41

ВСТУП

Слобожанщина – це специфічний етнокультурний регіон, який можна досліджувати з різноманітних ракурсів і позицій, а лінгвально – за багатьма сферами, рівнями і підрівнями.

Українські діалектні фразеологізми (у широкому розумінні цього поняття) збирали, упорядковували і вивчали здавна. Вони фіксувалися, документувалися й частково розглядалися ще у XIX — на поч. XX ст. у етнографічних працях О. Потебні, К. Зіновієва, М. Номиса, Б. Грінченка, П. Чубинського, М. Сумцова, І. Франка й інших.

За останні півстоліття теорія фразеології досягла значних успіхів: розроблено ряд критеріїв визначення фразеологічних одиниць, створено кілька класифікаційних схем їх розподілу, активно проводилися дослідження структурно-семантичних властивостей фразеологізмів та їх функціонування у мові художніх творів, розроблялися теоретичні основи фразеографії. Також заслуговують на увагу дослідження фразеології сучасної української літературної мови. На цю тему написано ряд докторських (Л. Г. Скрипник, Л. І. Коломієць, О. С. Юрченко) та кандидатських дисертацій, опубліковано монографічні праці, укладено фразеологічні словники (Л. Г. Скрипник, Ф.П. Медведєв, А. П. Коваль, В. В. Коптілов, Г. М. Удовиченко, Н. О. Батюк, Н. Д. Бабич, І. О. Вирган, М. М. Пилинська, І. С. Олійник, М. М. Сидоренко, Д. В. та В. Д. Ужченки та ін.).

Сучасний період розвитку мовознавства характеризується посиленою увагою до проблем фразеології окремих діалектних масивів, у тому числі говорів і говірок української мови: буковинських (Н. Бабич), східноподільських (М. Доленко), західноподільських (Н. Коваленко), бойківських (М. Демський), лемківських (Г. Ступінська), лемківських в оточенні словацьких (Н. Вархoл, А. Івченко), гуцульських (М. Олійник), карпатських (В. Лавер), верхньонаддністрянських (Н. Романюк), поліських (Г. Доброльожа), східнослобожанських і степових (В. Ужченко, Д. Ужченко, Р. Міняйло, І. Мілєва, І. Магрицька, Л. Мельник, Т. Д’якова), запорізьких (Т. Грица), серед яких найменше вивченою є фразеологія говірок центральної Слобожанщини.

Центральнослобожанська фразеологія окремими аспектами представлена у працях Т.Губаревої, В.Калашника, О.Плетнєвої, А.Сагаровського, О.Юрченка та ін.. Але, на жаль, цього поки що недостатньо.

Про центральнослобожанську фразеологію написано кілька десятків наукових робіт. Але все одно проблема залишається актуальною, оскільки її поки що недостатньо досліджено й представлено.

Також актуальність темивизначена потребою ґрунтовного аналізу фразеологічної системи слобожанських говірок.

Фіксація, упорядкування та системне вивчення фразеологізмів центральнослобожанських говірок розширить інформацію про культуру (у широкому сенсі цього слова) регіону, дасть змогу виявити специфіку системи та з'ясувати особливості діалектних процесів.

Метою дипломної роботи є ознайомлення з центральнослобожанською фразеологією, її дослідження, аналіз, класифікація, а також виявлення у ній системних відношень та створення пробного варіанта фразеологічного словника говірок Центральної Слобожанщини.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) виокремити фразеологічні одиниці говірок Центральної Слобожанщини з картотеки ДСЦС(Х) та зафіксувати нові;

2) уточнити поняття діалектного фразеологізма;

3) дослідити системні відношення фразеологічних одиниць центральнослобожанських говірок;

4) класифікувати фразеологізми говірок Центральної Слобожанщини;

5) укласти пробний варіант фразеологічного словника Центральної Слобажанщини (Харківщини).

Об’єктом дослідження дипломної роботи є фразеологія говірок Центральної Слобожанщини.

Предметом дослідження дипломної роботи є фразеологічний матеріал картотеки ДСЦС(Х).

Наукова новизна результатів, очевидно, може полягати у підтвердженні існування власне слобожанських фразеологізмів чи й загальномовних фразеологічних одиниць, але з різноманітними місцевими говірними елементами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що після завершення дипломної роботи матеріали її можуть бути використані у працях, присвячених діалектній фразеології, стати основою для упорядкування і виходу діалектного фразеологічного словника Центральної Слобожанщини.

Робота складається зі вступу, трьох розділів , висновків, списку використаних джерел та додатка.

Розділ і. З історії фразеологічної науки

1.1. Історія розвитку фразеології як науки

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М.В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.І. Срезневського, Ф.П. Фортунатова, О. О. Шахматова й інших видатних дослідників. Становленню фразеології як галузі лінгвістики, що поступово вичленовувалася із синтаксису, лексикології і стилістики, сприяло, з одного боку, ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень (у працях О. О. Шахматова, Ф.П. Фортунатова тощо) і, з другого, висвітлення у стилістико-семантичному аспекті стійких словесних комплексів (Ш. Баллі, А. Сеше тощо).

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістичної науки обґрунтував ще у 20-х роках Є. Д. Поливанов, радянський лінгвіст, сходознавець та літературознавець, який вважав, що цей розділ «займе відособлену і стійку позицію (подібно до фонетики, морфології тощо) у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин» [35:63].

Ще не так давно, у середині 50-х років ХХ століття, російський і український мовознавецьБ. Ларін писав, що фразеологія перебуває в стані "прихованого розвитку" [4:125].

Початок її формування пов'язують з ім'ям швейцарського вченого Шарля де Баллі, думки якого викладені в книгах "Нарис стилістики" (1905) і "Французька стилістика" (1909). Суть фразеологічної одиниці Ш. Баллі вбачає насамперед у семантичних ознаках. Вчений говорить, що якщо в якому-небудь словосполученні кожен компонент частково або повністю втрачає своє значення й тільки сполучення в цілому зберігає чіткий смисл, то ми можемо стверджувати, що маємо справу з фразеологічним виразом [11:87]. Учений висловив низку прогресивних ідей, що знайшли втілення й розробку в пізніших дослідженнях. Насамперед він виділив чотири групи словосполучень:

1) вільні словосполучення;

2) звичні сполучення, тобто словосполучення з відносно вільним зв'язком компонентів (серйозне захворювання, небезпечне захворювання);

3) фразеологічні ряди, тобто групи слів, у яких два розташованих поряд поняття зливаються майже в одне;

4) фразеологічні єдності, тобто сполучення, в яких слова втратили своє значення й виражають єдине нерозкладне поняття [47:29]. Пізніше, у "Французькій стилістиці", Ш. Баллі називає вже дві групи: вільні словосполучення і фразеологічні єдності. Дослідник визначив також ознаки, що сприяють фразеологізації (наявність архаїзмів, утрата живих синтаксичних зв'язків і т. ін.), подав зразки тонкого стилістичного аналізу фразеологічних синонімів і синонімів — лексем у фразеологізмах. На думку швейцарського лінгвіста, фразеологічна одиниця відповідає таким вимогам:

1) складається з декількох слів, які пишуться окремо;

2) ці слова розташовані в певному незмінному порядку й не допускають уведення між ними будь-яких слів;

3) жодне зі слів такого виразу не може бути замінене іншим [11:98].

Проте сам учений вважав названі ознаки лише домінантними й був свідомий того, що їх недостатньо, трапляються фразеологічні одиниці, які "не відповідають цим трьом умовам", а "деякі слова звороту можуть бути замінені іншими".

У 40-х роках XX ст., базуючись на теорії Ш. Баллі, свою концепцію розробив російський філолог, академікВ. Виноградов. За нею стійкість фразеологічної одиниці є наслідком її семантичної цілісності; у фразеологічних одиницях значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів; ступінь семантичного поєднання слів — компонентів і співвідношення семантики всього вислову із семантикою його окремих складників є основою виділення головних типів фразеологічних одиниць.

Особливе місце у лінгвістичних дослідженнях займає семантична класифікація В.В. Виноградова. Опрацьована на ґрунті синтаксичних ідей О.О. Шахматова з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Ш. Баллі, ця класифікація по суті започатковувала основи фразеології як лінгвістичної дисципліни [1:10].

Послідовники досліджень В. Виноградова утворюють виноградовську школу ( 1946 — середина 60-х років XX ст.), до якої входять В. Архангельський, О. Бабкін, М. Шанський, Л. Ройзензон, В. Жуков, Р. Попов, І. Чернишова. Відбувається низка всесоюзних конференцій (1968, 1970, 1972). З'ясовуються такі кардинальні питання, як обсяг і об'єкт фразеології, ознаки фразеологізму, специфіка фразеологічного значення, методи дослідження. Актуальним залишається й питання "що таке фразеологія?".

Були також спроби встановити етапи вивчення східнослов'янської фразеології. Зокрема, Є. Малиновський, лінгвіст, старший викладач Житомирського державного агроекологічного університету, називає три періоди:

1) 20-ті — 40-ві рр. XX ст. — спроба визначити місце фразеології в колі мовознавчих дисциплін;

2) 50-ті — 60-ті рр. — розвиток ідей В. Виноградова, розробка основних концепцій, становлення двох підходів до визначення обсягу фразеології — широкого й вузького;

3) 70-ті — 80-ті рр. — залучення до вивчення фразеології лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних даних, широких генетичних і типологічних паралелей [46].

У розвиток фразеологічної теорії зробили також значний внесок С.І.Ожегов, О.М.Бабкін, О.С.Ахманова, М.М.Шанський, В.Л.Архангельський, В.П.Жуков, О.І.Молотков, Л.І.Ройзензон та інші науковці. Розвиток фразеологічних студій в Україні пов'язаний з іменами Л.А.Булаховського, П.Й.Горецького, І.К.Білодіда, І.Г.Чередниченка, П.П.Плюща та інших сучасних мовознавців. Творчий доробок цих науковців важко переоцінити.

Разом із появою перших словників, у яких  фіксується  фразеологічний  матеріал,  починається  процес  становлення  науки  про теоретичні та практичні принципи укладання фразеологічних словників.

Словниковий опис фразеологічних одиниць має давню традицію і відомий ще з ХVІІ ст., хоча терміни «фразеографія», «фразеологічний словник» з’явилися лише в 60-х рр. ХХ століття [56].

Формування фразеографії поділяється на два основні періоди:

• період зародження (ХVІІ - ХVІІІ ст.) ;

• період становлення (ХІХ - поч. ХХ ст.).

Особливо відзначається ІІ половина ХІХ ст., коли в зборі та систематизації фразеологічних матеріалів беруть участь багато культурних діячів того часу [70]. У словниках ХVІІ століття фразеологічні одиниці спеціально не описувалися. Вони виступали ілюстративним матеріалом до слів, або іноді окремі фразеологізми витлумачувалися одним чи двома словами. У ХVІІІ столітті К. Зіновіїв та І.П. Котляревський систематизували фразеологічні матеріали в невеликі збірки. І.П. Котляревський іноді подає значення фразеологічних одиниць чи їх переклад:ряст топтать– жить;зъ плыгу збыться- съ толку сбиться та ін. Саме тоді значна кількість фразеологічних одиниць оформилася та закріпилася в мові, а інші тільки розпочали процес формування від прислів’їв і приказок до фразеологізмів [56].

Отже, ХVІІ - ХVІІІ ст. це був період зародження української фразеографії.

Збір і систематизація фразеологічних матеріалів особливо активізувалася в І половині ХІХ ст. Тоді видаються невеликі збірки прислiв’їв і приказок (О.П. Павловського, В.М. Смирницького, Я.Ф. Головацького, М. Гнідковського, Д.Ф. Віслоцького, Г.С. Ількевича тощо), у яких зафіксовано і фразеологічні одиниці. У ІІ половині ХІХ ст. публікуються фольклорні збірки   М.В. Закревського, М. Номиса, П.П. Чубинського, М.Ф. Комарова, І.І.Манжури, І.Я. Франка, О.Н. Малинки, І.В. Бессараби та ін., у яких фіксується значно більше впорядкованих та опрацьованих фразеологічних одиниць, а також використано фразеологічні матеріали, взяті з виданих раніше праць. У той час уже в кожній збірці подавалася передмова; значно зросла кількість реєстрових одиниць (поч. ХІХ ст. - кілька десятків чи сотень; ІІ половина ХІХ ст. -  від кількох тисяч до понад тридцяти тисяч); став подаватися список скорочених прізвищ та географічних назв (М. Номис, І.Я. Франко), список використаної літератури (М.В. Закревський, М. Номис,     І.Я. Франко); фразеологічний матеріал об’єднувався в тематичні розділи й підрозділи (М. Номис) чи систематизувався під стрижневим словом (І.Я. Франко). Крім того, М. Номис у кінці збірки подає алфавітний покажчик опорних слів і вводить подвійний реєстр словникових статей. Цифровий перелік застосовує також й І.Я. Франко. Саме в ІІ половині ХІХ - на поч. ХХ ст. було започатковано систему опрацювання фразеологічного матеріалу і сформульовано основні положення з теорії фразеографії [56].

Таким чином, в збірках ІІ половини ХІХ - поч. ХХ ст. здійснено перші спроби дослідження теоретичних проблем фразеографії і закладено основи для подальшого її вивчення.