Тема 2.2. Міжнародне валютне право

Почати вивчення теми необхідно з загального огляду понять і джерел міжнародного валютного права, базуючись на знаннях студентів з окремої навчальної дисципліни, що тематично значно повторює матеріал.

Необхідно, щоб студенти засвоїли у спрощеному вигляді деякі важливі поняття теми, зокрема, що міжнародне валютне право - це система міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють міжнародні валютні відносини. Основними джерелами правового регулювання цих відносин є також зовнішньоекономічні договори (контракти), міжбанківські двосторонні та багатосторонні договори та ін.

Міжнародне валютне право має свій предмет правового регулювання - міжнародні валютні відносини.

Валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи: торгові та платіжні угоди, що передбачають виконання кредитних операцій на основі довготермінового клірингу; угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво; міждержавні угоди про постачання товарів на компенсаційній основі; спеціальні кредитні угоди.

Формами таких угод можуть бути: міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг, міжнародний фінансовий лізинг тощо.

Вони виникають з приводу валютних коштів та цінностей, що беруть участь у сфері міжнародного економічного співробітництва держав та інших суб'єктів. До валютних коштів належить іноземна валюта готівкою, платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви тощо), цінні папери в іноземній валюті (акції, облігації, купони, бони), золото та інші цінності.

Студентам варто стисло познайомитися з деякими і сторичними фактами створення міжнародних та світових валютних систем.

Першою багатосторонньою світовою валютно-фінансовою системою, спрямованою на регулювання платіжних балансів, була Паризька валютна система (1867-1922 p.p.), у якій брали участь Німеччина, Італія, Франція, Норвегія, Голландія, Данія, Швеція, Японія, Росія та США. Відповідно до цієї системи встановлювався фіксований курс національної валюти до вагової одиниці золота. Паперові банкноти вільно обмінювались на золото. Це був період золотого стандарту у міжнародній валютній системі.

Друга система - це система золотодевізного стандарту, що стала результатом рішень Генуезької конференції 1922 року і складалася під ипливом підсумків першої світової війни 1914-1918 років та Великої депресії 1929-1933 років. При золотодевізному стандарті національні валюти обмінювались не на золото, а на банкноти, векселі, чеки інших країн, зокрема США, які у свою чергу, могли бути обернені у золото.

Зазначаємо, що дальший розвиток міжнародних валютних відносин був пов'язаний із Бреттонвудською угодою 1944 року, в основу якої було покладено золотовалютний стандарт - світова валютна система, за якою зв'язок валют окремо взятих країн із золотом здійснюється опосередковано через обмін на валюту, яка продовжує зберігати статус такої, що переводиться на золото.

Золотовалютний стандарт почав формуватись у 30-х pp. минулого століття і закінчився в 50-60 роках. Цю систему юридично було оформлено на Бреттонвудській конференції. Відповідно до її рішень було створено МВФ та МБРР.

Наприкінці 60-х pp. золотовалютна система перестала відповідати потребам досягнутого рівня інтернаціоналізації господарського життя планети. У 70-і pp. після укладення Ямайської угоди дана система перестала існувати. Ямайською угодою запроваджено Спеціальні права запозичення (СПЗ) (Special Drawing Rights - SDR) як базу нової валютної системи, юридично зафіксовано демонетизацію золота та узаконено режим „плаваючих" валютних курсів.

В рамках ЄС мали розвиток механізми Європейської валютної системи (ЄВС). Основою ЄВС, створеної у 1979 році, стала грошова одиниця - екю. У 1999 році країни ЄС перейшли у безготівкових розрахунках до єдиної валюти - евро. Екю припинило своє існування.

У 2002 році здійснена заміна деяких національних валют у готівковому обігу на евро.

Усі банківські рахунки конвертовані у євро. Національні валюти деяких країн втратили статус платіжних засобів.

Студенти повинні усвідомити, що існують такі спеціальні принципи валютного права: принцип державного суверенітету відносно національних фінансів та валютної системи, принцип свободи участі приватних осіб на міжнародному валютному ринку відповідно до національного законодавства, принцип рівноваги платіжних балансів, принцип свободи вибору валютного курсу під контролем МВФ, принцип заборони на використання девальвації (зміни валютного курсу) у якості засобу конкурентної боротьби на товарних ринках, принцип свободи вибору платіжно-розрахункових систем у двосторонніх відносинах при ненанесенні збитків міжнародній валютній системі, принцип повернення (погашення) державних зовнішніх боргів; принцип недискримінації при наданні кредитів, принцип пільгового кредитування країн, що розвиваються, принцип спільних дій по недопущенню фінансових криз (у тому числі шляхом взаємодії з МВФ), принцип надання допомоги у випадку фінансової кризи, принцип гарантування валютних ризиків тощо.

Принагідно звертаємо увагу студентів на те, що існують спеціальні правила запозичення. Це - міжнародні резервні кредитно-розрахункові кошти країн - членів МВФ, призначені для покриття дефіцитів їх платіжних балансів. Вони були вперше запроваджені в 1970 році згідно з рішенням МВФ, прийнятим у 1969 році, як допоміжний засіб міжнародних розрахунків. Золота і доларів США виявилося недостатньо для обслуговування міжнародних економічних відносин, тому спеціальні права запозичень вважалась додатком до них. І їх було названо паперовим золотом.

Варто дещо деталізувати для студентів процес надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів, сказавши, що це узгоджується з виконанням країнами-боржниками рекомендацій фінансово-економічного і соціального характеру, надання відповідними державами звітів та іншої інформації щодо використання коштів.

Далі потрібно розглянути правовий механізм регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин та процес становлення міжнародного валютного права.

Надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів узгоджується з виконанням країнами-боржниками рекомендацій фінансово-економічного і соціального характеру, надання відповідними державами звітів та іншої інформації щодо використання коштів.

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, що укладаються державами, функціонують на основі міжнародно-правових аспектів і мають міжнародну правосуб'єктність.

Валютні операції здійснюються у формі купівлі-продажу валюти, цінних паперів та в деяких інших формах, що пов'язані з рухом капіталів чи з інвестуванням.

Слід наголосити, що світовий валютний ринок має децентралізований характер, адже у ньому функціонують біржі, банки, ТНК, брокерські фірми, інвестиційні та страхові фонди.

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних валютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п'ять груп: Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, арабських країн. Тут було б доцільно скласти таблицю або намалювати схему.

Доцільним також є аналіз на практичному занятті основних положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 1993 року, з урахуванням норм якого в Україні здійснюються валютні операції.