14.Типи кореневих систем

Коренева система – сукупність коренів однієї рослини, загальна форма і характер якої визначають співвідношенням росту головного, бічних і додаткових коренів.

Коренева система насіннєвого походження – виникає з зачаткового корення насіння і при подальшому розвитку формує систему головного кореня(горіх грецький, груша)ю

Додаткова(адвентивна) – Характерна для вегетативно розмножених кореневласних(смородина, малина, суниця) і привитих на клонових рослинах.

За відносною величиною окремих коренів є:

Стрижнева коренева система - має добре виражений головний корінь, який займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрунті радіально.

У мичкуватої немає добре вираженого головного кореня, системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння.

15.Температурний режим.

Плодові культури характеризуються різною вимогливістю до температурного режиму.

Теплолюбність плодових культур зумовлюється їх вимогливістю до тривалості вегетаційного періоду та суми біологічно активних температур понад 10°. Більш вимогливі до тепла рослини у фазах цвітіння, запліднення і закладання генеративних бруньок. оптимальним тепловим і розвитку є 16—25 °С, кореневої системи — 10—15 °С. Біологічна властивість рослин витримувати низькі (нижче О °С) температури без порушення процесів життєдіяльності називається морозостійкістю. Морозостійкість значною мірою залежить від фізіологічного стану рослин і окремих її частин та органів, тривалості дії низьких температур. Так, зав’язь пошкоджується при температурі мінус 0,5—2 °С, квітки — 0,5—3,9 °С, генеративні бруньки у фазі розпускання — 2,3—9,1 °С, ростові бруньки в період вегетації — 3—4 °С, а в період спокою — мінус ЗО—40 °С.

Здатність рослин протистояти дії цих факторів узимку називають зимостійкістю.

16.Світловий режим.

Світло є одним з найважливіших факторів у процесі асиміляції вуглецю — головному процесі живлення рослин. Плодові культури належать здебільшого до світлолюбних. Під дією світла у них створились певні біологічні форми надземної системи. Форма крони, її габітус певною мірою характеризують вимогливість породи і сорту до інтенсивності освітлення. У більш світлолюбних порід крони розріджені, а у менш світлолюбних — компактніші, більш загущені. До більш світлолюбних належать абрикос, мигдаль, персик, черешня, більшість цитрусових, до менш світлолюбних — горобина, яблуня, вишня, слива, смородина, суниці.

Внаслідок недостатнього освітлення внутрішніх частин великооб’ємних крон спостерігається передчасне відмирання обростаючих гілочок, погіршується якість плодів (смак, забарвлення, розмір), що утворилися всередині крони, тобто вони є недосконалими оптико-фізіологічними системами.

17.Водний режим.

Вода є важливою складовою частиною тканин плодових рослин, вона необхідна для процесів метаболізму, внаслідок яких відбувається ріст і формоутворення. Вода розчиняє поживні речовини і переносить їх по рослині, підтримує в тканинах необхідний тургор, регулює тепловий режим надземної і кореневої систем, зв’язує рослину з зовнішнім середовищем, надходячи з грунту через корені, і повертається у повітря через листя при транспірації. Найбільше води плодові культури використовують у першій половині вегетації, коли відбувається цвітіння, утворюються листки і плоди, ростуть пагони і плоди, закладаються генеративні бруньки. У другій половині вегетації потреба у воді зменшується, однак нестача її в цей період негативно впливає на диференціацію квіткових бруньок, знижує якість плодів (зменшуються розміри, погіршується смак) та зменшує урожай. при нестачі води у грунті в першій половині вегетації погано розвиваються квітки, порушуються процеси запліднення, опадає багато плодів, різко пригнічується ріст пагонів, зменшується площа листкової поверхні, що негативно позначається на врожайності.