Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ .doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.69 Mб
Скачать

СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК НАУКА

» 1.1. ОБ'ЄКТ І ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ

Знайомство з черговою навчальною дисципліною (від лат. 6І8сірІіпа — вчення, наука) — самостійною галуззю нау­ки — доречно розпочати з нагадування, що наука взагалі — це узагальнені, систематизовані і підтверджені фактами знання.

Характеристика будь-якої науки передбачає передусім з'ясу­вання об'єкта і предмета її дослідження, функцій та завдань, що виконуються наукою, її місця в системі наукового знання.

Кожна наука повинна мати власну сферу пізнання, свій об'єкт і предмет дослідження.

Об'єкт науки — певна об'єктивна реальність, яку ця наука вивчає, те, на що спрямовується процес її дослідження. Це мо­жуть бути предмети і явища навколишнього світу, людина, групи людей, суспільство загалом.

Предметом науки є те конкретне, що вона досліджує у своєму об'єкті: риси і якості предметів, явищ, зв'язки та відносини між людьми, психіку людини тощо. Отже, поняття «предмет науки» ніби уточнює, конкретизує поняття «об'єкт науки», а останній значною мірою зумовлює характер та зміст предмета науки.

Для науки визначення об'єкта і предмета має суттєве значен­ня. Від того, що розуміють під об'єктом і предметом науки, зале­жить визначення її змісту та завдань, вибір методів дослідження.

Соціологія праці, як засвідчує її назва, є однією з галузей соціо­логії. Тому для розуміння специфіки та особливості цієї галузі знань необхідно хоча б у найзагальніших рисах розглянути об'єкт, предмет і структуру соціології загалом.

Об'єктом вивчення соціології є суспільство. Як відомо, ба­гато інших наук також вивчають суспільство. Проте кожна з них має свій підхід до його вивчення, свій предмет. Так, філософія, з якої свого часу виокремилася соціологія, вивчає загальні законо­мірності, що існують у суспільстві, природі, мисленні.

Предметом соціології є соціальні закони і закономірності, що відтворюють найбільш усталені й суттєві зв'язки між соціальними

явищами і процесами у суспільстві, суспільство як цілісну соці­альну систему.

Однак/суспільство як соціальна система організоване за пе­вними рівнями. І одним з визначальних моментів предмета со­ціології є чітке фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їх­ньої взаємодії. Повнішому розумінню предмета соціології сприя­тиме його розгляд у тісному зв'язку зі структурою соціологіч­ного знання, що склалася стосовно фіксованих рівнів суспіль­ної системи.

Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні: макро- (фундаментальний) і мікрорівень (емпіричний).

На макрорівні формується фундаментальна загальносоціоло-гічна теорія, до якої входять концепції з найбільш загальних пи­тань розвитку і функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні відносини, явища, проце­си, інститути, організації, групи) та інтерпретують їх взаємозв'яз­ки у загальному вигляді.

У вітчизняній науці єдиною науковою концепцією донедавна визнавався тільки марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Іншими словами, теоретична соціологія ототожнювалася з істо­ричним матеріалізмом.

У дійсності існує величезна кількість концепцій, які поясню­ють закономірності розвитку людського суспільства, становлення соціальних відносин. Це біологічні, географічні, органічні, соці­ально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної стратифікації, індустріальної соціології та багато інших.

Марксизм є лише однією з цих теорій, а саме такою, що бере ча основу пріоритет економічних чинників у розвитку суспільст­ва. Наявність різних підходів і теорій приводить до дискусій, по­лемік, що сприяє збагаченню соціологічного знання.

На мікрорівні на основі вивчення поведінки та думок інди­відів стосовно окремих фактів, аналізу документації тощо фор­муються первинні соціологічні знання. Вони представлені исіма видами і формами конкретної емпіричної інформації, ку­ди входить сукупність статистичних і документальних даних, соціологічних показників та індикаторів розвитку процесів і ивищ, що вивчаються.

Проте з посиленням вимог до практичного вирішення соці­альних проблем сучасного суспільства виникла необхідність у иивченні і з'ясуванні соціальних явищ, процесів, що відбувають­ся в окремих сферах життєдіяльності людини, окремих соціаль­них спільнотах та інститутах.

З'явилися галузеві та спеціальні соціологічні теорії серед­нього рівня — мезорівня. Науковий термін «теорії середнього рі­вня» був запроваджений Р. Мертоном.

У теоріях середнього рівня сформовано систему специфічних понять і визначень, що застосовуються лише в цих сферах соціо­логічних досліджень.

Усі теорії середнього рівня вчені умовно поділяють на:

  • теорії соціальних інститутів та організацій;

  • теорії соціальних спільнот;

  • теорії соціальних явищ, процесів (табл. 1).

Таблиця 1

Рівні соціологічного знання

Визначення загаль­них закономір­ностей функціо­нування та розвит­ку суспільства

Фундаментальна загальносоціологічна теорія

Усвідомлення особливостей вияву загальних закономірностей у різних сферах життєдіяльності суспільства

Галузеві та спеціальні соціології

соціальних інститутів та організацій

соціологія культури соціологія релігії соціологія освіти соціологія сім'ї соціологія організацій соціологія праці соціологія управління соціологія політики

соціальних спільнот

соціологія малих груп соціологія страт соціологія міста соціологія села соціологія молоді

соціальних явищ, процесів

соціологія конфліктів соціологія урбанізації соціологія мобільності і міграції соціологія девіантної поведінки

Проведення емпіричних соціологічних досліджень

Первинні знання соціології — конкретна інформація

Ці теорії покликані, по-перше, з'ясувати об'єктивні взаємо­зв'язки своєї предметної сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити специфічні властивості внутрішніх відносин і закономірностей, тобто власної предметної сфери. Річ у тім, що загальна теоретична соціологія, яка вивчає закономірності розви­тку суспільства в цілому, не містить інформації про особливості вияву загальних закономірностей у розвитку окремих спільнот, явищ, процесів у конкретних сферах суспільства за конкретних умов. Галузеві та спеціальні соціологічні теорії мають досліджу­вати й вивчати ці особливості, відповідно орієнтувати соціальне управління.

Варто зауважити, що науковим є лише логічно обґрунтоване і філософськи обдумане знання. Воно є загальним і необхідним, передається кожному наступному поколінню, засвоюється та до­повнюється ним. Наприклад, суто науковим — загальним і необ­хідним — буде знання про закономірності трудової адаптації, яке однаково може бути використаним і в Західній Європі, і в Украї­ні. Немає західноєвропейських чи українських принципів, окре­мих для чоловіків чи окремих для жінок, для старих чи для моло­дих. Є лише національні особливості і статево-вікова специфіка їх вияву. Але це вже вияв особливого, а не загального чи поодиноко­го. Суто наукове знання охоплює всі три вищезгадані рівні. Тому соціологи вивчають, що таке праця загалом, які її галузеві особли­вості і як вона фіксується (вимірюється) в конкретному випадку.

Так, на макрорівні вивчаються: праця як соціальний інститут, його функціонування і зміни; закони поділу і кооперації праці, переміни праці, розподілу за'працею; зростання потреб тощо.

На мезорівні вивчаються особливості вияву загальних законо­мірностей та законів розвитку соціально-трудових відносин в окремих галузях народного господарства, сферах життєдіяльнос­ті суспільства.

На мікрбрівні соціологія праці вивчає закономірності змін змісту праці в результаті науково-технічного прогресу, мотивів трудової поведінки під дією трудових ситуацій і способу життя працівників, трудової поведінки у зв'язку з дією різних суб'єктивних і об'єк­тивних чинників, ставлення до праці в результаті дії різних форм власності, трудової адаптації, міжособового спілкування тощо.

Г. Спенсер вважав, що соціологія повинна вивчати працю, її міс­це в суспільстві, а також еволюцію соціально-трудових відносин.

Деякі вчені тлумачать соціологію праці як суспільну науку, що вивчає соціально-трудові відносини на вищому суспільному рівні, інші — як спеціальну соціологічну теорію про закони і категорії,

що визначають працю як необхідну умову життєдіяльності люди­ни і суспільства, розкривають специфіку суспільної праці як соці­ального процесу, сутність чинників, що впливають на цей процес.

Соціологія праці — це наука про закони та закономірності сталих взаємозв'язків окремих індивідів, спільнот як активних суб'єктів праці, які знаходять конкретний вияв у соціальних яви­щах та процесах трудової сфери.

Об'єктом соціології праці як самостійної галузі соціологічної науки є індивіди, соціальні групи та спільноти трудової сфери.

Предметом соціології праці є структура і механізм виникнен­ня, функціонування і розвитку багатоманітної сукупності соціаль­них відносин, що відображають трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства та реальну трудову поведінку, як вияв умінь, знань, бажань і цінні­сних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів працівника, що фіксу­ються у його свідомості і мають вплив на продуктивність праці, а також умови, за яких це відбувається. Соціальні відносини, які вивчаються соціологією праці, виявляються у взаємодії суб'єктів праці, у тих явищах, процесах, що відбуваються у сфері праці.

Соціологія праці — комплексна наука.

Вітчизняний соціолог В. Полторак виокремлює три основні складові предмета соціології праці:

  1. соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і пред­ метами праці, зокрема механізми дії і форми вияву цих закономір­ ностей у діяльності трудових колективів і особистостей. Це проб­ леми, пов'язані з діяльністю людини й колективу за умов науко­ во-технічної революції, комплексної'механізації та автоматизації трудових процесів (на конвеєрі), за екстремальних умов праці (на висоті, у темряві, на хімічному виробництві, за підвищеного рів­ ня радіації тощо);

  2. ставлення людини до праці, її змісту й характеру. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення людини до праці, пов'яза­ ні з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;

  3. соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ро­ лей, цінностей, пов'язаних між собою працівників, що працю­ ють колективно. Це проблеми структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, зокрема між під­ леглими і керівниками, проблеми керівництва й лідерства, сти­ лю керівництва, соціально-психологічного клімату колективу, конфліктів тощо. '

Вивченню останнього комплексу проблем соціологія праці на­дає найбільшого значення, бо саме в організаціях виникають со­ціально-трудові відносини й відбуваються соціальні процеси.

Соціологів цікавить місце людини у трудовому процесі, її став­лення до праці і вдоволення нею, мотивація і стимулювання пра­ці, престиж і привабливість різних видів трудової діяльності, вза­ємовідносини окремих працівників і груп з приводу власності на засоби праці, реальна та вербальна трудова поведінка тощо. Нині особливої актуальності набувають проблеми зниження цінності праці, послаблення трудової мотивації, посилення суперечності між суспільною працею і працею окремого працівника, між окре­мими групами працівників та ін.

Соціологія праці — теоретико-прикладна наука. Поділ соці­ології на теоритичну і прикладну відповідає на питання, чи вирі­шує вона лише наукові завдання, чи ще й практичні. Знання соці­ології праці можуть використовуватися як для абстрактних теоретичних міркувань і узагальнень, так і в практичній трудовій діяльності людини.

У межах теоретичної соціології формуються соціологічні знан­ня, розробляються різні парадигми, здійснюється типологізація і класифікація наявної інформації. Сюди входять і гіпотетичні знання, які в подальшому можуть підтвердитися або бути відки­нутими. До компетенції теоретичної соціології відносять вияв­лення закономірностей і тенденцій розвитку соціальних явищ та процесів. Великого значення в соціологічній теорії надається фор­муванню понятійного апарату, уточненню його інтерпретації. Тео­ретичні знання не є однозначними. Існують, різні концепції, пог­ляди, узагальнення, парадигми.

Соціологія праці є конкретною наукою. Вона оперує не світо­глядно-розумовими схемами, а реальними проявами життя, що зна­ходять відображення у свідомості людей, в їх ставленні до праці, в різних типах трудової поведінки, в можливостях реалізації потреб праці за конкретних історичних умов. Це — свідомість і поведінка не окремих індивідів, а соціальних спільнот і груп, їхня свідомість і поведінка набувають соціальних характеристик, мають суспільну значимість, утворюють сталі соціальні процеси і явища. Основою формування соціологічного знання є пізнання та аналіз виявів сві­домості й поведінки людей, їхньої залежності від об'єктивних умов.

Соціологія як наука базується на фактах. Вона збирає факти, зіставляє їх і робить висновки, виявляючи закономірності, закони розвитку тієї соціальній дійсності, яку вивчає. Сукупність спосо­бів збору цих фактів називається методом науки. Соціологія праці

при вивченні свого предмета користується методами загальної соціології, зокрема соціологічними дослідженнями.

Організація і проведення соціологічних досліджень спрямова­ні на більш глибоке розуміння місця праці в сукупній людській діяльності, вплив її на соціалізацію індивіда чи спільноти, зміну їх ролі чи статусу в суспільному житті. Для формування цілісної уяви про загальні закономірності процесу праці застосовуються теоретичні методи — порівняльно-історичний, генетичний, ти­пологічний, а для вивчення конкретного вияву цих закономірнос­тей — емпіричні (прикладні) соціологічні дослідження, а також процедури узагальнення та інтерпретації отриманої інформації.

Окрім того, в соціології праці широко використовуються ма-тематико-статистичні методи.

Отже, соціологія праці — це спеціальна галузь соціологічного знання, яка, спираючись на загальносоціологічну теорію, законо­мірності і закони розвитку соціальних відносин, вивчає один з їх видів — соціально-трудові відносини.


Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]