6. Бізнес-планування.

Бізнес-планування у закордонній практиці розпочалося, зараз прийшло до нас.

Бізнес-план– це комплексний план розвитку підприємства, розробляється на сонові маркетингових досліджень, постійно може коригуватися, адаптуючись до ринкових ситуацій. Розробляється на 3-5 років.

Мета бізнес-плану:

• залучення додаткових інвестицій;

• розширення будівельних робіт і виробництва товарів;

• зміна власників будівельної організації;

• впровадження нових будівельних матеріалів, конструкцій, нових форм організації виробництва.

При розробці бізнес-плану є такі етапи:

• збирання, аналіз і необхідна обробка інформації;

• формування глобальної цілі;

• дослідження альтернативних рішень, вибір найкращого, раціонального.

Розділи бізнес-плану:

1. Резюме (загальні висновки, положення);

2. Характеристика об’єкта (призначення, місцезнаходження, потужність, умови експлуатації);

3. Оцінка ринкової кон’юнктури (попит, пропозиція, конкуренти);

4. Стратегія маркетингу (обсяг реалізації, формування цін, реклама);

5. Організація робіт і фінансування будівництва ( джерела, умови);

6. Визначення витрат (одноразові, поточні, зведені);

7. Визначення доходів (собівартість, валовий доход, податки, прибуток);

8. План реалізації проекту (організаційний план, фінансовий план);

9. Оцінка економічної та комерційної ефективності інвестицій (строк окупності інвестицій, рівень рентабельності);

10. Страхування комерційного ризику та юридичний захист (типи ризиків, умови страхування, юридичний захист).

Тема16. Типи й організаційні структури бо і фірм.

1. Первинні будівельні організації.

Це низові будівельні організації (БО). Вони самостійні господарюючі субєкти у

ринковій економіці.

Найменування і структура БО досить різні. Вони залежуть від характеру,спеціалізації, видів і способів БМР. До них відносяться:

.- будівельно монтажні управління (БМР) ;

• пересувні механізовані колони (ПМК);

• будівельні управління;

• спеціалізовані будівельні управління (СБУ, СПМК);

• управління механізації будівельних робіт (УМБ);

• мостобудівні загони;

• пересувні будівельні поїзди;

• дорожно-будівельні управління (ДБУ);

• монтажні управління (МУ) та інші.

Будівельно-монтажні управління – самостійні господарюючі субєкти, знаходяться на самостійному балансі, мають свій розрахунковий рахунок в банку, БМУ можуть входити і до складу БМ тресту.

У складі БМУ є будівельні дільниці, що немають господарської самостійності.

Пересувні механізовані колони ПМК – це БО, які оснащені мобільними технічними засобами, презначені для здійснення будівництва розосереджених обєктів і будов на порівняно великій тереторії. Характерною особливістю цих БО - є здатність їх виробничих підрозділів до швидкого переміщення. ПМК в основному презначені для будівництва в сільській місцевості.

За видами робіт пересувні механізовані колони поділяються на загально – будівельні (ПМК) та спеціалізовані (СПМК).

СПМК виконують сан-технічні, електромонтажні роботи, монтаж технологічного обладнання на правах субпідрядників загально будівельних пересувних механічних колон.

Управління механізації будівельних робіт (УМБ) – це самостійні будівельні підприємства, у яких зосереджено всі основні будівельні машини та механізми, що виконують БМР механізованим способом як субпідрядники і надають загально будівельним організаціям необхідну техніку.

2. Будівельно-монтажні трести (БМТ).

БМТ розпізнаються за ознакою району діяльності та організації правовими форма. За ознакою району діяльності є три типи БМ трестів: територіальні, міського типу й трести майданчики.

Територіальний БМТ – основна ланка будівельного виробництва і є єдиним виробничо-технологічним комплексом виробництва будівельної продукції. До складу входять: будівельно-монтажне управління (БМУ), прирівняні до них інші організації (БУ, ПМК, СБУ), підрозділи до механізації БМР (УМБ), підприємства бідівельної індустрії, транспортні організації, управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) та інші підрозділи.

Комплектність структури БМТ характерезує сутність цілісності виробничо-технологічного циклу будівництва. Воно може бути виміряне через показник

рівняння комплексності:

P_к = Q _в.с. – (В_к + В_т) ;

Q_т.БМР

Де Р_к – рівень комплексності структури тресту;

Q_в.с. - обсяг БМР, що виконується власними силами тресту за кошторисною вартістю;

В_к – вартість комплекцій і виробів у обсязі БМР, що постачаються зовнішними постачальниками;

В_т – вартість транспортних робіт у обсязі БМР, що виконуються зовнішними транспортними організаціями;

Q_т.БМР – обсяг БМР, що виконується трестом за генпідрядом.

Чим вищий рівень комплексності структури тресту, тим вища ефективність керування виробничо-технологічним процесом зведення будинків.

Територіальні трести є генеральним підрядником.

Трести міського типу – здійснюють будівництво у межах одного міста. У великих містах, де створені укрупнені будівельні організації, міькі трести звільнені від необхідності мати у своєму складі виробничі підприємства, автотранспортні господарства, підсобні виробництва. Трести міських типів здійснюють загальнобудівельні роботи силами своїх будівельних управлінь (БУ).

Трести-майданчики – створюються для виконання великих обсягів БМР на одному майданчику. До складу такого тресту не входять БМУ правління і керівництво здійснюється безпосередньо через будівельні ділянки.

3. Підприємство індустріального виробництва.

1. Домобудівельний комбінат – це промислово-будівельне підприємство, що здійснює будівництво власними силами, єдиним потоком виготовлення на заводах елементів великопанельних житлових будинків їх монтаж безпосередньо з транспортних засобів та упоряджувальні роботи. Продукцією ДБК є готовий до заселення дім. Домобудівельні комбінати, насамперед, розвиваються там, де зосереджене будівництво ведеться у великих маштабах – у містах і промислових вузлах.

Залежно від місцевих умов ДБК можуть бути генеральними підрядниками та субпідрядниками.

За формами організацій й господарського управління розрізняються три типи ДБК:

• перший – виробничі цехи та будівельно-монтажні дільниці знаходяться на єдиному будівельному балансі ДБК і внутрішньо будівельному розрахунку;

• другий – до складу ДБК входять заводи великопанельного домобудування, що знаходяться на промисловому балансі а будівельні підрозділи (БУ) на будівельному балансі;

• третє – заводи знаходяться на повному госпрозрахунку та самостійному балансі, а будівельні дільниці або потоки – на внутрішньобудівельному госпрозрахунку й будівельному балансі ДБК. Такі ДБК є будівельними підприємствами змішаного типу, в яких поєднуються елементи першого та другого типів.

2. Сільські будівельні комбінати (СБК) – це підприємства, що здійснюють виготовлення комплектів збірних деталей і конструкцій підвищеної заводської готовності для будинків сільськогосподарського призначення, а також монтаж каркасів будинків із них. Комплекти збірних деталей і конструкцій виготовляються на промисловій базі СБК, до складу якої входять спеціалізовіні або комплексні цехи, дільниці або завод. Будівельні-монтажні роботи по зведеню будинків ведуть будівельні підрозділи комбінату (ПМК або загони, спеціалізовані потоки).

Порівняно із загальнобудівельними трестами сільскі будівельні комбінати мають такі переваги:

• можливість впровадження поточного методу організації виробництва, що в умовах розсередженого сільського будівництва забеспечує ритмічне введення обєктів у експлуатацію та скорочення тривалості їх будівництва;

• підвищення якості будівельно-монтажних робіт;

• зменшення трудових витрат на будівельних площадках за рахунок підвищення рівня заводської готовності збірних конструкцій і деталей;

4.Будівельні організації акціонерного типу.

Перехід будівельних організацій до ринкової економіки зумовив утворення нових типів БО у формі акціонерного товариства і товариства з обмежаною відповідальністю.

В умовах акціонерної будівельної організації відбувається життя особистих і колективних інтересів працівників. Тут реалізується колективна форма власності, кожний зацікавлений у найвищих результатах своєї праці, кожен акціонер виявляє творчу активність, що підвищує ефективність виробництва.

Акціонерні товариства й товариства з обмежаною відповідальністю – це форма обєднання окремих капіталів – це колективна відповідальність підприємців.

Товариство з обмежоною відповідальністю – має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницьким документом. Учасники товариства з ОВ внесли внески до стартового фонду, отримують пайові свідоцтва, яке не є ціними паперами, не може бути продано або передано. Учасник може передати свій пай іншій особі тільки за умови згоди інших учасників товариства. Несуть відповідальність по зобовязаннях тільки у межах своїх внесків у капітал товариства, тому воно називається обмежаним. За своїм розміром ТОВ менше акціонерного, мінімальний розмір статутного фонду 625 мінімальних заробітних плат. Питання вступу до товариства нових членів і виходу вирішується за згодою всіх учасників. Якщо хоч один із учасників не згоден на вступ нового, то товариство – розпускається або перереєстровується.

Акціонерне товариство працює за одним документом – статутом, ТОВ – за двома : статутом і засновницьким договором.

Поточне керівництво товариства з обмежаною відповідальністю здійснює виконавчий орган: колегіальний – дирекція, або одноосібний – директор.

Кожен учасник має кількість голосів, що пропорційна розміру його частки у статутному фонді. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія ( із учасників ТОВ, не меньше трьох).

Акціонерні товариства.

Є закриті та відкриті. Відкрите, коли крім засновників участників товариства можуть бути всі бажаючі, що купили акції цього товариства. Закрите, якщо весь пакет акцій розподілено між засновниками, акції не можуть купуватися та продаватися.

Підприємство акціонерно типу має переваги:

• здатність залучити додаткові кошти шляхом випуску акцій;

• зниження підприємством ризику для акціонерів;

• полекшення перелевання коштів із менш прибуткових у більш прибуткові галузі і т.п.

Кожен акціонер може збільшити або зменшити свою частку в статутному фонді шляхом купівлі чи продажу акцій.

Акція – цінний папір, що свідчить про внесення певної частини у капітал акціонерного товариства і дає право на отримання частини прибутку (дивіденту) та управління акціонерним товариством є:

Проста акція дозволяє її власнику отримувати прибуток в залежності від конкретних результатів роботи акціонерного товариства і брати участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів.

Привілейована акція – гарантує власнику отримання прибутку, але не дає права голосу на загальних зборах акціонерів.

90% всіх акцій випускають простими а, 10% привілейованих.

Закрите акціонерне товариство може не публікувати свій капітал, відкрите - зобовязане публікувати свій статут.

Статут акціонерного товариства – це зареєстрований документ, що визначає вид власності БО, сферу її діяльності, спосіб управління нею та контролю за її діяльністю, порядок утворення майна, розподілу прибутку та інше.

Акціонер розпоряджається акцією, акціонерне товариство – власним майном.

Вищим органом управління АТ – є загальні збори, що проводять один раз на рік. Збори правомочні, якщо в них беруть участь акціонери, що мають 60% голосів.

Статут рядових власників акцій АТ – своєрідний, вони є співвласниками, бере участь у прийняті рішень, конкретного впливу не має, тому що не має контрольного пакету акцій і не входить до керівних органів.

Загальні збори затверджують статут товариства, вносять зміни, оберають членів управління, ради спостереження, ревізійну комісію, приймають рішення про випуск акцій, визначають напрямки діяльності, затверджують річні звіти, визначають умови оплати праці посадових осіб АТ та інше.

5. Холдингові компанії.

Це акціонерна компанія, що використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній, акціонерних товариств із метою управління, керівництва і отримання дивідентів. За кордоном холдингом називаються утримувальна компанія, у статутний капітал якої входять контрольні пакети акцій дочірних підприємств. У нашій практиці склалося уявлення як про управляючу структуру, на нижньому рівні якої знаходяться дочірні підприємства; рух акцій при цьому не розглядається. На Заході холдинг формується ринковим шляхом: компанія скуповує пакети акцій і на цій основі створює свій статутний капітал. У нас утворення холдингу в державному секторі відбувається переважно “зверху” завдяки добровільно-примусовому обєднання контрольних пакетів акцій підлеглих підприємців.

Холдінг знімає з будівельних організацій і підприємств труднощі, повязані з рухом цінних паперів, і може вирішити, наприклад, проблему взаєморозрахунків, коли всі “перебувають на кортеці”, або вишукувати ресурси на стороні, сприяючи тим самим задоволеню спільних інтересів.

З організаціоної точки зору холдингові компанії можуть створюватися двома способами. Перший – акціоновані будівельні організації (трести) добровільно обєднують свої пакети акцій; другий – за рішенням відповідного державного органу управління. У першому випадку холдинги утворюються за рішенням трудових колективів для вирішення загальних проблем (поблема будівельних матеріалів, відсутності фінансування, розвитку виробничої бази тощо). Кожна будівельна організація (трест) окремо не може реалізувати такі завдання, тому вони приймають рішення після приватизації та сворення акціонерних товариств передати пакети акцій в управління холдингової компанії для вирішення проблем, які виникають.

Створення холдингу “зверху” відбувається за рішенням Фонду державного майна України або уряду України. Це стосується, насамперед, державних будівельних організацій і підприємств,приватизація яких відповідно до державної програми обмежана.

Житлові, культурно-побутові і виробничі будівлі споруджу­ють різні будівельні організації. Планування, фінансування будівництва, контроль за діяльністю будівельних організацій здійснюється через Державний комітет України у справах містобудування і архітектури (Держкоммістобудування Ук­раїни) та територіальні управління будівництва при обласних і міських держадміністраціях.

Рис. 1. Спрощена схема структури міських будівельних організацій

Найвищим будівельним координаційним органом є Держ­коммістобудування України, який координує і спрямовує робо­ту будівельних організацій. Він здійснює контроль за виконан­ням рішень уряду країни з питань будівництва, розробляє нау­кові проблеми, нормативні документи і технічні умови, конт­ролює роботу проектних організацій, розглядає і затверджує ти­пові проекти, спрямовує роботу на розвиток технічного прогре­су в будівництві.

У великих містах будівництво ведуть головні будівельні уп­равління, корпорації або холдінгові компанії, що створюються при міській адміністрації, які керують будівництвом через те­риторіальні загальнобудівельні і спеціальні будівельні трести та управління. На Рис. 1 подано спрощену схему Державної ко­мунальної будівельної холдінгової компанії «Київміськбуд», яка дає уявлення про підпорядкованість різних будівельних ор­ганізацій у великих містах. Усі трести цієї компанії — акціонерні товариства.

Основними організаційними формами будівельних підприємств є трести і управління. Причому управління, що входить до складу тресту, є будівельною організацією, яка пра­цює на господарському розрахунку і безпосередньо здійснює будівельно-монтажні роботи. Управлінню надається право са­мостійно укладати договори із замовниками і здавати їм завер­шені об'єкти.

Будівельні трести, до складу яких входять будівельні, мон­тажні, обслуговуючі й інші організації, залежно від характеру роботи бувають будівельні, спеціальні та будівельно-монтажні. Будівельний трест виконує загальнобудівельні роботи (земляні, мулярські, теслярські, покрівельні тощо) здебільшого в межах певного району або міста. Спеціальний трест виконує спеціальні види будівельних робіт (монтаж санітарно-технічного устаткування; водопровід, каналізація, опалення, підведення теплових мереж тощо) на всіх будівельних об'єктах міста чи району. Будівельно-монтажний трест виконує загаль­нобудівельні й спеціальні роботи.

Будівельні роботи трести виконують через відповідні будівельні, спеціальні або будівельно-монтажні управління.

Виробничою діяльністю тресту або управління керує апарат, кількісний склад якого регламентується типовим штатним роз­писом. У штатному розписі тресту або управління зазначається їхня структура, кількість штатних одиниць адміністративно-уп­равлінського персоналу і місячний заробіток працівників. На Рис. 2 подано схему організаційної структури будівельно-монтажного управління (БМУ). Перелік і назви відділів, кількість штатних працівників залежно від обсягів робіт і умов виробництва можуть змінюватись

Роботами на будівельному майданчику (об'єкті) керує ви­конавець робіт (виконроб), який передає робітникам усі вказівки через майстра і бригадирів (Рис. 3). Крім того, ви­конробу підпорядковані технік-нормувальник, господарський майстер, комірник і табельник.

Перехід будівельних організацій на повний господарський розрахунок (госпрозрахунок) і самофінансування вимагає но­вих форм організації і управління будівництвом, при яких адміністративно-командні методи керівництва фактично втра­чають силу. Замість них починають діяти економічні фактори: господарська самостійність підрядної організації, її рента­бельність, матеріальні і заохочувальні стимули зацікавленості всіх працюючих в скороченні строків будівництва і підвищенні його якості тощо.

Щоб стимулювати працю, застосовують такі форми її ор­ганізації, як колективний і орендний підряди, будівельні коопе­ративи, акціонерні товариства, концерни, холдінгові компанії тощо.

Рис. 3. Схема структури будівельного об’єкта

При переході на колективний підряд будівельна організація отримує певну господарську самостійність, це дає змогу при підтримці всього колективу перейти на повний госпрозрахунок і самофінансування. При цьому всі питання господарської діяльності вирішуються з урахуванням колективного еко­номічного інтересу всіх працюючих. Праця кожного робітника, інженерно-технічного працівника і службовця при колективно­му підряді оплачується відповідно до коефіцієнта його трудової участі.

Більш прогресивною формою господарської діяльності будівельної організації є оренда і орендний підряд. У цих випад­ках будівельна організація стає повністю самостійною, а все її майно (машини, механізми, обладнання тощо) переходить у ко­лективну власність працюючих. Прибуток орендної організації розподіляється за згодою колективу на оплату праці, розвиток виробництва, соціальні потреби тощо. Основні фонди і інші ма­теріальні цінності передаються в оренду колективу відповідної організації за договором на строк від 5 до 50 років. У договорі зазначається балансова вартість основних фондів й інших ма­теріальних цінностей, що передаються в оренду, строк оренди, суми орендної плати за використання обладнання, зобов'язання орендаря щодо виконання державних замовлень на будівництво і орендодавця стосовно забезпечення орендної організації ма­теріалами та інші положення.

53