Література

1. Выдрин В.М. Введение в специальность. — 2-е изд. - М.: Физкультура и спорт, 1980. — 119 с.

2. Гогунов Э.Н., Мартьянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта: учеб. пособие. — М.: Изд. центр «Академия», 2000. — 288 с.

3. Лубышева Л.И. Социология физической культуры и спорта: Учеб. пособие. – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 240 с.

4. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 361 с.

5. Психология физического воспитания и спорта / Н.П. Гуменюк, В.В. Клименко — К.: Высшая школа: 1985. - 311 с.

ДОДАТОК А

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ СПОРТУ

У розвитку П. с. умовно виділяють три етапи. Перший етап 1920-30-і та 1945-50-і роки — зародження і становлення П. с. як спеціальної галузі психологічного знання. Його можна назвати описово-пояснювальним етапом з тенденцією виходу в практику спорту. Другий етап 1960-80-і роки характеризувався послідовним зростанням інтенсивного розвитку експериментальних досліджень спортивної діяльності. Його можна назвати експериментальним. Третій етап охоплює 80-і роки і до наших днів — упровадження досягнень П. с. у практику спорту, виникнення наукової проблематики психологічного забезпечення спортивної діяльності, тобто науково-практичний етап.

Моментом "народження" П. с. можна вважати дати виходу у світ перших робіт П.А. Рудика (1924-1925 роки), А.П. Нечаєва (1927-1930 роки). Проблематика і методи психології спорту в цей час тісно переплітаються з психотехнікою і рефлексологією, особливо в психогігієнічному напрямкі. Складаються психологічні характеристики видів спорту і впливу фізичних вправ на психіку спортсменів.

Післявоєнні 1950-і роки — період становлення П. с. як спеціальної галузі психологічних знань. Коло дослідників П. с. у цей період включає представників московської (П.А. Рудик, О.А. Черникова, Т.М. Гагаєва, Н.А. Худанов) і ленінградської (А.Ц. Пуні, Р.С. Абельська, А.Г. Рафалович, К.А. Скобєнніков, Л.Р.Єгупов, Д.Я.Богданова, Б.Н.Смирнов) наукових шкіл психологів спорту і викладачів психології інститутів фізичної культури: Вірменського (А.А. Лалаян), Грузинського (В.Г. Норакидзе, Г.М. Двалі, М.Г. Амилохварі), Київського (Н.Р. Богуш, И.М. Онищенко), Литовського (Ю. Палайма) та ін. Перша вітчизняна монографія в галузі П. с. належить проф. А.Ц. Пуні — "Нариси психології спорту" (1959 р.) Вона узагальнила результати досліджень з П. с. у 1950-і роки. До кінця 1950-х років П. с. становила собою цілком прикладну галузь радянської психологічної науки.

Період 1960-70-х років виділяється відзначений великою кількістю дисертаційних досліджень із проблем П. с. (Т.Т. Джамгаров, Л.Д. Гіссен, Б.А. Вяткін, О.В. Дашкевич, Е.Н. Бабаків, В.П. Некрасов, В.А. Плахтієнко), монографій, збірників, статей, конференцій, симпозіумів, семінарів. Проблематика досліджень охоплює нові напрями: вікова, педагогічна, інженерна, соціальна, медична психологія в спортивній діяльності. Розробляють питання психологічної підготовки спортсмена, емоцій у спортивній діяльності, ідеомоторики і психомоторики спортсмена, мобілізаційної готовності до змагання, психологічні питання тренування й ін.

Видані монографії (О.А. Чернікова, К.П. Жаров, Н.А. Худанов, А.В. Родіонов, Г.М. Гагаєва, А.Ц. Пуні та ін.). З'явилися роботи з психодіагностики спортивних здібностей (А.В. Родіонов), психогігієни і психорегуляції (О.А. Чернікова, О.В. Дашкевич), антиципації у спорті (Е.Н. Бабаків), психології особистості спортсмена (А.Ц. Пуні, Б.А. Вяткін, В.П. Некрасов, Л.Н. Собчик, Д.Я. Богданова та ін.). Виник новий напрям досліджень соціально-психологічних аспектів фізичного виховання (Ю.Л. Ханін, Є.П. Іл’їн, Д.Я. Богданова, А.А. Лалаян, Л.Н. Данилова, Р.Л. Кричевський та ін.). Створено першу бібліографію П.с. (А.А. Лалаян).

У 1980-і роки виходить велика кількість монографій (Ф. Генов, А.В. Родіонов, Ю.Л. Ханін, Б.А. Вяткін, Е.Н. Бабаків, В.А. Плахтієнко, Ю.М. Блудов, В.А. Марищук, Л.К. Сєрова, Т.Т. Джамгаров, В.І. Румянцева, Ю.А. Коломейцев, Г.Д. Горбанів та ін.). Спортивні психологи починають працювати в комплексних наукових групах і у збірних командах (Г.Д. Горбанів, А.В. Родіонов, Н.А. Худанов, Е.Н. Бабаків й ін.). П. с. стає обов'язковою складовою частиною в системі фізкультурної освіти. Програми з П.с. систематично обновлюють, поглиблюють, створюють різноманітні спецкурси. Виходять нові навчальні посібники (А.В. Родіонов, Т.Т. Джамгаров, А.Ц. Пуні, Е.П. Іл’їн, В.П. Гуменюк, В.В. Клименко, В.М. Мельников, Д.Я. Богданова, І.П. Волков). Створюють методи психотренінгу і психорегуляції у спорті. Виникли і набули поширення міжнародні зв'язки спортивних психологів. Психологи спорту Росії є членами міжнародних організацій ІССП і ФЕПСАК, систематично беруть участь у симпозіумах, конференціях. Історія П. с. у Росії набула статусу наукової проблеми і потребує спеціальної розробки в рамках історії вітчизняної науки.

Визначальний вплив на формування П. с. справили праці В.Ф. Чижа (1910), А.П. Нечаєва (1930), А.Ц. Пуні (1930, 1952), П.А. Рудика (1925, 1974), О.В. Чернікової (1937, 1959), А.А. Лалаяна (1980) та їх послідовників у нашій країні й за кордоном. Перший Міжнародний конгрес із проблем П. с. був організований французом Пьером де Кубертеном у 1913 р. у Лозанні. Міжнародне товариство психологів спорту було створено в 1965 р., Європейську асоціацію спортивних психологів — у 1968 р. Членство в цих організаціях дає змогу вітчизняним психологам спорту здійснювати обмін науковими ідеями і результатами досліджень. Загальне керівництво П. с. у Росії покладено на Всеросійську федерацію спортивної психології (ВФСП), першим президентом якої був проф. В.А. Плахтієнко.

ДОДАТОК Б

Об'єктом педагогіки спорту є спортивна діяльність і людина, що займається нею. Предметом — виховання й освіта, здійснювані в процесі занять спортом. Виникнення П. с. викликане загальним підвищенням ролі виховання у поступальному розвитку суспільства в умовах промислової революції і специфічних особливостей самого спорту. Спортивна діяльність моделює в ігровому, а значить, і в дещо умовному вигляді складні життєві ситуації, і тому містить у собі в потенційному вигляді можливість вирішення виховних завдань. Разом з тим спортивна діяльність містить ряд істотних протиріч діалектичного характеру, що ускладнюють виховний процес.

Метою педагогіки спорту є встановлення закономірностей впливу спорту на особистість і на цій основі визначення шляхів використання можливостей спортивної діяльності для усебічного фізичного розвитку людини і забезпечення оптимальних зв'язків з іншими сторонами виховання: моральним, розумовим, трудовим і естетичним.

ДОДАТОК В