1. Джерела римської історії

Історію Стародавнього Риму почали вивчати ще в античну епоху. Писемність у Римі з'явилася у VI ст. до н.е. Хоч твори письменників, істориків чи пам'ятки народної творчості, які були б аналогічні грець­ким поемам "Іліада" й "Одіссея", з цієї ранньої епохи до нас не дійшли, проте збереглися складені на їхній основі історичні твори наступних римських істориків. Це відомі праці Марка Катона Старшого (ІП-ІІ ст. до н.е.), Марка Тулія Ціцерона (II—І ст. до н.е.), Гая Салюстія (І ст. до н.е.), Тіта Лівія (І ст. до н.е.-І ст. н.е.), Корнелія Таціта (І—II ст. н.е.), грецьких істориків Полібія (II ст. до н.е.), Плутарха (І-ІІ ст. н.е.) та ба­гатьох інших.

Достовірні відомості зі стародавньої історії Риму дають археологічні матеріали і документальні джерела. Часто документальні джерела істо­рики цитують у працях. Зокрема, це закони, договори, частково текст першої римської кодифікації — законів XII таблиць. Значний доку­ментальний матеріал виявлено у написах (на каменях, колонах у за­лишках храмів, гробниць), особливо в імператорський період (знай­дено близько 100 тис. написів).

218

219

Багато праць з історії Риму опубліковано середньовічними та пізнішими дослідниками — Карлом Сигонієм, Шарлем Монтеск'є, Еду-ардом Гіббоном, Теодором Моммзеном, Густавом Ферреро, Р.Віппе-ром, М.О.Машкіним, І.С.Перетерським та ін. Опубліковано низку рим­ських документів, текстів угод, законів, договорів тощо.

2. Періодизація історії держави і права Риму

Впродовж тривалого існування — з VI ст. до н.е. по V ст. н.е. — Римська держава і право зазнавали безперервних змін. Розвиток про­дуктивних сил, виробничих відносин, збільшення кількості рабів і за­гострення соціальних суперечностей, розширення території і зростання чисельності населення та інші фактори зумовлювали зміни в системі органів державної влади й управління, у формах і методах діяльності, врешті, у формі держави, правових інститутах.

Отже, для систематизації навчального матеріалу з урахуванням тих змін, які відбувалися впродовж століть у системі державних органів, історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:

1. Період розкладу родоплемінних відносин і становлення держави і права (753 р. до н.е. — середина VI ст. до н.е.).

2. Період Республіки (середина VI ст. до н.е. — 27 р. до н.е.). Його можна поділити на три епохи:

а) Епоха ранньої Республіки (середина VI ст. до н.е. — 60-ті роки III ст. до н.е.);

б) Епоха розвиненої Республіки і боротьби за підкорення Середзем­ ного моря (кінець III ст. до н.е. — початок 30-х років II ст. до н.е.);

в) Епоха пізньої Республіки і громадянських воєн (початок 30-х років II ст. до н.е. — кінець 30-х років І ст. до н.е.).

3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. — 476 р. н.е.). Цей період поділяється на дві епохи:

а) принципат (27 р. до н.е. — 284 р. н.е.);

б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 рр. н.е.).

Щодо римського права, то, на думку окремих дослідників, етапи його розвитку не зовсім збігаються з періодами розвитку держави.

Перший етап — від утворення держави до середини III ст. до н.е. Його межею є закінчення першої Пунічної війни (264-242 рр. до н.е.).Тоді виробляється так зване квіритське, або громадянське, право (громадянське у тому розумінні, що воно стосувалося лише римсь­ких громадян). У праві в цю епоху ще зберігаються пережитки перві­снообщинного ладу, спостерігається значний вплив релігії, складність

і формалізм правових інститутів, замкнутий національний характер права.

Другий етап — від середини III ст. до н.е. — кінець III ст. н.е. Його межею є панування імператора Діоклетіана. Римське право розк­вітає, виходячи за національні межі. Поряд з квіритським виникає і розвивається преторське, більш гнучке, оперативне, доступне, дієве право, а з нього, у свою чергу, виділяється так зване загальнонаціональне право, або право народів 0ш §епііит), яке регулювало правовідносини римлян з чужоземцями та між самими чужоземцями (на території Римської держави). Право цього періоду добре розроблене, чітке, усу­нуто його попередній консерватизм, символічність, казуїстику. Розви­ваються найважливіші інститути права, що врегульовують відносини приватної власності, товарно-грошові відносини.

Третій етап — з кінця III ст. до VI ст. (до кінця правління імператора Юстиніана у Візантії). Право продовжує розвиватися, удос­коналюватись, починає систематизуватись, з'являються його перші кодифікації. Із зародженням феодальних відносин, визнанням хрис­тиянства державною релігією відбуваються зміни і у праві. Завершуєть­ся процес його розвитку появою кодифікації Юстиніана (Согрш щгі$ сіуіііз) 528-533 рр.