§3. Індуктивні узагальнення

Першою узагальнюючою формою висновку в судовому дослідженні, як було вказано вище, виступає індукція.

Індуктивне узагальнення на перших етапах дослідження не ставить своїм завданням вияснення взаємозвязків між фактами, і вирішує по суті справи, лише питання про належність доказів, відбираючи із множинності даних, що оглядаються і аналізуються слідчим, лише факти, які мають спільну ознаку. Кожен з таких фактів хоч і по-різному – з різних сторін і в різній формі – вказує на одну ознаку, спрямовує на думку про їх походження від однієї причини.

Такого роду індукції в судовому дослідженні належить досить важливе значення, так як вона сприяє накопиченню доказового матеріалу, створює той фундамент з фактичних даних, на якому базується вся побудова наступного доказування в суді.

Професор Строгович зазначає: “Путём индукции мы обобщаем признаки ряда фактов, случаев, и из обобщения признаков отдельных фактов, случаев выводим общее правило. Но ведь сколько бы частных случаев мы не изучали, всё это будет сумма частных фактов, и никакого общего правила из этого не получится: его можно предполагать, но нельзя утверждать с достоверностью”.

Це положення може бути віднесено і до індукційних узагальнень в судовому розгляді. Хоча тут мова йде про пізнання одиничного складного поняття, а не про встановлення правил чи закону, якому підкоряється ряд однорідних явищ. Знання про правильність узагальнення, а також про фактичний матеріал, який відноситься до справи, буде при такому підході лише припущенням.

Не дивлячись на вказану обмеженість висновку, індуктивне узагальнення являє собою якісно нову ступінь в дослідженні. Якщо різні одиничні факти, які виступають доказами, дають підставу для маловірогідного висновку про вчинення злочину, то індуктивний висновок про ряд таких фактів збільшує ступінь вірогідності такого знання. Розглядаючи такі докази, як наявність плям крові на одязі обвинуваченого, виявлення в нього вдома сокири з кровю, факт погрози на адресу потерпілого, ми маємо всі підстави для висновку про належність обвинуваченого до вчиненого злочину. Але наш висновок буде лише вірогідним, так як ми не пішли дальше індуктивного обєднання ряду фактів в одну групу. Але отриманий висновок буде володіти більшим ступенем вірогідності в порівнянні з висновками відносно кожного одиничного факту. Оскільки на початку розслідування індуктивний умовивід – це висновок від ряду фактів без аналізу взаємозвязку між ними, оскільки і висновок в ньому буде лише сумою вірогідностей, але не достовірним знанням, так як сумуючи вірогідність, модна отримати лише більший її ступінь, але не достовірне знання. Для отримання достовірного знання індукція повинна бути повязана з іншими формами висновків і перш за все з дедукцією.

§4. Версія. Побудова судових версій

Гіпотезою в логіці називається припущення, яке пояснює походження конкретних фактів чи причини, що лежать в основі закономірностей явищ, які досліджуються. Пояснити походження явищ, які досліджуються – означає пізнати причину, яка породила дані явища. Взаємозв’язок між явищами, для пізнання якого будується гіпотеза, являє собою об’єктивний зв’язок, тобто такий зв’язок, існування якого не залежить від нашої свідомості. З допомогою гіпотези ми лише відкриваємо цю об’єктивно існуючу залежність явищ.

В судовому розслідування при поясненні окремих фактів або сукупності обставин, часто висувають ряд гіпотез, які по-різному пояснюють ці факти, тому їх називають версіями (з лат. verso, versare – видозмінювати). Версія в судовому розслідуванні – це одна з гіпотез, що пояснює виникнення і властивості окремих обставин злочину, або подію злочину в цілому.

Кожний одиничний факт, що виступає в якості доказу сам по собі слугує обставиною лише для малоймовірного висновку про подію злочину в цілому. Але якщо цей одиничний факт буде підкріплено іншими фактами він набуває більшої доказової сили.

Ще в 1876 р. Бентам в “Трактате о судебных доказательствах” писав про те, що “Два момента, весящие каждый в отдельности не больше пёрышка, в случае совпадения давят обвиняемого с тяжестю жернова”.

Таким чином першою і основною умовою побудови версії виступає правило про розгляд індуктивно зібраних фактичних даних в їх взаємозв’язку і обумовленості. Без цього неможливо вирішити питання про причину, що викликала ці факти.

Це можна виразити в формі умовного судження: “якщо існувала причина А, то її діями будуть “-а, -б, -в, -г”. Але, що стосується судового слідства, то воно не вписується в межі формальної логік, для правильності висновку застосовується специфічний характер зв’язків між фактами, який визначається в кожному конкретному випадку комплексом тих реальних умов, в яких скоювався злочин. Це умови місця, часу вчинення злочину, особи злочинця.

Так, по одній справі про вбивство з метою пограбування кравчині К. були добуті наступні дані. Труп 60-річної К. був виявлений в її квартирі, лежав на підлозі. К. була одягнута в старий домашній халат. На трупі виявлені сліди боротьби. Речі були розкидані по кімнаті, платтяний шкаф відкритий, на підлозі лежало зимове пальто К. з залишками відірваного коміра з цінного хутра. Сусідки свідчили, що К. вела замкнутий стиль життя, нікого з сусідів не пускала в свою квартиру. Клієнтами К. були переважно артисти театрів яким вона шила білизну. К. була охайною жінкою, ретельно слідкувала за своїм одягом. До всіх, хто приходив до неї відносилась обережно, спочатку привідкривала двері не виймаючи цепочки, а потім вже впускала в квартиру, якщо людина була знайома.

Судмедекспертизою було встановлено, що смерть К. наступила від асфіксії в результаті сдавлення шиї руками, а також було встановлено, що К. перед вбивством була згвалтована.

Особливе в даній сукупності проявилося в такому незвичайному факті, як згвалтування 60-річної жінки. Цей факт був для слідчого важливою ознакою, за допомогою якої з числа знайомих потерпілої були виключені чоловіки перестарілого віку та жінки. Але роль цього факту була не лише негативною. Він допоміг звернути увагу на одного з знайомих потерпілої – А., 35-ти років, який рік назад притягався до громадського суду за наклепницьку заяву про те, що він співпроживав з декількома жінками по місцю роботи. Це навело слідчого на версію про причетність А. до грабежу, згвалтуванню і вбивства К. в подальшому дана версія була повністю доказана.

Другим етапом після побудови версій виступає доказ версій з точки зору істинності або хибності. Так, в наведеному прикладі про вбивство та згвалтування кравчині, слідчий дедуктивним шляхом прийшов до висновку, що якщо 35-річний А. вбив та згвалтував кравчиню, то в такому випадку повинні мати місце такі факти. А. буде намагатися забезпечити собі фальшиве алібі чи просто відмовиться відповідати на питання про своє місце перебування в момент вчинення злочину; на тілі А. будуть виявлені сліди боротьби з жертвою – укуси, подряпини і т. д.; у А., або його близьких повинні бути виявлені речі викрадені у К., і т.д.

Перевірка цієї версії може бути здійснена не інакше, як шляхом проведення слідчих дій, спрямованих на виявлення вказаних фактів. Слідчим були заплановані і проведені допит А., вияснення осіб, з якими А. знаходився в близьких відносинах, обшуки у А. і його знайомих, медичне обслідування А., допит свідків по справі і т. д. результати перевірки підтверджували висновки. А. свідчив, що в момент вчинення злочину (з 6 до 8 вечора) він знаходився в одному з магазинів, підбираючи собі обув, і посилався при цьому на завідуючого магазином – свого знайомого. На допиті ця особа не підтвердила покази А. При обшуку у одного з близьких знайомих обвинуваченого – Н. – були знайдені викрадені у К. речі. На допиті Н. заявила, що ці речі їй приніс А.

Таким чином отримані на даному етапі розслідування факти показували, що слідчий вибрав правильний напрямок, так як отримані факти підтверджували взяту версію.