6. Провідні ідеї психології XVIII ст.

Просвітництво означає прагнення силою пізнання освітити наскрізь все існуюче. Мислителі, які представляли цю течію, вважали головною причиною всіх людських лих неуцтво. Вони прагнули ствердити в розумах людей замість помилкового знання наукове, перевірене дослідом і розумом.

На перший план виходить проблема співвідношення біологічного і соціального у психіці людини. Матеріалісти епохи Просвітництва відстоювали ідею нероздільного зв'язку людини з навколишнім середовищем – природним і соціальним, стверджували здатність чуттєвого досвіду слугувати єдиним гарантом раціонального знання про зовнішній світ, нероздільність психічних явищ і нервового субстрату, який їх виробляє.

Емпірична психологія свідомості, основи якої були закладені Локком, продовжувала розвиватись в Англії, Франції й Німеччині. В Англії одержала особливе поширення й розвиток лінія розробки ідей Локка про асоціацію.

Психологічні погляди французьких просвітників

Французькі просвітителі розглядали питання психології з матеріалістичних позицій.

Етьєнн Бонно де Кондільяк (1715-1780). Якщо Дж.Локк доводить походження всіх наших знань (тобто змістів свідомості) з досвіду, то Кондільяк робить це по відношенню й до психічних функцій. Психічні процеси виникають з досвіду.

Ж.Ламетрі (1709-1751) запропонував образ "людини-машини": наділяти організм людини душею настільки ж безглуздо, як шукати її у діях машини. Психічні здібності є продуктом машиноподібних дій організму.

Але Ламетрі зовсім не був механіцистом.Психічна діяльність не є тільки реакцією на зовнішні впливи.Велику роль у функціонуванні психіки й у самому її виникненні в еволюції відіграють певні внутрішні умови - потреби живого організму. Ламетрі уперше в психології вводить до кола емпіричного вивчення потреби як рушійну силу людської поведінки й необхідну умову формування її свідомості.

Чим більше у якого-небудь організованого тіла потреб, тим більше засобів (фізичних і психічних) дає йому природа для їх задоволення.

Ж.-Ж. Руссо: людина від природи є доброю, але її жахливо зіпсувала цивілізація (теорія "природної людини"). Руссо створив першу розгорнуту періодизацію розвитку. Однак критерії періодизації спиралися не на факти й спостереження, а на теоретичні погляди.

Французька емпірична психологія свідомості ставить проблему людських здібностей і ролі у їхньому розвитку природних задатків, з одного боку, і виховання, з іншого.

Відома суперечка із цього приводу була між французькими філософами XVIII ст. Клодом Адріаном Гельвецієм і Дені Дідро.

Гельвецій і Дідро одними з перших розглядали спадковість і середовище як основні фактори, що визначають психічний розвиток дитини та її здібності.

Гельвецій (1715-1771): здібності не є вродженими, а здобуваються у процесі навчання. Виховний вплив Гельвецій підніс до сили, здатної ліпити з людей що завгодно. Людина сприймалася як іграшка долі, яка за своєю примхою може помістити її у те чи інше середовище.

Д.Дідро не погоджувався з Гельвецієм. Він розглядав психічний розвиток індивіда із широкої біологічної та історичної точки зору. Для Дідро "випадок" – лише умова, вплив якої залежить від можливостей самої людини, від її природних задатків ("людської машини").

Німецька психологія XVIII ст.

Домінуючими в німецькій психології залишалися ідеї раціоналізму. Погляди Лейбніца одержали розвиток у працях Хрістіана Вольфа (1679-1754). Після виходу книг Вольфа «Емпірична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1734) слово «психологія» стало в Європі загальновідомим.

І.Кант розділяв все, що пізнається (як зовнішні предмети, так і внутрішні переживання) на «явища» і «речі в собі». Явища можна пізнати, а речі в собі є непізнаваними за допомогою відчуттів і, отже, недоступні для пізнання взагалі.

Істинне пізнання явищ, на думку Канта, відбувається головним чином при експериментальному дослідженні. У психології, як вважає Кант, на відміну від природознавства, експериментальне дослідження неможливе. Призначення ж психології - опис проявів психічного життя, але не їх пояснення.

Тим не менше пізніше, у XIX в. інтенсивно відбуваються пошуки об'єктивних способів дослідження психіки.

Зародження й розвиток асоціативної психології у XVIII ст.

Асоціанізм, або асоціативна психологія, з'явився як самостійний напрям у XVIII в. в Англії. Ця школа поклала початок виділенню психології у самостійну, незалежну від філософії науку. У руслі асоціанізму змінилася й орієнтація психології з філософії на природничі науки, а також почалися пошуки об'єктивного методу дослідження психіки.

Содержание сознания - комплекс ощущений и представлений, соединенных по законам ассоциаций.

Представники асоціанізму XVIII ст.: Берклі, Юм, Гартлі.

Деякі питання асоціативної психології розроблялися у працях Берклі і Юма, однак поява асоціанізму як психологічної школи пов'язане з ім'ям Д. Гартлі.

Суб'єктивний ідеалізм Джорджа Берклі (1685 —1753): «Бути - значить бути у сприйманні».

Те, що люди приймають як незалежні від свідомості речі, є не що інше, як комплекс їх внутрішніх відчуттів, які ніяк не відображають стан зовнішнього світу.

Поки людині здається, що вона бачить або чує якийсь об'єкт, він реально існує, але варто закрити очі - пропадає не тільки відчуття, але й об'єкт.

Ідеї поєднуються між собою за законами асоціації, утворюючи комплекси, що ілюзорно приймаються за матеріальні фізичні об'єкти.

Психологии восприятия. Беркли использовал принцип ассоциации, чтобы объяснить восприятие видимого пространства.

На сетчатке глаза возникает двухмерный образ, но мы воспринимаем мир трехмерным. Это происходит благодаря тому, что к сетчатому изображению присоединяются тактильные ощущения и с помощью ассоциации возникает трехмерный образ.

Давид Юм (1711-1776).

Юм описал особый вид ассоциаций – ассоциации по закону причинной связи. Он полагал, что во внешнем мире объективных причинно-следственных связей не существует. Их воспринимает только сам человек. Он привыкает наблюдать за явлениями, которые происходят в определенной последовательности, и начинает думать, что одно явление служит причиной другого. То, что кажется ему причинно-следственной связью, может быть связью случайной.

Это всего лишь прочная ассоциация представлений, возникшая в опыте субъекта.

Юм выдвинул положение об отсутствии субъекта. В основе нашего мнения о том, что это «Я» есть лежит лишь ассоциация по причине. Субъект – это всего лишь сменяющие друг друга связки или пучки впечатлений.

Д.Гартли: ассоциация - универсальный механизм психической жизни.

С именем Д. Гартли связано появление ассоцианизма как психологической школы, потому что он построил всю свою психологическую теорию на механизме ассоциативной переработки.

Учение о вибрации. Вибрация внешнего эфира вызывает соответствующую вибрацию органов чувств, мышц и мозга.

Структура психики человека. В психике есть два круга: большой и малый.

Большой круг проходит от органов чувств через мозг к мышцам, т. е. является фактически рефлекторной дугой, определяющей поведение человека. Внешние воздействия, вызывая вибрацию органов чувств, запускают рефлекс.

Если большой круг регулирует поведение, то малый круг вибрации, расположенный в белом веществе мозга, является основой психической жизни, процессов познания и обучения.

Однако свою теорию ассоцианизма Гартли строил на основе принципов механики. Поэтому с развитием науки, появлением новых данных в физике, биологии, физиологии многие положения Гартли стали стремительно устаревать. Это привело к их пересмотру, новой трактовке законов ассоциаций.

Теория ассоцианизма просуществовала почти два столетия и, хотя неоднократно подвергалась критике, основные ее постулаты, заложенные Гартли, стали основой дальнейшего развития психологии.