4. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, від­ведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Система таких ор­ганів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП закрі­плюється, що справи про адміністративні правопорушення роз­глядають:

1) адміністративні комісії при районних державних адміністра­ціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищ­них і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністратив­ні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністра­цією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;

2) Виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;

3) місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді од-ноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;

4) органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек­цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їхньої компетенції законодавством. Так, на­приклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про пору­шення громадського порядку, порушення правил паспортної сис­теми, правил прикордонного режиму, правил перебування в Укра­їні і транзитного проїзду через територію України іноземних гро­мадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схо­ронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних ма­теріалів.

Отже, закон визначає систему органів, що мають право розгля­дати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.

Самостійна робота: год.

1. Кримінальне судочинство в Україні.

В Україні здійснення кримінального судочинства відбувається на основі вимог Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України (КПК України).

Завданням кримінального судочинства у відповідності до ст.2 КПК України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забез­печення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

У відповідносгі до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Особа не несе відповідальності за відмову давати показаний або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мас право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (ст 63 Конституції України).

Прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини справи, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтя­жують його відповідальність.

Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

• у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

• у справі про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізовувати своє право на захист, з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

• у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

• коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

• при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

• при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у вище перерахованих випадках с обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Кримінальне судочинство складає єдину систему дій, етапів дослідження обставин кримінальної справи, встановлення істини по цій справі.

Етапами судочинства визнаються:

1. порушений кримінальної справи

2. досудове розслідування кримінальної справи

3. віддання обвинуваченого до суду

4. судовий розгляд справи

5. апеляційне провадження по справі

6. касаційне провадження по справі

7. виконання вироку

8. перегляд судових рішень у порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами або у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Слід відзначити, що вирішення справ про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, має ряд суттєвих особливостей. Зокрема, слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору. Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх заміняють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватись послугами захисника. Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора, за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення у приймальник-розподільник. Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини. Пізніше дана справа прокурором або слідчим за згодою прокурора направляється в суд для вирішення питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. У судовому засіданні батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у розгляді справи, заявляють клопотання, відводи, подають докази, беруть участь у дослідженні доказів, перебувають у залі судовою засідання протягом усього судового розгляду. У судовому розгляді справи обов'язковою є участь представників комісій та інспекцій у справах неповнолітніх.