Розділ іі. Лінгвістична інтерпретація фразеологізмів

2.1. Поняття про фразеологічну одиницю

Українська мова багата на виражальні засоби, які дають змогу створити образ, відтворити пейзаж, історичну добу. Передати переживання, радість і смуток, возвеличити людину, засудити й викрити негативні риси її.

Серед численних слів-синонімів, антонімів, метафор, які роблять мову гарною й образною, гнучкою й експресивною, виділяються стійкі сполуки-фразеологізми, що виражають думки й сподівання мовців, їх побут, історію, культуру, єднають цілі покоління, а то й перелітають від народу до народу. Головні ознаки фразеологізму – влучність, крилатість, дотепність, цілісність, відтворюваність [31].

Отже, фразеологізми – це невичерпні мовні джерела, які живлять мовлення будь-якої стильової зорієнтованості. Фразеологізми наповнюють мовлення глибинною свіжістю, надають йому художнього звучання, лексичної й синтаксичної витонченості, довершеності. Вони фіксують найтонші відтінки думок, почуттів, найрізноманітніші якості мовлення людей, надають йому виразності, національного колориту.

У кожному говорі, крім літературних, функціонують діалектні фразеологічні одиниці. Ці фразеологізми ознаками та змістом нічим не відрізняються від літературних, проте вони не зафіксовані загальномовними словниками і є засобом спілкування людей, об’єднаних лише певною територією. Діалектні фразеологізми можуть формою повністю відрізнятися від літературних, але мати те ж значення, наприклад: «вести пусту розмову» - літ. ляси точити, діал. баланду тровить, можуть лише одним якимсь компонентом, наприклад: «про відчуття страху» - літ.мороз по шкірі, діал.мороз по кожі, або взагалі не мати відповідників, наприклад: «курча, виведене квочкою у потаємному місці» - курча́ незако́нне.

В останні роки фразеологія розвивалась досить активно. В українському мовознавстві з’явилась низка ґрунтовних досліджень, у яких, зокрема, висвітлюються суттєві питання класифікації фразеологізмів, їхньої структури, семантики, стилістики, перспективи розвитку фразеологічних одиниць у мові [31].

Однак, незважаючи на цілий ряд публікацій, досі недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. Немає навіть чіткого загальноприйнятого визначення фразеологізму. У лінгвістиці відомо понад двадцять визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова. Наприклад, О.Шахматов, російський славіст-філолог,називав фразеологізми нерозкладними сполуками, які складаються з двох або кількох слів, становлять собою граматичне ціле, але виступають у такій формі, що виключає можливість визнати їх взаємну залежність і не дає також можливості визнати яке - небудь із них самостійним членом речення [1:9].

На думку І. Білодіда, українського мовознавця, педагога, академіка, фразеологічна одиниця – це «лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи організованих за моделлю словосполучення чи речення, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично» [61:335].

На думку М.Жовтобрюха, українського мовознавця, доктора філологічних наук,фразеологічними одиницями слід називати стійкі словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення[61:335].

Предметом вивчення фразеології, на думку української лінгвістки Л.Г. Скрипник, є «стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули» [70].

Поділяючи повністю думку Б.О. Ларіна про те, що в основі кожної фразеологічної одиниці лежить метафоризація, український мовознавець Г.Ф. Шило підкреслює: «Фразеологічна одиниця, або фразеологізм – це таке стійке словосполучення, яке виникає в результаті його метафоризації – семантичного оновлення його компонентів» [1:12]. Отже, основною ознакою фразеологізму визначається метафоризація, поява нового значення, що часом не має нічого спільного із значенням складових слів-компонентів виразу.

Певна частина мовознавців виділяє цілісність значення фразеологізму, його нерозкладність, а також здатність відтворюватися в готовому вигляді. Так, наприклад, В.П. Жуков фразеологізмом називає «стійку, нарізнооформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним або частковим значенням і здатну сполучатися з іншими словами» [ 63:11].

Отже, наведені визначення фразеологічних одиниць й інші, що існують в мовознавстві, свідчать про те, що вченими виділяються різні їх ознаки, серед яких, зокрема, можна назвати:

1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.В.Виноградов, В.П.Жуков, М.М. Шанський, Л.А. Булаховський, М.А. Жовтобрюх, Ф.П. Медведєв, Г.М. Удовиченко);

2) метафоричність (Б.О. Ларін);

3) нарізнооформленість (Л.Г.Скрипник, В.П.Жуков);

4) відтворюваність (В.В. Виноградов, В.П.Жуков, Ф.П. Медведєв);

5) наявність не менше двох повнозначних слів (М.М. Шанський);

6) неперекладність іншими мовами (Л.А. Булаховський).

Усі зазначені міркування свідчать про наміри лінгвістів виробити об’єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз у тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними й суперечливими утвореннями у мові.

Актуальним завданням фразеології як науки є систематизація різного фразеологічного матеріалу, вироблення наукових принципів такої систематизації. Але, на жаль, до цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців щодо предмета фразеології, її обсягу. Ось чому саме від з’ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, характеристика її найважливіших диференційних ознак залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів.

Неможливість виділення одного єдиного визначення фразеологічної одиниці полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполук слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку.

Для визначення змісту фразеологічної одиниці необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і не повністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм. Зрозуміло, якщо фразеологічна одиниця являє собою особливу одиницю мови, то вона може існувати в мові. Наявність диференційних ознак у фразеологічній одиниці, безперечно, не виключає наявності в ній, як і в інших мовних одиницях, другорядних не диференційних ознак, які іноді називають факультативними.

Фразеологічні одиниці мови можна вивчати у різних аспектах, але вихідними, визначальними завжди будуть ті, які сприятимуть розкриттю того, що робить фразеологізм фразеологізмом, що виділяє його в окрему одиницю мови. Цілком зрозуміло, що для розкриття диференційних ознак, як і самої сутності фразеологізму, їх необхідно розглядати у зіставленні з іншими одиницями мови – словом, словосполученням, відзначаючи їх спільні і відмінні риси. Порівняймо, наприклад, значення виразу ложи́ти ла́пу у таких контекстах: «Підбігла собака іположила лапумені прямо на ногу»; «На колхозну касу лапу наложив». У першому випадку вираз має пряме значення «положити кінцівку», а в другому – «привласнювати, контролювати, розпоряджатися» тощо.

Як бачимо, відмінність наведених виразів полягає в тому, що в першому випадку слова мають самостійні лексичні значення. Перебуваючи в лексико-граматичному зв’язку між собою, а також з іншими словами, вони передають зміст вислову, тоді як складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке не випливає із значень складових компонентів фразеологічної одиниці.

Отже, першою диференційною ознакою фразеологізму є те, що він має своє особливе значення, якого паралельне вільне словосполучення не має. Говорячи про наявність у фразеологічної одиниці своєї семантики, слід сказати і про те, що подібне значення має кожне повнозначне слово. У цьому виявляється спільність, а разом з тим і відмінність слова і фразеологізму.

У структурно - семантичному плані фразеологічні одиниці є складнішими утвореннями, ніж слова, тому що значення фразеологізму виражається не одним словом, а обов’язковим сполученням двох або кількох компонентів. Компонентами фразеологізму виступають слова–прототипи з властивими їм формами. Лексичне значення слова і значення фразеологізму не адекватні, хоча моменти спільного тут можуть бути. Так, фразеологізмам, як і словам, властиві явища синонімії й антонімії [63:210], тобто вони здатні утворювати самостійні синонімічні ряди, наприклад: «кричати» – ґвалт зніма́ть, кри́кма крича́ти (крикома́ крича́ти) ;«казати неправду, обманювати»– запу́дрювать го́лову, засира́ти о́чі; «бабій» -дівча́чий пасту́х, бабський ополоник, «бити» - дава́ть джо́су (чо́су), дава́ть ку́чми, та антонімічні пари, наприклад: блигомий світ – на три го́ні; ке́ба ва́ре - лє́ва різьба́ і подібні.

Не всі фразеологічні одиниці семантично співвідносяться із словом при відчутній, здавалося б, їх близькості, іноді не можливо передати значення фразеологізму одним словом, наприклад: курча́ незако́нне (курча, виведене квочкою у потаємному місці),із ко́жі лі́зти (докладати надзвичайних зусиль),карма́н не виде́ржує(фінансові можливості не дозволяють) тощо. Отже, наявність компонентів є другою диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Семантика фразеологізму і його форма, особливості якої характеризуються компонентним складом, перебувають у єдності. Процес фразеологізації кожної мовної одиниці складний і тривалий.

Отже, становлячи собою єдність змісту і форми, фразеологізм розглядається як самостійна одиниця мови, здатна, як і інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв’язки, а значить, мати граматичні категорії, тобто виконувати самостійну синтаксичну функцію. Таким чином, наявність у фразеологічної одиниці граматичних категорій є також однією з її диференційних ознак.

Фразеологічна одиниця виступає в кожному випадкові як готова формула. Вона протиставляється у мові та мовленні тим одиницям, які виникають за відомим зразком і за певними правилами.

Отже, під фразеологізмом ми розуміємо окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю.

І спираючись на дослідження науковців, можна стверджувати, що фразеологізми мають свою форму, зміст, і такі ознаки:

1) фразеологічне значення;

2) компонентний склад;

3) граматичні категорії;

4) відтворюваність (цю ознаку виділяють не всі науковці);

5) цілісність;

6) емоційність, образність, експресивність, оцінність.