22. Педагогічні ідеї українських музикантів-педагогів кінця хіх – початку хх століття (м. Д. Леонтович, п. О. Козицький)

Леонтович. Володів методикою, завдяки якій за короткий термін міг створити музичний образ твору.

- методика рекомендацій по вокалу, - першокласників залучати до старшого хору, - навчальний підручник для дітей «Музична грамота», значення ритму в створенні музичного образу і як потрібно його розкривати (пропонує ритмічні вправи), - використовує колір, поєднує музикою з кольором (7 кольорів і 7 нот), - оркестрові колективи в школах, - постановка дитячих опер, - оволодіння муз.інструментами вчителям.

Козицький. Спрямовуючи погляд на історичні післяреволюційні роки попереднього сторіччя, згадаємо, що саме тоді сформувалася основоположна теорія всебічного комплексного естетичного виховання дитини. В ці часи з’являється термін “музичне виховання”, викристалізовуються Основні види музичної роботи в загальноосвітній школі – слухання музики, хоровий спів, шумові оркестри та імпровізаційна творчість дітей. Передові митці та діячі педагогіки закликали до боротьби проти формалізму в музиці, до створення прогресивних педа-гогічних систем на ґрунті пробудження у дітей асоціативного і творчого мис-лення, емоційно-чуттєвого сприйняття. Однією з новацій музичної педагогіки, одним із нових видів музично-просвітницької роботи в школі стало “Слухання музики” Якому відводилося основне місце в системі навчання. Проблема збагачення музичних вражень і накопичення слухового досвіду проголошувалася як першочергова. В процесі формування культури активного творчого сприймання музики головний акцент ставився на зацікавленості й емоційній захопленості дітей.

23. Педагогічні ідеї українських музикантів-педагогів кінця хіх – початку хх століття (к. Г. Стеценко, я. С. Степовий, в. М. Верховинець)

Стеценко. Розпочав громадську діяльність – вчив співам в Білій церкві. Серед методико-дидактивних принципів навчання співу, висловлених педагогом, слід виокремити прийом хорової декламації тексту пісень, що мав передувати засвоєнню їхньої мелодії, тобто К. Г. Стеценко розглядав спів як продовження складів мови. Цій ідеї Кирило Григорович підпорядкував і свій «Співаник», який розпочинався відповідним розділом «Вірші до гуртового читання в один тон». Найефективнішим засобом навчання музики композитор називав максимальне стимулювання творчої активності дітей для повнішої реалізації притаманного їм прагнення до художнього самовираження. У своїх проектах він пропонував всеосяжну систему масового музичного виховання – від дошкільних закладів до вузів.

Степовий. Я.Степовий багато уваги придiляє вихованню нацiональних вокальних кадрiв. Неабияке художньо-естетичне значення мали також збирання, опрацювання i популяризацiя фольклорних мелодiй. Українськi композитори, усвiдомлюючи значення фольклору у подальшому розвитку професiйної музики та вихованнi естетичних смакiв пiдростаючого поколiння, багато i наполегливо працювали над поширенням численних скарбiв народного генiя. З любов'ю i повагою ставився Степовий до народної пiснi. Вiн сам записав багато мелодiй, а також вiдбирав потрiбнi для його роботи зразки у збiрниках вiдомих фольклористiв: М.Лисенка, П.Демуцького, К.Квiтки, О.Рубця, А.Конощенка та iн. Своїми обробками композитор на практицi продемонстрував необмеженi художньо-образнi i формотворчi можливостi фольклору.музичнiй драмi, програма якої є свiдченням пiклування митця про всебiчний розвиток молодих музичних сил.

Верховинець. Наукове дослідження творчості В.М. Верховинця дає підстави стверджувати, що усі новаторські теоретичні і практичні здобутки педагога і митця мали метою формування національної культури молоді: передачу їй багатої духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українського народу, розвиток потреби і здатності сприймати, розуміти, примножувати його надбання, виховання національної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру. Плідна етнографічно-дослідницька діяльність В.М. Верховинця сприяла обгрунтуванню і впровадженню ним системи засобів формування національної культури підростаючого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор.