- •1. Поняття «менеджнт» і необхідність упр-ня організ-ми.
- •2. Співвідношення категорій «управління», «менеджмент», «адміністрування», «керування».
- •3. Організація, цілі її діяльності та критерії успіху.
- •4. Поділ праці в організації та необхідність управління
- •5. Характер-ка різних поглядів на сутність менеджменту.
- •6. Менеджмент як наука і мистецтво. Функції мен-ту, цикл мен-ту.
- •7. Менеджмент як вид професійної діяльності.
- •8. Ознаки діяльності менеджера.
- •9. Ролі менеджера в організації.
- •10. Якості менеджера.
- •11. Співвідношення якостей, необх мен-ру на різн рівнях упр
- •12.Еволюція управлінської думки.
- •13.Передумови виникнення науки управління.
- •14. Класична теорія менеджменту: школа наукового управління; адміністративна школа управління.
- •15. Неокласич теор мен-ту: школа поведінки і шк люд стосункв
- •16. Кількісний підхід: школа науки управління.
- •17. Інтегровані підходи до управління.
- •18. Сучасні напрямки розвитку науки управління.
- •19. Основи теорії прийняття рішень.
- •20. Фактори, що впливають на процес прийнятя рішень.
- •23.Процес прийняття рішень. Інтуїтивна та раціональна технології прийняття рішень.
- •21. Місце прийняття рішень в процесі управління.
- •22.Моделі теорії прийняття рішень.
- •24. Етапи раціональної технології прийняття рішень.
- •25. Людський та організаційний фактори у процесі прийняті рішення. Індивіду-не та групове пр-тя рішень.
- •26. Методи творчого пошуку альтернативних варіантів.
- •27. Методи обґрунтування управлінських рішень.
- •28.Класифікація методів обґрунтування управл-ких рішень.
- •31. Сутність та цілі використання платіжної матриці.
- •29. Можливості та сфери застосування аналітичних, статистичних, теоретико-ігрових методів та методів математик-го програмування.
- •30. Інструменти обґрунтування управлінських рішень. Інструменти обґрунтування управлінських рішень
- •35. Експертні методи прийняття рішень.
- •36.Сутність планування як функції управління.
- •32. Побудова "дерева рішень" та вибір оптимального варіанту.
- •40.Етапи процесу план-ня: визначення цілей; розробка стратегії; надання стратегії конкретної форми.
- •41.Типи планів в організації.
- •38.Місце планування з-поміж функцій управління
- •33. Обґрунтування рішень в умовах невизначеності.
- •37. Поняття "планування".
- •42.Цілі управлінського планування.
- •43.Поняття "мета" в упр-ні та класція цілей організації.
- •44. Вимоги до слушно сформульованих цілей.
- •45. Традиційний процес постановки цілей.
- •46. Концепція управління за цілями (концепція мво).
- •47. Переваги та недоліки управління за цілями.
- •49. Рівні стратегії: загальнокорпоративна стратегія; стратегія бізнесу; функціональна стратегія. Піраміда стратегій.
- •48. Стратегічне планування. Поняття "стратегія".
- •50. Процес формулювання стратегії.
- •51. Визначення місії фірми.
- •52. Зовнішній аналіз: сприятливі можливості та загрози.
- •53.Внутрішній аналіз: сильні і слабк сторни орган-ції swot-ан.
- •54.Аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Методи вибору загальнокорпоративної стратегії.
- •55. Вибір стратегії бізнесу (типові стратегії м.Портера). Функціональні стратегії. Надання стратегії конкретної форми.
- •56. Тактичні та оперативні плани. Програми. Політика. Стандартні операційні процедури. Правила.
- •57. 58. Сутність функції організації.
- •59.Поняття "організаційна діяльність". Складові організаційної діяльності.
- •60.Організаційна структура як результат організаційної діяльності: ступінь складності; ступінь формалізації, ступінь централізації.
- •61.Основи теорії організації.
- •62.Класична теорія організації: принципи організації а.Файоля; модель бюрократичної організації мВебера.
- •63.Характеристики "ідеальної бюрократії"'.
- •64.Сильні та слабкі сторони бюрократичної моделі органції.
- •65.Поведінковий підхід в теорії організації: орг теорія Лайкерта.
- •66.Переваги та недоліки поведінкового підходу в теорії організ
- •67.Ситуаційний підхід в теорії організації.
- •68. Результати досліджень взаємозв’язків технологія-структура Вудворд і пероу.
- •69. Вплив розмірів організації на її структуру.
- •70. Механістична та органічна структура Барнса і Стакера
- •71. Форми організаційних рішень за Мінцбергом
- •72. Проектування робіт в організації: аналіз виробничих ситуацій, проектування робіт
- •73. Модель характеристик роботи Хекмана.
- •76. Делегування повноважень. Елементи процесу делегування. Типи повноважень: лінійні; штабні; функціональні.
- •77. Фактори, що впливають на частоту та кільк посад зв’язків.
- •79. Механізми координації.
- •81. Нетрадиційні засоби координації.
- •82. Типи організаційних структур управління.
- •83. Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, девізіональна, матрична організаційні структури.
- •84. Методи вибору типу організаційної структури.
- •87. Етапи процесу організаційних змін (86 тоже сам)
- •85.Управління організаційними змінами.
- •86. Модель процесу організаційних змін к.Левіна.
- •89. Організація як соціальна система
- •88. Поняття і сутність мотивації.
- •90. Значення людського фактору в управлінні.
- •91. Поняття мотивація
- •92. Взаємозв’язок потреб, спонукань, цілей і дій робітника в модел процесу мотивації.
- •94. Теорія erg к.Альдерфера. Теорія потреб д.МакКлеланда.
- •95 Теорія “мотиваційної гігієни” ф.Герцберга.
- •98 Теорія “очікувань” Врума. Теорія справедливості Адамса.
- •96 Процесні теорії мотивації.
- •97 Сутність процесного підходу до мотивації.
- •99 Модель Портера-Лоулера.
- •100 Поняття і сутність лідерування.
- •101 Поняття “повноваження”, “вплив” та “влада”.
- •102 Форми влади та впливу, їх переваги та недоліки.
- •103 Поняття “лідерування”.
- •104 Класифікація підходів до вивчення процесів лідерування в організації.
- •106 Поведінковий підхід до лідерування.
- •107 Поняття “стиль керування” та “континуум стилів керування”.
- •Автокр - демок континуум стилів керу Танненб-Шмідта.
- •Ліберальний стиль керування.
- •Континуум стилів керування р.Лайкерта.
- •Двомірне трактування стилів кер вченими шт Огайо.
- •Осн та додаткові стилі керування за Блейком та Моутон.
- •Ситуаційний підхід до лідерування.
- •Ситуаційна модель керування ф.Фідлера.
- •Теорія життєвого циклу п.Херсі та к.Бланшара.
- •Поняття “контроль” та його місце в системі управління організацією.
- •Модель процесу контролю.
- •Етапи процесу контролю.
- •Вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації (основні методи вимірювання, їх переваги і недоліки; об’єкти управлінського контролю).
- •Види управлінського контролю: упереджувальний; поточний; заключний. Харак ефективної системи контролю.
- •Дисфункціональний ефект системи контролю.
- •Інструменти управлінського контролю.
- •Цілі складання бюджетів.
- •Типологія бюджетів. Процедура скл бюджетів (бюджетув
- •Переваги та недоліки бюджетного контролю.
- •Зовнішній та внутрішній аудит.
- •Механізм складання графіку Гантта.
- •Сутнісна характеристика сітьового графіку.
- •Метод оцінки та перегляду планів (метод pert).
- •Метод критичного шляху (cpn)
- •Загальна характеристика систем управління запасами та методів статистичного контролю якості.
- •Підходи до оцінки діяльності виконавців в організації.
- •Складові прямого управл контролю поведінки робітників.
- •Процес комунікації. Поняття “комунікація” та її роль в системі управління. Модель процесу комунікації.
- •138. Основні етапи процесу комунікації.
- •Міжособові та орг ком. Основні методи міжособових ком: усна;пис;неверб.Переваги і недол кожного з методів міжос ком.
- •Поняття «організаційні комунікації». Формальні і неформальні комунікації в організації.
- •Міжрівневі, горизонтальні та діагональні ком. Ком мережі.
- •Базові типи комунікаційних мереж і критерії ефективності їх застосування. Мережа неформальних комунікацій.
- •Управління комунікаційними процесами.
- •Перешкоди на шляху до ефективної комунікації. Методи подолання перешкод до ефективної комунікації.
- •Стратегії підвищення ефективності комунікацій.
- •105 Підхід до лідерування з позиції особ якостей керівника.
- •39. Основні елементи системи планування
-
Складові прямого управл контролю поведінки робітників.
. Прямий управлінський контроль поведінки робітників в організації. Складовими прямого управлінського контролю поведінки робітників є: винагородження; підвищення кваліфікації підлеглих; – підсилення мотивації; – дисциплінарний вплив.
Винагородження. Якщо поведінка підлеглого відповідає встановленим стандартам або перевищує їх, менеджер має позитивно на неї реагувати та підсилювати шляхом винагородження. Як інструмент винагородження на практиці найчастіше використовується заробітна плата. Але це лише ”верхівка айсбергу”. Інструментами винагородження можуть також виступати: - похвала; - підвищення у посаді; - спеціальні винагороди (премія, пільги); - надання бажаного робочого завдання; - символи статусу, тощо.
Коли діяльність підлеглих є незадовільною, менеджер задається питанням, що є причиною цього: - чи неадекватність здібностей?
- чи недостатня мотивація?
За ситуації неадекватності здібностей менеджер має підібрати або скоригувати програму підвищення кваліфікації для даного робітника. Якщо робітник здатний працювати ефективніше, але не працює, проблемою стає мотивація.
Якщо і мотиваційні механізми не допомагають, тоді менеджер підбирає дисциплінарні заходи.
Дисциплінарний процес. Дисциплінарний процес включає 4 послід кроки: 1) усне попередж; 2) письмове попередж; 3) тимчасове призуп діяльності; 4) звільнення з роботи.
-
Процес комунікації. Поняття “комунікація” та її роль в системі управління. Модель процесу комунікації.
У вузькому розумінні комунікації – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує.
В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.
Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:
-
наявність щонайменше двох осіб: відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передавання; одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;
-
наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інфомації, призначеної для передавання;
-
наявність канала комунікації, тобто засоба за допомогою якого передається інформація;
-
наявність зворотнього зв’язку, тобто процесу передавання повідомлення у зворотньому напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття і зрозумілості отриманого ним повідомлення.
В процесі комунікації, модель якого наведена на рис.8.1., виділяють такі етапи: формування концепції обміну інформацією; кодування та вибір каналу; передавання повідомлення через канал; декодування;
-
усвідомлення змісту ідеї відправника; зворотній зв’язок.
-
138. Основні етапи процесу комунікації.
В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.
Розглянемо детальніше зміст кожного з етапів процесу комунікації.
1. Процес комунікації починається з формулювання концепції обміну інформацією. На цьому етапі відправник вирішує, що конкретно, яку саме інформацію він бажає зробити предметом комунікації. При цьому відправник має:
а) чітко уявляти собі мету такої комунікації (навіщо вона здійснюється і чого він намагається у кінцевому результаті досягти);
б) чітко усвідомлювати відповідність концепції комунікації конкретній ситуації (чи доречний за теперішньої ситуації обмін даною інформацією з іншою конкретною особою).
2. Кодування – це процес трансформації (перетворення) концепції комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення є реальним фізичним продуктом процесу кодування інформації.
Результативність кодування залежить від:
– здібностей (хисту) відправника відповідним чином кодувати інформацію, що призначена для обміну;
– ставлення відправника щодо інформації, яка кодується;
– ступеня обізнаності (глибини знань) відправника про інформацію, що кодується;
– соціокультурного середовища, в якому знаходиться відправник.
На цьому ж етапі вибирається канал для передавання повідомлення.
Канал комунікації – це засіб, за допомогою якого передається інформація. На вибір каналу комунікації впливають такі фактори:
– тип символів, що використовуються для кодування інформації;
– характер повідомлення, що передається;
– вагомість і привабливість даного каналу для одержувача повідомлення;
– конкретні переваги або недоліки того чи іншого типу каналу.
Для підвищення результативності комунікації рекомендується використовувати два або більше каналів для передавання одного і того самого повідомлення.
3. Передавання повідомлення по каналу являє собою фізичну доставку повідомлення від відправника до одержувача. На цьому етапі суттєвим є вплив перешкод ("шумів"). Перешкоди – це все те, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення. Вони практично завжди супроводжують комунікації. Діяльність менеджера по управлінню комунікаціями багато у чому пов’язана із з’ясуванням причин шумів і послабленням їх впливу на комунікацію.
4. Декодування означає перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача. Коли символи, обрані відправником, мають одне і те саме значення для отримувача повідомлення, останній зрозуміє (усвідомить), що мав на увазі відправник. Проте на практиці така ситуація складається далеко не завжди. Частіше одержувач тлумачить сутність та зміст повідомлення інакше ніж його розумів відправник. До того ж слід враховувати вплив на процес передавання повідомлення різних перешкод (шумів). Все це зрешто вимагає здійснення п’ятого етапу процесу комунікації.
5. Заключний етап комунікації – це зворотній зв’язок. Його можна розглядати як процес, в якому відправник і одержувач міняються місцями. В процесі зворотнього зв’язку отримувач повідомлює відправнику про те, як він зрозумів зміст повідомлення. При цьому одержувач:
– кодує інформацію про те, як він сприйняв і зрозумів повідомлення;
– обирає відповідний канал комунікації;
– передає це повідомлення відправнику.
Відпрвник, в свою чергу:
– декодує це повідомлення;
– порівнює інформацію відправника з оригінальною концепцією комунікації і визначає ступінь їх взаєморозуміння.
Безумовно, наявність зворотнього зв’язку збільшує тривалість комунікації, ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість у правильності інтерпретації концепції комунікації.