3.Загальний історичний огляд української національної території.

Так, сучасна площа суші Україні становить 603,7 тис. км "', а площа територіальних вод - понад 20 тис. км2.

Характерною рисою державної території України в даний час є те, що вона не повністю збігається з межами її етнічних земель. У свою чергу, українські етнічні землі (етнічна територія) - це простір земної поверхні, яке компактно заселене і хазяйськи освоєно українцями, українським етносом за багато століть його разития і розселення. Іноді чіткі межі суцільно заселеної простору важко визначити, тому що воно непомітно переходить в етнічно змішані території. Розподіл української етнічної території - суцільний і змішаній. Суцільна територія 747,6 України (державна територія) 601,1 Росія 114,3 Білорусь 27,0 Словаччина 3,5 Румунія 1,7. Змішана територія 197,1 Росія 177,6 у т. ч. Брянщина Східне Передкавказзя 14,2 Польща 19,5.

Всього 944 тис км.

Таким чином, суцільна українська етнічна територія становить майже чотири п'ятих всіх земель, заселених українцями. Причому 80,4% - це державна територія України, а майже 20,0% знаходиться в сусідніх країнах. Велика частина в Росії (Бєлгородська, Курська, Воронезька, Ростовська області, Краснодарський край). Якщо сюди включити ще змішані території (Брянщина, Ставропольський край), то в Росії знаходиться 291,9 тис. км2, або 30,9% української етнічної території, тобто майже третину. Значно менше української етнічної території відійшло до Польщі (тут вона змішана - Північна Лемківщина, Над-сянье, Підляшшя, Холмщина), Словаччини (південна Лемківщина) і Румунії (Мармарощина, Південна Буковина).

На думку академіка З. Рудницького, етнічна (за його словами - національна) територія - це головна основа нації, а ідеалом для всіх українців є суверенна України в її етнічних межах. Так історично склалося, що починаючи з кінця XVIII ст. в Європі формувалися національні держави, які прагнули закріпитися в межах суцільного розселення государствосозідающей нації.

Державна територія має одну важливу особливість: Незважаючи на те що міжнародними та двосторонніми договорами вона визнається недоторканною, насправді не було жодної країни, Територія якої залишалася б постійною

4.Історія формування території Української держави.

Поряд із адміністративно-територіальним поділом використовують поділ України на історичні землі. Їх також називають історико-географічними областями чи краями. Вони є складовими частинами української національної (етнічної) території. Для них характерні індивідуальні особливості історичного розвитку українського народу, розмаїття матеріальної та духовної культури, зумовлене впливом природного середовиша та взаємозв'язками з іншими народами. Історичні землі характеризуються різними розмірами. Вони не мають чітких меж, часто накладаються одна на іншу або входять одна в іншу. Ряд земель, що знаходилися на окраїні української етнічної території, в результаті державного розмежування потрапили до складу сусідніх з Україною держав. Кордони Української держави у XX ст. склалися таким чином, що в усіх сусідніх країнах, крім Угорщини, залишились досить великі за площею території, заселені українцями, тоді як до складу України увійшли незначні етнічні території окремих сусідніх народів.

Етнічна територія українського народу сягнула наприкінці XIX - на початку XX ст. максимальних розмірів - приблизно 750 тис. кв.км. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони - Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну.