремих населених пунктів, на конкретних підприємствах.
Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення різних природних комплексів можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Національна служба моніторингу — це система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами й елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.
Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції й органи управління моніторингу перебувають у безпосередній залежності від масштабного рівня природних систем. Структура глобального рівня складається зі Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, в океані (на островах та спеціальних наукових суднах) та відповідних комунікаційних і контрольних засобів.
Регіональний системний моніторинг — система спостережень за станом перетворених ландшафтів, ландшафтно-технічних систем та їх середовища з метою визначення ступеня їх антропогенної перетвореності, оцінювання, прогнозування та регулювання. Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним питанням для тих регіонів, де переважають глибоко перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:
— моніторинг природно-заповідних ландшафтів — спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їх стійкості на основі збереження їх функціональної структури та нормального перебігу природних процесів;
— моніторинг лісогосподарських ландшафтів, сутність якого полягає в контролі за експлуатацією, природним відновленням і станом лісових насаджень, формуванні лісових ландшафтів, що мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв;
— моніторинг агроландшафтів — контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму ґрунтів та біологічної продуктивності агроекосистем, їх стану протягом вегетаційного періоду;
— моніторинг аквальних природних комплексів полягає в контролі нормального функціонування технічних систем, розвиткові характерних природно-антропогенних процесів (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також санітарного стану водойм;
— моніторинг міських та інших селітебних і рекреаційних ландшафтів — контроль їх стану та відповідності їх середовища до санітарно-гігієнічних норм, а також стійкості до промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень.
Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відмінності. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, та виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють та передають через національний центр моніторингу в Світовий координаційний центр. Окрім цього, тут оцінюють стан природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи у межах регіонів.
Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні, їх можуть звести до таких чотирьох блоків:
— інвентаризаційно-спостережно-контрольний;
— аналітико-прогнозно-рекомендаційний;
— накопичувально-ощадний (банк даних);
— комерційний.
Отже, геоекологічний моніторинг здійснюється з метою реєстрації стану природних систем, його прогнозування, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища. При цьому геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання глобального (біосферного), державного, регіонального та локального масштабних рівнів.
Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу.