1.2. Проблематика сучасних класифікацій моделей перекладу в контексті становлення теорії перекладу

Теорія перекладу як специфічна наукова галузь сформувалася головним чином у першій половині ХХ ст. У 1930 р. вийшла в світ книга «Мистецтво перекладу» К. Чуковського, а також дослідження А. Федорова «Прийоми і завдання художнього перекладу». У 1953 р. вийшла книга А. Федорова «Вступ до теорії перекладу», у якій вперше було оголошено про необхідність і можливість створення лінгвістичної теорії перекладу. Саме А. Федоров вперше запропонував розрізняти загальну теорію перекладу, що об’єднує рекомендації для будь-яких комбінацій мов, та часткову теорію перекладу, що описує відповідності між певними двома мовами, а також вказав на необхідність вивчати особливості перекладу текстів різних функціональних стилів і жанрів, а також запропонував класифікацію лексичних, граматичних та стилістичних відповідностей.

За кордоном перша книга, повністю присвячена лінгвістичним аспектам перекладу, з’явилася в 1958 р. Її автори, Ж.П. Вине та Ж. Дарбельне, назвали свою працю «Порівняльна стилістика французької та англійської мов» [3]. В книзі проведено порівняльний аналіз цих мов з метою виявлення одиниць, які могли б замінювати одна одну в перекладі, хоча при цьому не завжди зазначається, чи перевірялися виділені відповідності шляхом зіставлення в реальних перекладах чи вони були обрані лише тому, що мають однакові значення в системі двох мов. Багатий фактичний матеріал, зібраний в книзі, показує великі перспективи розробки часткових теорій перекладу, і за її прикладом були написані аналогічні праці з іншими мовними парами [23, с.21].

Лінгвісти зосередили свої зусилля на вивченні процесу перекладу, побудові його теоретичних моделей, зіставленні текстів оригіналу і перекладу з метою встановлення лексичних, граматичних і текстових відповідників, а також на визначенні перекладацьких закономірностей, прийомів, що застосовуються при передачі змісту оригіналу. Також завданням досліджень стало визначення критеріїв еквівалентності (адекватності) перекладу та ефективних методів навчання перекладацькій діяльності.

Літературознавці приділяли велику увагу аксіологічним аспектам перекладу. Зазвичай вони вивчали художні тексти, прагнучи оцінити переклад з точки зору його естетичної еквівалентності оригіналу та значення мови перекладу у розвитку духовної культури, його відповідності моральним потребам епохи. Значну кількість наукових монографій літературознавців і перекладачів художньої літератури було присвячено суто професійній стороні перекладацького ремесла, обміну досвідом перекладацької діяльності і оцінці переваг і недоліків конкретних переказів [12, c.5].

Гіпотетичний характер описів перекладу як процесу обумовлений тим, що на сучасному етапі розвитку наук неможливо повністю усвідомити процеси, що відбуваються в свідомості людини в момент перетворення змісту, вираженого в одній мовній формі, у той же зміст, матеріалізований в іншій мовній формі. З цього випливає висновок про те, що і власне моделі процесу перекладу, запропоновані лінгвістами, зроблені на основі особистих умовиводів, спостережень перекладачів. На даному етапі становлення перекладознавчої науки досить поширеними гіпотетичними моделями перекладу можна вважати такі: ситуативна, семантична, трансформаційна, семантико-семіотична, закономірних відповідностей, комунікативно-функціональна, інформативна, теорія рівнів еквівалентності та інші [12, c.13].

Враховуючи обсяг даної роботи, розглянемо основні моделі перекладу, що мають найбільше значення саме для перекладу художньої літератури.