СИНАЖ

4. ТЕХНОЛОГІЯ ПРИГОТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ СІНАЖУ

4.1. Основні вимоги до приготування сінажу.

Сінаж — це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, або зниження вологості рослинної сировини шляхом її підв’ялення до межі, що виключає розвиток гнильних, маслянокислих та інших шкідливих мікроорганізмів. Сінаж, консервований в герметичних умовах корм, приготований з трав, пров’ялених до вологості 50—55%. У 100 кг сінажу з конюшини близько 35—40 кормових одиниць, 4—5 кг перетравного протеїну, 450—460 г кальцію, 200—220 г фосфору, 3000—4000 міліграма каротину. Сінаж має цілий ряд переваг порівняно з силосом. Насамперед він значно кращий за смаковими якостями. На відміну від силосу, сінаж містить удвічі більше сухих речовин. Якість заготівлі сінажу менше залежить від погодно-кліматичних умов, ніж якість заготівлі сіна, здійснюваної в польових умовах. Оскільки на підв’ялення маси витрачається в 3–4 рази менше часу, це дає можливість зменшити втрати поживних речовин за рахунок фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають у скошених рослинах. Важливою перевагою є й те, що, завдяки зниженій вологості, сінаж не промерзає у сінажних спорудах, а тому цей вид корму можна заготовляти і в північних регіонах. Порівняно із силосом, сінаж має краще цукро-протеїнове співвідношення, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку мікрофлори рубця, хороше травлення і добре засвоєння поживних речовин корму. Мікробіологічні процеси при сінажуванні Процеси консервування зелених рослин, що протікають у підв’яленій масі під час заготівлі сінажу, значною мірою відрізняються від аналогічних, що відбуваються під час заготівлі силосу. Особливістю сінажування є те, що консервуючим фактором сінажу є так звана “фізіологічна сухість середовища”, тоді як силосування — молочнокисле бродіння. Фізіологічна сухість середовища — це рівновага між сисною силою мікроорганізмів та водоутримувальною силою рослинних клітин. Вона досягається саме за вологості зеленої маси в межах 55–60%. Такий спосіб консервування зелених рослин з пониженою вологістю, на відміну від звичайного силосування, назвали самоконсервуванням. А якщо сінаж готують із зеленої маси вологістю 60% і більше, то це вже процес силосування.

Технологія заготівлі сінажу. Висока якість і добра збереженість сінажу досягаються за умови дотримання технологічної дисципліни в процесі заготівлі. Основними операціями при сінажуванні є: q скошування кормових рослин, плющення; q швидке підв’ялення зеленої маси; q підбирання підв’яленої маси з одночасним подрібненням та завантаженням у транспортні засоби; q завантаження траншеї; q ущільнення та ізоляція сінажу від доступу повітря.

Важливим фактором, який впливає на якість сінажу, є добір сировини. Найкращою сировиною для заготівлі сінажу є однорічні та багаторічні бобові, злакові та бобово-злакові травостої. Скошування багаторічних трав для заготівлі сінажу, на відміну від звичайного збирання на сіно, проводять не пізніше початку бутонізації бобових та початку колосіння злакових компонентів. Це дає змогу одержати корм із багаторічних трав за загальною протеїновою поживністю сухої речовини такий, що мало відрізняється від трави доброго пасовища та є кращим за сіно. Часто у виробничих умовах трави та їх суміші на сінаж не косять у зазначені вище строки лише тому, що хочеться отримати більший урожай, проте в такому разі програємо в якості. Це стосується передусім перетравності корму. Скошування в ранні фази вегетації рослин вигідне ще й тим, що дає змогу одержати повноцінніший другий укіс трав, і, як результат, більший загальний збір перетравних поживних речовин, особливо протеїну. Запізнення зі збиранням трав, особливо у вологозабезпечені роки, призводить також до вилягання рослин, що погіршує їх скошування і нерідко призводить до недобору сухих речовин.

Однорічні бобово-злакові суміші, на відміну від багаторічних трав, треба скошувати у пізніші фази вегетації. Це пов’язано з тим, що в міру розвитку горохо-вівсяних, вико-вівсяних та інших сумішей вміст поживних сухих речовин не знижується. Річ у тім, що в результаті інтенсивного утворення в зерні крохмалю, білків та інших легкоперетравних поживних речовин відносний вміст клітковини в рослинах в цілому не збільшується. Лише за значного грубіння стебел у фазу фізіологічної стиглості зерна бобових у нижніх ярусах перетравність поживних речовин знижується.

Важливим фактором, що впливає на якість сінажу, є час скошування кормових рослин протягом доби. Косити трави краще рано-вранці, що забезпечує можливість закладання зеленої маси для заготівлі сінажу уже в другій половині дня. Крім того, зелена маса в ці години доби має значно більше каротину, а продихи рослин, які сприяють випаровуванню вологи, ще відкриті. Оптимальний час скошування трав (коли вміст каротину в рослинах максимальний) — з 5–6-ї до 9–10-ї години ранку.

Не менш важливим фактором є зведення до мінімуму часу перебування скошеної зеленої маси рослин в полі під час підв’ялення. З цією метою для скошування бобових та бобово-злакових травостоїв використовують косарки-плющилки, що забезпечує рівномірне зниження вологості сировини та у 2–3 рази прискорює процес її підв’ялення. Підв’ялювані протягом 2–3 діб трави втрачають 30–45% каротину. Проте вміст його в рослинах залишається на рівні 130– 150 мг на 1 кг сухої речовини, що є цілком достатнім для повного забезпечення потреб тварин. Техніка підв’ялення має бути спрямована на прискорення і забезпечення рівномірності зниження вологості в рослинах.

Плющення бобових трав у процесі скошування є ефективним технологічним заходом рівномірного підв’ялення стебел та листків і убезпечує збереження листків та суцвіть від пересихання та обламування під час підняття маси з валків. Плющення бобових трав та їхніх сумішей зі злаковими компонентами проводять у фазі середини цвітіння бобових трав. Проводити плющення у пізніші фази розвитку бобових та злакових трав недоцільно, оскільки швидкість випаровування вологи зі стебел та листків у цей час в них практично однакова. У дощові періоди плющення є неефективним, адже за рахунок вимивання підвищуються втрати поживних речовин, вітамінів і мінеральних речовин. Окрім того, плющена маса здатна швидко нагромаджувати вологу. У нестійкі за погодно-кліматичними показниками періоди трави краще пров’ялювати у прокосах, а за вологості трав 60–65% — у валках. Головною умовою одержання якісного сінажу є дотримання оптимальної (у межах 50–55%) вологості сировини. Низкою наукових установ встановлено, що, заклавши масу люцерни з вологістю 60%, одержують не сінаж, а силос низької якості. Коли вологість маси за рахунок підв’ялення становить нижче 45%, то осипання листків і бутонів досягає 25–30%, а втрати при підбиранні і трамбуванні маси — 35–40%. Ущільнення такої маси незадовільне, вона зігрівається і псується.

Важливим моментом у заготівлі сінажу є своєчасне підбирання зеленої маси з валків. Треба зорієнтуватися, коли саме слід розпочинати подрібнювати масу і транспортувати до місць закладання, адже вологість її має становити 55–60%. Вчасне підняття з валків, подрібнення і трамбування маси в сонячну погоду забезпечить зниження вологості приблизно до 5%, а отже, й закладання маси з оптимальною вологістю. Період підняття можна встановити і шляхом органолептичної оцінки рослин. За оптимальної вологості маси листки ще м’які, і на траві під час її скручування ледь помітно виступає волога.

Заготовляючи сінаж, велику увагу слід приділяти і подрібненню підв’яленої маси. Підв’ялену траву подрібнюють підбирачами-подрібнювачами або силосоуборочнимі комбайнами з підбирачами. За Держстандартами, величина подрібнених частинок має становити 3–4 см, у загальній масі сінажу ці частинки мають становити не менше 80%. У господарствах, де збереглися сінажні башти, довжина частинок має бути до 2 см. Це пов’язано з тим, що в баштах у процесі їх завантаження відбувається самоущільнення маси.

Розподіл маси в траншеях доцільно проводити під нахилом. За таким методом консервовані корми заготовляють у розвинених країнах світу.

Сховища для сінажу — герметичні металеві і залізобетонні башти; використовують також цегельні і бетонні силосні башти або бетоновані траншеї. У баштах висотою 16—18 м-коду і більш відбувається самоуплотненіє маси. У невисоких баштах масу ущільнюють трамбувальниками-віброкатками, в траншеях гусеничними тракторами. Корм консервується в умовах фізіологічної сухості середовища, що виключає активне розвиток бактерій, і герметизації, що запобігає розвитку цвілі.

4.2. Зберігання сінажу

Аби отримати високоякісний сінаж, треба строго дотримувати наступні вимоги: вологість зеленої маси має бути в межах 40—55 %; траншеї необхідно заповнювати протягом 3—5 днів; герметичні башти-до половини їх об'єму за 1—2 дні. Під час завантаження в траншеї масу слідує ретельно і безперервно трамбувати. Після заповнення траншеї треба негайно герметизувати її синтетичною плівкою. У траншеях сінаж можна готувати з інтервалом вологості від 40 до 70 %. Стіни траншей повинні бути з ухилом 10-14 ° у зовнішню сторону, а дно вище за рівень грунтових вод не менше, ніж на 0,5 м.

У башти сінаж завантажують з вмістом сухої речовини не нижче 50%. Малопров'ялена трава з більшою вологістю дуже сильно ущільнюється, її важко вивантажувати, особливо при нижній виїмці.

Для зменшення втрат поживних речовин масу після завершення процесів закладання сінажу ретельно ізолюють від зовнішнього середовища з використанням повітряно- і водонепроникної плівок. У практиці сінажування використовують переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15–0,20 мм. Такі плівки не рвуться під час укривання сінажу. Найкращими для цієї мети є світлонепроникні плівки. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8–12 м. Завдяки їх використанню, зменшуються затрати праці на укриття маси сінажу і досягається кращий захист її від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх треба склеювати клейкими плівками або заплавлювати. Плівку треба ретельно закріпити і біля стін траншей. Проте більш якісного укриття можна досягти, використавши мішки з піском, що забезпечує якісну ізоляцію, дає змогу запобігти промерзанню сінажної маси взимку і виключає псування поверхні гризунами, як це трапляється з плівками.

Розвантаження корму здійснюється розвантажувачів з верхньою вивантаженням, робочими органами якого є один або два радіальних шнека і вентилятор-швирялка. Обертові шнеки поволі повертаються ребристим катком навколо осі вежі, зрізають і подають шар корму до "сі вежі у вентилятор, який за розсувний трубі викидає його в шахту. Корм ​​падає в кормороздавальник або на транспортер. Всі робочі органи розвантажувача наводяться в рух від електродвигуна.

Роздавальник підвішений на тросі у верхній частині на тросі у верхній частині сенажних вежі і в міру виїмки корму в ручну або від електродвигуна опускається вниз. Продуктивність розвантажувача нерівномірна і залежить від ступеня ущільнення корму в різних ділянках вежі, рівня поверхні корму, натягу підтримує троса та ін Це істотний недолік, тому що при напрямку потоку корму безпосередньо в годівниці тварини отримують неоднакові його порції. У середньому розвантажувачі такого типу мають продуктивність близько 3 т / ч. Останнім часом розробляються розвантажувачі продуктивністю до 6 т / год.

Заповнюють вежу з дотриманням необхідного темпу завантаження - 5 м. по висоті сховища в день. Грейферним навантажувачем ТПЕ-10А завантажують масу в стаціонарно встановлений електрофікованого бункер-дозатор, який подає її дозами в живильник пневмотранспортера ТЗБ-30 або ЗБ-50. Останні направляють масу в центр сховища. Насипний матеріал при цьому утворює конус з рівномірним кутом укосу.

У більшості веж всіх типів під куполом розміщуються пристрої, що підтримують тиск у вежі на рівні атмосферного без газообміну з зовнішнім повітрям. Такий пристрій складається з мішків, виготовлених із синтетичної плівки і підвішених до даху вежі таким чином, щоб був вихід в атмосферу. Коли тиск у вежі збільшується (внаслідок нагрівання вежі від сонця в жарку погоду або розігрівання корми), повітря з мішків виходить назовні. При зменшенні тиску в башті (вночі, в мороз і ін) повітря з атмосфери заповнює мішки. Якщо обсяг мішків виявляється недостатнім при великих коливаннях тиску, спрацьовує запобіжний клапан подвійної дії. Таким чином, під час зберігання корм надійно захищається від доступу повітря.

Сінаж — сипкий корм, що полегшує механізацію роздачі його твариною. Завдяки невеликій вологості сінаж не замерзає. У раціонах великої рогатої худоби може повністю замінити силос і сіно, а в деяких випадках і частина коренеплодів без зниження продуктивності тварин. Досліди, проведені у Всесоюзному науково-дослідному інституті тваринництва (ВИЖ), показали, що середній надій від корови становить 16,5 ... 17 кг на добу при згодовуванні 23 ... 24 кг сінажу з конюшини та 0,3 кг концентрованих кормів .

За кольором і запахом сінаж нагадує свіжоприготовлене високоякісне сіно. Його охоче поїдають тварини. За вмістом поживних речовин він займає середнє положення між силосом і сіном.

Фактори, що впливають на якість сінажу Заготовляючи сінаж, слід дотримуватися цілої низки факторів, які впливають на його якість. Це і добір сировини, і строки скошування кормових рослин та час скошування протягом доби, і час перебування скошеної зеленої маси в полі під час підв’ялення, і своєчасне підняття з валків підв’яленої маси, і величина подрібнених частинок, і якісне ущільнення зеленої маси та ізоляція від зовнішнього середовища.

При оцінці якості сінажу слід враховувати, що на поживність впливає вологість корму. Так, зниження вологості сінажу з конюшини від 57,6 до 46,8% підвищує його поживність від 0,30 до 0,38 кормової одиниці і від 39,02 до 51,95 г/кг протеїну,що перетравлюється. Аналогічна залежність виявляється і в сінажі зі злаково-бобових сумішей.

Пересушена маса погано трамбується, в ній залишається багато повітря, внаслідок чого сінаж пліснявіє і його якість різко знижується.

Недов’ялена утрамбована маса не має фізіологічної сухості, і в ній можуть розвиватися гнильні і маслянокислі процеси, які так само знижують якість сінажу і можуть призвести до його повного псування.

Введення оцінки сінажу за вмістом нітратів, солей важких металів, залишкових кількостей пестицидів та інших шкідливих речовин, сприятиме отриманню кормів, що виключають наявність екологічно шкідливих речовин в кількостях, що перевищують гранично допустимий рівень. Це в свою чергу сприятливо позначиться на стані і продуктивності тварин.

Показники і норми для визначення класів якості сінажу наведено в таблиці 7.

Таблиця 7

Показники і норми для визначення класів якості сінажу

Показник (%)	Норма для класу
	1	2	3
Масова частка сухої речовини	40-60	40-60	40-60
Масова частка в сухій речовині: сирого протеїну, не менше, в сенаже з:
бобових трав (крім конюшини)	16	14	12
конюшини	15	13	11
бобово-злакових трав	13	11	9
злакових трав	12	10	8
сирої клітковини, не більше	30	33	35
сирої золи, не більше	10	11	13
масляної кислоти, не більше	-	0,3	0,6