Тема 1.9. Місцеве самоврядування

В умовах сучасної України місцеве самоврядування може бути нічим іншим як формою децентралізації державної влади на рівні територіальних колективів громадян та тих органів, які вони обирають, формою здійснення державних функцій цими суб’єктами. Це означає, що правоздатність останніх на незалежне і самостійне вирішення питань місцевого значення не є природною та невід’ємною, а встановленою в законі та гарантованою державою, що є джерелом тієї влади, яку здійснюють суб’єкти місцевого самоврядування – суверенна воля всього народу, втілена в законах, на підставі яких вони діють.

Так, ще в грудні 1990 року на підставі прийнятого ВРУ Закону про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування, на них були поширено ряд ознак, властивих лише органам місцевого самоврядування, у т.ч.:

• –     визначені виключні повноваження кожної ланки рад та демократичний договірний порядок їх перерозподілу по вертикалі;

• –     скасоване підпорядкування Рад та їх виконкомів по вертикалі;

• –     введено інститут комунальної власності, розпорядження якою від імені населення відповідних територіальних одиниць покладалося на Ради;

• –     місцеві бюджети були вилучені з державного бюджету та значно розширені права відповідних рад по їх затвердженню та виконанню;

• –     ради одержали можливість встановлювати місцеві податки, збори, штрафи та їх розміри, оголошувати місцеві позики і т.д.

Черговий етап реформи місцевих рад на принципах місцевого самоврядування здійснений Законом “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” від 3 лютого 1994 року. Позитивними сторонами цього закону є:

• –     ідея про те, що місцеве самоврядування має здійснюватися на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу України, а не тільки на рівні населених пунктів (попередній Закон ділив місцеве самоврядування на місцеве і регіональне);

• –     збереження інституту рад як органів місцевого самоврядування, на які можуть покладатися додатково функції органів державної влади.

Оптимальним в умовах України є такий варіант, коли представницька і виконавча частини органу місцевого самоврядування, будучи відносно самостійними одна від одної, об’єднані в єдине ціле одним керівником, яким є голова ради. Голови та виконкоми рад підпорядковуються Кабінету Міністрів та виконкомам вищестоячих рад, але не з усіх питань, а лише з питань реалізації делегованих їм повноважень державної виконавчої влади. Важливо те, наскільки доцільні власні та “делеговані” функції у виконкомі та їх голів та наявність механізму їх захисту.

Місцеве самоврядування доцільно розглядати в кількох аспектах: політичному, соціальному, економічному, правовому та інших.

Література: 6, С. 101-105; 19, С. 107-112.

[Вгору] [Вниз]

Розділ 2. Методи управління підприємством

Тема 2.1. Методи управління в системі ринкової економіки

Методи – це заходи, прийоми, способи, які дозволяють упорядкувати в менеджменті цілеспрямованість та ефективність діяльності.

Методи управління – це способи впливу органів управління на керовані об’єкти для досягнення мети. Вони характеризують як об’єктивну сторону управління (стиль, авторитет, лідерські позиції, культура, професіоналізм), так і залежать від впливу об’єктивних факторів (спосіб суспільного виробництва і розвиток економіки; закономірностей та принципів управління; техніки і технології виробничого процесу).

Історія розвитку методів змінювалась у залежності від суб’єктивних та об’єктивних факторів, які впливали і під дією яких змінювались соціально-економічні системи чи суспільство в цілому.

Класифікація методів управління:

1.  За змістом: економічні; організаційно-розпорядчі; соціальні; психологічні.

2.  За направленістю дії: матеріальна мотивація; соціально-політична мотивація; владна мотивація.

3. 3.   За механізмом впливу: стимулюючі (спонукаючі); регламентуючі.

4.  За організаційною формою дії або впливу: прямої дії; постановка завдань; створення стимулюючих умов.

5.  За ознакою впливу на елементи системи управління: методи реалізацій окремих функцій; методи діяльності суб’єктів управління; методи керівництва розвитку об’єкта управління.

6.  За способом прийняття: єдино начала; колегіальні; колективні; комбіновані.

Методи управління використовуються в практичній діяльності лише в комплексі, оскільки нерозривні і органічні відносини, в яких вони виникають і розвиваються.

Література: 9, С. 139; 14, С. 97; 15, С. 93; 18, С. 221; 31, С. 91.