Теми рефератів

1.С.Ю. Вітте як реформатор.

2.Українські парламентські громади у двох перших Державних Думах Росії

3.Мексиканська революція 1910—1917 років.

Термінологічний словник

Абсолютизм — форма правління, що характеризується неподільною концентрацією влади в руках однієї особи чи органу, які діють без контролю.

Автономія — право території самостійно здійснювати державну владу в межах, наданих їй конституцією.

Антагонізм — одна з форм непримиренних суперечностей.

Анексія — насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини території) іншої держави чи народу.

Буржуазно-демократична революція — різновид буржуазної революції, у якій беруть участь широкі народні маси.

Гегемонізм — зовнішня політика, спрямована на світове панування, диктат над іншими державами і народами.

Гегемонія — керівництво; керівна роль будь-якого класу або держави по відношенню до інших класів або держав.

Диктатура — нічим не обмежена влада особи, класу в державі, яка спирається на силу, а також на відповідний політичний режим.

Опозиція — партія або група, що виступає врозріз з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб розв`язання проблем.

Парламент — найвищий представницький орган влади, який відає питаннями законодавства і контролю за виконанням прий­нятих рішень.

Тенденція — напрямок розвитку явища, думки, ідеї.

Контрольні питання:

1.Якими були причини демократичної революції 1905—1907 років у Росії?

2.Що було спільного та відмінного в політичних таборах періоду

буржуазних революцій країн Заходу та буржуазно-демократичної революції в Росії?

3.Який зміст вкладено у вислів: «Пробудження Азії»?

4.Які цілі були в українського визвольного руху на початку XX ст.?

5.За яких умов стало можливим створення в І та ІІ Державних Думах Росії українських громад та в чому полягала їхня діяльність?

Література: [6, 10, 12, 15, 20, 23, 25, 32]

Тема 3. Росія та Україна в період революцій та громадянської війни (1917—1920 рр.) Геополітичні зміни у світі після Першої світової війни

1. Жовтневий переворот у Петрограді, його вплив на розвиток політичних процесів у світі та сучасні оцінки.

2 Причини втрати Україною незалежності у 1918 – 1920 рр..

3. Особливості громадянської війни та іноземної інтервенції проти радянських республік у 1918–1920 роках. Від «воєнного комунізму» до тоталітарної держави.

4. Крах імперії Габсбургів і утворення на її теренах самостійних держав. *

5. Геополітичні зміни у світі після Першої світової війни

Додаткові питання для самостійної роботи:

1. Чому вдалося більшовицькій партії Росії захопити та утримати владу?

2. Чому розвал Австро-Угорщини не привів до Балканського аналогу СРСР?

3. Чому на відміну від України, Польщі, Фінляндії та країнам Балтії вдалося стати незалежними 1918 року?

Примітка: * - питання для самостійного опрацювання.

Основні тези для підготовки до третього семінару

1. Родовід комуністичної революції більшовики вели з 7 листопада 1917 року, хоча вони здійснили тоді переворот під іншими, радянськими гаслами, які тимчасово привласнили, щоб перемогти. Жовтневий переворот був більшовицьким у тому розумінні, що дав політичну владу більшовикам. Саме він і зробив неможливим розвиток Російської революції за демократичним сценарієм. Перемогли ради, а разом iз ними і на їхніх плечах до влади прийшла партія більшовиків. Після встановлення однопартійної диктатури більшовики «приватизували» революцію: усі політичні сили і організації, які не влаштовували їх, були оголошені контрреволюційними. Позбувшись імперіалістичної війни, народи Росії потрапили у вир війни громадянської. Начебто віддавши землю селянам, більшовики перетворили їх на пролетаризовану робочу силу, прикріплену до колгоспних ланів і зобов’язану працювати на державу за трудодні. Створивши нібито суверенні національні радянські республіки, керівники більшовицької партії насправді побудували централізовану унітарну державу. Здійснивши в жовтні 1917р. державний переворот, більшовики перетворили його 1918 р. на комуністичну революцію, яка докорінно змінила політичну систему країни. У той же час, без цієї події, однієї з найдраматичніших у всесвітній історії, уявити історію ХХ століття неможливо, бо її вплив на трансформацію політичних режимів країн Європи та світу важко переоцінити.

2 Після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, сходилися в поглядах на розв'язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Це зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради на чолі з М. Грушевським.

Добу Центральної Ради поділяють на два етапи: автономістичний (березень 1917 р. — січень 1918 р.), коли переважали прагнення автономії у складі Росії, та самостійницький (січень — квітень 1918 р.), який розпочався з Четвертого Універсалу ЦР. Тривале переважання в Україні автономістських настроїв, яке виявилося у перших трьох Універсалах ЦР, можна пояснити тим, що автономія була однією з принципових програмних установок домінуючих політичних партій, а ідея самостійності ще не набула визнання в масах. До того ж, незалежна Україна без державних структур, без власної армії могла стати легкою здобиччю у вогні Першої світової війни.

Спроба більшовиків трансформувати Центральну Раду в «кишеньковий» Центральний виконавчий комітет рад України зазнала поразки. Грудневий ультиматум Раднаркому Росії призвів до війни між ним і ЦР, яка в критичних умовах 22 січня 1918р. проголошує незалежність УНР. Проте під тиском переважаючих сил радянських військ ЦР зазнає поразки.

Спроба гетьмана П. Скоропадського за допомогою німців стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі його успіхи у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію на краще. Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, вдало обраний момент для повстання (революція в Німеччині). Проте суперечлива внутрішня політика, протистояння політичних лідерів, міжнародна ізоляція не дали змоги їй надовго втриматися при владі.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) утворилась восени 1918 року на уламках Австро-Угорської імперії, але міжнародне невизнання, агресія Польщі, невдала спроба об`єднання з УНР зробили її державність короткочасною. Акт злуки 22 січня 1919 року мав декларативний характер, тому що незабаром УНР, намагаючись протистояти РФ, підписала Варшавську угоду, а ЗУНР припинила своє існування під ударами Польщі, яку підтримували країни Антанти.

Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель. Причини поразки:

перша – у розпливчастості загальнонаціональної ідеї в тому вигляді, якою вона подавалася керівниками УНР, Гетьманату, Директорії, не сформованість української нації та безкінечні суперечки між українськими лідерами;

друга – у неспроможності української влади вирішити пекучі соціальні проблеми (земельні питання, ліквідація прірви між бідністю та багатством, 3% освічених, культурно розвинених представників інтелігенції та рештою народу;

третя — це зовнішня агресія іноземних держав проти України, з одного боку, та хибна надія за допомогою іноземців зміцнити власну державність;

четверта — невиправний «національний романтизм» у політиці Центральної Ради і Директорії УНР ( відмова від створення регулярної армії наприкінці 1917 р. і спроби домовитися з більшовиками в листопаді — грудні 1918 р., « змагання» з ними в популістських соціальних гаслах тощо).