Експрес-контроль:

1. Дайте правове визначення поняття суб'єкта міжнародного економічного права.

2. Назвіть головного суб'єкта міжнародного економічного права.

3. Назвіть форми міжнародного економічного співробітництва за участю держави.

4. Назвіть найвідоміші міжнародні економічні організації.

5. Коли і згідно з яким договором створено ЄС?

6. Визначте роль Маастрихтського договору.

7. Які основні напрями правотворчої економічної діяльності ООН?

Тема 1.4. Зовнішньоекономічні угоди

Вивчення теми починаємо з розгляду поняття міжнародних економічних угод та інших базових понять теми.

Зовнішньоекономічна угода - це домовленість суб'єктів міжнародного права у сфері міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інтелектуальною власністю.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав

Далі розкриваємо їхній зміст, види та порядок укладання. Потім дещо детальніше говоримо про зовнішньоторговельні угоди та види таких угод.

Поняття міжнародних економічних договорів та їх види студентам бажано законспектувати. Можливо після вивчення теоретичного матеріалу їм також доручити самостійно скласти таблицю по темі.

Звертаємо увагу на те, що Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладання (ч. II, ст. 14-24). Відповідно до цієї конвенції пропозиція про укладання договору, яка адресована одній або кільком особам, є офертою. У ній визначається товар, його кількість і ціна. Доки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за умови, що повідомлення про її відкликання буде отримано адресатом оферти до відправлення акцепту.

Акцепт оферти набуває чинності в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не дістав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв'язку.

У результаті вивчення теми, студенти повинні усвідомити, що зовнішньоекономічні угоди, договори і контракти вважаються одним з основних джерел права і складають правову основу господарської діяльності суб'єктів міжнародного економічного права. Відповідно до існуючої класифікації договори у міжнародному економічному праві поділяються на договори-закони («право установчі» договори) та договори-угоди.

До першої категорії договорів належать багатосторонні договори, наприклад, торгові договори, що встановлюють принципи торговельно-економічних відносин.

Студентам важливо звернути увагу на такі міжнародні документи:

- Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 року (у ред. 1994р.);

- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року;

- Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів 1955 року;

- Конвенція ООН про морські перевезення вантажів 1978 року;

- Міжнародна конвенція про гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 року та ін.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 року (у ред. 1994р. в додатку посібника) встановила для її учасників загальний режим відносно митних платежів та зборів на ввіз та вивіз, або у зв'язку з ними, або на переведення за кордон платежів за імпорт чи експорт, а також по відношенню до методів збору таких платежів та відносно усіх правил регулювання у зв'язку із ввезенням або вивезенням товарів.

Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів 1955 року вміщує положення щодо міжнародної купівлі-продажу товарів. Але слід мати на увазі, що положення цієї Конвенції застосовуються до продажів, які засновані тільки на документах. Так, Конвенція не застосовується до продажу цінних паперів, літальних апаратів, суден, кораблів, до продажів у силу судового рішення або у порядку примусового виконання. Відповідно до положень цієї Конвенції до договорів купівлі-продажу прирівнюються договори постачання товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, але за умови, що сторона, яка зобов'язується здійснити поставку, повинна надати сировину, необхідну для їх виготовлення або виробництва. Та простої заяви сторін відносно застосування закону або компетенції судді або арбітра недостатньо для надання купівлі-продажу міжнародного характеру.

Конвенція ООН про морські перевезення вантажів визначила відповідальність перевізника та вантажовідправника, перелік транспортних документів тощо.

Міжнародна Конвенція про гармонізовану систему опису та кодування товарів має на меті сприяння міжнародній торгівлі; спрощення зборів, аналіз статистичних даних, що стосуються міжнародної торгівлі; зменшення видатків, які викликані наступним описом, класифікацією та кодуванням товарів при їх переході з однієї системи класифікації в іншу у процесі міжнародної торгівлі.

Зауважуємо, що частіше економічне співробітництво здійснюється на основі двосторонніх договорів, які закріплюють зобов'язання держав, що домовляються. Серед таких виділяємо зобов'язання розвивати рівноправне та взаємовигідне співробітництво держав в економіці; утримуватися від дій, що можуть нанести економічні збитки одна одній; забезпечувати широкий обмін економічною інформацією; узгоджувати свою фінансову, інвестиційну, торговельно-економічну, митну та іншу політику, створювати рівні можливості для господарюючих суб'єктів, сприяти формуванню та розвиткові прямих економічних та торгових відносин на усіх рівнях тощо.

Зауважуємо також, що іноді у міжнародному економічному праві трапляються і змішані форми, коли багатосторонні договори доповнюються двосторонніми або набувають чинності на підставі двосторонніх договорів.

Залежно від рівня сторін договору, у міжнародному економічному праві розрізняють договори: міждержавні, міжурядові та міжвідомчі.

Студентам слід зазначити у конспекті, що всі ці договори мають рівну юридичну силу. Але в рамках системи двосторонніх економічних угод між двома державами-партнерами встановлюється певна ієрархія договорів. Якщо станеться колізія договірних норм, то пріоритет буде за нормою договору більш високого порядку.

Останнім часом спостерігається збільшення кількості міжвідомчих договорів, що укладаються між виконавчими або іншими органами держав і часто використовуються у міжнародному економічному праві для врегулювання питань, пов'язаних з проблемами політичного або технічного порядку. Наприклад, це угоди між міністерствами фінансів різних країн про неторгові платежі (вільне переведення грошових коштів, що визнані «неторговими») або угода між податковими службами держав про співробітництво та взаємодопомогу, зокрема про уникнення подвійного оподаткування.

Найпоширенішими серед двосторонніх договорів є договори-угоди, що містять положення про регулювання руху товарів, послуг та капіталів через державні кордони - угоди про взаємне постачання товарів протягом встановленого терміну; про будівництво об'єктів; про постачання майна в рамках економічної допомоги, а також платіжні, інвестиційні, кредитні угоди.

У національному праві України, як і в законодавстві інших країн, є вимоги до обов'язкової письмової форми міжнародного комерційного контракту чи навіть оферти, акцепту або іншого висловлювання намірів. Хоча міжнародна практика свідчить, що іноді контракти укладаються в усній формі (по телефону, на біржах, аукціонах тощо). Однак такі усні домовленості фактично завжди підтверджуються письмовим контрактом. Та цього не вимагають положення статей Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.). В разі потреби існування міжнародного комерційного контракту може бути доведено навіть доказами свідків.

Важливим питанням цієї теми є також висвітлення і засвоєння студентами навчального матеріалу про участь України та її роль у міжнародних відносинах економічного характеру, де наша держава виступає як суб'єкт міжнародного економічного права, що обумовлює необхідність правового врегулювання порядку укладання, виконання і денонсації міжнародних економічних договорів.

Необхідно акцентувати увагу студентів на тому, що 22 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про міжнародні договори України». Як суб'єкт міжнародних відносин Україна набувала певний досвід щодо використання міжнародних договорів у здійсненні міжнародної економічної співпраці. З набуттям такого досвіду постало питання перегляду змісту цього закону та його доповнення. Тому через дев'ять років 26 грудня 2002 років Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України «Про міжнародні договори України», де вміщено ряд нових положень, щодо укладання та використання міжнародних договорів.

Положення цього Закону мають універсальний характер і визначають загальний порядок укладання та виконання міжнародних договорів незалежно від їх виду і застосовуються до всіх міжнародних договорів України. Тому слід вважати, що зазначений Закон є правовою основою укладення міжнародних економічних договорів.

Студентам необхідно опрацювати зміст цього Закону. Таку роботу вони можуть виконати на практичному занятті або підготуватись вдома до виступу на черговому плановому семінарському занятті.

Особливо необхідно зосередитись на навчальному матеріалі про процедуру підготовки проекту міжнародного договору, зокрема на алгоритмі подання пропозицій щодо укладання міждержавних та міжурядових договорів. Дещо з навчальної інформації повинно бути законспектовано.

Наприклад, слід занотувати, що пропозиції про укладення міжнародних міждержавних договорів подають Президентові України Міністерство закордонних справ України (МЗС), інші міністерства, відомства та центральні органи виконавчої влади, а також Верховний суд України, НБУ, Генеральна прокуратура України.

Звертаємо увагу на те, що при поданні подібних пропозицій органами місцевої влади дотримуються відповідної субординації. Так, наприклад, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації вносять пропозиції про укладення міжнародних договорів України через Міністерство закордонних справ України або інший центральний орган виконавчої влади, обґрунтовуючи необхідність укладення такого договору, визначають можливі політичні, правові, соціально-економічні, фінансові, гуманітарні та інші наслідки його укладення, вказують хто здійснюватиме виконання міжнародного договору, пропонують склад делегації чи представника України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору.

Разом з пропозиціями до проекту міжнародного договору при необхідності додається проект рекомендацій делегації чи представникові України.

Внесені пропозиції спочатку розглядає Уряд України і протягом десятиденного терміну подає їх зі своїми висновками Президенту України.

Щодо договорів, що укладаються від імені Уряду України, то рішення про їх укладення Уряд може приймати без погодження з Президентом.

Звертаємо увагу на те, що з Міністерством юстиції України погоджуються пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, і лише після цього подаються до Уряду України.

Студенти повинні знати, що при укладанні міжнародних договорів, зокрема і міжнародних економічних договорів важливим є питання про те, хто приймає рішення про проведення переговорів і підписання таких договорів, хто має на це повноваження.

Можна зробити схему, що відтворюватиме відповідь на питання про прийняття рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України. Так, згідно ст.5 цього Закону такі рішення приймаються:

а)щодо міждержавних договорів — Президентом України;

б)щодо міжурядових договорів — Кабінетом Міністрів України;

в)щодо міжвідомчих договорів — у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами.

Варто занотувати в конспект деякі з положень цього Закону. Не можуть бути дискусійними наступні положення:

- Президент України, Прем'єр-Міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень;

• Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації також має право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору, підготовку тексту міжнародного договору та його прийняття з державою акредитації або в рамках відповідної міжнародної організації;

• делегація чи представник України зобов'язані вести переговори чи укладати договори виключно відповідно до отриманих повноважень та директив і подавати відповідно Президентові України чи Кабінету Міністрів України погоджений з МЗС звіт про виконання директив.

Раціональним може бути постатейний аналіз тексту цього Закону.

Так, наприклад, у ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено один із загальних принципів міжнародного економічного права, де зазначено, що міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню їх нашою державою.

Виходячи з цього, робимо висновок, що Україна виступає за неухильне виконання також іншими учасниками своїх зобов'язань, що випливають з таких договорів.

Правова норма ст. 16 адміністративно регулює забезпечення дотримання і виконання зобов'язань взятих за міжнародними договорами України, що здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади.

У ст. 17 закріплено положення про те, що загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України та іншими їх сторонами здійснює МЗС.

У ст. 18 зазначено, що коли будуть виявлені порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його сторонами, то МЗС вносить Президентові України або Уряду України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права, а через МЗС такі пропозиції вносять інші міністерства, центральні органи виконавчої влади та Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

Варто закріпити повторенням зазначеного у ст. 19 фундаментального положення, яким визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Згідно ст. 21 усі міжнародні договори України, зокрема й міжнародні економічні договори, публікуються українською мовою в офіційних друкованих виданнях України.

Згідно ст. 22 реєстрація міжнародних договорів України проводиться за поданням Міністерства закордонних справ України в Секретаріаті ООН відповідно до її статуту. МЗС України такі договори включає в Єдиний державний реєстр нормативних актів.

Копії міжвідомчих договорів зберігаються в архівах відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Так, наприклад, копії міжнародних економічних договорів зберігаються відповідно в архіві Міністерства економіки України.

Оригінали таких договорів у двотижневий термін з дня набрання ними чинності передаються до МЗС України.

Питання припинення чи зупинення дії міжнародних договорів регулюються нормами ст.ст. 24 - 27 введеними до Закону України «Про міжнародні договори України» 26 грудня 2002 року.