2.2. Роман «Друга стать» як філософське осмислення «жіночого питання» в контексті життя і творчості Сімони де Бовуар

Сімона де Бовуар (1908-1986) – одна з найвпливовіших жінок-філософів двадцятого сторіччя. Її головна праця, роман під назвою «Друга стать» (1949), вважається одним з найвпливовіших філософських досліджень фемінізму. Сімона де Бовуар народилася 9 січня 1908 у Парижі в заможній родині. У дитячі роки великий вплив на становлення майбутньої письменниці чинив батько-інтелігент, який дотримувався атеїстичного світогляду, і мати-католичка. Деякий час вона навіть подумувала про прийняття постригу, проте в 14 років Сімона рішуче відійшла від християнства. Загалом Сімона де Бовуар отримала суворе буржуазне виховання, описане у її книзі «Мемуари добре вихованої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille rangée, 1958) [59].

Майбутня письменниця вивчала філософію в Сорбонні, де у 1927 році познайомилася з вождем сучасного екзистенціалізму Ж. П. Сартром, який став її супутником і джерелом літературного натхнення на довгі роки. У 21 рік Сімона отримала вчену ступінь з філософії, ставши таким чином наймолодшою особою, якій вдалося це зробити. На підсумковому екзамені Бовуар зайняла друге місце, перше отримав Сартр, якому на той час було 24 роки (перший екзамен він провалив). Журі довго вагалося кому віддати першість, та все ж обрало Сартра, зазначивши при цьому, що хоч Сартр і володіє унікальними інтелектуальними здібностями, проте природженим філософом є саме Сімона [56].

У 1931 році Сартр запропонував Сімоні одружитися, проте вона відкинула цю ідею, оскільки одруження позбавило б її певної свободи. Передчасна смерть близької подруги Заза у 1929 році спричинило у письменниці «фобію старіння» та вплинула на часте використання темних метафор для вираження ставлення до часової обмеженості людського життя на землі. У творчому доробку Сімони де Бовуар знаходиться, окрім автобіографічного роману «Мемуари добре вихованої дівчини» (1958), велика кількість новел, оповідань філософського та етичного спрямування. Проте найбільш фундаментальною працею вважається «Друга стать», в якій знаходиться детальне пояснення, чому вона і всі жінки загалом дійшли до такої історичної стадії, коли їм вдалося осмислити суть жіночого і чоловічого міфу, і де також проаналізовано необхідність філософської і етичної переоцінки поняття «другої статі» [59].

Книга, опублікована 1949 року, ніби теоретично підсумовує цілий етап у розвитку феміністичної ідеології й жіночого руху загалом. Задумана як всеохопна розвідка, «Друга стать» і на змістовному, й на стильовому рівні поєднує елементи наукового дослідження (одного з перших у галузі жіночих студій в сучасному розумінні цього терміна) та ідеологічного маніфесту, полемічного, пропагандистського звернення, проповіді. З таким поєднанням пов’язано немало достоїнств, але водночас і певних вад роботи. Намагаючись розвінчати численні міфи та приписи, які узаконюють нерівноправність статей, викрити «багатотомне глупство, всілякі вигадки, розпросторені з початку століття» про життєве призначення жінок, Сімона де Бовуар послуговується найрізноманітнішими підходами [4, c.6].

J'ai longtemps hésité à écrire un livre sur la femme. Le sujet est irritant, surtout pour les femmes; et il n'est pas neuf. [1, c.11] – Я довго вагалася, перш ніж написати книжку про жінку. Ця тема, що й казати, дражлива, особливо для самих жінок. До того ж, не вирізняється новизною [6, c.23].

Перший абзац вступної частини дає уявлення про ідеологічну забарвленість роману, проте в ньому яскраво виявляється фатична та експресивна функція тексту: сумнів авторки та неоднозначне ставлення до питання приваблюють увагу читача, доводячи йому, що «дражлива» тема потребує детального висвітлення.

Проблематика «Другої статі» виходить за межі власне феміністичної, якщо звужено трактувати фемінізм перш за все як ідеологію боротьби за жіночу емансипацію. Письменниця спробувала поєднати риси наступальної феміністичної публіцистики і суто наукового дослідження. «Друга стать» є цікавим дослідженням з точки зору застосування різних дослідницьких методик, зокрема, психоаналітичної, соціологічної, структурно-антропологічної [27, c.148].

Фактично авторка розглядає поняття жіночої екзистенції, жіночого призначення і ролі в суспільстві у найрізноманітніших аспектах. Біологічні особливості жінки, що часто стають на заваді її самореалізації в різних сферах громадського життя, на думку С. де Бовуар, не мають жодним чином визначати другорядну роль жінки. Таким чином, письменниця спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким воля, рішучість і прагнення до творчої діяльності притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції [4, c.7].

Дуже важливим для розуміння всієї концепції твору є поняття «Іншої». Цей концепт полягає в тому, що чоловік сприймається як Суб’єкт та Абсолют. Жінка ж визначається завжди відносно чоловіка, тобто сприймається як Інша. Мораль екзистенціалізму, якої суворо дотримується авторка, визнає екзистенційне буття як дещо неопосередковане, спрямоване на самого себе, на пізнання себе, і, отже, на пізнання світу. Жінка в патріархальному суспільстві позбавлена цієї екзистенційної повноти і свободи вибору, їй відмовлено навіть у прагненні до трансцендентного, вона позбавлена суверенності поряд з іншою статтю [4, c.8].

La catégorie de l’Autre est aussi originelle que la conscience elle-même [1, c.16]. – Категорія «Іншого» така ж споконвічна, як і сама свідомість [6, c.23].

З феноменологічної та екзистенційної точки зору проблема «Іншої» розкривається через конкретні ситуації та взаємодію з суб’єктивним «Я». Відносини між двома концептами виявляються через конфлікти, оскільки «Я» може розкрити себе як суб’єкт лише за допомогою та за умов фактичного існування «Іншої». Роман «Друга стать» постає як оригінальна розробка тематики жіночої ідентичності на науковому рівні. Так звана «жіноча ідентичність» не має попередньо визначеної сутності, і по своїй суті є проектом, тобто нестабільним утворенням, що може змінюватися в залежності від соціокультурних умов. Проблема «Іншості» вважається ключовою для формування жіночої ідентичності, оскільки фемінне в культурі підпадає під категорію «Іншого» [8, c.15].

Aucune collectivité ne se définit jamais comme Une sans immédiatement poser l'Autre en face de soi [1, c.16]. – Жодна спільнота не усвідомлює своєї єдності, не протиставляючи собі щось Інше [6, c.24].

Феміністська точка зору зумовила також надзвичайно цікаві й несподівані результати сучасних лінгвістичних досліджень. С. де Бовуар звертала увагу на те, що мова також відбиває підлегле становище жінки у патріархальній Європі. Мовознавці, які займаються цими проблемами, стверджують, що «жіноча несвобода» і нерівність запрограмовані ще до її народження у самих мовних кліше. Наприклад, фразеологізми на зразок «козир-дівка», «бабський розум», «бабські вигадки» слугують індикатором жінки, проте майже не можливо знайти аналогічні вирази, які могла би вживати жінка стосовно чоловіка. Детальні дослідження співвідношення фемінного і маскулінного в мові, а також способи заміни «образливих» сполучень розробляла в другій половині ХХ ст. французька школа феміністської семіотики. Проте спроби формулювання більш коректної лексики закінчилися невдачею через сильний вплив стереотипів [4, c.18].