3. Зв'язок історичного краєзнавства із спеціальними історичними дисциплінами

Історія і її складова частина — історичне краєзнавство — орга­нічно зв'язані з іншими суспільними та гуманітарними науками, незважаючи на специфіку кожної з них. У Програмі КПРС за-шачаїться, що складний, комплексний характер сучасних проблем вимагає поглиблення інтеграції суспільних, природничих і техніч­них наук, міждисциплінарних досліджень актуальних проблем⁸⁴. Питання про розгортання творчого співробітництва заслуговує на і пеціальну увагу.

На жаль, немає ще систематичного і постійного творчого кон-іакту істориків з дослідниками інших галузей наук. Звичайно ж, розвиток історичної науки значною мірою залежить від стану розробки проблем економістами, філософами, соціологами, право­виками, етнографами та іншими спеціалістами.

В папі час у кожній науці, в історичній також, діють дві тен- її. Одна — це спрямування до єдності, цілісності та взаємо-

36

37

РОЗДІЛ IV

Історичне краєзнавство у навчальних закладах урср

1. Історичне краєзнавство у вузах

Історичне краєзнавство посідає помітне місце в житті сучасної вищої школи, насамперед у підготовці майбутнього фахівця-істо-рика. Сьогодні простежується тенденція до перетворення крає­знавства із методичного прийому в загальнопедагогічний принцип, що істотно підвищує ефективність усього навчально-виховного процесу ', зокрема, допомагає студентам засвоїти діалектику за­гального і особливого, з'ясувати специфічні форми виявлення за­кономірностей історичного розвитку у конкретних умовах певного регіону. Вивчення історії рідного краю створює передумови для формування глибоких фахових знань, історичного мислення. Знан­ня історії, героїчних традицій краю збагачує людину духовно, сприяє формуванню марксистсько-ленінського світогляду, високих моральних принципів та ідеалів, прагнення продовжити величні справи своїх земляків-попередників, вихованню патріотизму, за­безпечує поєднання навчання з життям, з практикою соціалістично­го будівництва.

Значення історико-краєзнавчої роботи зростає у світлі «Основ­них напрямів перебудови вищої і середньої спеціальної освіти в країні». В законі наголошується на необхідності «формувати кадри, які поєднували б глибоку професійну підготовку та ідейно-політичну зрілість, були б виховані в дусі радянського патріотиз­му і пролетарського інтернаціоналізму» ².

У вузах республіки нагромаджено значний досвід історико-краєзнавчої діяльності, починаючи з перших років Радянської влади, коли у стінах вищої школи значною мірою зосереджували­ся дослідження в галузі місцевої історії, почали розроблятися і апробуватися нові форми і методи краєзнавчої роботи. Виразний краєзнавчий характер мала діяльність науково-дослідних кафедр історії та культури, створених у 20-ті роки при Катеринославсько­му, Харківському, Ніжинському, Кам'янець-Подільському, Київ­ському інститутах народної освіти. Викладачі й студенти залуча­лися до роботи краєзнавчих гуртків і товариств, що вносило в під­готовку майбутніх фахівців якісно новий елемент, розвивало на­вички колективної і дослідницької діяльності, поєднувало повсяк­денну академічну роботу студентів з освітою³.

Сформульовані в 20-ті роки принципи краєзнавчої роботи роз­виваються і творчо використовуються в сучасній вищій школі. Курс історичного краєзнавства (20 годин лекцій і 10 семінарських занять) було запроваджено на історичних факультетах педагогіч­них інститутів. Як спецкурс він викладається також у деяких уні­верситетах й інститутах культури. В РРФСР було вироблено про­граму курсу «Історичне краєзнавство», випущено посібники для студентів педінститутів.

Оскільки на Україні не було відповідних програм і посібників, то в 1972 р. було перевидано українською мовою програму курсу «Історичне краєзнавство» для педагогічних інститутів РРФСР.

Введення курсу «Історичне краєзнавство» мало велике значен­ня для систематичної краєзнавчої підготовки студентів- Тут поміт­не місце відводиться ознайомленню студентів з ленінськими поло­женнями про значення історії краю- Вичленовується місце історич­ного краєзнавства в системі дисциплін. Програма спрямовує на ознайомлення з розвитком історичного краєзнавства в країні, по­чинаючи з XVIII ст., причому головна увага приділяється радян­ському часові, дається поняття про основні групи джерел для ви­вчення місцевої історії, принципи діяльності музеїв, методи нала­годження історико-краєзнавчої роботи в школі. На жаль, програма не передбачає вивчення фактичного матеріалу, як і форм навчаль­ної роботи з історії рідного краю, недостатньо орієнтує майбутньо­го вчителя на практичне використання краєзнавчого матеріалу в школі. У плані практичних занять не передбачено екскурсії до міс­цевих музеїв та архівів, так само як і підготовку майбутніх учите­лів до проведення екскурсій, туристських походів з учнями. Кіль­кість годин для практичних і семінарських занять явно недостатня. Окремі положення — про усну народну творчість, етнографічні ма­теріали— в програмі та посібниках не зазначені. Не розкривають­ся особливості краєзнавства на Україні, не показана діяльність Товариства охорони пам'яток історії та культури.

Ряд недоліків мають і посібники з історичного краєзнавства — як у структурі, так і в змісті. Зокрема, «Историческое краеведение» за редакцією М. П. Мілонова (М., 1969) перенасичене фактичним матеріалом, недостатня увага приділена підготовці майбутнього педагога. Це було частково враховано авторами «Исторического краеведения» за редакцією Г. М. Матюшина (1-е вид. — М.,1975; останнє— 1987), яке позбавлене другорядних фактів, майже вдві­чі менше за обсягом; натомість розширено розділ про форми і ме­тоди історико-краєзнавчої роботи в школі; проте окремі питання щодо музейної справи, пам'яток фольклору висвітлено недостат­ньо. Викладачі та студенти користуються також посібниками для вчителів «Методика историко-краеведческой работьі в школе» за редакцією М. С. Борисова (М., 1982), «Роль історико-культурної спадщини в комуністичному вихованні учнів» за редакцією Ф. П. Шевченка (К., 1983) та ін.

Зазначимо, що місцевий матеріал досить широко використо­вується у процесі викладання суспільних та історичних дисциплін,

98

7* 99

насамперед історії КПРС, історії СРСР, історії УРСР, археології, допоміжних історичних дисциплін. На відповідних кафедрах, як правило, створені своєрідні «банки» історико-краєзнавчої інформа­ції, опрацьовується краєзнавча бібліографія, а методичний «інстру­ментарій» систематично вдосконалюється через вивчення і запро­вадження передового педагогічного досвіду⁴. Якщо використання краєзнавчого матеріалу на лекціях має здебільшого підпорядкова­не значення і фрагментарний, ілюстративний характер, то на семі­нарах він часом висувається на перший план. Зокрема, значна час­тина студентських рефератів будується на місцевому матеріалі⁵.

Зрозуміло, курсом історичного краєзнавства краєзнавча робота в вузах не вичерпується. На його основі розгортається і поглиб­люється навчальна і пізнавальна робота, форми якої різноманітні. Так, значна увага вивченню рідного краю, виробленню у студентів навичок його організації приділяється в Полтавському педагогіч­ному інституті, особливо інтенсивно на історичному факультеті. На першому курсі читаються лекції за програмою з історичного крає­знавства. Навичок роботи над документами, музейними експоната­ми студенти набувають під час практичних занять в обласному державному архіві та краєзнавчому і меморіальному музеях.

Більш грунтовно студенти цього вузу знайомляться з прийома­ми роботи з документами на другому курсі, де читаються спецкур­си «Історія Полтавщини» та «Методика використання матеріалів з історії Полтавщини на уроках історії в школі». Крім того, окремі краєзнавчі теми викладаються в інших курсах. Наприклад, до кур­су історії СРСР включено тему: «Революція 1905—1907 рр. на Полтавщині». Студенти вивчають праці В. І. Леніна, його соратни­ків, діяльність яких пов'язана з Полтавщиною. Ведеться пошук до­кументів і матеріалів з історії краю в архівах, бібліотеках, під час екскурсій, туристських походів. Скажімо, готуючись до 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, студен­ти опрацювали понад 1,5 тис. справ в обласному архіві й вигото­вили фотокопії документів про героїчну боротьбу полтавчан з во­рогом, зібрали спогади учасників Великої Вітчизняної війни, ко­лишніх викладачів, випускників вузу. Студенти вивчають матеріа­ли про сучасне життя області, міста, інституту, використовують зібраний матеріал у курсових і дипломних роботах, у виступах на наукових конференціях.

Історико-краєзнавча робота є одним з елементів у навчально-виховному процесі в Сумському педагогічному інституті. Організа­ційним осередком студентів-краєзнавців є гурток, який складаєть­ся з проблемних груп. Ведуться дослідження революційного руху в країні, бойових традицій, трудового новаторства. Велика увага приділяється вивченню участі земляків у Великій Вітчизняній вій­ні. Створено музей бойової і трудової слави. Пізнавальна функція краєзнавства реалізується у вивченні навчальних дисциплін, на лекціях, семінарських заняттях, в курсі історичного краєзнавства.

Плідна пошукова і науково-краєзнавча робота ведеться в Ми­колаївському педагогічному інституті. Тут на історичному факуль-

теті працює школа екскурсоводів-краєзнавців. її слухачі набувають знань з історії Миколаївщини, оволодівають методикою проведен­ня екскурсій. В складі інститутського пошукового загону «Проме-тей» студенти знайомляться з історією рідного краю. Вивчаються, зокрема, яскраві сторінки історії Баштанської республіки. Спе­ціальна група студентів здійснює шефство над народним музеєм бойової слави моряків десанту Ольшанського.

Заслуговує на увагу досвід Кам'янець-Подільського педагогіч­ного інституту щодо використання краєзнавчого матеріалу при ви­вченні різних суспільних дисциплін, наприклад курсу історії КПРС. Розгляд подій в країні всебічно пов'язується з висвітлен­ням розвитку краю. Викладачами зібрано матеріал з історії облас­ної партійної організації, розроблена методика його застосування. Лекції насичуються даними про партійну роботу на Хмельниччині. Так, висвітлюючи створення ленінської «Іскри», лектор розповідає про транспортування газети через Теофіполь і Кам'янець, інші на­селені пункти прикордонного тоді району, діяльність соціал-демо-кратичних груп у краї. Класова боротьба, встановлення Радянської влади, громадянська війна, соціалістичне будівництво, боротьба з фашистськими окупантами — ось далеко не повний перелік про­блем лекційного курсу, при вивченні яких використовується місце­вий матеріал. У курсі історії СРСР і УРСР при вивченні історії соціалістичної реконструкції висвітлюється комплекс заходів по розгортанню нового будівництва та технічній реконструкції старих підприємств у Шепетівському, Кам'янецькому округах, розпові­дається про зростання трудового ентузіазму, мобілізацію коштів. На місцевому матеріалі показується і соціалістичне перетворення сільського господарства Поділля, говориться про створення перших МТС, називаються імена заспівувачів колгоспного руху.

Досвід вузів республіки свідчить: якщо обмежитись викори­станням місцевого матеріалу в загальних курсах або навіть курсом історичного краєзнавства, студенти неминуче матимуть лише урив­часті знання з історії регіону. На наш погляд, назріла необхідність читання спецкурсу або проведення спецсемінару у вузах. Це за­початковано вже у Чернігівському педінституті, де студентів озброюють систематизованими знаннями з історії краю від найдав­ніших часів до наших днів, готують їх до проведення передбаченої шкільною програмою з історії СРСР краєзнавчої роботи ⁶.

Останніми роками пожвавлюється краєзнавча робота в універ­ситетах, насамперед на історичних факультетах, що нині готують для шкіл республіки понад чверть вчителів історії. Проте в універ­ситетах (за винятком Ужгородського) не читається курс історич­ного краєзнавства і студенти одержують знання з цього предмета при вивченні суспільних та історичних дисциплін, на спецкурсах та спецсемінарах, при проходженні практики тощо. Так, на історич­ному факультеті Київського університету запроваджено спецкурс «Краєзнавство» для студентів, які спеціалізуються по кафедрі археології та музеєзнавства. Студенти вивчають історію, теорію

100

101

й методику краєзнавчої роботи. їх з першого курсу залучають до роботи наукових гуртків даного профілю.

У Донецькому університеті знання з історії краю студенти здо­бувають при вивченні відповідних тем курсів історії УРСР, СРСР і спецкурсів. Взяти хоча б тему курсу історії УРСР «Заселення Північного Причорномор'я і Приазов'я» або «Розвиток капіталіз­му на Україні», де йдеться про індустріальний розвиток Донецько­го басейну. Тема «Грудневе збройне повстання» знайомить із по­діями в Ясинуватій, Авдіївці, Горлівці. Певну підготовку історико-краєзнавчого плану набувають студенти при вивченні спецкурсів і спецсемінарів: «Історія Донеччини», «Джерела історії Донеччини», «Методика організації краєзнавчої роботи в школі» та інших, які ведуться на історичному факультеті. В Донецькому університеті краєзнавча робота не обмежується історичним факультетом. В аспекті літературного краєзнавства розгортається вона на філо­логічному факультеті. А для студентів романо-германської філоло­гії читається спецкурс «Історичне краєзнавство в школі».

Місцевий матеріал вводиться при проходженні історичних дис­циплін у Сімферопольському університеті. Адже Крим має багату історію, велику кількість пам'яток. Певні теми курсів доповнюють­ся та ілюструються даними з історії та економіки, культури Криму. В першу чергу це стосується тем, присвячених соціально-економіч­ному розвиткові країни, класовій боротьбі на різних етапах, вста­новленню Радянської влади, громадянській війні, соціалістичному будівництву, Великій Вітчизняній війні. Краєзнавчий матеріал у лекційних курсах робить виклад більш конкретним, доступним, посилює інтерес до вивчення вітчизняної історії, дисциплін суспіль­ного циклу. Краєзнавчі матеріали використовуються і при прове­денні семінарських занять з історії СРСР, до яких входять і питан­ня краєзнавчого змісту. До списку літератури включено відповідні праці краєзнавчого характеру. Викладачі університету розробили і викладають на історичному факультеті спецкурси: «Середньо­вічна Таврика», «Революційний рух на Чорноморському флоті (1895—1918 рр.)», «Крим у роки Великої Вітчизняної війни», «Со­ціально-економічний розвиток Криму в період соціалізму»; прово­дяться спецсемінари: «Методика краєзнавчої роботи в школі», «Основні проблеми соціально-економічного розвитку Криму (друга половина XVIII — початок XX ст.)», «Кримська війна 1853— 1856 рр.», «Джерела до історії кримського періоду життя і діяльно­сті видатних представників вітчизняної історії, науки і культури».

У Харківському університеті, де викладається спецкурс «Осно­ви краєзнавства», набула поширення практика залучення студентів до написання курсових і дипломних робіт на місцевому матеріалі: «Музейне будівництво в Харкові за роки Радянської влади», «Діяльність Харківського історико-філологічного товариства по збереженню і пропаганді пам'яток історії і культури», «Походжен­ня назв вулиць і площ Харкова» тощо.

Краєзнавчий матеріал при читанні лекцій та проведенні семі­нарських занять використовується в Ужгородському університеті.

Читається спецкурс «Розвиток і зміцнення дружби народів — тор­жество ленінської національної політики», окрема тема якого «Радянське Закарпаття в дружній сім'ї радянських народів-бра-тів» побудована на місцевому матеріалі. Тут, перш за все, ви­вчається визволення Закарпаття Радянською Армією у жовтні 1944 р., розглядається Карпатсько-Ужгородська та інші воєнні опе­рації, показується героїзм радянських воїнів, розповідається про підпільну та партизанську боротьбу на території краю. Висвіт­люється також хід соціалістичних перетворень, наводяться кон­кретні показники, розповідається про передовиків виробництва, працівників освіти, культури, науки, літератури, мистецтва області. Краєзнавчий матеріал широко вводиться в курс історії СРСР, в якому передбачено, зокрема, такі питання: «Закарпаття — слов'янська земля», «Приналежність Закарпаття до Київської Ру­сі», «Виникнення міст на Закарпатті», «Закарпаття в складі Га-лицько-Волинського князівства», «Участь закарпатців у Визволь­ній війні», «Економічні зв'язки Закарпаття з Росією та Україною в XVIII ст.» та ін.

Отже, в ряді університетів республіки склалися різноманітні форми краєзнавчої роботи. І все ж єдиної її системи тут нема. Не в усіх університетах навчальним планом передбачено вивчення курсу «Історичне краєзнавство». Негативно впливає відсутність програми і підручників з історичного краєзнавства для університе­тів. Лише з окремих спецкурсів університетами підготовлені мето­дичні посібники. Наприклад, у Донецькому університеті: «Донець­ка область у другій половині XIX — на початку XX ст.» (для вчи­телів і студентів), програма спецсемінару «Історичне краєзнав­ство», два методичних посібники для студентів-практикантів. Цьо­го, звичайно, замало.

Важливою формою залучення студентів до краєзнавства як в педінститутах, так і в університетах є проходження практики. Вже археологічна практика після першого курсу навчання надає можливість оволодіти певними навичками проведення археологіч­них розвідок, збирання та опрацювання матеріалу. Зібраний ма­теріал поповнює вузівський музей археології чи передається до інших краєзнавчих музеїв, а одержані знання і набуті під час практики навички застосовують як у навчальній роботі, зокрема при вивченні курсу «Археологія СРСР», так і у вчительській діяль­ності, наприклад при проведенні уроків по темі «Наш край», при організації позакласної роботи з історичного краєзнавства. Архео­логічна практика та набуті під час неї знання значно збагачують матеріал при викладанні, зокрема, історії в 5—7 класах по темах: «Трипільська культура», «Античні міста Північного Причорно­мор'я», «Скіфи», «Урарту», «Східні слов'яни», «Стародавня Русь» та ін.

В окремих вузах, зокрема Ужгородському університеті, прово­диться поряд з археологічною і етнографічна практика, під час якої студенти вивчають, збирають чи фіксують особливості жител, гос­подарських будівель, а також речей побуту, одягу тощо. На жаль,

102

103

РОЗДІЛ V

РОЛЬ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ У РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

1. КРАЄЗНАВЧО-ПОШУКОВА РОБОТА МУЗЕЇВ

Серед державних та громадських установ, які займаються їсторико-краєзнавчою діяльністю, одне з чільних місць належить музеям. Вагомість їх внеску в розвиток історичного краєзнавства зумовлена широтою і багатогранністю соціальних функцій. Музеї нашої країни — не тільки своєрідні акумулятори й хранителі ши­рокого кола пам'яток місцевої історії та культури, а й важливі науково-дослідні та культурно-освітні центри, що відіграють знач­ну роль у вихованні радянських людей на революційних, бойових і трудових традиціях краю.

Кожною з сфер своєї багатогранної діяльності музеї роблять вагомий внесок у розвиток історичного краєзнавства як важливої складової частини історичної науки і форми суспільного руху. Так, у процесі комплектування музейних фондів створюється і постійно поповнюється досить значна за своїм обсягом і складом джерель­на база історико-краєзнавчих досліджень, в яку входять практично всі види рухомих пам'яток. Це єдині в нашій країні установи, які здійснюють функцію державних збирачів і хранителів не тіль­ки письмових, а й речових та образотворчих матеріалів місцевої історії.

Завдяки науковій обробці експонатів музейних фондів та різ­номанітним видам музейних досліджень і публікацій величезна кількість пам'яток матеріальної та духовної культури нашого на­роду вводиться в науковий обіг, збагачуючи історичну науку кон­кретикою життя, своєрідністю локальних процесів.

Нарешті, у ході популяризаційної діяльності музеїв досягнен­ня історичної науки одержують чи не найширший вихід у суспіль­ну практику, перетворюються в справжнє надбання трудящих, набирають значення дійового ідеологічного знаряддя у розв'язан­ні найважливіших завдань сучасності.

Об'єднуючи навколо себе і активно залучаючи до вивчення історії та культури краю місцеву інтелігенцію, краєзнавців-амато-рів, широкі верстви громадськості, музеї нашої країни відіграють роль своєрідних опорних пунктів, науково-методичних і координа­ційних центрів краєзнавчого руху на місцях.

Державна і суспільно-політична значущість роботи музеїв по виявленню, збереженню, науковому дослідженню та пропаганді історико-культурних надбань нашого народу неодноразово відзна­чалась у рішеннях і законодавчих актах Комуністичної партії та Радянського уряду, зокрема в партійних і державних документах останнього 25-річчя — постанові ЦК КПРС «Про підвищення ролі музеїв в комуністичному вихованні трудящих» (1964 р.), поста-нозі Радянського уряду «Про музейний фонд СРСР» (1965 р.), «Законі про охорону пам'яток історії та культури», прийнятому Верховною Радою СРСР у 1976 р., постанові ЦК КПРС «Про поліпшення ідейно-виховної роботи музеїв» (1982 р.) тощо.

Велике значення для подальшого розвитку історико-краєзнав-чої діяльності музеїв, визначення її тематики, форм і методів мають матеріали XXVII з'їзду КПРС, наступних пленумів ЦК пар­тії, виступи Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова на нарадах, у ході зустрічей з трудящими, діячами науки й куль­тури. Завдання музеїв на сучасному етапі розглядаються партією в контексті основних проблем усіх ідеологічних установ, що по­кликані, переборюючи симптоми застою, активно включитись в хід перебудови, «повернути суспільство до нових завдань, спряму­вати на їх розв'язання творчий потенціал народу, кожного тру­дового колективу...» '.

Відзначаючи підвищення виховної ролі історії Вітчизни, ба­гатства нашої багатонаціональної культури, суспільної патріотич­ної пам'яті, з'їзд з новою силою поставив питання про сувору партійну відповідальність за збереження пам'яток і музейних зі­брань, що є національними святинями, духовними скарбами на­роду ².

В світлі рішень партії та уряду перед музеями окреслюється завдання виняткової соціально-політичної і наукової ваги — стати своєрідними літописцями кожного куточка нашої неосяжної Бать­ківщини, центрами наукової документації та пропаганди історич­ного минулого і сьогодення нашого народу, сприяти їх освітленню з позицій соціальної правди, на основі творчого використання ши­рокого кола місцевих першоджерел.

Значний внесок у вирішення цих завдань роблять і музейні установи України. В республіці функціонує близько 400 держав­них музеїв, основна частина яких — 345 (164 самостійні музеї та їхні філіали і 181, що працює на правах відділів) входить до си­стеми Міністерства культури УРСР ³. Решта знаходиться у відан­ні Академії наук УРСР, Держбуду УРСР, ЦК ЛКСМУ, Республі­канського товариства охорони пам'яток історії та культури, ряду міністерств та відомств.

Характерним для музейного будівництва республіки повоєн­ного періоду є відновлення традицій 20-х років, що проявилось у посиленні зв'язку з краєзнавчим рухом на місцях. Яскравим про­явом цієї тенденції є бурхливе зростання кількості громадських музеїв. Зараз на Україні діє близько 2/3 всіх музейних установ

122

123

подібного типу Союзу (майже 8 тис. з 12 тис), 401 кращому з них присвоєно звання народних.

Загальна музейна мережа УРСР охоплює на сьогодні майже всі райони республіки (445 з 479), а в окремих випадках, напри­клад у Полтавській області, всі райцентри та сільради.

Відповідно до існуючої в країні профільної спеціалізації му­зеї республіки поділяються на історичні, краєзнавчі, художні, лі­тературні, природничо-наукові та ін. Окрему групу становлять меморіальні музеї, що присвячені найбільш визначним суспільно-політичним діячам, представникам науки і мистецтва. Загальне керівництво та координація їх діяльності здійснюються Міністер­ством культури УРСР.

Багатогранну роботу по виявленню, вивченню та популяриза­ції матеріалів місцевої історії та культури проводять практично всі музеї. Проте найбільш щільно з завданням історичного крає­знавства пов'язана діяльність історичних та краєзнавчих, що ста­новлять переважну більшість — близко 2/3 всіх музейних установ як у країні, так і в республіці.

До історичних музеїв належать також історико-революційні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-культурні, історико-меморіальні тощо.

Особливістю краєзнавчих та історико-краєзнавчих музейних зібрань є їх комплексний характер. Крім історичних розділів, ці музеї включають природничо-географічні, а в деяких випадках — художні, літературні, меморіальні. Це дозволяє їм всебічно здійс­нювати дослідження краю в єдності історико-політичних, соціаль­но-економічних, географічних, культурно-побутових аспектів.

Загальною методологічною основою історико-краєзнавчої діяльності музеїв є марксистсько-ленінське вчення, його провідні принципи історизму та партійності. Безпосередньо наукові основи цієї діяльності знаходяться в сфері компетенції двох наук — істо­рії та музеєзнавства. Перша акцентує увагу на її змістовно-тема­тичній стороні, друга — на формах і методах роботи.

Тематика музейної історико-краєзнавчої діяльності, що фор­мується в світлі рішень партії та уряду з питань ідеології, куль­тури, науки, музейної справи, в цілому відповідає провідній проб­лематиці радянської історичної науки і її важливої складової ча­стини — історичного краєзнавства. Вона включає дослідження історії міст і сіл, окремих промислових і сільськогосподарських підприємств, життя та діяльності видатних людей краю, його істо-рико-культурної спадщини тощо.

Значне місце в музейних дослідженнях посідають теми, пов'я­зані з специфікою соціально-економічного і політичного розвитку окремих регіонів України, особливостями процесу формування їх культури й побутових традицій, з історією революційного руху на місцях, епізодами боротьби за встановлення і зміцнення Радянської влади, героїчними сторінками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, соціалістичного будівництва. Здійснюючи кла­сово-партійний підхід до висвітлення історичного минулого Украї-

124

ни, музеї акцентують увагу на збиранні, дослідженні та пропа­ганді пам'яток, пов'язаних з радянським періодом, актуальними проблемами сучасного життя краю, його кращих трудояих колек­тивів і окремих представників. Тим самим вони роблять значний внесок у розробку нової сучасної концепції історії радянського суспільства, що «не обходила б драматизму подій і людської долі, у якій не було б білих сторінок, суб'єктивістського віддавання переваги та антипатій, і цінність якої не залежала б від кон'юнк­турних пошестей» ⁴.

Що ж до форм і методів історико-краєзнавчої роботи музеїв, то вони мають яскраво виражену специфіку, зумовлену рядом при­чин, йдеться передусім про особливості предмету музейних дослі­джень, що обмежується, як правило, рухомими пам'ятками *, а також соціального статусу музеїв як багатофункціональних уста­нов. Зокрема, поєднання дослідних, охоронних та популяризацій-них завдань породжує специфічні, суто музейні форми наукового вивчення пам'яток (атрибуція), історико-краєзнавчих досліджень та публікацій (експозиції, виставки, каталоги фондів, путівники

тощо).

Важливо зазначити, що багатофункціональна спрямованість музейних установ накладає відбиток і на загальний характер му­зейного історико-краєзнавчого дослідження, надаючи йому рис комплексності й багатоетапності. Це означає, що розробка кожної з тем історії краю проходить у музеї, як правило, ряд послідов­них етапів, починаючи від наукового пошуку, збирання пам'яток і закінчуючи їх науковою публікацією і пропагандою. Так, з ме­тою дослідження особливостей соціально-економічного і культур­ного розвитку ряду регіонів Донеччини наприкінці XIX — початку XX ст. науковцями обласного краєзнавчого музею разом з акти­вістами Товариства охорони пам'яток історії та культури у 1982— 1984 рр. було проведено кілька етнографічно-побутових експеди­цій у Червонолиманський і Слав'янський райони й до м. Макіїв­ки. В результаті обстеження 70 населених пунктів до фондів надійшло близько 400 експонатів — зразків землеробської техніки, народних ремесел та промислів, одягу, предметів побуту. Це дало змогу удосконалити й поповнити експозиційний розділ «Розвиток сільського господарства Донеччини в період капіталізму». Зібрані матеріали знайшли активне використання в екскурсійній та лек­ційній роботі, на їх основі було розроблено тему «Соціально-еко­номічний розвиток Донецького краю в кінці XIX — на початку XX ст.», підготовлено пересувну виставку та буклет «Народна творчість Донеччини в кінці XIX — на початку XX ст.», доповідь на науковій конференції, присвяченій 60-річчю музею ⁵.

Отже, вивчення місцевої історії в умовах музею на відміну від науково-дослідних установ майже не існує у чистому вигляді. Воно вміщує в собі основні види музейної діяльності, надаючи

* Виняток становлять історико-культурні заповідники, музеї народної архі­тектури й побуту, що зберігають пам'ятки будівництва й архітектури.

125

кожному з них характеру специфічного історико-краєзнавчого до­слідження. Саме в цьому розумінні прийнято говорити про науко­во-пошукову, науково-експозиційну, науково-публікаторську й нау­ково-освітню діяльність музеїв у галузі історичного краєзнавства. В даній праці ставиться завдання дослідити її специфіку і деякі аспекти, використовуючи документи архівів і поточні матеріали Міністерства культури УРСР та музеїв історичного і краєзнавчо­го профілів, історичну літературу та музейні публікації.

Одне з провідних місць у житті кожного музею посідає крає­знавчо-пошукова робота. Будучи основою комплектування фондів, вона є своєрідною «відправною точкою» всіх форм музейної діяль­ності, зумовлює їх спрямованість і науковий рівень.

Своєрідним підсумком багаторічного краєзнавчого пошуку му­зеїв України є дев'ятимільйонна скарбниця пам'яток матеріальної та духовної культури нашого народу, до складу якої входить чи­мало унікальних експонатів, історичних реліквій та меморіальних предметів. На відміну від інших наукових та культурно-освітніх установ (інститутів, архівів, бібліотек) музеї виявляють і збира­ють практично всі види рухомих пам'яток — письмові, речові, обра­зотворчі. Завдяки цьому в їх фондах зосереджені надзвичайно широкі й різноманітні зібрання історичних першоджерел, що вклю­чають археологічні, етнографічні, нумізматичні, філокартичні ко­лекції, документи, рукописи, мемуари, друковані видання, знаряд­дя й продукти виробництва, зразки одягу, меблів, предметів побуту, зброї, нагород, кінофотоматеріали, звукозаписи тощо.

Щорічно основний фонд музеїв республіки поповнюється в се­редньому на 500 тис. експонатів. Лише за 1985 р. до фондів дер­жавних музеїв Кримської області надійшло 16 679, Ворошилов-градської — 17 875, Дніпропетровської — 14 706, Тернопільської — 13 253 оригінальних пам'ятки. Громадські музеї Дніпропетровської області поповнились 44 198 експонатами (з них 32 132 — оригіналь­ні), Донецької — 48 276 (16 488 оригінальних), Кримської — 48 816 (15 506 оригінальних) тощо⁶. Показником обсягу і наукової яко­сті пошуково-краєзнавчої роботи на місцях може бути і досить активний процес створення нових музеїв. Зокрема, за роки оди­надцятої п'ятирічки в УРСР почали функціонувати ЗО державних музеїв і близько 1,5 тис. на громадських засадах. Відомо, що від­криттю першого на Україні музею хліба — одного з відділів Пе-реяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповід­ника — передувала майже 20-річна пошукова робота по виявлен­ню й відбору оригінальних пам'яток. У результаті музейні фонди поповнились надзвичайно цінними, а часом навіть унікальними експонатами, що висвітлюють історію хліба в нерозривному зв'яз­ку з історією краю, всієї нашої Батьківщини.

Успіху краєзнавчо-пошукової діяльності музеїв республіки сприяє запровадження в практику їх роботи наукових засад, до­сягнень історичної науки й музеєзнавства. Загальне керівництво цим процесом здійснюється науково-методичними радами, до скла-

ду яких нерідко входять відомі вчені-історики, представники гро­мадського активу.

Поруч з систематичним активно запроваджується тематичний принцип комплектування фондів. Це надає пошуково-краєзнавчій діяльності цілеспрямованого, проблемного характеру, дозволяє зосередити основну увагу на найбільш актуальних, вузлових пи­таннях історичного минулого і сьогодення кожного з регіонів України. Слід відзначити й достатньо широкий діапазон музейних форм і методів виявлення та збирання експонатів. Найбільш по­ширеними серед них є наукові експедиції (тематичні й комплекс­ні), оперативні виїзди на місця подій, поточне комплектування на підприємствах і установах республіки, одержання пам'яток з ви­ставок, від організацій і окремих громадян тощо. Значна кількість археологічних розкопок та етнографічних обстежень місцевості проводиться працівниками музеїв спільно з науковцями інститутів і вузів.

Характерною особливістю музейної краєзнавчо-пошукової діяль­ності є залучення широких кіл громадськості до виявлення і до­слідження пам'яток місцевої історії та культури. Це переконливо' демонструє «піднесення патріотичних почуттів..., зрослий суспіль­ний інтерес до історії Вітчизни, до багатств нашої багатовікової, багатонаціональної культури» ⁷, розвиток творчого потенціалу, по­літичної і духовної зрілості мас.

Значну допомогу музеям у виявленні й збиранні експонатів по­дає громадський краєзнавчий актив, до складу якого входять міс­цеві ентузіасти вивчення історії та культури краю, науковці інститутів та вузів, спеціалісти народного господарства, кращі ви­робничники, ветерани революції, війни та праці. Вони залучають-ся як експерти при визначенні середовища побутування та науко­вої цінності пам'яток, що надходять до музейних фондів, беруть участь у пошукових експедиціях, утворюють групи сприяння му­зеям на підприємствах, будовах, у колгоспах тощо.

Велику роботу по виявленню пам'яток історії та культури про­водять гуртки, клуби, комісії краєзнавців, створені при багатьох державних і громадських музеях. Так, Чернігівський історичний музей широко залучає до проведення археологічних експедицій не тільки науковців інститутів та вузів, а й членів музейних краєзнав­чих гуртків. До їх складу входять, зокрема, студенти педінститу­ту, юридичного технікуму, учні ПТУ та загальноосвітніх шкіл міста. Завдяки цьому лише у 80-ті роки до фондів музею надій­шло понад 5 тис. експонатів — знарядь праці, предметів побуту, зразків зброї тощо. Знайдені під час археологічних обстежень за­лишків оборонних споруд, житлових, господарських і виробничих будівель та поховань, вони сприяють більш повному дослідженню' важливих моментів соціально-економічного розвитку краю з най-стародавніших часів до XVII—XVIII ст. Значна частина з них від­носиться до XII—XIII ст., коли Чернігівсько-Сіверська земля віді­гравала помітну роль у політичному і економічному житті Київ­ської Русі.

126

127

На основі зібраних членами краєзнавчих гуртків та секцій ма­теріалів нерідко створювались нові громадські музеї, значно по­повнювались колекції державних. Так, у результаті копіткої роботи членів комісії києвознавців, що функціонувала у 60-х роках при Державному історичному музеї УРСР (керівник — відомий радян­ський поет, академік АН УРСР, М. Т. Рильський), було зібрано близько 700 оригінальних експонатів, які передбачалося передати до фондів майбутнього музею історії міста ⁸.

Цю традицію контактів з науковою і краєзнавчою громадські­стю музей історії Києва, що його було відкрито у 1982 р., викори­стовує і в подальшій своїй діяльності. За допомогою вчених-архе-ологів, архітекторів, а також старожилів міста тут проводиться історико-архітектурне обстеження (інвентаризація) старих кварта­лів, споруд, що підлягають знесенню, ведуться розкопки в котло­ванах новобудов. Зокрема, в 1983 р. музеєм було проведено архео­логічні дослідження по вул. Героїв Трипілля і Григорія Сковоро­ди, обстеження вул. Ямської, старих будинків по вул. Ладо Кец-ховелі, Олегівській, Лук'янівській, велись розкопки у котлованах новобудов по вул. Волоській і Верхньому Валу (на території Старокиївського посаду). Завдяки цьому музейні фонди поповни­лись оригінальними експонатами X—XI ст. — виробами зі скла, кістки, кераміки, а також деталями оздоблення інтер'єрів і облад­нання квартир XIX—XX ст., що допомагають відтворити історич­но достовірну картину розвитку міста, особливості побуту його жителів протягом різних епох.

Серед пам'яток, виявлених за участю ветеранів партії та гро­мадянської війни, — унікальні документи, що мають підписи Ф. Е. Дзержинського, М. І. Подвойського, М. О. Щорса, І. В. Ко-сіора. Значну роботу по розшуку меморіальних речей М. І. Бул-гакова провели члени клубу «Києвознавець». Цінним доповненням музейних фондів стали і 25 тис. експонатів, які надійшли від київських колекціонерів. В їх числі — майже повний комплект газети «Киевлянин» (1864—1919 рр.), знаки студентів та викла­дачів київських навчальних закладів XIX — поч. XX ст., пам'ятки образотворчого мистецтва, предмети побуту тощо.

Особливу увагу в краєзнавчо-пошуковій роботі по дорадянсько-му періоду музеї республіки приділяють темам, пов'язаним з основними етапами революційного руху на Україні, формуванням дружніх зв'язків з братнім російським народом, які міцніли і гар­тувались у спільній боротьбі з іноземними загарбниками, з само­державством і буржуазно-поміщицьким ладом. Комплектування музейних фондів по зазначених темах помітно активізувалось у 70—80-ті роки, у зв'язку з відзначенням 325-річчя возз'єднання України з Росією, 160-річчя повстання декабристів, 80-річчя пер­шої російської революції.

До ювілею єднання двох братніх народів співробітники Пере--яслав-Хмельницького історико-культурного заповідника, працюючи в тісному контакті з правлінням Київської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

і місцевою краєзнавчою громадськістю, провели пошукову роботу по виявленню пам'ятних місць і матеріалів, пов'язаних зі скликан­ням Переяславської Ради. На основі зібраних пам'яток було ство­рено громадські музеї у радгоспах «Переяславський» та ім. Богда­на Хмельницького⁹.

Багато років плідно працює над дослідженням діяльності активних учасників декабристського руху — братів Муравйових-Апостолів народний історико-краєзнавчий музей, розташований у колишньому маєтку цієї родини в с. Хомутець Миргородського району на Полтавщині. Результатом копіткої збиральницької ро­боти активістів цього музею є близько 6 тис. експонатів, серед яких чимало рідкісних, оригінальних реліквій. Це — письмове приладдя Івана Матвійовича — батька декабристів і його стаття, спрямована проти кріпосництва, що їх передала музею співробіт­ник місцевої лікарні О. Диркач, бабуся якої працювала в Мурав-йових. Місцева жителька А. Іващенко подарувала музею настінний годинник з дому Муравйових, який вона успадкувала від свого діда, що колись служив у маєтку ¹⁰.

Одну з маловідомих сторінок діяльності київських революціо­нерів висвітлюють записи спогадів та інші документи, що нале­жали учаснику подій 1905—1907 рр., колишньому працівнику за­воду «Більшовик» М. П. Бордоносу. їх передала до музею цього підприємства онука Бордоноса, теж працівник заводу. Зазначені матеріали містять цінні відомості про створення у Києві так зва­ного «паспортного бюро», де таємно виготовлялись документи для революціонерів, які знаходились на нелегальному становищі ^п.

Серед історичних пам'яток, зібраних активістами народного музею київського заводу «Арсенал» ім. В. І. Леніна, широко ві­домого в республіці своїми революційними традиціями, такі уні­кальні експонати, як устав першої в Києві профспілки металістів 1907 р., зброя арсенальців, знайдена на місцях барикадних боїв, особисті речі, листи, бойові жетони учасників революційних подій 1917—1918 рр. тощо.

Давні традиції спілкування з краєзнавцями області склалися в Чернівецькому краєзнавчому музеї. До пошукової роботи тут активно залучаються учасники і свідки досліджуваних подій, міс­цеві старожили. Вони передають музею записи своїх спогадів, до­кументи й особисті речі, беруть участь у розшуку експонатів на місцях. Так, за допомогою запрошених до музею учасників Хотин­ського повстання 1919 р. були встановлені місця тайників, де по­встанці зберігали зброю, виявлені цінні речові й документальні матеріали, що значно поповнили експозиційний розділ по вказа­ній темі ¹².

Провідна роль музеїв у розгортанні пошуково-краєзнавчого руху в республіці яскраво проявилась у процесі роботи по вияв­ленню матеріалів з історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. Так, на базі Меморіального комплексу «Український дер­жавний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр.» було створено університет методики і практики збиральницької

128

9—6167

129

роботи. Співробітники музею розробляють плани-завдання для шкільних пошукових груп, знайомляться зі звітами про роботу, подають допомогу у виборі маршрутів і визначенні цінностей зі­браних матеріалів.

Музей застосовує цікаву нову форму співробітництва з ветера­нами війни, місцевими краєзнавцями-ентузіастами. Це — військово-польові експедиції по місцях героїчних боїв проти німецько-фа­шистських загарбників. Маршрут однієї з них, що відбулась у 1984 р., охоплював майже 40 населених пунктів, пов'язаних з по­діями оборони і визволення міст-героїв Одеси, Севастополя, Керчі, Новоросійська. В ході її проведення було знайдено на місцях боїв і зібрано у ветеранів 576 цінних речових і документальних пам'я­ток. Цьому значно сприяла організація пересувних виставок, про­ведення бесід, зустрічей з місцевим населенням. У роботі пошу­кових груп взяли безпосередню участь близько 50 учасників бойо­вих дій на досліджуваній території. Одним з важливих резуль­татів цього співробітництва стало створення в процесі наукового пошуку нових, унікальних за своїм змістом і емоційним впливом документів героїчної історії республіки. Це фонозаписи спогадів ветеранів війни, зроблені на місцях минулих подій, які активно використовуються музеєм при проведенні культурно-масових захо­дів, а також як цінні джерела наукового дослідження.

Харківський історичний музей спільно з обкомом комсомолу широко залучив комсомольців і молодь до участі у Всесоюзній експедиції «Літопис Великої Вітчизняної». Виявлені в ході пошу­кової роботи документи і реліквії стали основою для створення в області 46 нових громадських музеїв бойової слави.

Під керівництвом співробітників Ізюмського краєзнавчого му­зею червоними слідопитами було виявлено близько 2 тис. прізвищ радянських бійців, що загинули в боях за визволення району, вне­сено уточнення в прізвища близько 1 тис. військовослужбовців, що померли під час війни в госпіталях Ізюмщини.

Активну участь беруть музеї Донеччини в обласній пошуковій операції «Згадаємо всіх поіменно». На базі зібраних матеріалів Донецький краєзнавчий музей у тісному контакті з активістами Товариства охорони пам'яток історії та культури, краєзнавцями проводить роботу по підготовці першого у республіці каталогу, що включатиме основні відомості про воїнів, загиблих і похованих на території області.

Плідні результати принесла збиральницька діяльність музеїв Львівщини, які залучили широкі кола громадськості до участі в пошукових експедиціях та операціях «Літопис Великої Вітчизня­ної», «Вахта пам'яті», «Фронтовий лист», «Ветеран живе поруч», «Материнська слава» та ін. Зокрема, унікальними знахідками по­повнились експозиції народного меморіального музею «Пагорб Слави» у Львові, громадських музеїв бойової слави у Дрогобичі, Стриї, Червонограді, Бориславі, Ходорові, селах Скоморохи Со-кальського р-ну, Балучин Буського р-ну, Новий Витків Радехсько-го р-ну, смт Великий Любінь Городоцького р-ну тощо.

Особливу актуальність на сучасному етапі набирають опера­тивні форми пошукової роботи музеїв, що проводяться «по гаря­чих слідах подій». З цією метою на найзначніших промислових і сільськогосподарських підприємствах утворюються постійно діючі пости й експедиції, які ведуть свою роботу в тісному контакті з групами сприяння музею, представниками громадськості. Повсяк­денні зв'язки з об'єктами комплектування дають змогу музеям більш повно відобразити в своїх колекціях актуальні проблеми сьогодення, їх специфіку в кожному регіоні республіки, внесок окремих підприємств і установ в загальну справу соціально-еко­номічного розвитку країни.

Так, у 70-х роках фонди Дніпропетровського історичного музею збагатились цінними матеріалами про спорудження гіганта дев'я­тої п'ятирічки найбільшої у світі Криворізької домни № 9, яка будувалась за участю 1890 підприємств представниками 35 націо­нальностей нашої країни ¹³. Велику увагу приділили активісти му­зею металургійного заводу «Азовсталь» збору експонатів про пуск стана «3600», що став значною подією в житті не тільки цього підприємства, а й всієї країни. Серед документів, що відбивають історію спорудження цього стана, — комсомольські путівки, Почес­на грамота ВЦРПС за ударну працю, фотографії найкращих бригад будівельників М. С. Бодашевського і П. Т. Медведського, стрічка «Почесний будівельник стана «3600», нагрудні значки і пам'ятні медалі, символічний ключ від стана тощо ¹⁴.

Плідні результати приносить пошукова робота, яку система­тично проводять на новобудовах і ударних об'єктах республіки співробітники Державного історичного музею УРСР. Цінний ма­теріал, зокрема, надійшов до музею у травні — грудні 1983 р. у період прокладки на території України частини гігантської ма­гістралі газопроводу Уренгой — Помари — Ужгород. Зібрані в ре­зультаті оперативних виїздів на місця подій близько 500 оригі­нальних експонатів являють собою важливе науково-документаль­не свідчення трудових звершень учасників Всесоюзної ударної комсомольської будови, показують повсякденне життя виробничих колективів в усій різноманітності й складності його господарських і соціальних проблем.

Тема людини праці стала однією з провідних, найбільш пріори­тетних у пошуково-краєзнавчій роботі музеїв республіки у 80-ті роки в зв'язку з підготовкою до святкування 50-річчя стаханов-ського руху, 25-річчя створення бригад комуністичної праці, під­вищенням ролі людського фактора як вирішальної передумови реалізації курсу прискорення, якісного оновлення всіх сфер життя радянського суспільства. «Мета перебудови — теоретично і прак­тично повністю відновити ленінську концепцію соціалізму, в якій незаперечний пріоритет — за людиною праці з її ідеалами, інтере­сами...», — підкреслив у промові на урочистому засіданні у Крем­лівському Палаці з'їздів, присвяченому 70-річчю Великої Жовтне­вої соціалістичної революції, М. С. Горбачов ^і5.

130

9*

131

Плідну роботу по дослідженню внеску трудящих краю, передо­вих трудових колективів у розв'язання поставлених партією зав­дань проводить колектив Ворошиловградського краєзнавчого му­зею. В полі його уваги широке коло проблем, що відображають події повсякденного трудового життя міста й області, — проведен­ня ударних вахт, дострокове виконання взятих соціалістичних зо­бов'язань, виступи з трудовими починами, освоєння нової техноло­гії виробничих процесів тощо.

Цікаві матеріали надійшли до фондів музею в результаті про­ведення науково-пошукової роботи в гірничих колективах, що зма­галися під девізом «XXVII з'їзду КПРС — 27 ударних декад», а також на виробничому об'єднанні «Ворошиловградтепловоз», працівники якого взяли зобов'язання зустріти відкриття з'їзду ви­пуском нового трисекційного локомотиву ЗМ62У. Серед них — комплекс матеріалів про бригадира модельників цеху точного сталевого лиття І. М. Мішину, бригада якої систематично виконує завдання на 130% і за підсумками 1984 р. вийшла на перше місце в об'єднанні.

З метою дослідження постійно зростаючого зв'язку науки з виробництвом, що розглядається сьогодні як одне з провідних по­ложень економічної стратегії партії, музеєм проводиться збиран­ня матеріалів про творчі контакти проектно-конструкторського інституту «Гіпромашвуглезбагачення» та заводу вугільного маши­нобудування ім. О. Пархоменка. Особлива увага приділялась екс­понатам, що підтверджують високий економічний ефект наукових розробок інституту. Зокрема, колекція музею поповнилась мате­ріалами про впровадження у виробництво імпульсної установки для безвідхідного розкрою холодного прокату, яка дозволяє під­вищити продуктивність праці у 20 разів, що забезпечує щорічну економію 120 тис. крб. ¹⁶

Разом з тим, як свідчать, зокрема, матеріали І Всесоюзної наукової конференції з історичного краєзнавства (Полтава, 1987 р.), робота громадського активу окремих музеїв позбавлена ініціативи, недостатньою мірою до неї залучаються ветерани вій­ни і праці ¹⁷.

З метою ліквідації цих недоліків у ряді областей розробляють­ся цикли заходів, що сприятимуть об'єднанню зусиль науковців-суспільствознавців і працівників та краєзнавчого активу музеїв для проведення пошукової роботи, пов'язаної з дослідженням зна­менних подій в історії Радянської держави, кожного краю. Так, на Донеччині планується проведення І обласної пошукової експе­диції «Віхи героїчної історії». Перший її етап «Революційний тримайте крок» (1986—1987 рр.) ..присвячено 70-річчю Великого Жовтня, другий «Під прапором Леніна» (1988—1990 рр.) — 120-річчю від дня народження В. І. Леніна і 45-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні ¹⁸.

Завершальним етапом пошуково-краєзнавчої роботи музеїв є наукова обробка виявлених пам'яток, що має на меті як дослідні, Т£к і обліково-охоронні завдання. Специфічним інструментом цього

процесу в музейній практиці є атрибуція — всебічне вивчення екс­поната, розкриття різноманітних аспектів матеріалізованої в ньому інформації, у тому числі й історико-краєзнавчої. Вона передбачає проведення кваліфікованого наукового опису пам'яток, встановлен­ня їх авторської належності, місця й часу створення, соціального й етнічного середовища побутування, історичного й меморіального значення, даних про публікації, бібліографію, експонування на виставках, аналогії в інших музейних зібраннях, відомостей про розміри, матеріал і техніку виготовлення, стан збереження тощо.

На основі даних, отриманих в ході наукової обробки експона­тів, створюються каталоги музейних колекцій, наукові праці, комп­лектуються експозиції й виставки, проводяться екскурсії, лекції, масові заходи, тобто відбувається надзвичайно важливий процес наукового дослідження пам'яток історії та культури, їх популяри­зації і введення в науковий обіг як важливих історико-краєзнав-чих першоджерел. На сьогодні наукову інвентаризацію (обов'яз­ковий первинний етап наукової обробки) пройшли практично всі експонати державних музеїв республіки. Активно йде процес інвен­таризації фондів громадських музеїв, найбільш цінні експонати яких беруться на паралельний облік профільними державними музеями. Що ж до поглибленого, монографічного дослідження най­більш цінних пам'яток, то з 5 140 522 оригінальних експонатів фон­дів державних історичних та краєзнавчих музеїв на 1 січня 1985 р. пройшло наукову паспортизацію 2 260 039, тобто 44%.

Слід зазначити, що пошуково-краєзнавча робота музеїв не обмежується збиранням експонатів — рухомих пам'яток матеріаль­ної та духовної культури. Дослідження історії краю, пошук і фік­сація даних про всі аспекти його розвитку — політичні, соціально-економічні, культурні, природничо-географічні — необхідна перед­умова повноцінної діяльності кожної музейної установи. Резуль­тати вказаної роботи фіксуються в бібліографічних і науково-до­відкових краєзнавчих картотеках, матеріалах музейних наукових архівів. В більшості музеїв України ведеться робота по обліку земляків — учасників революційних подій 1905—1907 та 1917 рр., громадянської та Великої Вітчизняної воєн, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, видатних діячів науки і куль­тури.

Зокрема, у 80-ті роки науковий колектив Чернігівського істо­ричного музею провів роботу по складанню анотованих списків передовиків виробництва, які стали на трудову вахту на честь XXVII з'їзду КПРС, підприємств області, що достроково виконали завдання одинадцятої п'ятирічки, місцевих комісій по сприянню Радянському фонду миру. У Ворошиловградському краєзнавчому музеї розроблено довідкову картотеку «Ворошиловградщина інду­стріальна», складаються переліки вулиць і культурних закладів міста. Значні довідкові матеріали про земляків — соратників В. І. Леніна, учасників форсування Дніпра і визволення Дніпро­петровська, картотеки на провідні промислові підприємства обла-

132

133

Плідну роботу по дослідженню внеску трудящих краю, передо­вих трудових колективів у розв'язання поставлених партією зав­дань проводить колектив Ворошиловградського краєзнавчого му­зею. В полі його уваги широке коло проблем, що відображають події повсякденного трудового життя міста й області, — проведен­ня ударних вахт, дострокове виконання взятих соціалістичних зо­бов'язань, виступи з трудовими починами, освоєння нової техноло­гії виробничих процесів тощо.

Цікаві матеріали надійшли до фондів музею в результаті про­ведення науково-пошукової роботи в гірничих колективах, що зма­галися під девізом «XXVII з'їзду К.ПРС— 27 ударних декад», а також на виробничому об'єднанні «Ворошиловградтепловоз», працівники якого взяли зобов'язання зустріти відкриття з'їзду ви­пуском нового трисекційного локомотиву ЗМ62У. Серед них ^-комплекс матеріалів про бригадира модельників цеху точного сталевого лиття І. М. Мішину, бригада якої систематично виконує завдання на 130% і за підсумками 1984 р. вийшла на перше місце в об'єднанні.

З метою дослідження постійно зростаючого зв'язку науки з виробництвом, що розглядається сьогодні як одне з провідних по­ложень економічної стратегії партії, музеєм проводиться збиран­ня матеріалів про творчі контакти проектно-конструкторського інституту «Гіпромашвуглезбагачення» та заводу вугільного маши­нобудування ім. О. Пархоменка. Особлива увага приділялась екс­понатам, що підтверджують високий економічний ефект наукових розробок інституту. Зокрема, колекція музею поповнилась мате­ріалами про впровадження у виробництво імпульсної установки для безвідхідного розкрою холодного прокату, яка дозволяє під­вищити продуктивність праці у 20 разів, що забезпечує щорічну економію 120 тис. крб. ¹⁶

Разом з тим, як свідчать, зокрема, матеріали І Всесоюзної наукової конференції з історичного краєзнавства (Полтава, 1987 р.), робота громадського активу окремих музеїв позбавлена ініціативи, недостатньою мірою до неї залучаються ветерани вій­ни і праці ¹⁷.

З метою ліквідації цих недоліків у ряді областей розробляють­ся цикли заходів, що сприятимуть об'єднанню зусиль науковців-суспільствознавців і працівників та краєзнавчого активу музеїв для проведення пошукової роботи, пов'язаної з дослідженням зна­менних подій в історії Радянської держави, кожного краю. Так, на Донеччині планується проведення І обласної пошукової експе­диції «Віхи героїчної історії». Перший її етап «Революційний тримайте крок» (1986—1987 рр.) присвячено 70-річчю Великого Жовтня, другий «Під прапором Леніна» (1988—1990 рр.) — 120-річчю від дня народження В. І. Леніна і 45-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні ¹⁸.

Завершальним етапом пошуково-краєзнавчої роботи музеїв є наукова обробка виявлених пам'яток, що має на меті як дослідні, так і обліково-охоронні завдання. Специфічним інструментом цього

процесу в музейній практиці є атрибуція — всебічне вивчення екс­поната, розкриття різноманітних аспектів матеріалізованої в ньому інформації, у тому числі й історико-краєзнавчої. Вона передбачає проведення кваліфікованого наукового опису пам'яток, встановлен­ня їх авторської належності, місця й часу створення, соціального й етнічного середовища побутування, історичного й меморіального значення, даних про публікації, бібліографію, експонування на виставках, аналогії в інших музейних зібраннях, відомостей про розміри, матеріал і техніку виготовлення, стан збереження тощо.

На основі даних, отриманих в ході наукової обробки експона­тів, створюються каталоги музейних колекцій, наукові праці, комп­лектуються експозиції й виставки, проводяться екскурсії, лекції, масові заходи, тобто відбувається надзвичайно важливий процес наукового дослідження пам'яток історії та культури, їх популяри­зації і введення в науковий обіг як важливих історико-краєзнав-чих першоджерел. На сьогодні наукову інвентаризацію (обов'яз­ковий первинний етап наукової обробки) пройшли практично всі експонати державних музеїв республіки. Активно йде процес інвен­таризації фондів громадських музеїв, найбільш цінні експонати яких беруться на паралельний облік профільними державними музеями. Що ж до поглибленого, монографічного дослідження най­більш цінних пам'яток, то з 5 140 522 оригінальних експонатів фон­дів державних історичних та краєзнавчих музеїв на 1 січня 1985 р. пройшло наукову паспортизацію 2 260 039, тобто 44%.

Слід зазначити, що пошуково-краєзнавча робота музеїв не обмежується збиранням експонатів — рухомих пам'яток матеріаль­ної та духовної культури. Дослідження історії краю, пошук і фік­сація даних про всі аспекти його розвитку — політичні, соціально-економічні, культурні, природничо-географічні — необхідна перед­умова повноцінної діяльності кожної музейної установи. Резуль­тати вказаної роботи фіксуються в бібліографічних і науково-до­відкових краєзнавчих картотеках, матеріалах музейних наукових архівів. В більшості музеїв України ведеться робота по обліку земляків — учасників революційних подій 1905—1907 та 1917 рр., громадянської та Великої Вітчизняної воєн, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, видатних діячів науки і куль­тури.

Зокрема, у 80-ті роки науковий колектив Чернігівського істо­ричного музею провів роботу по складанню анотованих списків передовиків виробництва, які стали на трудову вахту на честь XXVII з'їзду КПРС, підприємств області, що достроково виконали завдання одинадцятої п'ятирічки, місцевих комісій по сприянню Радянському фонду миру. У Ворошиловградському краєзнавчому музеї розроблено довідкову картотеку «Ворошиловградщина інду­стріальна», складаються переліки вулиць і культурних закладів міста. Значні довідкові матеріали про земляків — соратників В. І. Леніна, учасників форсування Дніпра і визволення Дніпро­петровська, картотеки на провідні промислові підприємства обла-

132

133

сті підготовлено співробітниками Дніпропетровського історичного музею. Серед найбільш важливих даних, зафіксованих у картотеці цього музею, присвяченій хронології подій історії краю, — дата заснування Дніпропетровська (1776 р.), встановлення якої є ре­зультатом тривалої пошукової роботи наукового колективу ¹⁹.

У Кременчуцькому історико-краєзнавчому музеї складено спис­ки комуністів ленінського призову, заслужених будівельників, лі­карів, вчителів, діячів культури УРСР, які живуть і працюють у районі. Співробітники Керченського історико-археологічного музею виявили всі військові з'єднання, а також кораблі й катери, що брали участь у боях на території півострова в період Великої Віт­чизняної війни ²⁰.

Результатом багаторічної роботи науковців Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчиз­няної війни 1941 — 1945 рр.» стала одна з найбільших у країні імен­них картотек, що містить дані про 11 615 Героїв Радянського Сою­зу. В процесі її складання було внесено уточнення в імена та прізвища героїв, виявлено нові подробиці, пов'язані з їхнім жит­тям та подвигами.

Цінні й досить різноманітні матеріали місцевої історії, що надходять у процесі пошуково-краєзнавчої діяльності, зберігають­ся в наукових архівах музеїв. Одним з найбільш значних у рес­публіці є архів Полтавського краєзнавчого музею,.,науково-дослід­ний сектор якого налічує понад 1000 справ (одиниць збереження). Серед них — звіти наукових експедицій, записи спогадів учасни­ків історичних подій, копії документів центральних і місцевих архівів, державних і громадських установ, нагородних матеріалів на всіх Героїв Радянського Союзу — уродженців Полтавщини і тих, що загинули на її території під час Великої Вітчизняної вій­ки, біографічні дані на Героїв Соціалістичної Праці, зачинателів трудових починів, делегатів партійних з'їздів, діячів науки і куль­тури, видатних людей, життя і діяльність яких пов'язані з Пол­тавщиною.

Найбільш повно подані в архіві матеріали мемуарного ха­рактеру. Безсумнівний науковий інтерес становлять записи М. Ф. Давидович-Нащинської про перебування в Полтаві у 1896 р. за дорученням «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Н. К- Крупської, спогади керівників і активних учасників одного з найбільш значних на Україні селянських повстань 1905 р. у с. Великі Сорочинці — М. Кизиленка, Г. Мухи, П. Плакси та ін., розповіді рідних, друзів, товаришів по боротьбі Лялі Убийвовк та інших членів підпільної комсомольської організації, закатованих гітлерівцями у 1942 р., свідоцтва очевидців трагедії «партизан­ських сіл» Великої Обухівки, Баранівки й інших, спалених фа­шистами під час окупації області, тощо²¹. Вказані матеріали й документи поруч з експонатами музейних колекцій є важливими джерелами вивчення місцевої історії та культури. їхня цінність особливо зростає на сучасному етапі розвитку суспільних наук, коли вирішуються соціально назрілі питання ліквідації «білих

плям» в освітленні історичного процесу, його персоналізації, від­творення імен багатьох громадських і політичних діячів, що були незаслужено забуті дослідниками.

Отже, музеї України проводять значну роботу по виявленню пам'яток місцевої історії та культури, формуванню джерельної бази історико-краєзнавчих досліджень, залучаючи до цього со­ціально корисного, творчого процесу широкі верстви населення. Проте, як свідчать матеріали преси, республіканських конферен­цій і нарад, у цій справі є ще багато невирішеного. Зокрема, по­вільно проводилось на початку 80-х років поповнення колекцій оригінальними пам'ятками місцевої історії у Стрийському крає­знавчому музеї на Львівщині, музеї історії міста Каховки Херсон­ської області та ін.²²

За даними статистичних звітів, у 1984 р. фонди Слав'яногор-ського історико-архітектурного заповідника поповнились лише де­сятьма експонатами, музею «Поле Полтавської битви» — 43. Не­задовільним залишається і науковий рівень надходжень до фондів багатьох музеїв республіки, що негативно позначається на загаль­ному стані їх експозиційної, дослідницької та ідейно-виховної роботи.

Одна з причин цього — недостатня увага до науково-методич­них основ пошукової діяльності. На жаль, ще не стала обов'язко­вою навіть для провідних музеїв республіки розробка наукової концепції комплектування музейних фондів, важливою складовою частиною якої є історико-краєзнавчий нарис. Це утруднює науково обгрунтоване визначення основних напрямів, форм і методів по­шуку з урахуванням специфіки місцевих історико-культурних процесів.

Як правило, у музеях республіки не розроблено чітких, науко­во обгрунтованих критеріїв відбору історичних пам'яток, превалює емпіричний підхід до вказаного процесу. В результаті до фондів досить часто потрапляють матеріали низької науково-історичної цінності, що недостатньо відображають специфіку локальних істо­рико-культурних процесів.

Чимало нерозв'язаних питань існує і в роботі по науковому опрацюванню експонатів. У практику музеїв України ще не введе­но єдиних форм паспортизації експонатів, недостатня увага приді­ляється розробці методичних рекомендацій для проведення цього досить складного, особливо для периферійних музеїв, процесу. Ряд музеїв — Бердянський, Уманський, Конотопський, Охтирський, Путивльський краєзнавчі, Кременчуцький, Павлоградський істори-ко-краєзнавчі та інші — тільки в останні роки приступили до вказаної роботи, значна частина музеїв проводить її досить по­вільними темпами. На жаль, важко проаналізувати якісні харак­теристики наукової обробки музейних колекцій, оскільки в ході проведення республіканських оглядів науково-фондової роботи це питання практично не розглядалось.

Отже, критичний аналіз краєзнавчо-пошукової діяльності му­зеїв України ставить на чергу дня ряд актуальних проблем, роз-

134

135

в'язання яких сприятиме повноцінному виконанню музеями всіх своїх соціальних функцій, у тому числі й у галузі дослідження та пропаганди місцевої історії.