Висновки до першого розділу

Однією з основних функцій перекладу є забезпечення процесу комунікації. Функція художнього перекладу полягає в забезпеченні комунікації не тільки між мовами, але й між культурами, що сприяє розширенню національної мовно-культурної свідомості.

Спроба теоретичного осмислення художнього перекладу почалася як намагання визначити певні критерії оцінки якості результату перекладу, серед яких зазначалося не лише доскональне володіння мовою оригіналу та перекладу, а й уникнення буквалізмів, застосування загальновживаних мовних норм та лексичних засобів, що якнайкраще передають прагматичну та стилістичну забарвленість.

Перекладна література як результат художнього перекладу значним чином вплинула на вироблення норм літературної мови і на загальне світовідчуття людства. Значну увагу дослідники приділяли поєднанню точності і вірності як основних критеріїв художнього перекладу. Коли лінгвісти зосередили увагу на вивченні власне процесу перекладу, було розпочато процес виокремлення певних теоретичних моделей перекладу.

Наприклад, денотативна модель перекладу зосереджена на відтворенні цілісної дійсності через її елементи, денотати. Семантична модель перекладу полягає в еквівалентності змісту оригіналу та перекладу, що досягається шляхом розкладання тексту на елементарні смислові одиниці. Комунікативна модель розглядає переклад як процес міжмовного спілкування та оцінює його на рівні ефективності взаємодії джерела та одержувача інформації. Трансформаційна модель перекладу зосереджена на системі перекладацьких трансформацій різних рівнів: лінгвістичного, синтаксичного тощо.

Розділ 2. Проблематика гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі та перекладі

2.1. Відтворення концепту «гендер» в літературі та перекладі

Дослідження жіночої літератури як особливого феномену в контексті загального літературного процесу – досить молодий і цікавий напрямок сучасного літературознавства. Незважаючи на те, що гендерні дослідження (gender studies) можна вважати досить новим явищем для сучасного суспільства, вони вже являють собою чітко окреслену академічну дисципліну, яка, в свою чергу, має зв’язки з широким діапазоном наук: від медицини до мистецтвознавства. В той самий час, гендерні дослідження завжди були і залишаються однією з найбільш спірних областей академічної науки, оскільки вони часто стають об’єктом іронічної полеміки та відвертого скепсису [29, c.3].

Питання гендеру в перекладознавстві набуває особливого, подвійного значення. Перекладознавчі дослідження зосереджені, з одного боку, на особливостях перекладу жіночої літератури як особливого феномена у загальному літературному процесі, а з іншого – на лексико-стилістичних особливостях перекладів одного й того ж твору, здійснених жінкою і чоловіком.

Кожний науковий напрямок розробляє свій підхід до концепції гендерних диференціацій. Звідси виникають і певні труднощі, з якими має справу дослідник, метою якого є визначити у літературному тексті наявність «фемінного» начала і ознаки жіночого дискурсу. Таким чином, варто розрізняти поняття гендерної літератури та жіночої літератури, оскільки саме гендерне літературознавство робить предметом свого вивчення літературний текст незалежно від статевої приналежності автора. Однак, авторство не є нейтральною категорією, тому будь-який текст (не обов’язково літературний) або дискурс являють собою відображення гендерної парадигми, гендерної рефлексії та гендерної суб’єктивності автора [29, c.8].

Варто відзначити, що концепт «гендер» за своїм значенням не тотожний поняттю «стать». Поняття «стать» (англ. sex) розглядається, як правило, у біонічній площині, в той час, як поняття «гендер» (англ. gender) означає соціокультурну конструкцію. Гендер створюється у відношенні до соціокультурної ситуації в суспільстві, що визначає одні риси як жіночні, а інші як чоловічі [39, c.7].

Важливим є той факт, що питання про гендерні особливості літературного тексту виходить за межі літературознавства, оскільки не може бути в повній мірі розглянуте без урахування міждисциплінарних підходів. Використання підходів, пов’язаних із такими науковими сферами, як історія, психологія, соціологія, культурологія, лінгвістика, допомагає сформувати методологічне підґрунтя для сфери, що раніше базувалася лише на ідеологічних засадах [29, c.5].

Жіноча література – досить цікавий феномен у загальному літературному процесі. Протягом багатьох віків розвиток жіночої літератури був цілком обумовлений гендерною роллю, яку виконувала жінка. Берегиня домашнього затишку, вона існувала у певному закритому просторі і практично не мала доступу до повноцінної освіти, суспільної діяльності, а отже була практично позбавлена можливості брати участь у літературному процесі.

Витоки жіночої літератури беруть свій початок ще до нашої ери. Справжньою перлиною поетичної майстерності можна вважати творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У часи Відродження жіночий літературний процес набуває розвитку в Італії, Франції та Англії. Літературною творчістю займаються здебільшого освічені аристократки, куртизанки, що внаслідок свого «звільненого» становища мають доступ до освіти та права, майже рівні з чоловіками.

Однією з перших жінок-письменниць була Маргарита Наваррська (1492-1549). Поетична творчість французької принцеси загалом базувалася на релігійно-етичних засадах та слугувала ідеалам відродження. Маргарита Наваррська знала давні мови, любила наукові заняття і чинила великий вплив на багатьох видатних людей того часу. Серед її друзів були письменники і поети Еразм Роттердамський, Маро, Ронсар та інші. Можна стверджувати, що саме вона була попередницею блискучих господарок літературних салонів XVIII в. Особливої уваги заслуговує збірка новел «Гептамерон» у дусі Боккаччо, що з неабиякою проникливістю описує характери, звичаї вищого суспільства того часту. Головним сюжетом книги стали любовні історії, проте любов трактується письменницею як шлях до досконалості і прилучення до божества [58].

Відомою письменницею епохи Бароко у Франції стала Марі де Лафаєтт (1634-1693), відома завдяки роману «Принцеса Клевська». Мадам де Лафаєтт підтримувала тісні зв’язки з провідними науковцями, філософами та літераторами своєї доби – Ларошфуко, Расіном, Буало та ін. Не зважаючи на гостру полеміку навколо «Принцеси Клевської» та звинувачення у невідповідності естетиці класицизму та плагіаті, широка публіка оцінила новаторський характер роману, глибоке психологічне потрактування традиційного сюжету «любовного трикутника», майстерне поєднання побутової звичності та високої символіки. Таким чином, твір став справжнім передвісником формування психологічного роману [58].

В добу романтизму відзначилася дочка видатного державного діяча Жермена де Сталь (1766-1817). Творчій шлях Мадам Де Сталь був досить насиченим. Ще в юності вона написала зауваження до праці свого батька. Зосередившись спочатку на створенні сентиментальних оповідань, пізніше письменниця створила цілу низку філософським, історичних та соціально-політичних праць [56].

Проте, справжнього розвитку жіноча література і, зокрема, жіночий роман, набули у ХІХ столітті. Тут відзначилися, головним чином, письменниці Франції та Англії. Роман «Джен Ейр» авторства Шарлотти Бронте за правом увійшов до скарбниці світової літератури. Разом із найвідомішим твором іншої письменниці доби реалізму Джейн Остін, відомим під назвою «Гордість і упередження», ці романи можна вважати блискучими прикладами жіночого роману в класичному його розумінні. Письменниці детально змальовують мораль та звичаї своєї доби, роблячи акцент саме на становищі жінки у суспільстві.

Головна героїня жіночого роману доби реалізму – розумна, кмітлива і освічена жінка з чіткими морально-етичними установками; жінка, що розуміє своє становище в суспільстві, проте в жодному разі не збирається з ним миритися. Саме маніфест, проголошений героїнею Джен Ейр, яка заявила в повний голос про рівність чоловіка і жінки (знайти посилання Д.Е.), заклав основу для майбутніх ідей феміністичних вчень.

Питання еволюції становища жінки в суспільстві та проблематику жіночої емансипації активно розробляла у своїх творах французька письменниця Аврора Дюдеван, більш відома під псевдонімом Жорж Санд (1804-1876). Письменниця чи не вперше пов’язала питання особистої свободи жінки із загальною проблемою соціального звільнення і розглянула питання емансипації в історичному контексті. Цілком підтримуючи ідею сім’ї, Жорж Санд разом з тим осуджує людей, які сприймають шлюб як нерівний союз, де принижена жінка має змиритися зі своїм становищем [34, c.380].

Двадцяте століття стало епохою небувалого розквіту жіночої літератури. Цей розквіт нерозривно пов’язаний з стрімким суспільним розвитком та розповсюдженням ідеї про рівність прав усіх людей незалежно від статі, віку, національності або раси. Саме завдяки цим ідеям жіночий образ набуває нових рис: нарешті жінка опиняється у вирі громадського життя, отримує можливість стати справжньою героїнею, що бере участь у війнах і революціях. Таких жінок-героїнь, що беруть активну участь у діяльності Руху Опору під час Другої світової, бачимо в романах Ельзи Тріоле (1896-1970) [56].

Жіноча література ХХ століття розглядає концепцію «гендер» здебільшого з філософської точки зору. Поглиблюється психологізм жіночого роману, блискучі приклади якого знаходимо у Наталі Саррот. Набувають популярності і малі літературні форми, що змальовують здебільшого побутові історії про кохання, самотність, невдоволення життям, як, наприклад, новели Франсуази Саган [58]. Французький психолог-лінгвіст та авторка низки романів Ю. Кристева детально аналізує проблематику пошуку жіночої ідентичності в контексті сучасної культури та культури постмодерну [56]. Варто відзначити, що у визначенні жіночої ідентичності одну з ключових ролей грає так звана «інакшість», концепція, запроваджена натхненницею «Другої хвилі» фемінізму у Франції, Сімоною де Бовуар, про творчість якої йтиметься у наступному підрозділі нашого дослідження [8, c.8].

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що жіноча література протягом усього її історичного розвитку характеризується різноманіттям жанрових та стилістичних концепцій, поступовою еволюцією образу жінки в літературі, співвіднесеною із загальною соціальною еволюцією. Головним персонажем жіночої літератури є сама жінка, і особливості жіночого світосприйняття обумовлюють і лінгвістичні особливості тексту.