- •Розділ 1 сучасна екологічна ситуація та головні екогеографічні проблеми в україні
- •1.1. Місце екогеографії та геоекології в системі наук про землю
- •1.2. Загальна характеристика сучасної геоекологічної ситуації в Україні
- •1.2.1. Надзвичайні екологічні ситуації та екологічний ризик
- •1.2.2. Найважливіші геоекологічні проблеми в Україні та причини їх виникнення
- •1.3. Сучасна екологічна політика України
- •1.3.1. Ядерна та радіаційна безпека України
- •1.3.2. Стан і проблеми зони відчуження чаес
- •1.3.3. Екологічна безпека оборонної діяльності
- •Розділ 2 екологічне законодавство і право в україні
- •2.1. Історія становлення і найхарактерніші ознаки природоохоронного законодавства і права в Україні
- •2.2. Сучасний стан нормативно-законодавчої бази України в галузі охорони природного середовища і використання природних ресурсів
- •2.3. Економічні механізми природоохоронної діяльності
- •Розділ 3 природно-ресурсний потенціал та основні геоекологічні проблеми використання й охорони природних ресурсів україни Загальні відомості
- •3.1. Ресурсні цикли в техносфері
- •3.2. Поняття екологічного та еколого-економічного потенціалів
- •Розділ 4 проблеми використання і охорони мінеральних ресурсів в україні
- •4.1. Сучасний стан мінерально-сировинної бази в Україні
- •Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу
- •Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля
- •Регіони розробки залізних і марганцевих руд (руд чорних металів)
- •Регіони видобутку сірки, солей та фосфоритів
- •4.2. Гірничопромислові ландшафти України та особливість рекультивації земель, порушених унаслідок гірничих розробок
- •Розділ 5 енергетична криза в україні та її екологічні наслідки Сучасна енергетична криза і причини її виникнення
- •5.1. Шляхи подолання енергетичної кризи
- •5.2. Сучасний стан енергоресурсів та енергетична політика України
- •Розділ 6 земельні ресурси україни та основні проблеми їх використання й охорони
- •6.1. Сучасний стан земельного фонду України
- •6.2. Основні причини погіршення якості земельних ресурсів України та заходи боротьби з ними
- •6.3. Нормативно-законодавча база у сфері використання й охорони земельних ресурсів в Україні
- •Розділ 7 водні ресурси україни: проблеми раціонального використання й охорони
- •7.1. Сучасний стан і головні проблеми водних ресурсів України
- •7.2. Заходи з очищення поверхневих і підземних вод України і контроль за якістю води
- •7.3. Законодавчо-правові аспекти охорони та відтворення водних ресурсів в Україні
- •Розділ 8 сучасний стан та основні проблеми ресурсів атмосферного повітря в україні
- •8.1. Головні сучасні проблеми атмосфери та їх вияв в Україні
- •8.2. Нормативно-законодавча база України та міжнародна співпраця у галузі раціонального використання й охорони атмосфери
- •9.1. Стихійні метеорологічні явища в Україні
- •9.2. Рекреаційні ресурси України: сучасний стан і перспективи освоєння
- •Розділ 10 вторинні ресурси україни та проблеми поводження з відходами
- •10.1. Основні геоекологічні проблеми, пов'язані з утворенням і нагромадженням відходів в Україні
- •10.2. Управління у сфері поводження з відходами в Україні
- •Розділ 11 проблеми використання і збереження біологічних ресурсів україни
- •11.1. Лісові ресурси, особливості їх використання й охорони в Україні
- •11.2. Проблеми використання та збереження ресурсів недеревної рослинності в Україні
- •11.3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України
- •12.1. Формування європейської та національної екомережі України
- •Розділ 13 техногенне навантаження на природне середовище. Медико-демографічні проблеми сучасної україни, пов'язані з цим навантаженням
- •13.1. Основні джерела та фактори техногенного впливу на природне середовище в умовах техногенезу
- •13.2. Потенціал стійкості природного середовища та його окремих компонентів до техногенного навантаження
- •13.3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні
- •13.3.1. Демографічний вибух і демографічний перехід
- •13.3.2. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні та причини виникнення демографічної кризи
- •13.3.3. Демографічна політика України
- •Розділ 14 моніторинг навколишнього природного середовища в україні
- •14.1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні
- •14.2. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза
- •14.3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України
- •Глосарій
2.2. Сучасний стан нормативно-законодавчої бази України в галузі охорони природного середовища і використання природних ресурсів
В Основному законі України — Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., визначено майже всі головні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Наприклад, у ст . 50 Конституції передбачається, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди". Також у цій самій статті кожному гарантується "право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення", і така інформація "ніким, не може бути засекречена". На жаль, донині все це є декларативним стосовно сучасного екологічного стану України, але дуже важливим з правового погляду.
У ст. 16 Конституції України визначаються такі обов'язки держави: "забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу".
Застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища в Україні передбачається здійснювати у таких напрямах:
— складання та затвердження екологічних нормативів природокористування (щодо надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
— складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарських структур.
За роки незалежності в Україні практично створено нове природоохоронне законодавство, тобто прийнято й затверджено такі основні закони та нормативно-законодавчі акти:
— Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p.;
— Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264 -XII;
— Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16 червня 1992 p. № 2456-ХІІ;
— Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 p. № 2707-ХІІ;
— Закон України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 p. № 46/95-ВР;
— Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. N" 40/95-ВР;
— Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від ЗО червня 1995 p. № 256/95-ВР;
— Закон України "Про відходи" від 5березня 1998р. № 187/98-ВР;
— Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV;
— Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 p. № 1908-ІІІ;
— Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015роки" від 21 вересня 2000 p. № 1989-ІІІ;
— Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 2 лютого 2000 p. № 1478-XIV;
— Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ;
— Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2000 p. № 2245-ІІІ;
— Закон України "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами" від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ;
— Закон України "Про тваринний світ" від 13 лютого 2001 р. № 2894-ІІІ;
— Закон України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. №3055-ІІІ;
— Закон України "Про питну воду і питне водопостачання" від 10 січня 2002 p. № 2918-Ш;
— Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-ХІІ;
— Водний кодекс України від 6 червня 1995 p. № 213/95-ВР;
— Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ;
— Кодекс України "Про надра" від 27 липня 1994 р. № 133/94-ВР.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і Державний комітет природних ресурсів України формують, забезпечують та реалізують державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Ці органи здійснюють нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання та відтворення. Ще зовсім недавно цю функцію виконувало Міністерство екології й природних ресурсів, яке згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів" від 15 вересня 2003 р. (зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 6 березня 2004 р.) було реорганізоване у дві державні установи:
— Міністерство охорони навколишнього природного середовища України — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності;
— Державний комітет природних ресурсів України — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.
Основними завданнями Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Державного комітету природних ресурсів України е:
— проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного навколишнього середовища для існування живої та неживої природи;
— забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу внаслідок забруднення навколишнього середовища;
— досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи,захист екологічних інтересів України.
Контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства здійснюють також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади: Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп), Державний комітет земельних ресурсів (Держкомзем), Державний комітет України з водного господарства (Держводгосп), Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики та ін. їх головні завдання полягають у:
— підвищенні ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;
— постійному вдосконаленні законодавчо-нормативної бази;
— поширенні сучасних методів і технологій ведення моніторингу;
— поліпшенні методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності;
— контролі за використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;
— контролі за використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу;
— контролі за використанням та охороною атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, в тому числі боротьбою з браконьєрством;
— контролі за використанням й охороною територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
— контролі за поводженням із небезпечними речовинами, в тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами, за дотриманням норм радіаційної безпеки;
— контролі за додержанням норм екологічної безпеки під час переміщення через державний кордон транспортних засобів та вантажів.
Україна прийняла філософію принципу "Сплачує той, хто забруднює", згідно з яким субсидування скасовується, а підприємства мають сплачувати екологічні платежі залежно від обсягів забруднювальних речовин, які їх утворюють. Основне джерело екологічного права Європейського Союзу — директиви, яких у цій сфері прийнято дуже багато, вони стосуються широкого кола питань. Директиви є зручним способом урегулювання проблем за допомогою права Співтовариства у державах-членах, але держава сама вибирає способи імплементації певних положень у внутрішнє законодавство.
Стратегічні напрями формування екологічної політики пропонуються Програмами дій з навколишнього середовища. За час проведення Європейським Співтовариством екологічної політики було прийнято шість таких програм. Першу прийняли у 1972 р., а у 2002 р. — шосту програму дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища терміном на 10 років. Вона стосується регулювання еколого-правової політики в таких сферах: зміна клімату; природа і біологічне різноманіття; навколишнє середовище, здоров'я та якість життя; природні ресурси і відходи. Ця програма ґрунтується, зокрема, на принципі "забруднювач платить", принципі попередження і превентивних дій, а також принципі усунення джерел забруднення.
Ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Розроблено низку законодавчих і нормативних актів з метою реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Набув чинності й виконується Закон України "Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки".
Відповідно до європейських вимог національна екологічна політика має постійно вдосконалюватися і розвиватися. Те, що було прийнято у 90-х роках минулого століття, нині потребує актуалізації з урахуванням нових глобальних, європейських і національних реалій, рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі. Проблема полягає у бракові постійно діючого національного законодавчого механізму актуалізації стратегічних рішень з екологізації розвитку держави, інтеграції цілей екологічної політики з цілями соціально-економічної, інноваційної та інших політик розвитку.
18 березня 2004 р. набув чинності Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". У цій Програмі визначається механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі, що включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, потрібні для ефективного правотворення та правозастосування.
Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, які висуває Європейський Союз (ЄС) до держав, що мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС — пріоритетна складова процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, у свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Acquis communautaire (acquis) правова система Європейського Союзу, до якої належать акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського Співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки й Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Адаптація законодавства — процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність до acquis communautaire. З метою гармонізації природоохоронного законодавства України з європейським прийнято низку нових законодавчих актів:
— Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 p. № 1864-IV;
— Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 p. № 1862-IV;
— Закон України "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату" від 4 лютого 2004 р. № 1430-ІУтощо.
24 червня 2004 p. був прийнятий Закон України "Про екологічний аудит", за яким визначаються основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту; він спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Положення цього закону поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.
Екологічний аудит здійснюється у процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також виконання господарської та іншої діяльності.
15 березня 1999 р. Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Згідно з угодою Україна бере на себе зобов'язання підтримувати рівень викидів парникових газів до 2008—2012 pp. на рівні 1990 р. (так само як і Росія та Нова Зеландія), в той час як Швейцарія, більшість країн Центральної і Східної Європи та Європейський Союз мають зменшити викиди на 8, США — на 7, Канада, Угорщина, Японія та Польща — на 6 %. 4 лютого 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату".
Отже, до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні належать такі:
— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
— поліпшення екологічного стану басейнів річок України та якості питної води;
— стабілізація та покращення екологічного становища в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
— запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного становища;
— формування збалансованої системи природокористування, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві" сільському господарстві та на транспорті.