1.2.2. Семантична модель перекладу

Одне з основних завдань загальної теорії перекладу полягає в розкритті сутності еквівалентних відносин між змістом оригіналу та перекладу. Природно припустити, що теоретична модель перекладацької діяльності повинна насамперед ґрунтуватися на вивченні смислової сторони текстів оригіналу і перекладу. Міркуючи теоретично, можна стверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) має на увазі ідентичність чи достатньо близьку подібність всіх або деяких смислових елементів, які складають зміст цих текстів. Процес перекладу в цьому випадку буде зводитися до виділення смислових елементів в оригіналі і до вибору одиниць мови перекладу, що в максимальному ступені виражають такі ж смислові елементи [23, c.36].

Семантична модель перекладу побудована із врахуванням компонентного аналізу змістових одиниць мови, а також наявності регулярних міжмовних відповідностей. Передбачається, що в процесі перекладу в оригінальному тексті виокремлюються всі елементарні змістові одиниці та їхні компоненти, до яких підбираються в мові перекладу рівнозначні чи подібні за значенням одиниці. Таким чином переклад зводиться до аналізу змістових компонентів вихідного тексту, та синтезу смислу в матеріалі мови перекладу. Основний зміст будь-якої мовної одиниці розглядається як єдність, що складається з набору елементарних смислових, стилістичних та інших характеристик, до якої підбирається відповідник у мові перекладу.

За умов такого трактування процес перекладу здійснюється не стільки на рівні слів та речень, скільки на рівні елементарних змістових компонентів. Переклад вважається максимально адекватним за умови найвищого ступеня співпадіння таких елементарних смислових одиниць. Семантична модель перекладу пов’язана з постулатом про наявність у мовах глибинних змістових категорій та структур, спільних для всіх мов [12, c.14].

Будь-яка семантична модель перекладу передбачає зіставлення елементів змісту оригіналу і перекладу, а також аналіз структури цього змісту та вміння виділяти в ньому певні елементарні одиниці або компоненти. Таким чином, текст розподіляється на так званий предметно-логічний зміст, що об’єднує всю фактичну інформацію, та експресивно-стилістичні особливості, тобто емоційно-оцінні елементи та характеристика одиниць тексту з точки зору їх приналежності до певного функціонального стилю мови чи жанру мовлення. Такий розподіл, в свою чергу, вказав на необхідність включення в поняття перекладацької еквівалентності експресивно-стилістичну відповідність оригіналу і перекладу.

Подальший розвиток лінгвістичних досліджень плану змісту дав можливість більш детально описувати елементи сенсу в оригіналі та перекладі. Зміст будь-якої одиниці мови розглядається як набір елементарніших смислів, семантичних множників або сем. Виділення окремих сем у змісті мовної одиниці проводиться шляхом визначення диференціальної ознаки, за якою зміст даної одиниці протиставляється близькій за значенням одиниці іншої мови.

Семантична теорія перекладу пов’язує перекладацьку еквівалентність з наявністю загальних сем у змісті оригіналу і перекладу. При цьому спільність існує не між сукупністю сем, закріплених за відповідними одиницями різних мов (така спільність принципово неможлива внаслідок мовної вибірковості), а лише між окремими елементами сенсу. Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме елементарні змісти, присутні в оригіналі. Втрата всіх інших сем, що містяться в значенні перекладних одиниць, вважається при перекладі несуттєвою [12, c.14].