- •Передмова
- •1. Утворення Вавилонської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Утворення, розвиток та загибель Єгипетської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Утворення держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Виникнення держави і права, їх періодизація
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •Глава 1 гомерівська греція
- •Глава 2 держава і право стародавніх афін
- •1. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея
- •2. Реформи Солона
- •3. Реформи Клісфена
- •4. Реформи Ефіальта і Перікла. Розвиток афінської державності та її падіння
- •5. Суспільний лад
- •6. Державний устрій
- •1. Утворення і розвиток Спартанської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •Глава 1 утворення римської держави
- •1. Джерела римської історії
- •2. Періодизація історії держави і права Риму
- •3. Стародавня Італія
- •4. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний період (VIII-VI ст. До н.Е.)
- •5. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави
- •1. Суспільний лад
- •.2. Державний устрій
- •3. Місцеве управління
- •Глав а з криза і падіння республіки
- •1. Зовнішня політика Римської держави
- •2. Внутрішня політика Римської держави
- •3. Повстання рабів. Реформи Гракхів
- •4. Військова реформа Гая Марія
- •5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки
- •6. Повстання Спартака. Тріумвірати
- •Глава 4
- •1. Рання імперія — принципат (і ст. До н.Е. — кінець Шст. Н.Е.)
- •2. Пізня Римська імперія-домінат. Падіння Римської держави (іу-Уст. Н.Е.)
- •Глава 5 джерела та основні риси римського права
- •1. Джерела права в період республіки
- •2. Джерела права в період імперії. Кодифікація Юстиніана
- •3. Основні риси права в період республіки. Судовий процес
- •4. Римське право в період імперії
- •Глава 6
- •Список літератури
1. Утворення і розвиток Спартанської держави
Спарта є другою державою, на якій переважно зосереджується історія класичної Греції, представлена в традиціях, легендах і міфах, творах істориків та археологічних розкопках. Це була своєрідна країна — у розумінні як соціального ладу і побуту, так і державно-політичного
устрою та права. Значною мірою ці особливості пояснюються природними умовами. Спарта лежала у південній частині Балканського півострова — в Пелопонесі. Південь Пелопонесу, де була стародавня Спарта, — це Лаконська долина, зрошувана рікою Евротом, близько ЗО км завдовжки і 10 км завширшки. З півночі вона була покрита високими горами, а з півдня болотами, які тяглися до самого моря. Для Лаконсь-кої долини характерні родючі землі, гарні пасовища, схили гір, покриті лісами, дикоростучими фруктовими деревами та виноградниками. Однак незначна площа цієї долини і відсутність зручних гаваней схиляли місцеве населення, з одного боку, до замкнутості, а з іншого — до загарбницьких походів на своїх сусідів, особливо на західну територію Мессенію.
Із найдавнішої історії Спарти, або Лакедемону, відомо, що її територія була населена племенами ахеян. У Спарті, за переказами, правив базилевс Менелай, чоловік прекрасної Єлени, через яку почалася Троянська війна. Близько XI ст. до н.е. усю Лаконіку завоювали дорійці, що просувалися з півночі. Переможені племена ахеян були частково перетворені на рабів — ілотів, а частково (у важкодоступ-них гірських районах) — поставлені в залежність від дорійців і обкладені різними повинностями. Спарта стала економічним і адміністративно-політичним центром дорійців, їх столицею. Дорійці були настільки впевнені у міцності свого панування над Лаконікою, що навіть не збудували навколо міста укріплення. Це було єдине неукрі-плене місто в Греції.
Підкорення Лаконіки, необхідність тримати в покорі завойовані племена та керувати завойованими територіями прискорювали розклад первіснообщинного ладу у дорійців, стимулювали процес утворення держави. Сприяли цьому й часті сутички з сусідами, внутрішня боротьба, ріст продуктивних сил, поглиблення майнової та соціальної нерівності. Таким чином, після завоювання Лаконіки у дорійців досить швидко — приблизно в Х-ІХ ст. до н.е. — розкладаються родоплемінні відносини й утворюється рабовласницька держава.
Крім того що вона виникла, як для Греції, дуже рано, держава мала тут ще й інші характерні особливості. Суспільно-економічний та державно-правовий розвиток країни відбувався повільно, носив застійний характер. Довгий час зберігалися численні елементи общинного ладу; міста, міське життя, торгівля й ремесло розвивалися слабо. Розташована на сприятливих для землеробства й скотарства землях Спарта стала країною аграрною, землеробство було основним заняттям переважної більшості населення. Господарство мало натуральний характер, майже не будучи пов'язане з ринковими відносинами.
198
199
З іншого боку, необхідність підтримувати своє панування над масами поневоленого населення, кількість якого значно перевищувала число спартанців-дорійців, вимагала існування міцної держави, централізованого апарату примусу. Держава у спартанців набувала характеру військового табору зі збереженням аграрних рис.
Міцна, централізована влада у поєднанні з численними елементами первіснообщинного ладу, з домінуючим в економіці землеробством складають особливість всього спартанського (і взагалі дорійського) ладу.
Багато суспільно-політичних та державно-правових інститутів Спарти пов'язують з іменем легендарного мудреця і законодавця Лікурга, в образі якого злилися, згідно з легендою, риси людини і бога (VIII ст. до н.е.). Лікург, що був дядьком і вихователем спартанського царя, за повелінням дельфійського оракула склав збірник законів — ретру (буквально — "угоду"), оскільки в суспільстві на той час значно поглибилася майнова диференціація, загострилися соціальні відносини, росло незадоволення бідноти, почалися заворушення. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни.
Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках земельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спарти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спар-танців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуванням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію виконаною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушувати встановлених законів і порядків. Після смерті Лікурга йому у Спарті збудовано храм, а сам він оголошений героєм і богом. Згодом ім'я Лікурга для спартанців стало символом справедливого та ідеального вождя, патріота.
В наступні століття відбувається значне розширення території Спарти, оскільки загарбання сусідніх земель стало рушійною силою зовнішньої політики країни. Однією із перших загарбано Мессе-нію, поневолено її населення. Далі захоплено ще декілька територій і міст — "полісів" Пелопонесу, інші примушено вступити у створений Спартою т. зв. Пелопонеський союз (Корінф, Мегари, Міке-ни, Мантінею та ін.). В результаті Спарта стала однією з найвпливові-ших і наймогутніших держав Стародавньої Греції.