Педагогічні технології

Педагогічна професія належить до професій типу "людина - людина". Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно значущих особистісних якостей, складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження наближена до діяльності артиста, вченого, письменника. За твердженням психологів, вона містить у своїй структурі до 250 компонентів.

Професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших у психологічному плані. Вона вимагає від людини постійних резервів самовладання і саморегуляції.

Професія педагога вирізняється серед інших насамперед способом мислення її представників, почуттям обов'язку і рівнем відповідальності. Основна ЇЇ відмінність від інших професій типу "людина - людина" полягає в тому, що вчитель належить і до тих, хто перетворює, і до тих; хто керує. Маючи за мету своєї професійної діяльності становлення і перетворення дитини, педагог покликаний управляти процесом її інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, формуванням її внутрішнього світу.

Завдання вчителя - керувати учінням, а не вчити, керувати процесом виховання, а не виховувати. Чим глибше він усвідомлює свою основну функцію, тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає учням. Хороший педагог завжди перебуває у навчально-виховному процесі ніби "за кадром", за межами вільного вибору учнів, а насправді - вибору, керованого ним. Учитель має допомогти народитися думці в голові учня, а не повідомляти готові істини. Отже, стрижень педагогічної праці - в управлінні всіма процесами, які супроводжують становлення людини. Нині працю вчителя все частіше називають "педагогічним менеджментом", а самого педагога - "менеджером виховання, навчання, розвитку".

Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки "для себе". її сутність - у переході діяльності "для себе" в діяльність "для інших". У ній поєднано самореа-лізацію педагога і його цілеспрямовану участь у зміні рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості учня, його зростанні. Тому професію вчителя зараховують до хелперських (англ. help - допомагати), оскільки вона пов'язана з наданням підтримки і допомоги іншим.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

Професія педагога за сучасних соціальних умов має позитивні і негативні сторони. До позитивних належать: можливість професійного зростання; різноманіття соціальних зв'язків із колегами, учнями, їхніми батьками; можливість задовольнити вищі людські потреби - творчі; гуманістичний характер; творча самостійність; літні терміни відпустки і її тривалість (48 робочих днів). Серед негативних - низька заробітна плата (оплата вчительської праці неадекватна її суспільній значущості і професійній складності, помітно відстає від заробітку інших фахівців із вищою освітою, що призводить до зниження рівня її престижності); сувора регламентація поведінки і діяльності вчителя, високі вимоги до його моральності; значні нервові затрати, висока стресогенність педагогічної діяльності.

Технологічний підхід в освіті Педагогічні технології – сукупність методів, форм, прийомів навчання , тотожних їм моделей управління , підпорядкованих визначеній меті, що гарантують позитивний результат.

Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (Р. В. Кларін). У нашому розумінні педагогічна технологія є змістовним узагальненням, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел). Поняття «педагогічна технологія» може бути представлено трьома аспектами. 1) науковим: педагогічні технології - частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектує педагогічні процеси; 2) процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих процесуально-діючим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів. Таким чином, педагогічна технологія функціонує і в якості науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і в якості системи способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і в якості реального процесу навчання.

Отже, праця педагога - одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

Поняття технології навчання. Слово "технологія" походить від грецьких — майстерність, мистецтво і — наука, закон, знан­ня. Отже, технологія — це знання, наука про майстерність. Перший і серйозний натяк на можливість існування педагогічної технології у су­часному її розумінні знаходимо ще у Я. Коменського. У своїй "Великій дидактиці" він писав: "Ми відважилися обіцяти Велику дидактику, тоб­то універсальне мистецтво учити всіх усьому. І при цьому вчити з над­ійним успіхом; так, щоб неуспіху настати не могло; вчити швидко, щоб ні в учителів, ні в учнів не було обтяжливості чи нудьги, щоб навчання відбувалося скоріше із найбільшим задоволенням для тої і другої сто­рони; вчити ґрунтовно, не поверхово і, отже, не для форми, а рухаючи учнів до істинних знань, до доброї вдачі і благочестя" [19, с. 64].

Термін "технологія" раніше пов´язували з виробничою сферою. її розглядали як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми матеріалу, що застосовуються у процесі вироб­ництва продукції. Токар виточує деталь на основі технологічної карти, в якій записано весь процес обробки, всі операції, режими їх виконан­ня, розміри і т. ін. Якщо він усі ці вимоги виконає, то на виході, тобто як кінцевий результат, отримає запланований виріб.

Як свідчить спеціальний аналіз питання суті технології, будь-яка технологія засновується на дуже глибокому знанні механізму процесу виготовлення і практично зовсім ігнорує чинник особистості праців­ника у здійсненні цього процесу. Тобто для отримання запланованого продукту дуже важливо виконати всі ті операції, які передбачені тех­нологічною картою, і зовсім байдуже, хто ці операції виконуватиме. Технологія передбачає певну серійність, масовість в отриманні одна­кового продукту, а це означає, що у технології переважають законо- | мірності процесу виготовлення певного продукту над людським чин­ником, який також впливає на процес одержання цього продукту. Якщо технічне трактування технології усім зрозуміле і не викликає ніяких сумнівів, то з поняттям педагогічної технології значно складніше. Ко- і місія ЮНЕСКО дає таке визначення педагогічної технології: " Це сис­темний метод створення, застосування

визначення всього процесу викладання і засвоєнням знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти".

Проте у науково-педагогічній літературі зустрічається багато інших визначень педагогічної технології. Наприклад, це продумана в усіх де­талях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, органі­зації і проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і учителя або це систематизоване навчан­ня на основі системного способу мислення, або це сукупність навчаль­них ситуацій, в яких реалізується педагогічна система, або це упорядко­вана система дій, виконання яких призводить до досягнення постав­леної мети (В. Монахов, А. Нісімчук, М. Таланчук,Т. Сакомото, Л. Фрідмантаін.) [4;19;35].

В усіх цих визначеннях автори залишають поза увагою чи не най­важливішу частину технології, а саме: чи враховує технологія індиві­дуальні особливості учнів. Іншими словами, чи є технологія такою си­стемою дій учителя й учнів, яка веде до досягнення поставленої мети незалежно від учителя й учня, чи, можливо, це така система дій учи­теля й учнів, яка призводить до досягнення поставленої мети кож­ним учнем зокрема в межах тих задатків і здібностей, якими володіє кожен з них.

Ми вважаємо, що у педагогічній технології немає ніяких супереч­ностей щодо превалювання закономірностей механізму перебігу про­цесу надлюдськими чинниками, які виявляються у цьому процесі. Адже знання залежності процесу навчання від рівня задатків і здібностей належить до закономірностей перебігу технологічного процесу, яким є процес засвоєння знань.

Необдумане і надмірне вживання термінів "педагогічна техноло­гія", "виховні технології", а особливо "високі виховні технології" вик­ликає певний внутрішній протест. Технологію можна створити тоді, коли відома більшість із закономірностей перебігу явища чи процесу. Оскільки сьогодні вже визначено багато закономірностей процесу на­вчання, відомі способи однозначного задання цілей навчання, розроб­лені різноманітні способи діагностики учнів, їх розумового розвитку, то можна говорити про технології навчання і про їх розробку, чого не можна поки що сказати про виховання.

Педагогічна технологія — це своєрідний алгоритм дій, правильне виконання яких та ще у заданій послідовності повинно привести до запланованого кінцевого результату. В ідеалі технологія навчання — це така послідовність дій учителя й учнів, при виконанні якої, врахував­ши індивідуальні та вікові особливості учня та професійно-методич­ний рівень учителя, запланований результат обов´язково має настати. На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних авторів, технологія навчан­ня характеризується низкою істотних ознак, серед яких виділимо такі:

1.Діагностичність цілей навчання та результативність. Ця ознака передбачає гарантоване досягнення цілей навчання, тобто граничну або майже граничну за даних умов результативність. Однак зауважимо, що в педагогічних явищах і процесах у зв´язку з імовірнісним характером педагогічних закономірностей відхилення в результативності системи навчання допускається в межах 25 %.

2.Економність. Вона виражає якість педагогічної технології, яка забезпечує досягнення запланованих результатів, оптимізацію праці вчителя, а також резерв навчального часу.

3.Уся послідовність дій легко повторюється і відтворюється вчи­телем в будь-якій школі. Кожен метод і етап роботи обгрунтовано і не може бути замінено на інший. Принципи роботи мають однозначний смисл — порушення одного з них погіршує кінцевий результат роботи.

4.Коректування передбачає можливості оперативного зворотного зв´язку, оцінки ступеня досягнення цілей навчання і внесення адек­ватних корегувальних впливів.

До рис технології відносять також проектованість, цілісність, уп­равління.

Кожна технологія навчання — це система, а атрибутивною ознакою будь-якої системи є наявність структури. Структурними елементами технології як системи є: цілі навчання, психологічна закономірність засвоєння матеріалу, способи діяльності вчителя і способи діяльності учнів, нарешті, ступінь досягнення мети навчання. Системотвірним чинником цієї системи є цілі навчання, а основою, на якій констру­юється вся ця система, і базовим елементом даної структури є психо­логічна закономірність засвоєння матеріалу.

Ступінь досягнення цілей навчання як структурний компонент тех­нології визначає, а точніше, окреслює ті межі, в яких будуть лежати га­рантовані навчальні досягнення учнів, і він є характеристикою еконо­мічності і результативності самої технології. Для прикладу наведемо технологію, розроблену відомим учителем-новаторм В. Шаталовим (технологія навчання на основі багаторазового підкріплення).

Технологія навчання на основі багаторазового підкріплення. Намага­ючись створити таку технологію, результат застосування якої не зале­жав би або якомога меншою мірою залежав би і від учителя, і від учнів, В. Шаталов свою технологію побудував на основі дії двох цілком конк ретних закон

Уся педагогічна діяльність складається з ланцюга педагогічних ситуацій. Вони виникають з ініціативи як учителя, так і учнів, спонтанно і спеціально. Педагогічна ситуація – короткочасна взаємодія учителя з учнем (колективом класу) на основі протилежних норм, цінностей, інтересів, яка супроводжується значними емоційними проявами і направлена на перебудову стосунків, що склалися (в бік покращення чи погіршення). Педагогічна ситуація торкається двох форм активності людини: взаємодії (видима поведінка) і взаємостосунків (приховані психологічні реальності, тобто установки, очікування, емоційні реакції). Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умови, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Таким чином, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості педагогічної діяльності (ситуація + мета = задача). Педагогічна задача – це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педагогічна мета, поставлена за певних умов. Педагогічні задачі поділяються на власне педагогічні задачі і функціонально-педагогічні задачі.

Історія становлення та розвитку педагогічних технологій: аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду

Технологічний підхід в педагогіці

суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Увага до процесу навчання призвела до усвідомлення факту, що саме він визначає методику навчання та є критерієм успіху в цілому. Наслідком застосування машинного та програмованого навчання в США стала індивідуалізація та персоніфікація навчального процесу. Якщо до 1960 року навчальні посібники були призначені для навчання групи учнів, то з 1960 року індивідуалізація навчання стала центральним пунктом планування та виробництва засобів навчання. Як засіб індивідуалізації навчання навчальна програма у цих проектах була поділена на порції, до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, аудіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назви "модулів", "одиниць навчання", "навчальних пакетів". Третій етап, сучасний, характеризується розширенням сфери педагогічної технології. Якщо раніше її функції зводилися фактично до обслуговування процесу навчання, то нині педагогічна технологія претендує на провідну роль у плануванні, організації процесу навчання, в розробці методів і навчальних засобів. До засобів навчання належать: документи, матеріальні об'єкти, люди, взаємодія з якими веде до здобуття знань. Засоби навчання поділяються на навчальні засоби, які фахово створені дня навчання, та об'єкти довкілля. [30; 18]. Порядок дослідження можливостей засобів навчання зазвичай збігається з винаходом чергової технологічної новинки. Винятком є програмоване навчання, ідеї якого висловлено ще в 30-х роках, і їх реалізація стала можливою лише на початку 50-х років. Розвиток технологічного підходу у вітчизняній освіті має дещо інші часові межі. Характерною тенденцією розвитку сучасної педагогічної технології є використання системного аналізу у вирішенні практичних питань, пов'язаних зі створенням та використанням навчального устаткування та технологічних засобів навчання. Головним критерієм системного аналізу на всіх рівнях (від планування навчальних засобів до впровадження їх у процес навчання) загалом є критерій оптимальності. Застосування системного аналізу у створенні і використанні засобів навчання є безумовно позитивною та перспективною справою. Ретельне планування діяльності вчителя та учнів робить прогнозування результатів навчання більш обґрунтованим.

Виконання вправ на професійну ідентифікацію На цьому етапі роботи слід виконати дві вправи. Вправа 1. Оцінювання педагогічної позиції. Викладач ставить на дошці крапку, біля якої пише: «Я». Від крапки відводить кілька ліній (за кількістю студентів у групі). Кожний студент підходить до дошки і на кінці однієї з вільних лі­ній пише ім'я того студента з групи, якого він обрав би своїм виклада­чем. Заздалегідь слід пояснити, що не варто орієнтуватися на дружні зв'язки або міжособистісну приязнь. Ідеться лише про професійні сто­сунки (оцінювання педагогічної позиції членів групи). Після того як усі студенти зробили свій вибір, вони сідають у коло і по черзі пояснюють, чому обрали саме цю особу.

Після обговорення викладач обов'язково має зауважити, що незнач­на кількість або цілковита відсутність вибору щодо того чи того сту­дента не свідчить про низьке поцінування його групою. Очевидно, на цьому етапі професійного становлення такий студент ще не мав змоги заявити про себе в педагогічному ракурсі. Йому пропонують провести самоаналіз у такому напрямі: «Що треба зробити, щоб люди бачили в мені педагога?»

Вправа 2. Обговорення підсумків тестування. Доцільно будувати обговорення не як оголошення кількісних результатів, отриманих сту­дентами, а як розкриття особливостей поведінки, самопочуття, стилю ро­боти окремих учителів, які володіють певними рівнями сформованості параметрів, що аналізуються. Керівник заняття розкриває на образних, практично пізнаних прикладах ті позитивні й негативні наслідки, до яких призводить наявність або брак у конкретного педагога певних якостей. Студенти беруть участь у доборі аналогій, шукають у своєму життєвому досвіді приклади відповідної поведінки, стилю діяльності вчителів. Так, під час обговорення першого тесту (ДДО — диференційно-діаг-ностичне опитування) студентам повідомляють, що виявилася та систе­ма, яка є найкращою для людини. У цій системі студент взаємодіє із задоволенням, без внутрішньої напруженості. Постають питання: чим відрізняється поведінка людей, які мають різні системні орієнтації? Що буде, якщо вчителем стане людина з орієнтацією «техніка» чи «приро­да», «знакові системи» чи «художній образ»? Чим відрізняється від усіх інших орієнтація на людину? У ході обговорення студентів підводять до висновку, що першим показником схильності до педагогічної діяльності є орієнтація на іншу людину як найбільш значущий, такий, що емоційно переважає, об'єкт взаємодії. Інші види спрямованості висувають у центр подій інші аспекти, замикають діяльність на позаособистісних стосунках. Обговорюючи результати тесту на схильність до педагогічної про­фесії, слід одразу зазначити, що високі показники (40 — 50 балів) не означають, що ця сфера діяльності закрита перед тим чи тим студентом. Ідеться про те, що «психологічна ціна» його діяльності буде дуже вели­ка (підвищені навантаження, перевтома, внутрішній дискомфорт, напру­женість у взаємодії). Можна бути прекрасним учителем і тоді, коли результати тестування, здавалося б, цьому суперечать. У такому разі вчитель знайде способи подолання тих індивідуальних особливостей, які не збігаються з характером педагогічної діяльності, і вони ніяк не позначаться на його стосунках з іншими. Завдання кожного студента — під час навчання у вищому навчальному закладі розробити власні прийо­ми компенсації індивідуальних особливостей, що спричинюють утруд­нення зовнішнього і внутрішнього плану в педагогічній діяльності (зни­зити рівень зал

Виконання вправ на формування адекватних уявлень про педагогічну професію а) професійна біографія (описати причини, що сприяли вибору пе­ дагогічної професії, основні події, які вказують на те, що вибір зроблено не випадково); б) філософія педагогічної діяльності (виклад власних поглядів на професію вчителя і свою майбутню професійну діяльність); в) проблеми і перспективи освіти (назвати головні проблеми, а також висловити свої погляди на майбутнє нашої школи; вирізнити ту проблему, яку студент вважає головною, спробувати визначити при­ чини виникнення, запропонувати способи розв'язання).ежності від думок інших людей, виробити власну систе­му педагогічних поглядів, педагогічну позицію, розширити обсяг кому­нікативних умінь і здібність до рольової поведінки тощо).

Моделювання педагогічної ситуації Студентові пропонують виступити перед аудиторією з повідомлен­ням на тему «Я і моя професія» (основою для виступу є завдання, вико­нане на попередньому етапі). За змістом і характером проведення виступ є зручною моделлю для відпрацювання вміння вирізняти й аналізувати структуру педагогіч­ної діяльності. - 1. Мета діяльності, тобто той очікуваний результат, заради якого сту­дент виступив. У ході обговорення студент виокремлює ті потенційно можливі цілі, які можуть визначати характер виступу: а) виконати вимогу (завдання) викладача; б) розкритися перед товаришами з но­вого боку; в) дістати добру оцінку; г) усвідомити сутність педагогіч­ної професії і свою готовність до оволодіння нею; д) спробувати свої сили у новій, нестандартній ситуації; е) зарекомендувати себе перед викладачем активним студентом тощо. 2. Студент має можливість переконатися, що, крім власних безпосе­редніх дій, його виступ передбачає ще один важливий момент: керуван­ня діяльністю аудиторії. Він мусить контролювати залучення слухачів до спільної роботи (слухають, співпереживають, підтримують чи бай­дужі, не звертають на нього уваги, не підтримують).

 Аналізується специфіка об'єкт-суб'єктних стосунків у педагогічній діяльності слухач водночас є об'єктом і суб'єктом впливу Розгляда­ ються особливості суб'єкт-суб'єктних взаємин повага до слухачів, ураху­ вання їхніх думок як значущих, створення умов для залучення до діалогу (персоніфіковані звернення та висловлювання і невербальні «сигнали» про прийняття їх як повноправних партнерів)

 Засоби, якими користувався студент для реалізації мети Важливо довести, що у виступі студент реалізує не лише вербальні, а й невербальні засоби (інтонацію, міміку, пантоміміку, авторитет, привабливість тощо) Слід також показати, що в ході виконання дії усвідомлена мета може не збігатися з досягнутою саме через неадекватність добору засобів

 Результат, досягнутий у ході виступу його відповідність чи невід­ повідність меті, поставленій спочатку, побічний (непередбачений) ефект

Діагностування сформованості елементів педагогічної майстерності на початку професійного навчання Проведення «Поетичної хвилинки» має на меті психологічне налаш­тування на діяльність, а також ситуативне діагностування елементів педагогічної майстерності на початку професійного навчання студен­тів Хоча поезія є ідеальним засобом взаємодії, за бажанням студентів і викладача, враховуючи специфіку спеціальності майбутнього вчителя, можна вибрати коротенькі висловлювання на інші теми «Чи знаєте ви, що (цікаві випадки з біологи, географи тощо)» Важливо, щоб ця частина заняття тривала не довго й закінчилася аналізом діяльності, а саме — на що спрямовував свій виступ студент (викласти точно зміст, виявити свої знання, вплинути на аудиторію) — чи вільно тримається він перед аудиторією (йому притаманна емоційна стабільність), чи надмірно хвилюється, що виявляється в мов­ ленні, зайвих рухах або закам'янілості; — яким є мовлення вчителя (чітка вимова, виразна інтонація). Завдання для аналізу можна роздати на картках і запропонувати виконати його, обравши найвиразніші зразки професійної спрямова­ності, здатності володіти собою й техніки мовлення. Цей фрагмент заняття засвідчить, що кожен студент має певні особис-тісні властивості різного рівня, які потребують удосконалення. У розви­неному вигляді вони становитимуть елементи його педагогічної май­стерності . ^ 2. Обговорення головних теоретичних положень На цьому етапі заняття важливо продовжити об'єктивацію теоре­тичних знань на підставі особистого досвіду студентів. Доцільно здійсни­ти перевірку засвоєння теоретичного матеріалу як мікровикладання, використовуючи опорні конспекти (ОК). Розшифрування можна здійснити за текстом розділу 2 цього підручника. Студенти, які працю­ють із групою в ролі педагога, отримують завдання — допомогти «уч­ням» усвідомити сутність питання й переконатися, що матеріал засвоє­но. Чотири групи експертів після закінчення відповідей висловлюють свою думку щодо спрямованості, професійної компетентності, вияву здібностей, розвитку педагогічної техніки того, хто виступив у ролі вчи­теля.

Структура особистості вчителя-майстра Характеристика основних елементів педагогічної майстерності вчителя (схему див. на форзаці): I. Гуманістична спрямованість Домінанта вчителя може бути:

• на собі — самоутвердження

• на засобах — предметоцентризм

• на учнях (адаптація) — педоцентризм

• на розвитку учнів — гуманістична спрямованість. Гуманістична спрямованість охоплює здатність учителя:

• бачити особистість учня, відчувати, розуміти його і допомагати;

,