2. Участь товариства у дослідженні пам'яток історії та культури

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, засноване в розпал роботи над багатотомною «Історією міст і сіл Української РСР», об'єднало багаточисленні загони місцевих крає­знавців і науковців. Будуючи свою роботу за принципами демо­кратичного централізму, на основі широкої самодіяльності, у тіс­ному контакті з партійними, профспілковими, молодіжними орга­нізаціями, науковими товариствами, творчими спілками, іншими громадськими і державними органами, воно залучає широкі вер­стви населення — робітників, колгоспників, інтелігенцію, студен­тів, військовослужбовців, пенсіонерів, учнів — до безпосередньої участі в охороні об'єктів, що знаходяться на території республіки і становлять наукову, історичну, художню або іншу культурну цін­ність.

За своєю структурою, призначенням, формами і методами ро­боти Товариство є організацією краєзнавчого профілю з широко розгалуженою мережею місцевих (первинних, районних, міських, обласних) підрозділів. Чільне місце у його діяльності посідає ви­явлення, фіксація, облік і дослідження всіх типологічних груп ру­хомих і нерухомих пам'яток історії та культури, сприяння науко­вій розробці проблем пам'яткознавства, екології культури, вивчен­ню причинно-наслідкових зв'язків людини з локальним культур­ним середовищем, що є значним внеском у розвиток історичного краєзнавства. Науково-дослідну роботу воно здійснює на громад­ських засадах через свої науково-методичні ради, секції і комісії, які об'єднують учених, краєзнавців, діячів культури, спеціалістів різних галузей знань.

Під впливом створення історії міст і сіл республіки значно по­силився інтерес до краєзнавства, зокрема активно включилися осередки Товариства у громадське музейництво. Вони виступили ініціаторами збору рухомих пам'яток історії та культури краю, формували історико-краєзнавчі експозиції. Приміром, у ході робо­ти над томом «Ворошиловградська область» і в наступні роки на Ворошиловградщині створено 76 музеїв історії міст і сіл, а також понад 400 — історії підприємств, колгоспів, радгоспів, навчальних закладів. Доброї слави набули також музеї у с. Верхньому Бик-шині на Харківщині, заснований заступником голови правління Первомайської районної організації Товариства Т. М. Щетиніним,

у с. Білогір'ї Оріхівського району Запорізької області, ініціатором створення якого став ентузіаст-краєзнавець І. А. Завалій. За уча­стю активістів Товариства були створені також музеї у Баришівці на Київщині та Джанкої в Криму ³⁹.

Музеї, засновані за участю широкої громадськості, зберігають цінні пам'ятки матеріальної й духовної культури народу, реліквії революційної, бойової і трудової слави⁴⁰. Республіканське прав­ління Товариства постійно дбає про їх збереження і належне ви­користання. Не випадково уже в червні 1967 р. на його пленумі було відзначено плідну діяльність краєзнавчого активу Львівської обласної організації Товариства по створенню і активізації діяль­ності громадських музеїв у ході підготовки до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і проголошення Радянської влади на Україні. Досвід Київської міської організації Товариства в цій галузі узагальнено в жовтні 1968 р. на республіканському семінарі-нараді. Черговий пленум Республіканського правління (травень 1969 р.) конкретизував завдання обласних, міських, ра­йонних і первинних організацій Товариства по залученню трудящих до музейництва. При правліннях обласних, міських та районних організацій було створено секції сприяння громадським музеям. З 1979 р. згідно з «Типовим положенням про музей на громадських засадах» активісти Товариства входять до складу рад музеїв по­ряд з представниками інших громадських організацій.

Втілюючи в життя постанову ЦК КПРС «Про поліпшення ідей­но-виховної роботи музеїв» (серпень 1982 р.), громадські музеї стали більш активно сприяти духовному збагаченню трудящих, формуванню у них високих патріотичних та інтернаціональних по­чуттів* марксистсько-ленінського світогляду, свідомого ставлення до праці. Пленум Республіканського правління Товариства у трав­ні 1984 р. відзначив, що «громадське музейне будівництво в рес­публіці вийшло за межі аматорського колекціонування предметів старовини, набуло серйозного наукового, освітнього і виховного значення. Основою його є діяльність краєзнавчого активу, який зосереджений головним чином навколо організацій Товариства... Краєзнавчі дослідження набули комплексного характеру, торка­ються багатьох питань історії, економіки, побуту, природи краю і дають можливість створювати повнопрофільні музейні експози­ції» Ч.

У республіці на той час діяло 6858 громадських музеїв, понад 8 тис. музейних кімнат, 385 з них мали звання «народних». Орга­нізації Товариства, подаючи їм практичну допомогу не лише у збо­рі та дослідженні експонатів-пам'яток, а й організації екскурсійно-масової роботи, залучаючи до цієї справи широкий актив своїх громадських формувань, беруть постійну фінансову дольову участь у створенні експозицій, проведенні ремонту музейних приміщень тощо. Лише за 1980—1984 рр. з цією метою Товариство виділило 2 895 тис. крб. ⁴²

Останнім часом посилилась увага до розширення мережі гро­мадських музеїв, що створюються на підприємствах, в колгоспах

188

189

і радгоспах, навчальних закладах, установах. Дискусія, що велася в 1985—1986 рр. на сторінках журналу «Пам'ятники України» по темі «Виробничий музей — яким йому бути?», засвідчила злобо­денність, важливість розширення їх науково-пізнавальної та ідей­но-виховної ролі ⁴³.

Секції Республіканського, обласних і районних правлінь орга­нізацій Товариства, що займаються пам'ятками трудової діяльно­сті людини і науково-технічного прогресу, подають постійну науко­во-методичну допомогу громадським музейним закладам. Наприк­лад, протягом багатьох років секція пам'яток трудової слави, істо­рії науки і техніки Дніпропетровської обласної організації Товари­ства обстежує громадські музеї, консультує краєзнавців з питань вивчення та наукового опису експонатів, обліку цінних рухомих пам'яток.

Торкаючись актуальних проблем розвитку музеїв трудової сла­ви, участі у цій справі краєзнавців, двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР, член Президії Верхозної Ради СРСР, лауреат Державної премії СРСР, бригадир трактор­ної бригади ордена Леніна колгоспу ім. XX з'їзду КПРС О. В. 1 і-талов висловив членам Товариства такі побажання на сторінках «Пам'ятників України»: «Дбайливо збирайте і свято шануйте без­смертні свідчення праці, подвигів і людського натхнення, котрі є нашою історією, становлять невмирущу частку історико-культур-ної спадщини нашого народу, невід'ємну од світової скарбниці» ⁴⁴.

Як відомо, реформа загальноосвітньої і професійної школи по­ряд з іншими важливими проблемами вимагає посилення навчаль­ної і виховної ролі історичного краєзнавства. Це передбачає роз­ширення мережі шкільних музеїв, поліпшення їх роботи, подолан­ня фактів недбайливого ставлення до зберігання і обліку рухомих пам'яток. Республіканське правління Товариства спільно з коле­гією Міністерства освіти УРСР розробили рекомендації щодо удосконалення форм і методів діяльності шкільних музеїв, забез­печення їх приміщеннями та необхідним обладнанням, створення навчально-методичних посібників з основ музеєзнавства, визначен­ня науково обгрунтованих критеріїв оцінки їх діяльності по вив­ченню історії рідного краю і збору та дослідженню пам'яток-експонатів.

Перспективним напрямом діяльності активу Товариства остан­нім часом є заснування громадських етнографічних музеїв, зокре­ма, на базі збереження старовинних пам'яток народної та народно-стильової архітектури, як у Закарпатській області.

Організації Товариства прагнуть створити музеї у кожному райцентрі, дбають про поліпшення матеріальної бази громадських музеїв, підвищення кваліфікації музейно-краєзнавчого активу, з цією метою організовують курси, семінари, науково-практичні конференції. Спільно з органами Міністерства культури УРСР і Держбуду УРСР Товариство домагається використання недіючих культових споруд, які мають історико-архітектурну цінність, для розміщення експозицій громадських музеїв та їхніх філіалів.

На початок 1986 р. у республіці налічувалось 7994 громадських музеї, 396 з них здобули почесне звання «народних». Серед них музей смт Торчин на Волині, с. Гусарка на Запоріжжі. Із 479 рай­центрів 387 мали краєзнавчі громадські музеї, з 8641 сільської Ра­ди — 4469. В громадських музеях України — близько 2200 тис. оригінальних експонатів. Краєзнавчий актив Товариства, розгор­таючи громадське музейництво, окрім проникнення в минуле, на­полегливо виконує ленінський заповіт—пише літопис сучас­ності», прилучається до історичної науки.

Так склалося, що громадські музеї перебувають у центрі ува­ги Товариства протягом всього його існування. У цій справі трап­лялися піднесення і спади, інколи — невиправдані перерви. Проте навіть вони, як і не завжди сприятливі суспільно-політичні умови, гальмівні фактори заформалізованості керівних ланок Товариства, не викликали зневіри у ентузіастів-краєзнавців.

Подвижницька праця по створенню громадських музеїв крає­знавчого профілю має схвалення й підтримку серед найширших верств населення, вдячна і доступна своєю конкретною націле­ністю, порівняно швидким досягненням мети при умові методич­ного та фінансового забезпечення організаціями Товариства. Стабільна увага до справи з боку останніх виправдана і далеко­глядна.

Проте це лише перша сходинка до справді краєзнавчої, від­повідно до зростаючих запитів радянських людей, діяльності. Як найчастіше буває, захопившись вивченням історії рідного села, міста чи району, збором речових пам'яток для експозиції, крає­знавець не тільки сам збагачує знання з історії краю, а й, голов­не, прищеплює іншим цілеспрямований інтерес до пізнання віт­чизняної історії, збереження уречевлених свідчень матеріальної і духовної культури.

Чим глибше, грунтовніше зацікавлення краєзнавця, тим шир­ше поле діяльності — його уже не задовольняє місцева бібліоте­ка, цікавлять фонди не лише обласного, республіканського, а й всесоюзного архівів, понад те, — виникає потреба у висококвалі­фікованій науково-методичній допомозі. Такий шлях характерний для багатьох, у кого аматорське захоплення переростає в науко­во-дослідницьку працю. Один із них — нинішній відповідальний секретар правління Бродівської районної організації Товариства з Львівської області, директор громадського краєзнавчого музею району Д. В. Чобіт. Після закінчення історичного факультету уні­верситету він повернувся на батьківщину і тепер сам надає важ­ливі консультації та поради місцевим краєлюбам. Бродівський музей, за оцінками фахівців, відповідає сучасним вимогам світо­вого музеєзнавства.

Приклад яскравий, і далеко не поодинокий. Переважну біль­шість сучасних жителів міст і сіл республіки відзначає високий рівень загальної освіти, щодень підвищується їхній духовний по­тенціал, природним стає звернення до родоводу отчої землі. Під­тримати паростки краєзнавчих зацікавлень, допомогти в пізнанні

190

191