1.2.3. Комунікативна модель перекладу

У комунікативній моделі перекладу, що має певні різновиди, процес перекладу розглядається насамперед як акт двомовної комунікації. Відтак, у ньому присутні такі компоненти, як власне повідомлення, його відправник і отримувач, код (мова), а також канал зв’язку (усне або письмове мовлення з урахуванням жанру цього мовлення). У спрощеному вигляді ця схема полягає в тому, що відправник коду формує повідомлення і передає його відповідним каналом, адресат декодує (осмислює) його, а після перекодує сприйняту інформацію за допомогою нового коду і передає його іншим отримувачам тим самим або іншим каналом зі збереженням жанрових особливостей вихідного повідомлення [12, c.14].

В будь-якому мовленнєвому акті має місце спілкування між джерелом інформації та її рецептором. Хоча за наявності усіх необхідних умов існує можливість здобуття інформації повідомлення у повному обсязі, кожний окремий рецептор отримує з повідомлення різний об’єм інформації, відповідно до рівня його знань, ступеня зацікавленості у повідомленні і тієї мети, яку він перед собою ставить, беручи участь у комунікації. Саме тому кожне повідомлення існує у двох формах, не тотожних у повній мірі: повідомлення, передане відправником (текст для мовця) і повідомлення, сприйняте отримувачем (текст для слухача) [23, c.41].

З цього виходить, що отримувач-перекладач має обирати оптимальний з можливих варіантів передачі вихідної інформації. Перекладач вважається учасником процесу комунікації, що здійснює подвійну функцію отримувача та відправника інформації [12, c.14]. Роль перекладача у комунікативній моделі не обмежується власне мовним посередництвом у процесі міжмовного спілкування. Перекладач може також виконувати функції, що виходять за межі мовного посередництва, як правило, у процесі усного перекладу, коли перекладач безпосередньо спілкується з учасниками міжмовного спілкування. У такому випадку перекладач може бути змушеним за умовами комунікації або на прохання одного з комунікантів виступати в якості самостійного джерела інформації [23, c.42].

1.2.4. Трансформаційна модель перекладу

Основна увага в денотативній моделі перекладу приділяється ідентичності двох ситуацій, описаних за допомогою мови оригіналу та мови перекладу. При встановленні зв'язку між цими ситуаціями мовним одиницям оригіналу та перекладу відводиться лише роль проміжних посередників. З іншого боку, власне процес перекладу може бути представлений і іншим чином: перекладач отримує оригінал, здійснює певні операції, пов'язані з оригіналом, і в результаті створює текст перекладу. Дії перекладача можна в цьому випадку розглядати як роботу врегульованої системи, на «вхід» якої надходить оригінал, а на «виході» видається переклад. Іншими словами, основу перекладацької діяльності буде становити свого роду перетворення або трансформація оригіналу в текст перекладу [12, c.14].

З такого уявлення про перекладацьку діяльність і виходить трансформаційна теорія перекладу. Виникнення цієї теорії пов'язано з ідеями лінгвістичного вчення, відомого під назвою "трансформаційної граматики". Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, які характеризуються спільністю лексем і основних логіко-синтаксичних зв'язків, наприклад: "Хлопчик кинув камінь", "Камінь був кинутий хлопчиком", "Кинутий хлопчиком камінь", "Кидання каменю хлопчиком". Подібні структури можуть бути отримані за відповідними трансформаційними правилами. Відрізняючись за формою складових їх одиниць, вони мають значну, хоча й не абсолютну, спільністю або «інваріантністю» плану змісту [12, c.14].

Необхідність трансформування тексту при перекладі пояснюється неможливістю встановлення у всіх випадках однозначних відношень між одиницями з різних мов. Тому, щоб зберегти специфіку значення, яке виражається вихідною одиницею тексту, а також отримати у цільовій мові повноцінний змістовий еквівалент, використовуються так звані перекладацькі трансформації. Існує багато конкретних причин, які зумовлюють необхідність таких перебудов. Серед них можна відзначити розбіжності у семантичному об’ємі слова, відмінність ознак, покладених в основу номінації, лакуни. Розходження у граматичній структурі мов, що виражаються у різній організації матеріалу, специфіка вживання тієї чи іншої мовної одиниці теж можуть обумовлювати необхідність трансформування структури тексту в перекладі [53, c.38].

Окрім лексичної, граматичної та стилістичної асиметрії, процес перекладу має враховувати прагматичний фактор, тобто орієнтуватися на комунікативно значущу інформацію, що міститься в тексті. Врахування прагматичного фактору має посідати одне з чільних місць при перекладі, оскільки текст як засіб комунікації завжди містить певне цілісне повідомлення, що може бути закодованим не лише у лексичному аспекті, але і в граматичній та стилістичній складових тексту. Тобто ієрархія, що визнає першочергову важливість перекладу лексичного, синтаксичного та, нарешті, стилістичного рівня тексту, може порушуватися в реальних умовах. Відтак, комунікативно значущими, тобто такими, що адекватно передають прагматичне повідомлення відправника, можуть виявитися не лексичні, а граматичні та лексичні значення. Такий зсув ієрархії мовних цінностей і спричиняє явище міжмовних трансформацій. У тих випадках, коли вони не обумовлені системно, зазвичай вони викликані необхідністю позначити в перекладі прагматичні установки автора оригінального тексту, що виправдовує, а іноді і вимагає відходу від мовних цінностей оригіналу [53, c.38-39].