4. «Українська» та «східна» теми у творчості Дж.Г.Байрона: «Мазепа», цикл «Східні поеми». Роман у віршах «Дон Жуан»

Творчість Байрона за характером створених ним творів у різні роки життя можна умовно поділити на 2 періоди:

• Лондонський період (1807—1816 рр.);

• Італійський період (1817—1824 рр.).

Перший період — це час романтичної слави, роки успіху, що стали для поета важким випробуванням.

У 1812 р. вийшла його поема Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда» з підкреслено бойовим наступальним характером. Стиль її — ораторський. Твір наповнений окликами, прямими звертаннями до читача, риторичними запитаннями. Поет намагався переконати, запалити читача полум' ям своїх думок та почуттів.

Чайльд Гарольд не міг знайти собі місця у тій духовній і політичній атмосфері, що склалася у 20-роках ХІХ ст. Йому не мила рідна земля, але й ті країни, які він відвідав, так само надто далекі від ідеального ладу. Португалія та Іспанія постали перед його очима поневоленими наполеонівськими військами. Греція — пригноблена Османською імперією. З протесту цих народів проти неволі постала політична лінія поеми.

Політична тема перших двох пісень розкрила думки й почуття, позицію самого Байрона в історичній та суспільно-політичній ситуації кінця наполеонівського володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипів гнівом, був обурений занепадом, недвозначно закликав народи до боротьби. Особливо різко ці заклики прозвучали у другій пісні. Адже Греція завжди сприймалася в романтичному ореолі, як край поетів і героїв, батьківщина муз, мудрості, божественної мови. Ярмо, в якому опинився грецький народ, нестерпне Байронові як особистий біль, власна рана.

Центральна тема поеми — національно-визвольна боротьба європейських народів. Звісно, що з нею тісно пов'язані теми патріотизму, війни та миру. Тому справжнім героєм перших пісень «Паломництва Чайльд-Гарольда» став герой — борець за національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.

У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди незмінного моря — безпосереднього свідка нескінченного кругообігу історичного життя людства.

Стремите, волны, свой могучий бег! В простор лазурный тщетно шлет армады Земли опустошитель, человек. На суше он не ведает преграды, Но встанут ваши темные громады, И там, в пустыне, след его живой Исчезнет с ним, когда моля пощады, Ко дну пойдет он каплей дождевой Без слез напутственных, без урны гробовой

Саме в ці роки (1813—1816) Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних.

До цього циклу ввійшли такі лірико-епічні поеми: «Гяур» (1813), «Абідоська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Лара» (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризина» (1816). «Мазепа» (1818) і «Острів» (1823) створені трохи пізніше.

Події у цих творах в основному відбувалися на Близькому Сході або на Півдні Європи, здебільшого у Греції. У центрі уваги автора — історія романтичного героя, історія, у якій майже завжди центральним був любовний епізод.

Героєм «східних поем» став бунтар — індивідуаліст, який заперечував всі закони свого суспільства, повставав проти людей і Бога. Це типовий романтичний герой, для якого характерні винятковість особистої долі, сильна пристрасть, трагічна любов. У ньому читачі впізнавали самого Байрона. Отже, байронічний герой — це зневірена людина, яка гордо ненавиділа суспільство, що відвернулося від неї, і мстила цьому суспільству. Таким, наприклад, був Конрад — персонаж «східної» поеми «Корсар»:

Обманут, избегаем все сильней, Он с юных лет уж презирал людей И, гнев избрав венцом своих утех, Зло нескольких стал вымещать на всех...

Тиражування цього героя, масове наслідування його в житті і літературі створили течію «байронізм» — неприйняття буржуазних форм існування, протест проти бездуховності нового світу, проти тиранії, пригнічень. При цьому Байрон не був ні прибічником мас, ні оптимістом. Його рішучість боротися самостійно, навіть якщо небуло надії на перемогу, тільки міцнла.

Загальні особливості «східних поем»:

• наявність певного сюжету; подана історія героя, часто уривчасто, з недомовками;

• місце дії зображено досить узагальнено, хоча Байрон побував у місцевостях, котрі змальовував;

• картинам природи відведена значна роль (образи моря, скель, дерев, різнобарвних квітів тощо);

• розповідь побудована з окремих епізодів найдраматичнішого характеру так, що пізніші події згадуються перед більш ранніми;

• недомовленість, пробіли в біографії центральних персонажів, глухі згадки про якісь страшні, трагічні події в їхньому минулому створили ореол загадковості, віщували нещастя;

• персонажі (носії зла) гинули чи вмирали від душевного болю;

• головний герой повстав проти людей і Бога: зруйнував чужі долі, розбив серця тих, хто його любив, порушив суспільні закони і моральні норми;

• більшість образів змальована автором так, що викликала подвійні почуття. Вони принесли страждання іншим, але трагічно страждали і самі.

Зразком структурної та образної системи, конфліктів і центральних постатей східних поем стала перша з них — «Гяур». Події в цій поемі відбувалися у Туреччині (як засвідчено у підзаголовку поеми — «Фрагмент турецької повісті»). її історичний час визначено у передмові автора, але ніяк не відтворено у тексті. У поемі це час південних лінощів і розкішної знемоги у палаці багатія Гассана, час кривавих сутичок, безкінечно довгих днів спогадів і страждань Гяура у монастирі, години його останньої сповіді. Про головного героя сказано мало. Залишилося невідомим навіть його справжнє ім'я, бо «гяур» — це зневажливе прізвисько «невірного». Лише в передмові згадано, що він венеціанець. Гяур, певно, зрікся своєї віри і став Магометом. Так він зміг зустріти невільницю Гассана Лейлу, яку пристрасно покохав. Вона відповіла на його почуття і погодилася втекти з ним. Про все це можна лише здогадуватися за натяками, розкиданими у тексті, бо саме з фрагментів складений сюжет. Ще нічого не знаючи про основні події, читач дізнався про важкий сум Гассана за Лейлою — зірницею його гарему. Потім перед читачем постали руїни колись розкішного і затишного палацу Гассана, який загинув у бою. Далі подано фрагмент про те, як уночі група якихось людей кинула далеко в море щось загорнуте у сувій, схоже на тіло. Лише поступово фрагменти могли скластися у цілісну історію. Стало зрозумілим, що заздрісний Гассан убив Лейлу, а її труп було кинуто у море. Гяур на чолі загону напав на воїнів Гассана, убив свого ворога, а потім сховався від людей і світу в монастирі. Він не спілкувався з ченцями, не молився у церкві, а тому його вважали жахливим грішником, що не розкаявся. Лише перед смертю колишній християнин сповідувався перед святим отцем і розповів про всю безмежність свого кохання до Лейли, загибель якої позбавила його бажання жити, про помсту Гассану, що не заспокоїло його серця.

Поема «Бепо» (1817 р.) відкрила італійський період творчості Байрона. Італійські враження загострила історичне почуття поета. В цей час була створена історична романтична поема «Мазепа» (1818 р.), остання з творів про сильну особистість байронічного типу. Вона значно відрізнялася від «східних поем»: її герой не вигадана загадкова постать, а видатна історична особа, який попри всі випробування і страждання не впав у відчай, а став гетьманом України. Джордж Байрон із симпатією змалював Мазепу, як людину сміливу і могутню, постать романтичну і титанічну. Звичайно, твір Байрона — не історичне відтворення реальної постаті Мазепи, а поетичне уявлення про романтичну, сильну і переможну особистість.

Тема поеми — страждання самотнього і приреченого гетьмана України, ніким не почуте і не розділене.

Ідея — оспівування мужності стоїчної витримки й самовладання у найтяжчих випробуваннях, возвеличення незламності духу під ударами долі.

Сюжет поеми англійский митець запозичив з «Історії Карла ХІІ» Вольтера (1731), де у 4-му розділі йшлося про гетьмана Мазепу та Україну. Твір Байрона складений з розповіді самого героя — Мазепи — стомленому королю Карлу ХІІ про незвичайні пригоди своєї молодості під час перепочинку після Полтавської битви.

Поема мала обрамлення — розгорнутий вступ і короткий висновок, де йшлося про важкі часи для Карла ХІІ і Мазепи після поразки під Полтавою. На шляху своєї втечі від ворогів-переслідувачів невеликий загін зупинився у хащах лісу для перепочину. Мазепа передусім піклувався про свого коня, перевірив зброю, потім сів поїсти і поділився з королем власною вбогою їжею. Щоб розрадити засмученого поразкою монарха, Мазепа розповів епізод зі своєї юності. В останніх рядках твору герой висловив сподівання, що наступного дня вони досягнуть турецького берега Дніпра і врятуються. Могутній старий ліг на голу землю, бо звик спати там, де його застане сон. Він не образився на Карла, що той не подякував йому за оповідь, бо король також був змучений.

У головній частині поеми йшлося також про кохання Мазепи і дружини старого аристократа — Терези. Джорджа Байрона найбільше захопила не історія кохання, а картина помсти і страждань, яких зазнав молодий герой.

Він родом з Поділля, служив пажем Яна Казимира і при його дворі здобув певний європейський чин. Любовний зв'язок юнацьких років з дружиною одного польського магната було викрито, і чоловік його коханки наказав заради помсти прив'язати Мазепу голого до дикого коня і пустити по волі. Кінь примчав його на Україну, назад у степи, напівмертвого від втоми і голоду. Героя взяли до себе місцеві селяни; він довгий час жив у них і відзначився у кількох походах на татар. Завдяки своєму розуму й освіті, він став шанованим серед козаків, його слава з кожним днем зростала, так що, врешті- решт, це спонукало царя проголосити його гетьманом України.

Паралельно з «Мазепою» Байрон працював над поемою «Дон Жуан» (1818—1823 рр.). Цей роман у віршах він розпочав писати в Італії. Автор задумав написати 25 пісень, але встиг написати лише 16 і 14 рядків 17-ої.

Починаючи з 1818 року, поет працював над своїм великим романом у віршах «Дон Жуан». Він шукав нових можливостей поєднання лірики й епосу, оновлення епічної форми, її осучаснення. У творі відображено сучасну Байрону епоху, глибоко і правдиво показано життя суспільства.

«Нема героя в мене!.» — так почав Байрон свою поему. Перебравши чимало різних персонажів літератури та історичних постатей, поет зупинився на Дон Жуа- ні. За ті два століття, які іспанська легенда про Дон Жуана прожила в літературі та мистецтві до Байрона — в комедіях Тірсо де Моліна і Мольєра та в опері Моцарта, виробилася більш-менш чітка традиція в зображенні легковажного спокусника.

Байронового Дон Жуана з попередніми поєднували лише одне — любов до жінок і майстерність спокусництва. Та й тут Дон Жуан Байрона оригінальний: він нікого не покоряв. Він сам ставав постійно знаряддям, жертвою прекрасних спокусниць.

У «Дон Жуані» автор розкрив глибину людської душі. Тема твору — показ того, як середовище і суспільство формує і впливає на людину. Ідея — викриття основи суспільства — практицизму, схиляння перед грішми, лицемірства і намагання процвітати за рахунок інших.

Пригоди Дон Жуана викладені у романі послідовно і самі по собі складали цікавий авантюрний сюжет. Герой навчався і виховувався під впливом високоосвіченої матусі, великого педагога і дуже суворої моралістки. Батько був гультяй і рано помер. Та незважаючи на всі зусилля набожної донни Інес, 16-річний Жуан вступає у любовний зв'язок з одруженою жінкою (подругою матері, яка була не набагато старша від Жуана). Щоб пригасити скандал, юнака відправили подорожувати. Потрапивши після аварії корабля на пустий берег одного з грецьких островів, герой став об' єктом ніжного піклування чарівної Гайде — дочки пірата. Молоді закохалися одне в одного, та батько стає на заваді шлюбу улюбленої доньки і продав Жуана в рабство. Одягненого в жіночі шати юнака купили для султанського гарему. Виникла досить двозначна ситуація, бо султан закохався у нову наложницю. Герою, після пікантних пригод із жінками гарему, вдалося з їхньою допомогою втекти. Він опинився біля Ізмаїла, який штурмували війська Суворова, став героїчним учасником штурму на боці російської армії, і генералісимус з дорученням відіслав юнака до Петербурга. Імператриця Катерина ІІ обрала гарненького юного іспанця своїм черговим фаворитом. Щоб позбутися небезпечного суперника, Жуана відіслали з дипломатичною місією до Англії. Там він став своєю людиною у лондонському і провінційному аристократичному суспільстві. Знову опинився у центрі чергової любовної інтриги з чужою дружиною. В середині розповіді про неї оповідь обірвана. Автор «Дон Жуана» сам наголошував на тому, що головне для нього не пригоди героя, які були лише приводом для того, щоб показати «смішні сторони суспільства» різних країн. У поемі Байрон зробив ніби попередні висновки зі своїх роздумів про долю людини і суспільства, висловив зрілі, виважені думки про все, що його хвилювало як мислителя і людину свого часу, як прихильника іронічних критиків феодалізму і монархії, церкви і суспільної моралі з ХУІІІ ст. Але через хворобу і смерть Байрону не вдалося закінчити роман.

Джордж Гордон Байрон був легендою свого часу і таким залишився до сьогодні.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте своєрідні особливості розвитку англійського романтизму?

2. У чому полягає багатогранність і тематичне розмаїття лірики П.Б.Шеллі?

3. У чому полягає оригінальність Дж. Байрона як особистості і як поета?

4. Розкрийте поняття «байронізм» і «байронічний герой».

5. Які специфічні особливості «східних» поем можна виділити?

ЛЕКЦІЯ 4

ВАЛЬТЕР СКОТТ —

ЗАСНОВНИК ЖАНРУ ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ

1. Життєвий шлях В. Скотта.

2. Жанр історичного роману, його ознаки та особливості.

3. Широка панорама життя Середньовічної Англії в історичних романах письменника: «Роб Рой», «Уеверлі», «Квентін Дорвард».