2. Кримінальний процесуальний кодекс України.

Кримінально-процесуальне право — це галузь права, норми якої визначають порядок провадження у кримінальних справах

Ці норми встановлюються з метою забезпечення охорони прам і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, а також з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильно го застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності і жоден невинний не був по караний.

Гуманістичні принципи кримінального процесу закріплені в Конституції України (ст. 29, 62, 63), проголошені в таких міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1948 р.).

За Конституцією України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, який набув законної сили.

Закон забороняє домагання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суддя зобов'язаний до першого допи-ту обвинуваченого та підсудного роз'яснити їм право мати захисника. Обов'язкова участь захисника передбачена у справах щодо осіб у віці до 18 років, осіб із психічними чи фізичними вадами, у випадках, коли санкція статті, за якою звинувачується особа,

передбачає довічне ув'язнення. Стадіями кримінального судочинства є:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування кримінальної справи;

3) віддання обвинуваченого до суду;

4) судовий розгляд справи;

5) апеляційне провадження у справі;

6) касаційне провадження у справі;

7) виконання вироку;

8) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження. Порядок здійснення кримінального судочинства визначається

Кримінально-процесуальним кодексом України, у якому в систе­матизованому вигляді викладено норми, що визначають порядок порушення кримінальної справи, проведення дізнання і поперед­нього слідства, розгляду справи у суді та виконання вироку.

Кримінально-процесуальний кодекс України набрав чинності з 1 квітня 1961 р.

Він складається з 36 глав, об'єднаних у вісім розділів.

3. Порядок виконання судових рішень.

До прийняття Закону України "Про державну виконавчу службу" віл 24 березня 1998 р. судові рішення виконувалися судовими виконавцями, які перебували в штаті місцевого суду й підпорядковувалися його голові. Отже, у судовій владі зосереджувалися певною мірою функції виконавчої влади, що не узгоджувалося з принципом функціонального розподілу влад.

У даний час примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Безпосереднє примусове виконання рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах та рішень інших органів здійснюють державні виконавці районних, міських ( міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі-державні виконавці).

Умови й порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до чинного законодавства підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999р.

Заходи примусового виконання рішень:

• звернення стягнень на майно боржника

• звернення стягнень на заробітну плату (заробіток) доходи, пенсію, стипендію боржника

• вилучення у боржника і переданим стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні

Державний виконавець має право:

• накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його в порядку, встановленому законодавством;

• накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника;

• звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу википання, відстрочку ти розстрочку виконання рішення.

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник органу вищого рівня.

Нагляд за законністю виконавчого провадження здійснюють орган й прокуратури в порядку, передбаченому законом.

Діяльністю державної виконавчої служби гарантується фактична реалізація рішень судових і несудових органів, досягаються реальний захист цивільних прав шляхом відновлення становій на, яке існувало до порушення права, примусове виконання обов'язку в натурі, стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків. З огляду на значення цієї служби і виконавчого провадження як сукупності дій державних виконавців та інших службових осіб є потреба розкрити зміст виконавчого провадження.

Зміст виконавчого провадження становлять питання про:

• його учасників;

• підстави відкриття цього провадження й порядок ти умочи його здійснення;

• звернений стягненим на майно боржника, на заробітну плату;

• виконання рішень у немайнових спорах.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі. Сторонами даного провадження є стягувачі і боржники. Сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки самостійно або через представників.

Підстави відкриття виконавчого провадження:

1) заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа;

2) заява прокурора у випадках представництва інтересів гро.мадянина або держави у суді..

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

• назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи,що видали документ;

• дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

• найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце роботи (для громадян) номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

• резолютивна частина рішення;

• дата набрання чинності рішенням;

• строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Згідно зі ст. 20 Закону "Про виконавче провадження", виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцем розміщення його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання проводиться за місцем розміщення його постійно діючого органу

Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1. виконавчі листи та інші документи - протягом трьох років;

2. накази господарських судія, посвідки комісій з трудових спорів: постанови органів (посадових осіб!, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. - протягом трьох місяців;

3. інші виконавчі документи протягом року.

Перебіг строків для виконання судових рішень починається з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконувати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше, ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчою документа. Однак рішення про стягнення аліментів, заробітної І їла ти в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника, підлягають негайному виконанню.

Порядок та умови здійснення виконавчого провадження регламентуються главою 4 Закону "Про виконавче провадження". Відповідно до ст. 20 цього Закону, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення повністю або частково, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, сплачуються виконавчий збір,

накладений на боржника у процесі виконання рішення, компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами, в першу чергу, звертається на кошти боржники а гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти па розрахунок та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях. на рахунках у цінних паперах V депозитаріях цінних паперів.