- •Міністерство освіти і науки україни
- •"Організація та функціонування комп'ютерів"
- •І. Теоретичні відомості
- •1.1. Коротка історія розвитку комп’ютерної техніки
- •1.2. Принципи організації комп’ютера фон-Неймана
- •Іі. Опис архітектури навчального комп’ютера DeComp
- •2.1. Організація навчального комп’ютера – симулятора DeComp
- •2.2. Пульт управління навчального комп’ютера
- •Закладка “Документація до “Навчальної еом”
- •2.4 Закладка “Пристрій підготовки даних”
- •2.4.1 Порядок введення інформації на перфострічку
- •III. Вказівки до виконання лабораторних робіт Лабораторна робота № 1
- •1. Теоретична частина
- •1.1 Загальні поняття про системи числення
- •Позиційні системи числення, які застосовуться у комп’ютерах
- •1.2.1 Двійкова система числення
- •Вісімкова система числення
- •Шістнадцяткова система числення
- •1.3. Переведення чисел з однієї позиційної системи числення до іншої
- •1.3.1. Переведення цілих чисел
- •1.3.2 Переведення правильного дробу
- •1.3.3 Особливості переведення вісімкових і шістнадцяткових чисел до двійкової системи числення і навпаки
- •Лабораторна робота № 2
- •1. Теоретичні відомості
- •1.2. Інструкції арифметичних операцій:
- •1.3. Призначення Регістру Ознак
- •1.4. Дослідження виконання інструкцій навчального комп’ютера
- •2. Порядок виконання роботи
- •Вимоги до звіту
- •Лабораторна робота № 3
- •1. Теоретичні відомості
- •1.2. Організація програмних циклів
- •1.3. Особливості виконання операцій зсуву
- •2. Порядок виконання роботи:
- •3. Вимоги до звіту.
- •Лабораторна робота № 4
- •1. Теоретичні відомості
- •1.1. Загальні відомості про логічні функції
- •1.2. Опис логічних інструкцій навчального комп’ютера
- •1.3. Подання від’ємних чисел у комп’ютерах
- •1.3.1. Прямий код
- •1.3.2. Обернений код
- •1.3.3. Доповняльний код
- •1.3.4. Модифіковані коди
- •2. Порядок виконання роботи:
- •3. Вимоги до звіту
- •Лабораторна робота № 5
- •1. Теоретична частина.
- •1.1. Додавання і віднімання двійкових чисел з фіксованою комою
- •1.2. Додавання двійкових чисел у модифікованому доповняльному коді
- •1.3. Додавання двійкових чисел у модифікованому оберненому коді
- •1.4. Переповнення розрядної сітки при додаванні у модифікованих машинних кодах
- •1.5. Множення двійкових чисел без знаку
- •2. Порядок роботи:
- •3. Вимоги до звіту
- •Лабораторна робота № 6
- •1. Теоретична частина
- •1.1. Подання чисел з рухомою комою
- •1.2. Правила додавання (віднімання) двійкових чисел з рухомою комою
- •2. Порядок роботи:
- •3. Вимоги до звіту.
- •Лабораторна робота № 7
- •1. Теоретична частина
- •1.1. Ділення двійкових чисел без знаку
- •1.1.1. Ділення з відновленням залишку
- •1.1.2. Ділення без відновлення залишку
- •1.2. Множення двійкових чисел із знаком
- •1.2.1 Множення чисел у форматі з фіксованою комою
- •1.3. Ділення двійкових чисел у форматі з фіксованою комою.
- •2. Порядок роботи
- •3. Вимоги до звіту.
- •Література.
- •Додаток
І. Теоретичні відомості
1.1. Коротка історія розвитку комп’ютерної техніки
Вже на початку своєї історії людство зустрілося з потребою виконання певних обчислень (наприклад, у торгових і мінових операціях) і зробило перші спроби полегшити цей процес. Спочатку виконувався рахунок “на пальцях”, а потім їм на заміну прийшли патички, камінці, мушлі або кісточки на шнурочку (які називалися “калькулі” – це прототип відомої нам рахівниці). З часом, з метою можливості запам’ятовування та опрацювання чисел, були створені способи рахування на бирках, зарубках, вузлах та ін.
Широке застосування у стародавніх народів отримали спеціальні рахункові пристрої:
-
абак, винайдений у Вавілоні біля 3000 тис. років до н. е., широко застосовувався у країнах навколо Середземного моря. Мав вигляд дошки, яку посипали піском і робили у ньому лунки для різних розрядів чисел, а потім камінцями у лунках формували числа. Для виготовлення застосовувалися висушена глина (Месопотамія), дерево (дошка з острова Саламин, що поблизу Афин), мармур (у Римі).
-
серобан у Японії,
-
суан-пан застосовувався у Китаї приблизно за 500 років до н. е.
У перелічених пристроях камінці, зернятка або кісточки, що розміщені на визначених місцях (колонках або рядках), мають різне числове значення, тобто у них використовувалася позиційна система числення.
Починаючи з XVII сторіччя, коли закладалися наукові основи сучасних наук – фізики і хімії, математики і астрономії, з'являються лічильні пристрої, основою яких є механізм, побудований на зубчастих колесах і ступінчастих валиках. Такі пристрої, що називалися “арифмометр” випускалися серійно з кінця XIX і до середини XX сторіччя.
У 1832 році англійський математик, профессор Кембріджського університету Чарльз Беббідж (Charles Babbage, 1792 – 1871), винахідник спідометра, розробив і сконструював різницеву машину. Ця механічна машина могла тільки додавати і віднімати, оперувала шестирозрядними числами і різницями другого порядку. ЇЇ використовували для обчислення таблиць чисел для морської навігації. У машину був закладений тільки один алгоритм – метод кінцевих різниць з використанням поліномів.
У 1836 році Беббідж розробляє проект „аналітичної машини”. У проекті машини пропонувалися такі пристрої:
- три зчитувача з перфокарт для введення програм і даних (пристрій введення даних);
- пристрій збереження інформації – пам’ять (за Беббіджем – „комора”) на п’ятдесят 40-розрядних чисел;
- два акумулятори для збереження проміжних результатів;
- пристрій для виконання операцій над числами, які беруться із „комори”, що називався „млин” або „фабрика”, цей пристрій тепер прийнято називати „центральним процесором”;
- для керування послідовністю операцій і їх виконанням слугував пристрій керування, який використовував перфокарти;
- пристрій виведення результатів шляхом видавлювання їх стальним штампом на мідній пластині. Звідси починають свій шлях різноманітні друкуючі пристрої.
Перевагою аналітичної машини було те, що вона могла обчислювати різні задачі. У проект закладено також і елементи програмування - зміст інструкцій передбачалося задавати шляхом позиціонування металевих штирів у циліндрі з отворами. У програмуванні машини передбачена концепція умовного переходу. За оцінками автора, сумування повинно було займати 3 сек., а множення і ділення – 2-4 хвилини.
Ідеї проекту вважаються найважливішим моментом „механічної” епохи. Вони випередили епоху Беббіджа майже на сто років. Очевидно, що в умовах XIX сторіччя, неможливо було виготовити тисячі шестерен з необхідною точністю та за відносно короткий проміжок часу відлагодити весь механізм. Але навіть і сьогодні більшість сучасних комп’ютерів за будовою подібні до аналітичної машини. Саме тому відлік історії комп’ютерів починають з проекту Беббіджа.
Наприкінці XIX сторіччя у зв'язку з розвитком науки та техніки потреба у лічильних машинах настільки виросла, що її перестали задовільняти не лише арифмометри, але й інші механічні лічильні пристрої. Оскільки до того часу достатньо добрий розвиток отримала теорія електрики, перспективним напрямком розвитку лічильних (обчислювальних) машин стало використання у них електричних, електромеханічних, а пізнішеше й електронних компонентів.
Розвиток науки і техніки, промисловості і суспільства висунуло проблему створення класу машин, які повинні допомогти людині орієнтуватися у потоці сигналів і відомостей, тобто у потоці інформації. Сьогодні ми розуміємо, що вміння людини накопичувати, зберігати, перетворювати і передавати інформацію є запорукою його успішної еволюції. Машини нового типу, призначені для здійснення процесів обробки, збереження і перетворення інформації – це комп’ютери, які ще називають інформаційними машинами.
В основу роботи комп’ютерів покладені певні закономірності та особливості, які є предметом вивчення курсу “Організація та функціонування комп’ютерів”.