Способи наближення писемного мовлення до усного

1. Замінити довгі речення короткими.

2. Обов'язково використовувати звертання до слухачів.

3. Вживати вставні слова, які допомагають впорядкувати послідов­ність викладу думок (по-перше, по-друге, наступне), висловити влас­ну оцінку повідомлюваного (на нашу думку, як бачимо, можна сказа­ти), зберігати смислові причинно-наслідкові зв'язки (отже, таким чином, можна зробити висновок, загалом).

4. Ставити прямі та непрямі запитання (вони сприяють активізації уваги слухачів), напр.: Які форми існування літературної мови знає­мо? і одночасно давати відповіді на них: Існує дві форми реалізації літературної мови — усна та писемна.

5. Повторювати час від часу предмет думки, напр.: документи -ділові папери - вони.

1. Обов'язково робити паузи між частинами тексту, щоб дати слу­хачам можливість осмислити почуте. Бажано змінювати силу голосу, висоту тону. Темп мовлення варто обрати середній. Взяту тональність (робоча чи урочиста, піднесена чи буденна) треба зберігати протягом усього виступу.

6. Не вживати надміру слів іншомовного походження та вузько­спеціальних слів-термінів або коротко пояснити зміст використаних слів.

7. Виділити у тексті місця, які обов 'язково треба переказувати (влас­ні враження від явища, предмета, події, особи тощо), - це забезпечить якнайтісніший зоровий контакт зі слухачами.

8. Намагатися замінити віддієслівні іменники дієсловами, які роб­лять усне мовлення динамічним, пор.: Це може бути свідченням завер­шення формування першої стадії. — Це свідчить про завершення фор­мування першої стадії.

9. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти краще замінити окремими реченнями, пор.: Починаючи вивчати проблему, спочатку опрацюйте необхідну літературу. — Коли починаєте вивчати пробле­му, краще спочатку опрацюйте потрібну літературу.

10. Зайвий раз не ускладнювати речення, пор.: Цей факт можна оцінити як нагадування. — Цей факт є нагадуванням.

11. Якомога менше вживати цифрових даних. Якщо це неможливо, то будувати речення (текст) так, щоб числівники були у формі назив­ного відмінка, пор.: Дефіцит вимірюється б мільйонами 924 тися­чами 549 гривнями. — Дефіцит становить 6 мільйонів 924 тисячі 549 гривень.

Розділ 1 українська мова професійного спілкування в аспекті теорії стилів та культури мовлення

§ 1. Стилі сучасної української літературної мови

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літе­ратурна мова залежно від її функцій, спрямування і суспільного при­значення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей. Колек­тивно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, станов­лять систему функціональних стилів.

Саме слово стиль (з лат. stilus - паличка для письма) має кілька значень: 1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або ін­дивідуальну манеру художника; 2) сукупність прийомів у викорис­танні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літе­ратурному творові, напряму, жанру; 3) характерна манера поводити­ся, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетич­них тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування.

Мистецтво добирати й ефективно використовувати систему мов­них засобів з конкретною метою та в конкретних умовах і обставинах спілкування визначає рівень культури мовлення людини і загальний рівень духовної культури нації. Тому дуже важливо „озброїти" сучас­ного студента, якого б фаху він не навчався, знанням стилістичного багатства літературної мови та вміннями послуговуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведення документації, під час публічних виступів тощо.

В основі функціонально-стилістичного розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові принципи добору, поєднання і вмотивованого вживання слів та вира­зів, синтаксичних конструкцій. Розрізняють загальні та специфічні стилістичні риси. Загальні властиві всім функціональним стилям та відповідним їм жанрам, які виділяються в межах функціонального стилю, а саме: єдність конструктивного принципу, своєрідність ком­позиційної організації матеріалу та стилістичних структур. Специфіч­ні стилістичні риси характеризують лише окремі функціональні стилі та реалізуються у властивих їм жанрах.

Основні параметри функціональних стилів:

• сфера вживання;

• призначення;

• жанри реалізації;

• загальні позамовні ознаки;

• власне мовні особливості;

• підстилі.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціо­нальні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

а) власне науковий;

б) науково-навчальний;

в) науково-популярний.

2. Офіційно-діловий: а)законодавчий;

б) адміністративно-канцелярський;

в) дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а) стиль засобів масової інформації;

б) художньо-публіцистичний;

в) науково-публіцистичний.

4. Художній:

а) епічний;

б) ліричний;

в) драматичний;

г) комбінований.

5. Розмовний:

а) побутовий;

б) світський.

6. Релігійний, або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль богослужбових книг, відправи;

в) стиль богословської літератури.

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного)'.

Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого з дво­ма функціональними різновидами літературної мови - науковим та офіційно-діловим стилями¹. Дослідження історії їх становлення, ха­рактеру лексичних та граматичних структурних компонентів, жанро­вого багатства, специфіки усної та писемної форм вираження - основ­на мета курсу української мови професійного спілкування.

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав роз­виватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті. Свого часу російський письменник М. Чернишевський писав: ,лЧастане час, коли українською мовою видаватимуть не тільки ху­дожні твори, а всякі книги, серед них і учені трактати з усяких наук".

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль укра­їнської мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у вироб­ленні норм українського правопису, написав глибокі наукові досліджен­ня з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.