- •Передмова
- •1. Утворення Вавилонської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Утворення, розвиток та загибель Єгипетської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Утворення держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •1. Виникнення держави і права, їх періодизація
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •Глава 1 гомерівська греція
- •Глава 2 держава і право стародавніх афін
- •1. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея
- •2. Реформи Солона
- •3. Реформи Клісфена
- •4. Реформи Ефіальта і Перікла. Розвиток афінської державності та її падіння
- •5. Суспільний лад
- •6. Державний устрій
- •1. Утворення і розвиток Спартанської держави
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний устрій
- •4. Джерела та характерні риси права
- •Глава 1 утворення римської держави
- •1. Джерела римської історії
- •2. Періодизація історії держави і права Риму
- •3. Стародавня Італія
- •4. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний період (VIII-VI ст. До н.Е.)
- •5. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави
- •1. Суспільний лад
- •.2. Державний устрій
- •3. Місцеве управління
- •Глав а з криза і падіння республіки
- •1. Зовнішня політика Римської держави
- •2. Внутрішня політика Римської держави
- •3. Повстання рабів. Реформи Гракхів
- •4. Військова реформа Гая Марія
- •5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки
- •6. Повстання Спартака. Тріумвірати
- •Глава 4
- •1. Рання імперія — принципат (і ст. До н.Е. — кінець Шст. Н.Е.)
- •2. Пізня Римська імперія-домінат. Падіння Римської держави (іу-Уст. Н.Е.)
- •Глава 5 джерела та основні риси римського права
- •1. Джерела права в період республіки
- •2. Джерела права в період імперії. Кодифікація Юстиніана
- •3. Основні риси права в період республіки. Судовий процес
- •4. Римське право в період імперії
- •Глава 6
- •Список літератури
5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки
Напружена ситуація, що створилася в результаті тяжких воєн, ускладнилась наприкінці II ст. до н.е. внутрішніми подіями. У 104 р. до н.е. вибухнуло повстання рабів у Кампанії (Італія), того ж року — друге велике повстання рабів у Сицилії, де знову вони проголосили своє царство, обрали царя (сирійця Сальвія, що прибрав ім'я Трифон). Обидва ці повстання було жорстоко придушено.
Союзницька війна. Боротьба популярів з оптиматами супроводжувалась актами насильства та індивідуального терору. Не припиняли боротьби й італійські "союзники" Риму, які домагалися прав повного римського громадянства. Оптимати ж докладали всіх зусіль, щоб не допустити прийняття відповідних законів. Це призвело до вибуху так званої Союзницької війни (90-88 рр. до н.е.), тобто війни між італіками і власне римлянами. Італіки створили свою державну організацію — федерацію міст, обрали свій сенат (50 осіб), двох консулів, 12 преторів. Столицею федерації стало м.Корфіній, перейменоване в м.Італія. Італіки почали карбувати свою монету, створили об'єднане військо.
Війна була запекла. Тяжкі втрати і небезпека відпадіння племен етрусків та умбрів, котрі залишалися поки що вірними Римові, примусили римлян піти на поступки. Консул Луцій Юлій Цезар увів у 90 р. до н.е. закон (Іех Іиііа), за яким союзники, що зберегли вірність Риму, набували права повного римського громадянства.
286
287
У 89 р. до н.е. законом народних трибунів Сильвана та Карбона такі ж права набували всі ті італіки, хто впродовж двох місяців склав зброю. Війна незабаром припинилася. Майже все вільне населення Італії набуло прав римського громадянства. В італійських містах збереглося місцеве самоуправління, хоч тепер вважалося, що вони населені римськими громадянами, які мають повне право брати участь у політичному і громадському житті країни. Водночас широких масштабів набула романізація Італії.
Диктатура Сулли. Але спокій тривав недовго. Знову загострюється боротьба між оптиматами, котрих очолив Луцій Корнелій Сулла, що прославився в Югуртинській та Союзницькій війнах, і популярами, яких після деяких хитань очолили Гай Марій та Луцій Корнелій Цінна. Коли Сулла вирушив на Схід на війну з понтійським царем Мітридатом, що захопив майже всю Малу Азію та висадився у Греції, в Італії дійшло до збройної боротьби між популярами — маріанцями і оптиматами та іншими прихильниками Сулли — сулланцями. У запеклій боротьбі марі-анці перемогли. При цьому війська Цінни і Марія нещадно розправлялися з сулланцями, знищуючи їх і грабуючи їхнє майно.
У 86 р. до н.е. відразу після вступу на посаду консула Марій помер, але його прихильники залишалися при владі. В цей час Сулла вів на Сході успішну війну з Мітридатом. Розбивши його, Сулла переможцем, з великими трофеями, повернувся до Італії. Війська Сулли в кількох битвах завдали маріанцям поразки.
Перемога Сулли супроводжувалась жорстокими розправами над супротивниками в Італії та в самому Римі. Було складено спеціальні списки (проскрипції) оголошених поза законом осіб, які підлягали страті, а їхнє майно — конфіскації. При цьому часто зводились особисті рахунки або чинились вбивства з корисливих мотивів. Було вбито близько 40 сенаторів та 1600 вершників.
З цього часу починаються радикальні зміни у структурі і функціях державних властей. Оскільки обох консулів не стало (Марій помер, а Цінна загинув), згідно з давньоримською традицією, країною тимчасово управляв інтеррекс (іп1егге§е$), котрого призначив сенат до виборів нових консулів. Наприкінці 82 р. до н.е. інтеррекс Луцій Валерій Флакк провів через збори закон про передачу верховної влади на необмежений строк диктатору — Суллі.
Диктатура Сулли нагадувала колишню лише за назвою. Диктатор і раніше мав необмежені права, проте призначався він за надзвичайних обставин з певною метою — для ведення війни, придушення повстання — і строк диктатури строго обмежувався часом ■— до 6 місяців. Сулла ж був вперше в історії Риму призначений на невизначений час. Крім
288
того, йому надавалися необмежені права: він міг видавати закони, регулювати соціально-політичний устрій держави, призначати державних службовців, надавати їм верховну владу (ітрегіит), вести зовнішню політику, засновувати колонії, оголошувати війни, виносити смертні вироки, проводити конфіскацію майна та ін. Самі римські історики характеризували його владу як ге§пшп або топагспіа (царську). Вето народних трибунів на його рішення не допускалося. Республіка припинила існування. Римом почав правити одноосібно Сулла. Він належав ло оптиматів, і всі його нововведення були пройняті консервативним духом, спрямовані проти римської демократії, мали на меті охорону інтересів оптиматів і відновлення того ладу, який існував у Римі до реформ Гракхів.
Сенат згідно з установленими Суллою законами формально перетворювався у вищий державний орган. Склад його збільшено до 600 осіб, до нього ввійшли воєначальники та інші прибічники Сулли. Посади сенаторів фактично стали довічними. Розширено судові функції сенату.
Збільшено кількість постійних судових комісій (§иае5Ііопе8 регрешае), з'являються судові комісії для розгляду справ про підкуп, отруєння, підробку заповітів тощо. Суддями цих комісій, як і до реформ Гракхів, призначалися тільки сенатори, а головували претори. їх вироки не підлягали оскарженню у Народних зборах.
Збільшилась кількість магістратур. Замість шести преторів обирали восьмеро, замість восьми квесторів — 20. Консули і претори повинні були постійно перебувати в Римі. Претори відали тільки судами і судочинством. Владу консулів також обмежили: вона поширювалась в основному на Рим та Італію. Існувала певна послідовність у проходженні магістратур та віковий ценз: квестором можна було стати лише досягнувши 30 років, претором — 39, консулом — 42. Для обрання на вищу посаду потрібна була перерва — два роки. Переобрання на ту саму посаду дозволялось лише через десять років. Цензорів позбавлено їх основних функцій (розподіл громадян по цензах-розрядах, обрання сенаторів). Трибуни мали право вносити у Народні збори тільки ті законопроекти, які попередньо схвалив сенат. Право інтерцесії було значно обмежене.
Народні збори збереглись, але були змушені беззастережно схвалювати численні закони Сулли. Плебс позбавили хлібних роздач, що регулярно проводили з часів Гракхів. Народ залякували терором.
Безпосередньо опорою влади Сулли, крім оптиматів, було військо, завдяки якому він прийшов до влади. Заради війська проведено конфіскацію частини земель у італійських міст. У Лації і Кампанії на конфіс-
289
кованих землях засновано колонії, в яких оселилося майже 100 тис. сул-ланських ветеранів. У самому Римі, крім своїх ветеранів, Сулла опирався на 10 тис. так званих корнеліїв — відпущених на волю і наділених правами громадянства рабів, засуджених та загиблих під час про-скрипцій громадян.
Сулла був необмеженим володарем Риму, але в 79 р. до н.е. він несподівано склав повноваження диктатора (як вважають, через важку невиліковну хворобу) і в 78 р. до н.е. помер.
Встановлення диктатури Сулли було виявом кризи старого республіканського ладу. Ця перша спроба збройного захоплення політичної влади стала прецедентом, прикладом, який наслідували у майбутньому інші римські полководці-політики.