18.Роль визначних історичних центрів Подільського краю у розвитку пізнавального туризму України.

Назва – похідна від “по лісу” (обабіч лісу), або “плеса” (широкі водні простори над чистими водами).

Полісся – особлива історико-етнографічна область України, частина прабатьківщини слов’ян, давня етноконтактна зона. Як і Карпати, Полісся зберегло найдавніші природні релікти, релікти праслов’янської та проукраїнської культури, що є об’єктом вивчення етнографічної історії, база розвитку наукового туризму.

Завдяки індустріальній нерозвиненості регіону – це своєрідна законсервована для туризму територія. Це одночасно земля, яку спіткала ядерна катастрофа Чорнобиля.

Луцьк – замок Любарта, монастир єзуїтів, православні церкви.

Рівне – партизанський рух II Світової війни, пам’ятки, пов’язані з Лесею Українкою.

Володимир-Волинський - пам’ятки давньоруського часу.

Житомир

Горохів

Берестечко - істоико-культурний заповідник «Козацькі могили».

Острог, Чорнобиль

19. Кам’янець-Подільський - туристична перлина Поділля.

Розташований в межах Подільської і Придніпровської низовини. Високі пагорби чергуються з заболоченими просторами. Хмельницька, Тернопільська, Вінницька області.

Поверхня регіону – плато, глибоко розчленоване річковими долинами з мальовничими каньйонами.

Максимальна висота – 443 м. Мінімальна – 100 – 115 м. На півночі – уступ – Кременецькі гори (до 408 м).

Виділяється вапнякова гряда – Товтри (залишки коралового рифа, скелястий кряж, покритий степовою рослинністю. Поширені карстові форми рельєфу, особливо на півночі (60 гіпсових печер, найбільша - Оптимістична – 143 км,. Озерна – 104 км, Кришталева – 22 км.

Дніпровський каньйон являє собою долину ріки із стрімкими берегами висотою понад 100 – 250 км. Північні схили густо поцятьковані ущелинами, по яких стікають річки Стрипа, Збруч. Середня довжина каньйону перевищує 250 км, найбільший в Україні. Не уступає красою Карпатам і Кримським горам. Зручний для розвитку спортивних екстремальних видів туризму.

Клімат помірно-континентальний з теплим літом, у долинах менше опадів. Річки, ставки.

Фауна і флора характерні для лісостепової зони.

Визначні історичні центри.

Тернопіль, Бучач. Збараж, Вишневець, Вінниця - музей-садиба Пирогова

Жмеринка, Крижопіль, Хмельницький

20.Комплекс природних туристсько-рекреаційних ресурсів Полісся.

Українське Полісся є складовою частиною великої Поліської низовини, що охоплює територію Білорусі, а також частково заходить у межі Російської Федерації та Польщі.

Полісся знаходиться в басейнах Дніпра, Прип'яті, Шари (притоки Німану) і верхів'ях та середній течії Західного Бугу.

Центральна територія має низькі абсолютні висоти — 110-135 м; на околицях Полісся, в тому числі й на південній українській його частині, абсолютні висоти дещо збільшуються. Поліська низовина слабо нахилена до Прип'яті і Дніпра, сильно заболочена, заліснена; тут є багато прісних озер, боліт, торфовищ.

Українське Полісся складається з двох відокремлених Волинською височиною і дещо відмінних частин: більшої — власне Полісся, що знаходиться на півночі (в межах Поліської низовини) і меншої — Малого Полісся, яке лежить на південь у басейнах Верхнього Бугу і Стиру (між Волинською і Подільською височинами).

Площа Українського Полісся становить п'яту частину території країни.

Рельєф. Характерною ознакою Українського Полісся є переважання тут низовинної, заболоченої і залісненої території. З підвищених територій в Українському Поліссі виділяється Словечансько-Овруцький кряж на півночі Житомирщини (максимальна абсолютна висота 316 м). Від нього на південь простягається підвищення, яке сполучається з північними відрогами східної частини Во-линської височини. На північному сході Українського Полісся є невисокі порізані ярами південно-західні відроги Середньоруської височини.

У північній частині Українського Полісся значну площу займають регіони, що зазнали впливу давнього льодовика. Найтиповішими льодовиковими формами, що трапляються у рельєфі Українського Полісся, є піщані (зандрові) поля, які утворилися на краю льодовика пі дією його талих вод; залишені льодовиком різноманітні відклади (пісок, глина, гравій), довгі (до 20-30 км) пасма — ози, що утворювалися переважно в тріщинах льодовика, якими стікали його води; принесені льодовиками відшліфовані камені — валуни та ін.

Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи (особливо на Житомирщині Рівненщині) - гранітів, базальтів, лабрадоритів та ін. Розробляються родовища яшми, топазів, гранатів, бурштину, турмаліну, каолінів, глини, крейда, пісковики.

Типовим природним багатством усього Полісся є торф. Торфовані ґрунти становлять 4,3% усієї площі Українського Полісся. Болотно-торфові масиви Українського Полісся практично осушені і використовуються як природні кормові угіддя, і насамперед, як сіножаті; частково тут видобувають торф.

Клімат помірно-континентальний з теплим і вологим літом та м’якою хмарною зимою. Середні температури січня змінюються із зх на сх. від -4,5 С до -8 С, липня – від +17 С до +19 С. За рік випадає 600-700 мм опадів.

Річкова мережа густа, великою кількістю боліт, значними запасами підземних вод. Є чимало озер. Найбільші за площею озера мають карстове походження (Шацькі озера).

Грунти. Переважають дерново-підзолисті та торфово-болотні фунти. Трапляються сірі та темно-сірі лісові фунти.

Рослинність Полісся становлять лісові, лучні та болотні види. На більшій частині Полісся переважають сосново-дубові ліси, у південній частині ростуть дубово-грабові ліси. Луки на Поліссі займають значні площі та є важливими природними кормовими угіддями. Найбільш різноманітний і багатий рослинний покрив мають низинні болота. Тут переважають безлісі осокові, осоково-сфагнові угруповання.

Тваринний світ Полісся. Типовими ссавцями є лось, козуля, бобри, видра. Чимало птахів: качки, кулики, дятли та ін. У водоймах живуть понад ЗО видів риб.

Зона мішаних лісів активно освоєна людиною. Лісистість території складає лише 30%. Багато земель зайнято ріллею і пасовищами. Тут вирощують картоплю, льон, озиму пшеницю, жито. У тваринництві переважають молочно-м'ясне скотарство і свинарство.

Охорону природи здійснюють у Поліському і Рівненському природних заповідниках, Шацькому та Деснянсько-Старогутському національних природних парках, чисельних заказниках. Своєрідним «заповідником» екологічного лиха стала 30-ти кілометрова чорнобильська зона.