2. Цивільний процесуальний кодекс України.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах, тобто порядок розгляду і вирішення справ про захист порушених, не­визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, врегульовується окремою галуззю права - цивіль­ним процесуальним правом.

Предметом регулювання цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільного процесу і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Отже, цивільне процесуальне право України - це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивіль­ного процесу і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

В основу побудови системи цивільного процесуального права покладено структуру Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку із чим вона складається з двох частин - загальної та осо­бливої.

Загальна частина містить норми й інститути, що мають зна­чення для всієї галузі цивільного процесуального права, усіх видів провадження і стадій цивільного процесу, наприклад, норми, які встановлюють компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ; передбачають склад суду, підстави та порядок відводів; присвячені доказам і доказуванню.

Особлива частина включає норми та інститути, які врегульо­вують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за видами провадження та стадіями цивільного процесу, скажімо, норми, що визначають особливості наказного провадження, встановлюють по рядок розгляду судом справ про усиновлення, порядок провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

Норми, що врегульовують порядок провадження у цивільних справах, закріплені у різних нормативних актах (Конституції України, Цивільному процесуальному кодексі України, окремих законах тощо). Сукупність таких актів складає цивільно-процесуальне законодавство.

Найважливішим нормативно-правовим актом після Конститу­ції України в системі цивільно-процесуального законодавства є Ци­вільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення): загальні положення; наказне провадження; позовне провадження; окреме провадження; пере­гляд судових рішень; процесуальні питання, пов'язані з виконан­ням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб); судовий контроль за виконанням судових рішень; про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні; від­новлення втраченого судового провадження; провадження у спра­вах за участю іноземних осіб.

3. Розгляд адміністративних справ.

Усі адміністративні провадження складаються з окремих опера­цій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій.

Здійснюється провадження по адміністративних справах за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи:

а) ті, що вирі­шують справу;

б) ті, відносно яких вирішують справу;

в) допоміжні учасники процесу.

Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення здійснюється на певних стадіях:

• адміністративне розслідування;

• розгляд справи;

• перегляд постанови;

• виконання постанови.

1. Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для по­рушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного право­порушення, яке фіксується в протоколі про адміністративне пра­вопорушення. Останній складає уповноважена посадова особа чи представник громадської організації, чи орган громадської самоді­яльності (наприклад, народний дружинник).

У протоколі мають бути вказані певні дані:

• дата та місце його складання;

• дані про особу, яка склала протокол;

• дані про особу по­рушника; місце, час вчинення і суть правопорушення;

• норматив­ний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення;

• інші матеріали, необхідні для вирішення справи.

Протокол під­писується особою, яка його склала, порушником, а при наявності свідків і потерпілих і цими особами. Протокол направляється уповноваженому органу (посадовій осо­бі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається у випадках, коли, згідно із законодавством, адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. На штраф порушни­кові дається довідка (квитанція) встановленого зразку.

2. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення справи вста­новлюється законодавством. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута тільки у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від цієї особи не було клопотання про відкладення справи. За­конодавство передбачає також випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається від­крито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен був з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністра­тивній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують чи збіль­шують провину; чи мав місце матеріальний збиток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд громадських організа­цій, трудового колективу; інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, ор­ган (посадова особа) видає постанову у справі. Постанова у справі оголошується відразу по закінченні розгля­ду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копія цієї по­станови протягом трьох днів видається чи надсилається особі, якій вона винесена. Така сама копія в такий самий термін вручається по­терпілому на його прохання.

3. Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, у відношенні до якої вона була вине­сена, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії, ви­конкому сільської, селищної ради, державного органу виконавчої влади та посадових осіб може бути оскаржена в районний (міський) суд, рішення якого є кінцеве. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються у ви­щому органі чи вищою посадовою особою чи в районному (місько­му) суді, рішення якого є кінцевим.

Скарга подається протягом десяти днів від дня винесення поста­нови в адміністративній справі. Подання скарги вчасно зупиняє ви­конання постанови до її розгляду, за виключенням постанови про застосування попередження і адміністративного арешту, а також у випадку стягнення штрафу, який береться на місці вчинення адмі­ністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рі­шення по скарзі можуть бути оскаржені прокурором.

При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест - без задоволення; відмінити постанову і направити спра­ву на новий розгляд; відмінити постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збільшення ЇЇ.

4. Встановлено такий порядок виконання постанови про накла­дення адміністративного стягнення. Штраф повинен бути сплаче­ний порушником не пізніше 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

Постанову про відшкодовуване вилучення предмета, про кон­фіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи видає уповноважений на це орган в порядку, встановленому зако­нодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.

Отже, адміністративне право і законодавство є найбільш несистематизованим як матеріальним, так і процесуальним правом. Сьогодні тільки-но вживаються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікувати, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного матеріального та процесу­ального права.

Так, В. К. Колпаков ви­діляє нормотворчі, установчі та правозастосовчі групи проваджень.

Нормотворчі провадження здійснюються в процесі підготовки й видання нормативних актів управління.

Установчі провадження - у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управлін­ня, а також під час комплектування персоналом організаційних структур у сфері державного управління.

Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміні­стративних проваджень:

1) По застосуванню заходів примусу в державному управлінні: а) дисциплінарне провадження; б) провадження у справах щодо ад­міністративних правопорушень; в) провадження щодо застосуван­ня заходів матеріального впливу.

2) По застосуванню заходів заохочення і стимулювання в дер­жавному управлінні: а) провадження у справах щодо нагороджен­ня державними нагородами, відзнаками, грамотами тощо; б) про­вадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань; в) провадження у справах щодо преміювання тощо.

3) По реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) прова­дження за зверненнями громадян; б) провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку; в) провадження по одержанню громадянами житла тощо.

4) Щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків: а) провадження щодо легалізації юридичних осіб; б) провадження щодо виділення юридичним особам кредитів; в) провадження щодо оформлення і видачі юридичним особам ліцензій тощо.

5) По здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядові провадження) та багато інших.