2. Поняття романтизму. Основні етапи розвитку та течії романтизму

Назва терміна «романтизм» вказує на зв'язок із середніми віками, коли в літературі був популярний жанр лицарського роману.

Романтизмом прийнято називати напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці ХVШ — поч. ХІХ ст.

Назва виникла від французького слова «romantisme», яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.

Романтизм — напрям у літературі та мистецтві І чверті ХІХ ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції.

Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.

Уперше термін згадується в 1650 р. В Іспанії це слово спочатку означало ліричну і героїчну пісню-романс. Потім епічні поеми про лицарів — романи. Саме слово «романтичний» як синонім «живописний», «оригінальний» з'явилося у 1654 р. Його вжив француз Бальданепарже.

Пізніше, на початку ХVIII ст., це слово використовувалось уже багатьма письменниками і поетами, у тому числі й письменниками-класицистами. (Зокрема, Поуп називає свій стан романтичним, пов'язуючи його з невизначеністю).

В кінці ХVIII ст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю класичний — романтичний. Цю опозицію підхопили і зробили відомою по всій Європі. Так, поняття «романтизм» стало вживатися як термін теорії мистецтва.

Письменники-романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення.

Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.

Романтики уявляли розум ототожненням прагматизму, тому просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність.

3. Етапи розвитку романтизму

Передромантизм — явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі ІІ половини ХVIII ст., які підготували ґрунт для розвитку романтизму.

Риси:

• зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості;

• відведення головної ролі уяві, фантазії, творчості;

• виникнення поняття «романтичного», що передувало появі терміна «романтизм».

Ранній романтизм (кінець ХVIII — початок ХІХ ст.)

Доба наполеонівських війн та період Реставрації утворили першу хвилю романтизму. В Англії це творчість поетів Дж.Г.Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кітса, романіста В.Скотта, у Німеччині — майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і блискучого лірика й сатирика Генріха Гейне.

Риси:

—універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті (що існує і має існувати), дати йому синтезуюче художнє вираження;

• тісний зв'язок із філософією;

• тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження;

• розлад з дійсністю;

—різке протиставлення дійсності й ідеалу, розчарування й негативізм.

Розвинені форми (20—40-ві рр. ХІХ ст).

Друга хвиля романтизму розпочинається після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть у Франції — Віктор Гюго, Ж. Санд, О.Дюма; у Польщі — А. Міцкевич, Юліум Словацький, в Угорщині — Шандор Петефі. Романтизм у цей час широко охоплює живопис, музику, театр.

Під впливом європейського романтизму розвивалася американська література, яка вела початок від цього часу і була представлена романістичними творами Дж. Ф.Купера, Е. По.

Пізній романтизм (після революції 1848 р.).

Романтизм не був монолітним. У ньому існували різні течії.

Течії романтизму

Народно-фольклорна (початок ХІХ ст.) — течія, орієнтована на фольклор і народнопоетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у «Ліричних баладах» У.Вордсворта, перше видання яких з'явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов'янському світі.

Особливості:

• не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архетипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народнопоетичного мислення;

• їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;

• не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

«Байронічна» (Дж. Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона.

Особливості:

• серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як «ідеалізацію заперечення»;

—розчарування і меланхолія, депресія, «світова скорбота» — ці «негативні емоції» набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;

• культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість;

—гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;

—контраст, антитеза — головні елементи художнього твору.

Гротескно-фантастична, яку ще називали «гофманівською», за іменем її найвідо- мішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести пізній готичний роман, у певних аспектах творчість Е.По, Гоголя «петербурзьких повістей».

Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі 30—40-х років ХІХ ст., проявляючись у творах В.Гюго, Жорж Санд, Г.Гейне, Е.Сю, Е. Джонса та ін.

Особливості:

• перенесення акценту з критики і заперечення на пошуки «ідеальної правди», на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя;

• проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи;

• виступ проти «індивідуалізму сучасної людини» і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви;

• вираженння оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;

• широке використання риторичних засобів.

^ «Вольтерівська» течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В. Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.