3. Основні причини громадянської війни та іноземної інтервенції в Росії:

- безкомпромісне   політичне   протиборство   політичних   партій, соціальних верств, монополізація влади більшовиками;

- прагнення можновладців повернути багатства і владу;

- економічна політика більшовиків ( «воєнний комунізм»);

- примусове переселення бідноти з центру РФ на козацькі землі;

- відсутність демократичних традицій;

- відмова більшовицького уряду від сплати позичок царського і Тимчасового урядів та страх урядів іноземних держав перед світовою революцією.

Наслідки громадянської війни та іноземної інтервенції були надзвичайно трагічними. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців, загинуло в боях 13 млн осіб, що становило близько 10 % населення. Під час застосування «білого» й «червоного» терорів від голо­ду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб. Громадянська війна у Примор'ї та Забайкаллі трива­ла аж 1922 p., а у Середній Азії – до кінця 20-х років.

Все ж таки, більшовикам вдалося зберегти свою владу тому, що дали ілюзію «миру, землі, хліба», обіцяли «бідним все і відразу», закликали «грабувати награбоване». До того ж, вони використали іноземну інтервенцію для мобілізації громадян на захист Вітчизни.

Політика «воєнного комунізму» – це спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Розгорнулася націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості, робітникам – натуральна оплата (пайок на засадах «зрівнялівки»), монополія держави на торгівлю, найважливіші продовольчі товари, запровадження продрозкладки, за якою все зерно, крім певного мінімуму (який встановлювали продзагони), селяни повинні були здавати державі (забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування). Повернення поміщиків селяни боялись більше, ніж продзагонів, чим і скористались більшовики, закладаючи основи тоталітаризму, тобто всеохоплюючого контролю компартії та її монопольної влади над усіма сферами людського життя.

4. В Австро-Угорщині 31 жовтня 1918 р відбулася революція і династія Габсбургів припинила своє існування, а на її руїнах утворились незалежні держави. Австрія була проголошена парламентською республікою, сформований коаліційний уряд, у якому найважливіші державні посади обійняли соціал-демократи.

16 листопада 1918 р. стала республікою і Угорщина. Почалася демократизація суспільства, планувалося провести аграрну реформу і частину землі передати безземельним селянам. Але Комуністична партія Угорщини на чолі з Белою Куном спробувала перенести російський більшовицький досвід на береги Дунаю. Вони об`єднались з угорськими соціал-демократами у Соціалістичну партію Угорщини та проголосили про взяття влади. Того ж дня робітничі загони роззброїли поліцію і жандармерію Будапешта, захопили найважливіші пункти столиці, був створений уряд – Революційна урядова рада, проголошена Угорська Радянська Республіка. Створювалася Червона Армія, а для боротьби з контрреволюцією – революційні трибунали та запроваджувалась політика ленінського зразка. Але країни Антанти вже 16 квітня 1919 р. розпочали свою інтервенцію, до них приєднались румунські, чехословацькі війська. Це і вирішило долю держави, бо Радянська Росія в той час сама воювала на всіх фронтах та реально допомогти не змогла. УРР, проіснувавши 133 дні, зазнала краху, а в Угорщині був установлений авторитарний режим адмірала М. Хорті.

Наприкінці жовтня 1918 року Словацька національна рада проголосила про відокремлення Словаччини від Угорщини та її приєднання до чеських земель, а незабаром у Празі була створена Чехословацька республіка на чолі з президентом Т. Масариком. Проте під впливом революції в Угорщині

16 червня 1919 р. в м. Прешові була проголошена Словацька Радянська Республіка, яка протрималася тільки до 7 липня і впала після виведення угорської ЧА з її території.

6 листопада 1918 року в Любліні галицькі соціал-демократи проголосили Польщу народною республікою, але спроби більшовізувати державотворення в Польщі провалились. Створена у Варшаві 11 листопада Регентська рада передала владу лідеру буржуазії Ю. Пілсудському, який став «начальником держави» Формування Польської держави було завершено встановленням її кордонів за рішенням Паризької мирної конференції та прийняттям конституції у березні 1921 р. (до її складу увійшли і західно-українські землі).

Восени 1918 р. активізувався національно-визвольний рух південнослов’янських народів, які входили до складу Австро-Угорської імперії. 1 грудня 1918 р. у Бєлграді проголошено створення об’єднаного Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі із сербською династією Карагеоргієвичів і скупщиною (парламентом). До складу нової держави ввійшли Сербія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія.

5. За Версальським договором: встановлювалися нові кордони Німеччини : Франції поверталися Ельзас і Лотарингія, а Бельгії – округи Мальмеді та Ейпен. Була створена Рейнська демілітаризована зона, у межах зони заборонялося тримати збройні сили, проводити маневри, будувати укріплення.

Франція одержала у власність вугільний басейн Саарської області з правом Німеччини викупити його, якщо ця область буде приєднана до неї. Польщі поверталася частина Верхньої Сілезії, частина Померанії, Західної Пруссії та Познань а Гданськ проголошувався «вільним містом під управлінням Ліги Націй». Німеччина відмовлялася від прав на Мемель (Клайпеду), який 1923 р. возз’єднався з Литвою. Німеччина позбавлялася всіх колоній і відмовлялася від прав і привілеїв у Китаї, їй було заборонено мати армію понад 100 тис. чоловік, важку артилерію, танки, військову авіацію, підводний флот. Вона до 1 травня 1922 р. мала сплатити державам-переможницям 20 млрд золотих марок репарацій.

На Паризькій конференції були укладені також мирні договори із союзниками Німеччини (Австрією, Болгарією, Угорщиною, Туреччиною).

Сен-Жерменський договір з Австрією: Богемія, Моравія і Сілезія ввійшли до складу Чехословаччини. Південнослов’янські землі були поділені між Італією і Королівством сербів, хорватів і словенців. Румунії – Буковина, Трансільванія і частина Банату. Австрія могла мати армію не більше 30 тис. чол. Заборонялось приєднання Австрії до Німеччини(«аншлюс»).

Нейський договір договір з Болгарією: Західна Фракія передавалася Греції,,. Південна Добруджа- Румунії. Частина болгарської території - Королівству сербів, хорватів і словенців. Болгарія мала право на армію чисельністю не більше 20 тис. чол. і повинна була сплатити 2,25 млрд золотих франків репарацій.

Тріанонський договір з Угорщиною зменшував її територію у три рази.

Севрський договір з Туреччиною, до підписання якого її більша частина була окупована військами переможців. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких зазіхань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру. Від Туреччини відділяється Курдистан, межі якого мали бути визначені англо-франко-італійською комісією. Зона проток підлягала повному роззброєнню і переходила під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток. Таким чином, держави Антанти закріпляли за собою право втручатися у внутрішні справи Туреччини. Уряд Великого національного зібрання Туреччини відкинув договір. Навіть султан не зважився його ратифікувати, а уряд М. Кемаля Ататюрка домігся на Лозаннський конференції 1922—1923 рр. його офіційної відміни.

Отже, вироблені Парижською мирною конференцією 1919 р. та системою двосторонніх договорів були закріплені нові геополітичні зміни у Європі та світі. По-перше, припинили існування чотири імперії – Російська, Австро-Угорська, Німецька, Османська. По-друге, виникла низка нових європейських держав у Центрально-Східній Європі. По-третє, уперше утворилися комуністична радянська держава. По-четверте, були суттєво змінені кордони.

Складовою частиною Версальського та всіх інших договорів був статут Ліги націй – міжнародної організації, яка мала забезпечити міжнародне співробітництво і безпеку у світі. Члени Ліги націй брали на себе зобов’язання не застосовувати зброю у міжнародних конфліктах.

Вашингтонські угоди (грудень1921 – лютий 1922 р.р.) - відображення суперечок між переможцями у війні та гегемонії США в післявоєнному світі:

«Угода чотирьох держав» (США, Великобританія, Франція, Японія) про захист територіальних інтересів та протидію національним рухам на Тихоокеанських островах та Далекому Сході.

«Угода п`яти держав» (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія) про обмеження ВМС на користь США.

«Угода дев`яти держав» (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди,Португалія, Китай) про визнання суверенітету й цілісності Китаю, з вільним доступом туди іноземних капіталів. Проте незабаром Японія спробувала переглянути цей договір, претендуючи на своє панування там.

Таким чином, Версальсько-Вашингтонська система не зняла протиріччя, а лише тимчасово послабила їх.