- •1.Характеристика основних форм методичної роботи в школі.Самоосвіта і виховання вчителя. Основні форми методичної роботи в школі
- •2. Характеристика методів організації навчально-пізнавальної діяльності
- •3.Диференційований підхід у навчанні.Врахування індивідуальних особливостей учнів.
- •4. Структура процесу учіння.
- •5.Домашня робота учнів.Шляхи попередження перевантаженя учнів домошніми завданнями.
- •6.Закономірності та принципи навчаня
- •7. Практикуми і семінари, їх місце в загальній системі навчальної роботи.
- •8. Урок – основна форма організації навчання. Вимоги до сучасного уроку.
- •Елементи уроку
- •Основні вимоги до уроку
- •Форми роботи на уроці
- •11.Основи програмованого навчання
- •14.Характеристика методів контролю і самоконтролю
- •15.Навчання з використанням комп ютерів
- •16.Заг.Поняття про методи виховання
- •17.Цілісний педагогічний процес, його структура та хар-ка
- •18. Поняття про педагогічний досвід. Форми і методи узагальнення і впровадження передового досвіду у шкульну практику.
- •19. Факультативи, методика їх проведення.
- •20. Поняття про прооцес.Двосторонній хар-ер,рушійні сили
- •22.Контроль ,його роль у керівництві і управлінні навчальною діяльністю учнів.Ф-ціі ,зміст,види контролю
- •23. Навчальні екскурсії, їх види, призначення, методика проведення.
- •24. Попередження і подолання неуспішності школярів
- •25.Самовиховання учнів. Хар-ка самовихованняу різні вікові періоди розвитку особистості.
- •26. Осносні принципи управління народною освітою.
- •27. Типи уроків і їх характеристика.
- •Взаємозв'язок типу і структури уроку
- •Нестандартні уроки
- •29. Виховання свідомої дисципліни і культури поведінки учнів
- •30. Самостійна робота учнів
- •31.Розробка в педагогіці цілей виховання
- •32. Предмет и задания педагогики. Основные категории педагогики.
- •33. Етична культура вчителя.
- •34.Завдання ,змісті методи естетичного виховання
- •35. Керівництво навчально-виховною роботою в школі. Функції директора і його заступників.
- •Управлінська діяльність адміністрації школи
- •Органи громадського самоврядування
- •36.Етапи розвитку колективу.Шкільний колектив як єднання педагогічного і учнівського коллективу.
- •37. Характеристика принципів виховання, їх єдність взаємозвя’зок.
- •39.Обїединён с 58
- •40. Формування особистості в колективі. Ознаки і структура колективу
- •42. Суть і структура самоуправління в школі...
- •44. Зміст і форми позакласної та позашкільної роботи
- •45. Виховання та його роль у всебічному розвитку особистості – см. Вопрос № 58
- •46. Наукові знання як основа наукового світогляду.
- •47. Завдання, зміст і методи трудового виховання.Його роль у всебічному розвитку особистості.
- •48. Спільна виховна робота школи, сімї, громадськості.
- •49.Методи виховання.Умови ефективного застосування методів виховання
- •Методи формування свідомості особистості
- •Дискусійні методи
- •Переконання, навіювання, метод прикладу
- •Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки
- •Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків.
- •Методи вправ і привчання
- •Метод прогнозування
- •Створення виховуючих ситуацій
- •Методи стимулювання діяльності й поведінки
- •Змагання
- •Заохочення
- •Методи самовиховання
- •Саморегуляція
- •51. Загальна характеристика методів науково-педагогічного дослідження
- •52.Планування роботи в школі:перспективне ,річне,поточне
- •53.Фактори ,що впливають на розвиток особистості
- •54. Завдання, зміст і форми роботи класного керівника.
- •Функції класного керівника
- •Напрями і форми роботи класного керівника
- •Робота класного керівника з вивчення учнів
- •55. Види і стилі навчання
- •56.Завдання ,зміст формифізичного вихованяяучнів у заг.Осв.Школі
- •57.Завдання шляхи способи морального виховання
- •58. Виховання як провідний фактор розвитку особистості
- •60.Система форми и методи профориентационной работі в школе.
30. Самостійна робота учнів
В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.
Дані дослідження підтверджують думку про те, що розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:
-
відношення вчителя до проявів самостійності;
-
уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
-
уміння виділяти головне і другорядне;
-
оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;
-
наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
-
самостійне застосування засвоєних знань;
-
оцінка учнем своєї роботи і її результатів.
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.
31.Розробка в педагогіці цілей виховання
Цілі виховання можна класифікувати:
а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення певного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкретного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);
б) за змістом: постановка цілей щодо формування окремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, громадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалізуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до праці формується через усвідомлення її цінності в процесі виконання певної роботи.
Орієнтиром для школи у складанні програми виховання може бути «Орієнтовний зміст виховання в національній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного формування особистості. Другий — основні напрями виховання в національній школі (завдання, які необхідно вирішити в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орієнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — рекомендації, спрямовані на формування колективу учнів школи, на розвиток і вдосконалення учнівського самоврядування, організацію змагання, широке розгортання суспільне корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.
Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мірою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.
Програма виховання дає змогу уникнути набору випадкових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ураховувати таку систему компонентів духовного світу особистості українця:
1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;
2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство;
3) національний спосіб мислення — самобутність, завдяки чому із століття в століття відтворюються і розвиваються самобутня українська культура і духовність;
4) народну мораль, етику — людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;
5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;
6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;
7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;
8) національний світогляд — систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності;
9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань;
10) національну свідомість та самосвідомість — відчуття гордості за належність до української нації.
Упродовж тисячоліть зароджувалися, здійснювалися і відмирали цілі виховання, а також педагогічні системи, що їх реалізовували. Це означає, що цілі виховання не є раз і назавжди заданими, однаково придатними для всіх часів і народів. За часів первіснообщинного устрою, коли не було розшарування суспільства на соціальні групи, всіх дітей однаково навчали мисливству, виготовленню одягу, приготуванню їжі. Метою виховання було озброєння знаннями і вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті, тобто просте забезпечення існування людини. При рабовласницькому устрої з виникненням двох класів (рабовласників і рабів) з'явилися відмінності в характері мети виховання. Метою виховання дітей рабовласників була підготовка до ролі володарів, які насолоджуються мистецтвом, приєднуються до науки. Вони повинні вести завойовницькі війни і захищати свої завоювання. Метою ж виховання дітей рабів була підготовка їх до виконання наказів володарів, фізичної праці, покірність. Рівень розвитку продуктивних сил і характер виробничих відносин об'єктивно вимагали саме таких цілей виховання. При феодалізмі основними класами стали феодали й кріпаки-селяни. Цілі продовжували залишатися диференційованими: для дітей феодалів — рицарське виховання: насолода мистецтвами й науками, оволодіння «рицарськими добро-чинностями», для дітей селян — трудове виховання в «школі» під відкритим небом. Характер виробничих відносин не вимагав від селян-кріпаків ні загальної, ні спеціальної підготовки, тому диференціація цілей відображала їх залежність від способу виробництва. При капіталізмі проблема диференціації цілей, дуалізм цілей зберігається так само, як і зберігається залежність цілей від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Об'єктивні закони розвитку суспільного виробництва примушують буржуазію створювати систему навчальних закладів, які дають робочим знання вищого рівня. Одночасно правлячий клас дає гарне виховання своїм дітям, щоб вони могли управляти державою, економікою, суспільними процесами. Створюється сітка приватних привілегійованих навчальних закладів. При посткапіталістичному (ринковому, демократичному) устрої, що характеризується вищим рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, загальна залежність цілей виховання від способу виробництва зберігається. Рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, властивих кожній суспільно-економічній формації, є основним фактором, що визначає мету і характер виховання в суспільстві. Крім цього, на таке визначення значно впливають й інші фактори: темпи науково-технічного і соціального прогресу, економічні можливості суспільства, рівень розвитку педагогічної теорії, можливості навчально-виховних установ, педагогів тощо.