2.2. Ознаки діалектної фразеології

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно - функціональних стилях мови, а також у сферах усного чи писемного мовлення, мають яскравіше експресивне чи емоційне забарвлення. Наприклад, про бідну людину: голий як бубон; посваритися - розбити глек; бути неуважним - ловити гав тощо.

Але що таке діалектна фразеологія? І чим вона відрізняється від літературно-мовної? Відповідь на ці питання дає відомий фразеолог, історик мови, лексикограф Б.Ларін. У статті “Про народну фразеологію” він витлумачив поняття “народна фразеологія” як частину “багатющої фразеології національної мови, яка й створюється, і живе в мові народних мас, — на відміну від спеціально книжної, наприклад, біблійної, античної та індивідуально-письменницької фразеології” [43:30].

Фразеолог зазначає, що у словниках літературної мови письменницькі цитати грають визначальну роль, бо саме майстри літератури в першу чергу визначають норми літературного слововживання. У діалектних словниках увесь фактичний матеріал повинен бути з побутової розмовної мови селян, так як він визначає норми діалекту [43:32].

Також Б.Ларін стверджує, що у словниках літературної мови відносна свобода мовних побудов письменника дозволяє зосередити увагу саме на вільному вживанні слова в нестійких поєднаннях і лише додатково давати стійкі словосполучення. А в обласних словниках треба врахувати набагато більшу витриманість традиції, наявність значно більшої маси мовних штампів (стійких словосполучень). Частка "вільних сполучень" тут набагато менша [43:32].

Також на відміну від широко вживаних літературних фразеологізмів, у діалектних дуже часто зустрічаються незрозумілі слова [43:33].Наприклад: джосу дати – «дати прочухана», де невідоме перше слово.

Тож діалектна фразеологія – це та, що створюється в народних масах, та, яка зрозуміла тільки на певній території і використовується здебільшого (якщо не враховувати їх уживання деякими письменниками) в усному мовленні, є народною, а літературна – то книжкова, яка використовується в літературних творах.

У статті українського мовознавця Д. Баранника «Фразеологія в усному монологічному мовленні» знаходимо розмежування літературних фразеологічних метафор та узагальнень і народних. Автор зазначає, що фразеологічні метафори народного характеру - це синтаксично незамкнені образні еквіваленти слів і емоційно нейтральних словосполучень. У мові побутують як складові частини більших обсягом граматичних конструкцій. Сюди належать ідіоми, приказки та інші більш-менш стійкі словосполучення, генетично пов’язані з різними сферами практичної діяльності і побуту людей [12:35]. Наприклад: бі́гти бокаса́, брать на ши́ю, викида́ти шту́ки, годува́ти гарбуза́ми, вирива́ть із ро́та, дава́ти нота́цію, дербели́знуть ча́рку тощо.

Фразеологічні метафори літературного характеру, зазначає Д.Баранник, - це «крилаті» метафоричні словосполучення, що вживаються з обов’язковою проекцією на певний художньо-літературний, фольклорний, історичний, міфологічний чи інший сюжет. Мовець обов’язково повинен бути впевненим у тому, що слухачеві відоме метафоричне значення відповідного словосполучення, відома ситуація, з якою пов’язане виникнення фразеологізму, тобто його внутрішня форма. Фразеологічні одиниці цієї функціональної групи становлять собою синтаксично не замкнені стійкі словосполучення, в складі яких часто бувають власні назви або назви понять, «прив’язаних» до якоїсь дуже конкретної ситуації (історичної, міфологічної, художньо-літературної тощо): ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, коні не винні, троянський кінь, фіговий листок тощо [12:35-36].

Фразеологічні образні узагальнення народного характеру відрізняються від узагальнень літературного характеру тим, що вони - це фразеологічні одиниці які є синтаксично закінченими побудовами, виражають судження і функціонують у контексті як самостійні одиниці та вживаються без розрахунку на спеціальну потребу етимологізування їх слухачем — внутрішня форма таких фразеологізмів завжди прозора [12:36]. Сюди належать народні прислів’я, наприклад: дурень думкою, а старець сумкою радіє, зробене у гузні – не перекуєш у кузні тощо.

А фразеологічні образні узагальнення літературного характеру - це крилаті вислови, які становлять собою синтаксично закінчені узагальнено-образні висловлення й уживаються без обов’язково передбаченої в момент мовлення асоціації з обставинами первісного вживання: бути чи не бути?; від великого до смішного один крок; інші часи — інші пісні; караюсь, мучуся... але не каюсь; лікарю, зцілися сам; факти — вперта річ; хто сіє вітер, пожне бурю тощо [12:36].

Тож за словами Д. Баранника, відомого в Україні лінгвіста, автора ґрунтовних праць з українського мовознавства, почесного академіка Кримської академії наук, - народні фразеологізми вживаються в побуті, а літературні, крім цього, і в літературних творах.

Із більш пізніших праць уявлення про діалектну фразеологію може дати збірник тез наукової конференції "Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології українсь­кої мови" (Ужгород, 1978), зокрема праці Н. Бабич, Д. Гринчишина, М. Демського, В. Лавера, Д. Ужченка та ін..

Лексичні варіанти фразеологічних оди­ниць буковинських говірок Н. Бабич порівнює із загальнонародномовними («і габар не мати = і гадки не мати») і на матеріалі фразеології цих говірок робить спробу виробити принципи укладання слов­никової статті діалектного словника [5].

Аналізуючи фразеологізми наддністрянських говірок, Д. Гринчишин указує на їх лексичні, граматичні, фонетичні й композиційні відмінності від літературних: «сорока на фос'ц'і принесла», «курям на с'м'іх».

Деякі бойківські регіоналізми, тобто вислови, що мають вузький ужиток і не виходять за межі названого ареалу, М. Демський виділяє в окремі групи, в які входять фразеологічні одиниці, які від літературних різняться лише на фонемному рівні (борону зат 'игати за ким) і окремі бойківські фразеологічні одиниці, які відрізняються від літературних всіма компонентами (бриндзу пригн 'ітити — дістати гарбуза) [70].

Але чимало народних фразеологізмів міцно увійшло в літературну мову через творчість письменників. Народна фразеологія вводиться письменниками в якості мовної характеристики персонажів у діалогах, рідше в авторській мові, переважно з комічним ефектом.

Так, розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з чим не зрівнянної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова. Наведемо приклади: "От подивіться і скажіть, який із цих двох колгоспів матиме сало, а який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший їстиме сало?" ("Кукурудза і сало"), "Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше: "Не святі горшки ліплять!" Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!" ("Отак і пишу").

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія й у творах багатьох інших українських письменників, які часто включають усномовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму. Наприклад:

"Докладай по вищестоящих начальствах, що кабеля перетягли... Бачиш?. А де ж ти взяв бінокля? От ловко, матері його ковінька... " (Л. Первомайський "Атака на Ворсклі"), "А мене за пораду на водоході вашому покатаєте...- Чи ти клепку з голови загубив? - накинулась баба Єлизавета ." (О. Донченко "Вітер з Дніпра") "...Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!" (В. Кучер "Трудна любов"), "Я чув дещо таке... І ти, Чумаченко, чув? - Чув, товаришу гвардії майор. Це дійсно слабке наше місце: як оборона, так казяться! - Із жиру вони в тебе казяться... Ах, лобурі! -Майор лаявся, проте злості не чулося в його словах." (О. Гончар "Прапороносці")

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випробуваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч звичайно і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації.

Отже, виявляється, фразеологізми знаходять своє виявлення у живому мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі. Основними сферами вжитку діалектних фразеологізмів є побутове усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі словосполуки використовуються для художнього відтворення розмовної мови в авторських текстах, в які вони проникають у вигляді прислів'їв, приказок, примовок тощо. Цим самим робимо висновок, що розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різноманітна, яскрава та емоційно насичена. Вона характеризується більшою емоціональною виразністю, ніж писемна книжна форма літературної мови.