12* 179

витку людства — від виробничих до політичних, наукових, право­вих, соціально-психологічних, естетичних тощо. «Таку само вагу, як будова останків кісток має для вивчення організації зниклих тваринних видів, — зазначав К. Маркс, — останки засобів праці мають для вивчення зниклих суспільно-економічних формацій» ²².

Суспільні явища та процеси, діяльність кожної людини прохо­дять не в абстрактних часі й просторі, а мають чіткі хронологічні рамки, відбувались і відбуваються на конкретній території — в області, районі, місцевості, населеному пункті тощо. Відповідно предмети матеріальної та духовної культури суспільства також створюються й існують у певний час, у специфічній формі та у конкретному місці. Специфіка географічних умов, економічного й соціального розвитку, історичного оточення, своєрідність куль­тури, традицій, ідеології, суспільної психології, нарешті індивіду­альності конкретних виробників — це далеко не повний перелік тих факторів, що активно впливають на формування пам'яток і отримують у них своє відбиття. Отже, пізнавальна цінність па­м'яток історії та культури для краєзнавства визначається тим, що вони не лише вбирають в себе основні риси і головні тенденції окремих історичних епох і періодів, а й втілюють ту різноманіт­ність історичного процесу в локальних регіонах, що складалася під впливом значної кількості різних факторів та обставин.

Саме на цю специфіку історико-краєзнавчих досліджень була звернута увага у доповідях та виступах на Першій Всесоюзній науковій конференції з історичного краєзнавства, що відбулася в жовтні 1987 р. у Полтаві. її учасники відзначали, що сьогодні радянська історична наука знаходиться на стадії необхідності по­глиблення досліджень загального і особливого в розвитку суспіль­ства, їх взаємозв'язку. Об'єктивний аналіз зробленого істориками у попередні роки висвітлив не лише безумовні досягнення, а й значну недостатність фактичного матеріалу, недосконалість застарілих схем і штампів. Це висуває завдання нагромадження та аналізу нових фактів у світлі виявлених закономірностей соці­ально-економічного, політичного та культурного розвитку ²³.

Пам'ятки історії та культури за своїм змістом наближаються до історичного факту, пов'язаного з конкретним регіоном. Вже са­ме їх існування відбиває подію чи ланку подій, що мали місце в результаті різноманітної суспільної діяльності людей. Сукуп­ність пам'яток створює можливість їх теоретичного узагальнення, висновків про загальний хід розвитку культурно-історичного про­цесу у локальному регіоні. Зокрема, наявність залишків гінцівської пізньопалеолітичної стоянки на Полтавщині, городища і могиль­ника поблизу с. Верхній Салтів на Харківщині, Спаського чи Бо-рисоглібського соборів у Чернігові, унікального ансамблю Софії Київської, списків «Слова о полку Ігоревім», покритої слідами від куль стіни революційного «Арсеналу», тисяч братських могил по­леглих у боротьбі з фашизмом — сама по собі є незаперечним фак­том історії нашої Батьківщини, що становить важливу частину підвалин розуміння її історичного розвитку.

Зв'язок розміщення пам'яток історії та культури на території окремого краю з особливостями його природних умов та історич­ного розвитку можна проілюструвати на прикладі Харківської області. її освоєння людиною у давні часи відбивають археологіч­ні пам'ятки. На державному обліку перебувають 53 первісних сто­янки, що розміщені на території лише шести районів області — у Балаклійському (25), Ізюмському (11), Чугуївському (8), Хар­ківському та Вовчанському (по 4), Зачепилівському (1). Поселен­ня пізніших часів представлені практично по всій території Хар­ківщини. Та найбільша їх кількість зосереджена в Харкійському (65), Готвальдівському (33), Чугуєвському (28), Балаклеївському (25) районах. З 37 городищ дві третини знаходяться у Валківсько-му (8), Готвальдівському (7) та Харківському (6) районах тощо. Історичні пам'ятки області також широко представлені досить значним колом об'єктів. Вони охоплюють будинки і споруди про­мислових підприємств, контори колгоспів та МТС, зразки техніки, пов'язаної з соціалістичним будівництвом, трудовими досягнення­ми радянських людей, будинки державних, партійних, громадських установ, наукові та культурні заклади, пам'ятники й пам'ятні міс­ця, що відбивають сторінки класової боротьби і революційного ру­ху, героїчний подвиг радянських людей в роки Великої Вітчизня­ної війни 1941 — 1945 рр., життя та діяльність видатних представ­ників народу. Багато історичних пам'яток розташовано у Вовчан­ському (94), Балаклійському (69), Близнюківському (60), Дер-гачівському (60), Ізюмському, Харківському (по 58) районах. При цьому пам'ятками класової боротьби і революційного руху визна­чаються Куп'янський (10), Вовчанський (9), Нововодолазький (7), Готвальдівський та Ізюмський (по 6) райони. А воєнна історія най-численніше представлена пам'ятками Вовчанського (73), Бала­клійському (64), Близнюківського (58), Харківського (55), Дерга-чівського (53), Готвальдівського (48) районів. Характерно, що близько однієї третини всіх пам'яток області (818) зосереджено в м. Харкові. Інтенсивно розвиваючись з XVII ст., цей населений пункт перетворився на значний політико-адміністративний, еконо­мічний та культурний центр. Тут сконцентровано 278 пам'яток історії, 494 —містобудування та архітектури, 19 — мистецтва, 26 — археології.

Речові археологічні пам'ятки реконструюють історичний процес у цілому і в різних його проявах, об'єктивно відбивають минуле. Вони мають основне значення для дослідження дописемного пе­ріоду розвитку окремих регіонів, що становить більшу частину історії існування людства. Особливу цінність пам'ятки археології мають для дослідження розвитку виробництва, удосконалення зна­рядь праці, технології їх виготовлення і засобів користування, по­бутових умов життя людей. Пам'ятки документальні охоплюють надзвичайно широкий спектр відомостей про соціальне і духовне життя суспільства. Головна особливість — здатність відновити не лише певні процеси суспільного розвитку, а й розповісти про ді­яльність конкретних людей, пов'язану з ними. Важливою є зафік-

180

:

181

сована в документальних пам'ятках індивідуальна і суспільна оцінка явищ і процесів соціального життя на різних історичних етапах. Пам'ятки історії характеризують умови, в яких відбува­лись історичні події, доповнюють наші знання про життя і діяль­ність історичних діячів. Вони почали використовуватись для моде­лювання минулих історичних подій, щоб вирішити незрозумілі чи спірні питання. Прикладом може бути організація у 1986 р. серії експедицій за маршрутом учасників подій, описаних у «Слові о полку Ігоревім», у 1987 р. — експедицій літописним шляхом «з варяг в греки», шляхами, що єднали цивілізації Заходу і Сходу. Різні види пам'яток історії та культури не лише з різних боків висвітлюють історичний процес в його єдності, а й взаємодопов­нюють, взаємозбагачують, взаємозумовлюють одне одного. Так, єдиним найповнішим джерелом фактичної сторони соціального життя Давньої Русі є літописи. їх дані доповнюються і уточню­ються важливими, іноді унікальними відомостями, що дають до­слідження археологічних об'єктів для розуміння соціально-еконо­мічного розвитку давньоруської держави, датування виникнення багатьох населених пунктів, простеження їх розвитку тощо. Разом з тим розвиток суспільної свідомості того часу більш повно і кон­кретно зафіксовано в пам'ятках архітектури, розписах, предметах прикладного мистецтва, творах художньої словесності. Іноді па­м'ятки архітектури і мистецтва є взагалі єдиним достовірним дже­релом, свого роду історичним документом, що дозволяє відтворити духовне життя давніх епох²⁴.

Розгляд пам'яток історії та культури як об'єктів історико-крає-знавчих досліджень не обмежується лише їх джерельним значен­ням. Важливе місце належить зворотному активному впливу ре­зультатів досліджень історичного краєзнавства на постійне збага­чення вітчизняної історико-культурної спадщини.

Засновники наукового комунізму відзначали, що люди творять історію при умовах, які «...безпосередньо вже є, дані їм і перейшли від минулого»²⁵. Створені суспільством елементи матеріальної і духовної культури існують об'єктивно, як частина природного і штучного середовища по відношенню до кожного нового поколін­ня людей. Вони становлять собою своєрідну «річ в собі», ціннісні властивості якої визначаються в процесі пізнання. З розкриттям якостей, місця і ролі цих елементів в історичному процесі та роз­витку матеріальної і духовної культури суспільства з їх кола ви­значаються окремі об'єкти, що відповідають певним суспільним вимогам. Саме суспільна оцінка історичного, наукового, художньо­го та іншого значення в загальнолюдському, національному чи вузьколокальному контекстах визначає їх як пам'ятки історії та культури.

Виявлення та дослідження пам'яток не являє собою одноразо­вий акт. Воно тісно пов'язано з загальним прогресом суспільства, розвитком його ціннісних уявлень, постійним удосконаленням знань про минуле. Закономірним наслідком цього процесу є по­стійне збагачення вітчизняної і світової історико-культурної спад-

щини відкриттями в розумінні вже відомих пам'яток, її розширен­ня за рахунок залучення нових об'єктів. За визначенням відомого дослідника проблем культурної спадщини академіка Д. С. Лиха-чова, «вся історія розвитку людської культури є історія не ли­ше створення нових, а й виявлення старих культурних цінно­стей» ²⁶.

Виконуючи ленінську настанову про необхідність точного знан­ня культури, створеної всім розвитком людства, як важливої умо­ви соціалістичного будівництва, історичне краєзнавство спираєть­ся на марксистсько-ленінську методологію, досліджує пам'ятки історії та культури на широкому історичному фоні, керується пар­тійними, класовими позиціями у визначенні справжніх цінностей, які збагачують скарбницю культурних надбань народу. В центрі дослідження пам'яток кожного регіону республіки — перетворюю­ча діяльність народних мас, їх енергія та революційна творчість. «Саме народ творить свою історію, свою долю — завжди непросту, але неповторну й безцінну, як саме життя людське. І це стократ правильно, коли йдеться про історію соціалізму, про продовження справи Великої революції», — наголосив Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції²⁷.

Краєзнавці республіки ведуть значну пошукову та дослідниць­ку роботу, що відіграє важливу роль у збагаченні вітчизняної історико-культурної спадщини. Завдяки її організації за роки одинадцятої п'ятирічки в Українській РСР на державний облік взято понад 16 тис. нововиявлених пам'яток²⁸. Разом з тим якщо проаналізувати якісний склад облікованих історичних і культур­них об'єктів, то визначиться ряд проблем у їх дослідженнях, які потребують свого вирішення.

Зокрема, це стосується історичних пам'яток. Протягом значно­го часу сформувалась стала тенденція до розширення диспропор­ції між їх окремими категоріями. Героїчний подвиг радянського народу, який виніс на своїх плечах основний тягар боротьби з фа­шизмом, навічно залишиться в пам'яті людства. Разом з братніми радянськими республіками суворий іспит витримала Українська РСР, на території якої відбувались події кровопролитної бороть­би з ворогом. За роки, що пройшли після війни, під охорону дер­жави взято тисячі могил воїнів, партизанів, підпільників, що за­гинули у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, жертв фашизму, а також пам'ятних місць, будинків та споруд, пов'язаних з історією Великої Вітчизняної війни. Поряд з величезними мате­ріальними збитками і людськими жертвами, що були завдані вій­ною, зазнала втрат історико-культурна спадщина республіки. Все це пояснює відчутне кількісне переважання пам'яток, що відбива­ють події Великої Вітчизняної війни. З облікованих пам'яток істо­рії близько 43 тис. — це пам'ятки Великої Вітчизняної війни, що становлять 86 процентів ЇХ загальної чисельності й близько 50% кількості всіх пам'яток України ²⁹. Доля ж пам'яток виробничої і трудової діяльності, техніки, суспільного і державного устрою, кла-

182

183

Не випадково саме на поліпшення дослідницької роботи з па­м'ятками зверталася особлива увага на V з'їзді Українського това­риства охорони пам'яток історії та культури, що відбувся в груд­ні 1986 р. «Ми ... все ще не маємо точної кількості пам'яток, бо незадовільно займаємося науково-дослідною, пошуковою роботою, поверхово знаємо історію рідного краю, — відзначав на V з'їз­ді Товариства академік АН УРСР П. Т. Тронько. — ...Не дослі­джено і не взято на державний облік чимало пам'яток Жовтневої революції і громадянської війни, трудової слави і науково-техніч­ного прогресу, вартих уваги архітектурних споруд радянського пе­ріоду, жодного об'єкта народної архітектури...»³³

Дослідити і зберегти історичні та культурні цінності, внести свій вклад у збагачення вітчизняної історико-культурної спадщи­ни — такі відповідальні завдання потребують пошуків ефективних шляхів їх здійснення. Розвиток історичного краєзнавства в рес­публіці, особливо в його масових формах, є одним з напрямів вті­лення, в життя ленінської настанови про «розвиток кращих зразків, традицій, результатів існуючої культури з точки зору світогляду марксизму і умов життя і боротьби пролета­ріату в епоху його диктатури» ³⁴.

Активному використанню історико-культурної спадщини, яка уособлює, за ленінським виразом, «основні стовпи нашої культу­ри», відводиться велика роль у комуністичному вихованні трудя­щих. Пам'ятки історії та культури займають значне місце в куль­турному середовищі, що оточує людину і активно впливає на її формування. Охоплюючи найважливіші здобутки людства протя­гом усього його розвитку, вони несуть в собі багатоплановий ви­мовний потенціал. «Ненав'язливо і ненастійливо творення минуло­го, в які вкладено талант і любов поколінь, входять в людину, стаючи мірою прекрасного... І тоді минуле і майбутнє стають не­розривними для неї, бо кожне покоління — це ніби зв'язуюча лан­ка в часі», — зазначав академік Д. С. Лихачов³⁵.

Пам'ятки історії та культури сприяють формуванню наукового, марксистсько-ленінського світогляду трудящих безпосередньо як джерело знань про шляхи і закономірності розвитку суспільства, так і як їх переконлива ілюстрація. Розуміння суспільних проце­сів, що проходили і проходять в далекому минулому і сьогоденні, їх оцінка з класових позицій становлять основу ідейного загарту­вання трудящих, формування їхньої громадянської зрілості, свідо­мої відповідальності за долю соціалістичної Батьківщини.

Значне місце посідають пам'ятки у вихованні в трудящих ра­дянського патріотизму і пролетарського, соціалістичного інтерна­ціоналізму. Пам'ятні місця, будівлі й споруди, пам'ятники, мону­менти та меморіальні комплекси, художні твори, музейні експона­ти і рідкісні документи відбивають революційні, бойові, трудові традиції радянських людей. Вони матеріалізують історію розвитку кращих естетичних, гуманістичних, демократичних ідеалів народу, його героїчної боротьби за своє соціальне і національне визволен­ая, мужню революційну боротьбу проти царату, епохальне значен-

ня Великої Жовтневої соціалістичної революції, полум'яного по­риву народних мас на захист своїх завоювань проти внутрішньої і зовнішньої контрреволюції, великого подвигу радянського наро­ду в роки Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр., дружби і братства народів СРСР, наполегливої праці радянських людей в соціалістичному будівництві, керівної ролі Комуністичної партії, яка привела першу в світі соціалістичну державу до визначних звершень. Пам'ятки втілюють великий зміст ленінської думки про те, що «зразки боротьби повинні бути нам маяком у справі вихо­вання нових поколінь борців» ³⁶.

У нашій країні за роки Радянської влади нагромаджено знач­ний досвід роботи по активному використанню історичних і куль­турних надбань народу для ствердження норм і цінностей радян­ського способу життя. Передусім це — певна система традицій, свят і обрядів, в центрі яких знаходяться пам'ятки історії та куль­тури. З їх залученням проводяться урочисті мітинги, ритуали, при­свячені загальнонародним святам та знаменним подіям, ювілеям видатних діячів партії, держави, науки та мистецтва, відбуваються прийом до піонерів і в члени ВЛКСМ, зустрічі з ветеранами, про­водяться тижні та місячники пам'яті і т. д. Значне місце належить численним екскурсіям, що знайомлять радянських людей з істо-рико-культурною спадщиною, масовим походам молоді по місцях революційної, бойової і трудової слави народу.

Найбільш перспективним напрямом використання пам'яток історії та культури у комуністичному вихованні стало залучення трудящих до безпосередньої історико-краєзнавчої дослідницької роботи з ними. Вона становить принципово нову якісну ступінь за­своєння історико-культурних надбань. її основою є самостійно набуті знання, що найефективніше сприяють утвердженню ко­муністичних переконань. Як показали соціологічні досліджен­ня, серед учасників Всесоюзного походу комсомольців і моло­ді по місцях революційної, бойової і трудової слави, що ведуть активну пошуково-дослідну роботу, добре знають революційну ге­роїку 73% опитаних, бойову — 85%, трудову —63%, сімейну — 50%, а серед тих, хто не бере в ньому участі, — відповідно 53, 73, 40 і 38%- Категорія молоді, що цілеспрямовано і активно залуча­ється до традицій партії і народу, до того ж значно активніша і в суспільному житті ³⁷.

Останнім часом інтерес громадськості до знань з історичного минулого певною мірою відбивається у виникненні та діяльності так званих неформальних груп і об'єднань. Проте на сучасний мо­мент вони поки що практично не здатні позитивно вплинути на вирішення проблем залучення широких мас трудящих до масово­го історико-краєзнавчого руху. За даними соціологічного опиту, проведеного НДЦ ВКШ в ряді великих міст СРСР у 1987 р., ли­ше 0,3% членів неформальних об'єднань займається дослідженням і збереженням пам'яток історії та культури ³⁸.

Відповісти на запити трудящих всі можливості має Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, що володіє сфор-

186

187

сової боротьби і революційного руху, науки і культури, разом узя­тих, становить лише 14% історичних пам'яток, що перебувають на державному обліку в УРСР. Ця пропорція в цілому є характерною для кожного регіону республіки. Так, на території Житомирської області кількість пам'яток Великої Вітчизняної війни становить відповідно 90%, Дніпропетровської та Волинської по 88%, Терно­пільської— 86%, Київської — 83%, Кіровоградської — 82% тощо. Більш конкретно становище з дослідженням пам'яток різних типів можна проілюструвати на прикладі вже згадуваної Харківської області. За даними 1986 р., на державному обліку тут перебувало 37 пам'яток історії розвитку суспільного і державного устрою; 127 відбивають події класової боротьби і революційного руху; 133 ха­рактеризують сторінки розвитку вітчизняної науки і техніки. Ра­зом вони складають 330 об'єктів, або 11% історичних пам'яток Харківщини і близько 6% кількості всіх пам'яток області.

Наведені дані свідчать про те, що подальший розвиток дослі­дження історико-культурної спадщини республіки має проходити на планомірній і системній основі, можливо, мати ряд чітких пер­спективних програм, які б забезпечували належну увагу до ви­вчення нечисленних груп пам'яток в Українській РСР і на терито­рії окремих її регіонів. У вирішенні цієї проблеми активна роль повинна належати висвітленню результатів досліджень пам'яток історії та культури у краєзнавчій літературі. Однак на сьогодніш­ній день вона повністю відбиває загальний стан обліку пам'яток. Так, протягом 1960—1984 рр. про історичні пам'ятки Київської області було надруковано близько 400 матеріалів різного харак­теру у путівниках та науково-популярних книгах, брошурах, фото­альбомах, буклетах, республіканській та районній періодичній пре­сі. Найзначніша частина публікацій — 254, що становить 63,5%, присвячена пам'яткам Великої Вітчизняної війни. У 50 публікаці­ях, або 15% їх загальної кількості, розповідається про пам'ятники засновнику Комуністичної партії та Радянської держави В. І. Ле­ніну. Про пам'ятки класової боротьби та революційного руху, Ве­ликої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни, суспільного і державного ладу на території Київщини йде мова у 40 публікаціях, чи 10% друкованих матеріалів. Пам'яткам, по­в'язаним з історією розвитку науки і культури, присвячено близь­ко 20 публікацій, або 5%. А пам'ятки трудової слави Київської області висвітлюються лише у 12 публікаціях, що становить 3% всіх матеріалів про історичні пам'ятки області.

При цьому, як свідчить аналіз, у більшості вказані друковані матеріали пов'язані з відзначенням історичних подій засобами мо­нументальної пропаганди (відкриття пам'ятників та пам'ятних зна­ків, меморіальних дошок) або ж розповідають про пам'ятки, що вже перебувають на державному обліку. Пошукові та дослід­ницькі матеріали, в яких подавалися б обгрунтовані пропозиції, спрямовані на збагачення історичної спадщини новими пам'ятками, практично відсутні. Це відчувається особливо гостро в ході робо­ти над підготовкою багатотомного Зводу пам'яток історії та куль-

тури УРСР. Перед дослідженнями історико-культурної спадщини стоїть завдання повернути вітчизняній історії імена та події, що довгий час незаслужено перебували у забутті, увічнити їх для наступних поколінь меморіальними дошками та пам'ятниками.

При розгляді даного питання увагу привертає ще одна пробле­ма організації дослідницької роботи з пам'ятками, яка потребує свого розв'язання. Подальший соціально-економічний розвиток республіки супроводжується інтенсивним капітальним будівниц­твом. Державним планом на XII п'ятирічку передбачається ввести в дію тільки житлових будинків на загальну площу 86 млн кв. м ³⁰. В ході здійснення цих завдань забудовуються і реконструюються міста і села Української РСР, залишається все менше старих кварталів, вулиць, будинків, споруд та місцевостей, що об'єктивно зменшує вірогідну базу для виявлення історико-культурних об'єктів.

Між іншим, постійне зменшення питомої ваги історичних бу­дівель і пам'ятних місць серед пам'яток історії вже сьогодні ви­кликає певну тривогу. Зокрема, на території Української РСР на­раховується 2888 пам'яток, які відбивають історію Великої Жовт­невої соціалістичної революції та громадянської війни на Україні. З них лише 626 становлять пам'ятні місця, будинки і споруди. При цьому 1146 — це місця захоронень борців за владу Рад, 1116 — встановлені пам'ятники і пам'ятні знаки, що увічнюють по­дії Великого Жовтня і громадянської війни. Найбільша кількість пам'ятних місць і будівель, пов'язаних з даними подіями, знахо­диться на території областей: Дніпропетровської — 61, Крим­ської — 55, Харківської — 47, Львівської — 46, Хмельницької — 43, Ворошиловградської — 42. У м. Києві таких пам'яток 18. Навіть менше їх на Черкащині та Миколаївщині — по 13, Сумщині — 16, Полтавщині та Житомирщині — по 19. Мало виявлено пам'я/гок на Кіровоградщині (6), Ровенщині і Тернопільщині (по 7), Вінниччи­ні та Івано-Франківщині (по 8).

Потребують посиленої уваги і пам'ятки трудової слави. На­роджені в процесі соціалістичного будівництва зразки натхненної творчої праці, героїка трудових буднів стали прикладом для ба­гатьох поколінь радянських людей. Виступаючи на зустрічі з ве­теранами стаханівського руху, передовиками і новаторами вироб­ництва у вересні 1985 р., Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов наголосив на їх значенні як одного з основних за­собів самоутвердження і піднесення радянської людини, виявлення і громадського визнання її здібностей, обдаровань, громадських якостей³¹. Між іншим, на 1986 р. в Українській РСР на обліку нараховувалося лише 380 пам'яток трудової слави. За їх кількістю можна відзначити Полтавську (37), Донецьку (ЗО), Дніпропетров­ську (24), Запорізьку (22) області. В ряді областей їх обліковано-надзвичайно мало — в Івано-Франківській та Одеській по 5, у Кі­ровоградській — 3. До того ж історичних будівель і споруд, пов'я­заних з етапними подіями в історії трудових звершень радянсько^-го народу, по республіці обліковано лише 100³².

184

185

мованою структурою, має чітку програму дій і значні резерви по­ліпшення своєї діяльності. Саме на це була звернута увага під час роботи Першої Всесоюзної наукової конференції з історичного краєзнавства (жовтень 1987 р.). Узагальнення досвіду, нагрома­дженого товариством більш як за 20-річний період діяльності, є цінною основою подальшого розвитку історичного краєзнавства в УРСР.