3. А. Конан-Дойль — послідовник е.По. Детективні твори письменника. Їх загальна характеристика

АРТУР КОНАН-ДОЙЛЬ (1859—1930) — один із класиків кримінального детективу. Медик за професією, працював лікарем під час англо-бурської війни. Знання медицини, хімії, психології допомогли йому в художньому втіленні тематики, пов'язаної з криміналістикою. Виступав як поет (зб. «Вірші дії»), автор історичних романів («Бригадир Жерар», «Міхей Кларк» та ін.), новеліст, який розповідав про службу в колоніях Британської імперії. Але світову славу приніс йому цикл новел про нишпорку Шерлока Холмса та його товариша доктора Ват- сона. В них письменник розвинув традиції Е.По, одного із засновників детективної літератури.

Артур Ігнатіус Конан Дойль народився 22 травня 1859 року в столиці Шотландії м. Едінбурзі на Пікарді-плейс у родині художника й архітектора. Його батько Чарльз Алтамонт Дойль одружився у 1855 році, у віці двадцяти двох років з Мері Фолі, молодою дівчиною, віком сімнадцяти років. Мері Дойль захоплювалася книгами, була головним оповідачем у родині, і тому Артур дуже зворушливо згадував про неї. На жаль, батько хлопця був хронічним п'яницею, і тому родина часто бідувала, хоча він і був, за словами свого сина, дуже талановитим художником. У дитинстві Артур багато читав, мав дуже різнобічні інтереси. Його улюбленим автором був Майн Рід, а улюбленою книгою — «Мисливці за скальпами».

По досягненні хлопцем дев'яти років багаті члени сімейства Дойль запропонували оплачувати його навчання. Протягом семи років він повинен був ходити у школу- інтернат єзуїтів у Англії Ходдер — підготовчу школу Стоуніхерста (велика закрита католицька школа в Ланкаширі). Через два роки Артур перебрався в Стоуніхерст, де викладали сім предметів: абетку, рахунок, основні правила, граматику, синтаксис, поезію, риторику. Харчування там було досить убоге і не мало великої різноманітності, а тілесні покарання були надто суворими. Артура часто били по кистях рук.

Саме протягом цих важких років у школі-інтернаті юнак зрозумів, що у нього талант до складання історій, тому він часто був оточений групами захоплених молодих студентів, які слухали дивні історії, котрі він складав, щоб розважити їх. На одні із різдвяних канікул, у 1874 році, він на три тижні, за запрошенням своїх родичів, поїхав до Лондона. Він відвідав театр, зоопарк, цирк, Музей воскових фігур мадам Тюссо і залився дуже задоволений цією поїздкою. Згодом тепло відзивається про свою тітоньку Анкет — сестру батька, а також дядька Діка.

В останній рік навчання Артур видавав журнал коледжу і писав вірші. Крім того, він займався спортом, головним чином крикетом, у якому досяг гарних результатів. Потім поїхав до Німеччини в місто Фельдкірх вивчати німецьку мову, де продовжував займатися спортом: грати у футбол та екзотичний футбол на ходулях. Улітку 1876 року Дойль виїхав додому, але по дорозі заїхав у Париж, де жив кілька тижнів у свого дядька. У 1876 році він одержав документ про освіту і був готовий до зустрічі із дорослим світом. Батько на той час почав божеволіти.

Традиції сімейства Дойль диктували займатися аристократичною кар'єрою, але Артур все-таки вирішив зайнятися медициною. Це рішення було прийнято під впливом доктора Брайена Чарльза, статечного, молодого квартиранта. У жовтні 1876 року юнак став студентом медичного університету. Навчаючись, Артур зустрічався з багатьма майбутніми авторами, такими як Джеймс Баррі та Роберт Льюїс Стівенсон. Але найбільший вплив на нього справив один із його викладачів доктор Джозеф Белл, який був майстром спостережливості, логіки, висновків і виявлення помилок. У майбутньому він послужив прототипом Шерлока Холмса.

Навчаючись, Дойль намагався матеріально допомогти своїй родині, у якій було ще семеро дітей; він працював і аптекарем, і помічником різних лікарів... Зокрема, на початку літа 1878 року Артур найнявся учнем і фармацевтом до лікаря з найбід- нішого кварталу Шеффілда. Цей лікар добре поставився до хлопця і тому наступне літо юнак знову провів у нього, працюючи асистентом.

Конан-Дойль багато читав і через два роки після закінчення медичної освіти вирішив спробувати себе в літературі. Навесні 1879 року він написав маленьке оповідання «Таємниця Сасської долини». Воно побачило світ трохи зміненим, що засмутило Артура, але отримані за твір 3 гінеї надихнули його писати далі. Він відіслав ще кілька оповідань, розуміючи, що так він теж може заробляти гроші. Здоров'я його батька погіршувалося, його забрали до психіатричної лікарні, і, отже, Дойль став єдиним годувальником своєї родини. У 1880 році приятель Артура — Клод Аугустус Кур'є запропонував йому посаду хірурга, на яку претендував сам, на китобої «Надія» під командуванням Джона Гріюча, що полював у районі Північного Полярного Кола. Так юнак почав подорожувати. Спочатку «Надія» зупинилася біля берегів острова Гренландія, де бригада перейшла до полювання на тюленів. Майбутній лікар був вражений побаченими картинами. Згодом ця пригода була відображена в оповіданні «Капітан «Полярної Зірки». Без великого ентузіазму Конан Дойль повернувся до занять у 1880 році.

У 1881 році він закінчив Едінбурзький університет, де отримав ступінь бакалавра медицини і ступінь магістра хірургії. Влаштувався корабельним лікарем на судні, що ходило між Ліверпулем і західним узбережжям Африки, і 22 жовтня 1881 року для нього почалося чергове плавання. Африка здалася йому настільки огидною, як Арктика привабливою. Тому він покинув корабель і в середині січня 1882 року перебрався в Англію у Плімут, де спільно працював ще з одним лікарем. Ці перші роки практики добре описані в його книзі «Листи Старка Монро». Але між чоловіками виникли непорозуміння після яких Дойль поїхав у Портсмут, де відкрив свою першу практику, розташувавшись у будинку за 40 фунтів річних. Спочатку клієнтів не було, і тому у майбутнього письменника з'явилася можливість присвятити свій вільний час літературі. Він написав оповідання «Блуменсдайський яр», «Мій друг — убивця» і публікувався в журналі «Лондон сосайті» у тому ж 1882 році. Живучи в Портсмуті, артур зустрічається з Елмою Уелден, з якою обіцяв одружитися. Але у 1882 році після багаторазових сварок вони розлучилися, і дівчина виїхала до Швейцарії.

В один із березневих днів 1885 року доктор Пайк, його друг і сусід, запросив Дойля дати консультацію Джеку Хоукінсу, синові вдови Емілі Хоукінс із Глостершира. У нього був менінгіт, і через кілька днів хлопець помер. Ця смерть дозволила познайомитися з його сестрою Луїзою Хоукінс, якій було 27 років. З Артуром вони заручилися у квітні, а 6 серпня 1885 року одружилися.

Після одруження Дойль активно займався літературою. Він друкувався у журналі «Корнхілл». Одне за одним виходили його оповідання, але молодий талант хотів більшого, прагнув, щоб його помітили, а для цього необхідно було написати щось серйозне. У березні 1886 року Конан-Дойль почав писати роман, який приніс йому популярність. Цей роман, що вийшов у 1887 році під назвою «Етюд у багряних тонах», познайомив читачів із Шерлоком Холмсом (прототипи: професор Джозеф Белл, письменник Олівер Холмс) і доктором Ватсоном (прототип майор Вуд), які стали незабаром знаменитими. Окремим виданням роман вийшов на початку 1888 року і був доповнений малюнками батька Дойля — Чарльза.

Початок 1887 року був ознаменований у житті Артура новими дослідження поняття «життя після смерті». Разом зі своїм другом Боллом із Портсмута провів свій перший спіритичний сеанс, після чого займався спіритизмом та окультизмом усе своє подальше життя.

У серпні 1891 року, після важкої хвороби, Конан-Дойль вирішив залишити медичну практику і повністю присвятити себе літературній діяльності.

У 1892 році Луїза народила йому сина. Вони назвали його Кінгслі. Дойль продовжував писати оповідання, але образ Шерлока Холмса не йшов з голови, і тому автор вирішив позбавитися від нього. Він написав кращі, на його думку, романи: «Вигнанці», «Велика тінь».

Дружині Луїзі був поставлений діагноз «туберкульоз», і тому сім'я перебралася в містечко Давос, розташоване в Альпах. Там письменник активно займався спортом, писав оповідання. Його запросили читати лекції про спіритизм більше ніж у 30 містах Сполучених Штатів. Ці лекції мали успіх, але сам Дойль сильно від них стомився.

Восени 1895 року Артур разом з Луїзою і своєю сестрою Лотті поїхав у Єгипет і протягом зими 1896 року знаходився там, сподіваючись, що теплий клімат буде корисним для дружини. Наприкінці 1896 року він повернувся в Англію і закохався у Джеан Лекі, надзвичайно красиву 24-річну жінкою з білявим волоссям і яскравими зеленими очима. Вона була інтелектуалкою, гарною спортсменкою.

Коли у грудні 1899 року почалася англо-бурська війна, Конан Дойль відплив у Африку. Пізніше у своїй книзі «Велика бурська війна» він відобразив усі страхіття війни. Книга у п'ять сотень сторінок була хронікою, виданою в жовтні 1900 року, і стала шедевром військової вченості. Після цього він кинувся з головою в політику, але успіху не досяг.

У 1902 році Дойль закінчив роботу ще над одним великим доробком про пригоди Шерлока Холмса — повість «Собака Баскервілів». І майже одразу ж з'явилися чутки про те, що автор гучної повісті украв ідею у свого друга-журналіста Флетче- ра Робінсона. Довгий час ці плітки обговорювалися.

Після дев'яти років таємного залицяння Конан Дойль і Джеан Лекі одружилися 18 вересня 1907 року. Через кілька років після одруження Дойль видав свої найкращі твори: «Пістрява стрічка», «Родні Стоун», «Окуляри долі», «Бригадир Жерара», «Злочин у Конго», «Загубений світ». Вони мали успіх не менший, ніж твори про Шерлока Холмса.

У травні 1914 року, сер Артур разом з леді Конан-Дойль і дітьми поїхали до Канади, де прочитав цикл лекцій. Потім заглибився в окультизм, подорожував Голландією, Данією, Швецією і Норвегією.

У 1930 році, вже прикутий до ліжка, він здійснив свою останню подорож — піднявся зі свого ложа і пішов у сад. Коли його знайшли, він лежав на землі, одна його рука стискала землю, інша тримала білий пролісок. Артур Конан Дойль помер у понеділок, 7 липня 1930 року. Його останні слова перед смертю були адресовані його дружині. Він прошепотів: «Ви чудові!»

На могилі письменника висічені слова, заповідані ним особисто:

«Мене не згадуйте з докором, Якщо зацікавив розповіддю хоч когось І чоловіка, що надивився на життя, І хлопчика, перед яким нова дорога...»

У своїй творчості А.Конан-Дойль розкрив вищість своїх героїв над професіоналами із Скотленд-Ярду, продемонструвавши різні, побудовані на логічних умовис- новках і психологічних здогадках, способи розкриття злочинів, зокрема у циклі новел «Пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона» (1892).

Містер Холмс — персонаж циклу детективних новел, прототипом якого став Джозеф Белл — викладач медичного коледжу в Едінбурзі, котрий був особливо спостережливим і вмів розбиратися в життєвих ситуаціях за допомогою дедуктивного методу, чим дивував своїх студентів, одним з яких був Артур Конан-Дойль. Холмс називав себе нишпоркою-консультантом і брався за найскладніші і заплутані справи, від яких відмовлялися Скотленд-Ярд та приватні агентства. Не покидаючи кімнати, міг розплутати злочин, який для інших видавався занадто важким. До рішення будь-якої проблеми він ставився як філософ, як художник, як поет. Чим складніша ситуація, тим цікавішою вона була для нього.

Ватсон — постійний супутник Шерлока Холмса, який виконував роль літописця дій Холмса. Правдивий, прямий і справедливий, надійний і прив'язаний до Холмса, Ватсон наділений багатьма вишуканими рисами. Він порівнював Холмса з Дюпеном Е.По. Але Холмс не цінував високо Дюпена і його методи. Обговорюючи літературних персонажів, вони не включали до їхнього ряду себе, підкреслюючи тим самим свою «справжність», щоб читач повірив у те, що вони існували насправді.

Твір А.Конан-Дойля «Пістрява стрічка» ввійшла до циклу оповідань про Шерлока Холмса. Оповідь велася від імені доктора Ватсона, друга Шерлока Холмса. Одного квітневого ранку до будинку Шерлока Холмса завітала незнайома молода дівчина Еллен Стонер. Вона розповіла детективу, що живе в маєтку свого вітчима, містера Ройлотта. Два роки тому померла сестра Еллен при дуже загадкових обставинах. Незадовго до того сестра збиралася вийти заміж. І Еллен у її загибелі підозрювала вітчима, бо він за заповітом їхньої матері мав право користуватися грошима дівчат, доки вони не вийдуть заміж. Але ніяких доказів проти нього у дівчини не було. Еллен чула тоді часто вночі якийсь свист, і цей свист, який колись став провісником смерті сестри, вона почала чути знову.

Шерлок Холмс умовив молоду леді провести одну ніч у її спальні. Раптом уночі почувся дивний свист, а потім Холмс підскочив, став бити своєю палицею по шнурові для дзвоника. Незабаром із сусідньої кімнати пролунав моторошний зойк. Коли Шерлок Холмс та доктор Ватсон зайшли до кімнати Ройлотта, то навкруги його голови обвивалась якась «пістрява стрічка». За стрічку вони сприйняли болотну гадюку, найсмертоноснішу індійську змію.

Таким чином, Шерлок Холмс запобіг черговому вбивству — містер Ройлотт намагався убити й Еллен, бо вона теж невдовзі збиралася вийти заміж. Оскільки Шерлок Холмс ударив палицею змію, вона відповзла в протилежному напрямку і вкусила Ройлотта. Саме метод дедукції допоміг головному герою зорієнтуватися і спрогнозувати майбутні дії вбивці. Це охарактеризувало його як людину мужню, безстрашну і зосереджену.

Едгар Алан По (1809—1849)	Артур Конан-Дойль (1859—1930)
американець; поет, романтик; новеліст, мріяв бути поетом; мав щасливе дитинство; мав жагу до краси	англієць; прозаїк, неоромантик; мріяв бути романістом; звичайне дитинство; захоплювався культом книг, музикою
• мав слабке здоров'я, хвороби	• мав міцне здоров'я, займався спортом
• вживав опіум	• вживав кокаїн;
• творча спадщина: більше 50-ти творів	• творча спадщина: 70 книг;
• працював у жанрах: а) детективної новели; б) науково-фантастичної новели; в) психологічної новели; г) поезії	• працював у жанрах: а) науково-фантастичних повістей; б) соціально-побутових романів; в) оповідань; г) новели
• новаторство: а) принцип достовірності; б) контакт «автор — читач»; в) прийом «тотального ефекту» — вплив на свідомість читача, єдинство та гармонія	• новаторство: а) використання методів індукції та дедукції; б) розгадування головоломок, загадок, різних таємниць; в) звертання до готичної літератури
• герої: Дюпен і Легран	• герої: Шерлок Холмс і Доктор Ватсон
• засновник сучасної наукової фантастики та детективу	• творець і продовжувач класичного детективного жанру

Традиції А.Конан-Дойля, у свою чергу, продовжили Жорж Сіменон, творець образу комісара Мегре, Агата Крісті та інші майстри детективного жанру.

Питання для самоконтролю

1. Чому Е.По називають письменником «трагічноїбіографії»?

2. У чому розкривається новаторство Е.По? Чому його вважають засновником детективного жанру?

3. Перелічіть основні ознаки і структуру детективного жанру. Які ви знаєте види детективів?

4. Які основні риси інтелектуального детективу?

5. Назвіть послідовників Е.По у жанрі детективу. У чому проявилося наслідування?

ЛЕКЦІЯ 9

ПОЛЬСЬКИЙ РОМАНТИЗМ. АДАМ МІЦКЕВИЧ

1. Історичні умови виникнення польського романтизму.

2. Життєвий і творчий шлях поета.

3. Створення романтичного автопортрета у збірці «Кримські сонети». Образи природи Криму.

1. Історичні умови виникнення польського романтизму

Розвиток романтизму в Польщі припав на 10—60 роки ХІХ ст. — період національно-визвольної боротьби після третього розподілу Польщі, створення підпільних спілок, зростання національного самоусвідомлення, що проявилося в інтересі до фольклору, до історії країни. Величезну роль у становленні польського романтизму відіграв західноєвропейський і російський романтизм.

1822—1830 рр. стали часом становлення й утвердження романтизму в польській літературі. Його вплив поширювався в міру зростання революційних настроїв у суспільстві, загострення протиріч, що призвели до повстання 1830 р. Першість романтизму як провідного напряму польської літератури І пол. ХІХ ст. була обумовлена перш за все його бунтарським змістом.

Романтизм став виразником намірів до відродження країни, знаменом кількох національних повстань, боротьби за знищення феодально-абсолютистського ладу. Етапи його розвитку збігагилися з етапами визвольного руху, визначені національними повстаннями 1830—1831, 1846—1848, 1863—1864 рр.

Визвольний рух був в основному шляхетським, він не набув всенародного характеру, і це не могло не накласти на польський романтизм свого відбитку.

«Балади і романси» А.Міцкевича, які ввійшли в І том його «Віршів» (1822), стали етапом в історії польського романтизму, відкривши початку напряму. А передмову до книги сучасники сприйняли як маніфест польського романтизму. Протягом першого десятиліття романтизм, який визрівав у літературній боротьбі з класицизмом, багато в чому пов'язаний із традиціями просвітників і сентименталістів. Елементи нового методу проникали перш за все в літературну баладу. Цей жанр давав можливість широкого використання сюжетів, мотивів, образів польського фольклору і відтворення, хоч і частково — польського, литовського, білоруського і українського світосприймання, підкреслюючи глибинне національне самоусвідомлення і свободолюбство.

Іншим улюбленим жанром цього періоду стала поема, польською — поетична повість, яка багато в чому залежала від національної просвітницької поеми, але дуже близька до романтичної поеми Байрона. Жанр прекрасно підходив для втілення теми боротьби за свободу народу, але можливості особистості в боротьбі за все- загальну справу тут занадто перебільшувались. В основі сюжету часто лежала історія, але вона служила сучасності.

Найбільшою славою в період становлення романтизму користувались «Гражи- на» А.Міцкевича (1823) і «Марія» А.Мальчевського (1825). Вершиною цього жанру в ранній період польського романтизму став «Конрад Валленрод» (1828) А.Міцкевича, за якою з'явилися поеми молодого Ю.Словацького («Шафнарі», «Гуго», «Ян Белецький», «Араб», «Монарх»), котрі отримали визнання.

Польська література на даному етапі відіграла величезну революційну роль. У період з 1832 по 1846 рр. романтизм став провідним напрямом у літературі. Придушення польського повстання 1830—1831 рр. призвело до жорстоких репресій, твори Міцке- вича і Словацького заборонені. Розвиток національної культури завмер. Суспільно - політичне життя і боротьба в 30-ті роки зосередилися в еміграції. У 1832 р. в еміграції виникло Польське демократичне суспільство, яке розробляло буржуазно-демократичну програму визволення Польщі і справило вплив на розвиток літератури, яка повинна була духовно об' єднати і організувати поляків для боротьби, показати народу перспективи майбутнього. Митець у ці роки — духовний вождь народу.

У цей період побачили світ кращі твори А.Міцкевича «Дзяди» і «Пан Тадеуш»; «Кордіан» Ю.Словацького і «Небожественна комедія» З.Красинського. На перший план були висунуті романтична драма і драматична поема.

Письменники намагалися історично аналізувати підсумки революції, що привело до появи перших паростків реалізму у складному поєднанні з романтичним мистецтвом цього часу.

2. Життєвий і творчий шлях поета

АДАМ МІЦКЕВИЧ (1798—1855) — виходець із небагатого шляхетського середовища. Першим у польській літературі звернувся до народної поезії як джерела, що допомагало перебороти залежність національної літератури від європейських зразків і створити самобутню літературу — не лише за змістом, а й за новаційними формами.

Балади, сонети та оди А.Міцкевича стали поштовхом до боротьби за звільнення батьківщини. Але сам він жорстоко поплатився за свою революційну поезію: влада вислала його до Росії, а пізніше він змушений був жити в еміграції в Західній Європі.

Народився А.Міцкевич 24 грудня 1798 року в сім'ї безземельного шляхтича, адвоката на хуторі Заосся недалеко від м. Новогрудка, що ввійшло пізніше до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому А. Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Виховувався у демократичному середовищі, оскільки у будинку Міцкевичів шанували волелюбні традиції польських патріотів. Багато цікавих легенд і повір'їв чув юний Адам від рідного батька і від Блажен, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закінчення школи Адам вступив на фізико-математичний факультет Віленського університету, де провчився всього рік (1815—1816 рр.). Ґрунтовні філологічні знання отримав на історико- філологічному факультеті, на якому вчився з 1816 по 1819 роки. Під час навчання створив перші літературні твори і вважався першим поетом університету, став одним із організаторів молодіжних організацій «філоматів» («люблячих науку») і «філаретів» («люблячих доброчинність»).

У 1819 р. А. Міцкевич переїхав до м. Ковно (нині Каунас), де працював вчителем до 1823 року. Тут він уперше закохався в юну аристократку Марію Верещак, яка спричинилася до написання творів на тему високої любові. Поряд із цим молодий поет спостерігав незвичайну бідність і убогість народу. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді А.Міцкевича багато в чому визначила і розвиток його творчості, яку прийнято поділяти на 3 періоди.

1. період — ранній (віленсько-ковенський) — до 1824 р.

Кращі твори — «Ода молодості» (1820). Подвиг молодості тут порівнювався з подвигом Геракла. Автор змалював реальність як «глуху нічь», сповнену «жадібних воєн». І лише молодість могла освітити цей морок і на місці воєн воскресити любов, здобувши свободу і спасіння людству.

«Балади і романси» (1822). Джерелом послужила творчість Шекспіра і Байрона. У передмові автор включився у суперечку щодо романтизму. Він виступив борцем проти класицизму (різко критикував французьку літературу ХУІІ ст.). Намагався встановити історичні корені нової поезії і тим самим пояснити її право на існування в польській літературі. Романтизм розглядав як рід поезії, який зустрічався в усіх народів і в різні часи.

Автор балад у поезіях надає перевагу «почуттям», «вірі», «серцю» над «розумом» та емпіричними знаннями. Поет намагався передати народний побут і психологію простих людей; переглянув мотиви народної творчості; створив фантастичний світ, у якому проведена чітка межа між добром і злом, де злочин карали, а принижені знаходили захист з боку надприродних сил.

«Гражина» (1823) — поклала початок героїко-патетичній лінії польського романтизму у засвоєнні ним історичного жанру (сюжет був узятий з епохи боротьби литовців з Тевтонським орденом), не виключаючи поєднання сучасного і минулого: у поемі розкрито ситуацію, коли натиск іноземних завойовників поставив під загрозу саме існування народу. В поемі виведений властитель, який зраджує загальнонаціональним принципам і справам, його користолюбство і гордість вступили у протиріччя з патріотизмом. Автор оперував моральними категоріями, стверджуючи моральну перевагу патріотичного боргу і говорячи про неприпустимість змови із загарбником.

У жовтні 1823 р. поет потрапив в ув'язнення за участь у таємних політичних спілках. Через рік йому був винесений вирок: заслання в Росію, де він провів 4,5 роки. У цей час жив у Петербурзі, Одесі, Москві, що були на той час центрами культурного життя Росії. Ці роки стали періодом розквіту його таланту. У Петербурзі Міцкевич швидко зійшовся з декабристами, які побачили у ньому свого однодумця. У липні 1825 р. поет відвідав Крим. Одеські і кримські враження стали основою «Сонетів» (1826 р.), які були етапними в польському мистецтві. На перший план вийшла тема кохання.

2. період — російський (1824—1829 рр.)

«Кримські сонети». У цьому циклі на перший план виступили страждання політичного вигнанця, романтично підкреслені колоритом мусульманського Сходу.

«Конрад Валленрод» (1828 р.). У цій поемі автор звернувся до історії Литви, до боротьби з хрестоносцями у добу Середньовіччя. Герой на перше місце поставив патріотичний обов'язок, заради порятунку Батьківщини відмовився від особистого щастя. Конрад готовий боротися до кінця днів будь-якими засобами, але він самотній у країні ворогів, тому його боротьба — лише перший крок, який не принесе користі, якщо його не підтримати. Характер Конрада і романтичний, і високо трагічний. Трагізм посилений вставними романсами і піснями.

У квітні 1829 р. А. Міцкевич поїхав до Німеччини, у Веймар, де зустрівся з Гете, потім у Швейцарію та Італію. У 1830 р. поет вирішив відвідати батьківщину, але дізнався про повстання і на деякий час затримався на австрійській митниці, так і не приєднавшись до повстанців (можливо, він передбачав, чим може закінчитися боротьба за умови нерівних сил). Після 1830 р. він назавжди залишився в еміграції.

ІІІ період — період еміграції (1830—1855 рр.)

«Пан Тадеуш» (1834 р.) — це останній значний твір поета, в якому автор у думках повернувся до років, які він провів на рідній землі, повернувся у «країну дитячих мрій».

Одружившись 1834 року, А. Міцкевич був переобтяжений турботами про бага- точисельну сім'ю, а тому на початку 40-х років відійшов від поетичної творчості. Поема «Дзяди» так і залишилась незавершеною. Поет займався більше публіцистичною, викладацькою і революційною діяльністю.

У 1839—1840 рр. він читав курс лекцій з історії римської літератури в Лозанні, а в 1840—1844 рр. — курс лекцій з історії слов'янських літератур у Колеж де Франс.

У 1848 р. Міцкевич організував польський легіон, який боровся за свободу Італії. 1849 року поет у Парижі видав інтернаціональну демократичну газету «Трибуна народів» (франц. мовою). Статті, вміщені в цій газеті, закликали до союзу народів і були відзначені живим інтересом до соціалістичних учень поета.

У наступні роки Міцкевич служив у паризькій бібліотеці «Арсенал». Під час Кримської війни він поїхав з політичною місією до Константинополя, де формувалися політичні легіони для участі у війні з боку Турції. Тут випадково і обірвалося життя видатного польського поета — 26 листопада 1855 р. А. Міцкевича спочатку було поховано в Парижі, а в 1890 р. — тіло перевезено до Вавельського замку в м. Краків.