Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Diplom_ukr_1_2.docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
13.03.2016
Размер:
399.03 Кб
Скачать

Розділ 2. Престиж та імідж соціальної роботи: сутність та особливості

2.1. Соціальна робота як професія

Зміни, що відбуваються в нашій країні, викликали необхідність появи нової спеціальності “Соціальна робота” та нової професії – соціальний працівник. Що це за професія? Соціальна робота – діяльність, спрямована на допомогу людям, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, на забезпечення соціальної підтримки найменш захищених верств суспільства. Приклади державної підтримки та благодійної допомоги ми можемо знайти ще у давні часи. Проте професійна соціальна робота зародилася наприкінці ХІХ ст. в Європі та Північній Америці. Тоді ж з’явилася і така професія, як соціальний працівник.

За понад 100 років існування ця професія зазнала докорінних змін – від простого піклувальника до фахівця, який здатен побачити й активізувати внутрішній потенціал людини, допомогти їй подолати психологічні проблеми і конфлікти, повернути контроль над власним життям.

Соціальна робота орієнтована насамперед на людину, тому можлива тільки на партнерському рівні. Клієнт довіряє соціальному працівнику свої особисті проблеми, пускаючи його до своєї інтимної сфери. Робота з клієнтом можлива лише тоді, коли між ним та соціальним працівником виникають і зберігаються довірчі стосунки. Клієнт має право вимагати збереження таємниці.

В Україні соціальна робота як професійна діяльність почала розвиватися з початку 1990-х років. Передумовами її впровадження стали загострення економічних і соціальних проблем, криза суспільної моралі; різке збільшення кількості людей, які виявилися неспроможними самостійно забезпечити необхідні умови свого життя; психологічна криза у значної кількості людей внаслідок різкої зміни суспільства, а також поширення таких негативних соціальних явищ, як безробіття, дитяча бездоглядність, злочинність, алкоголізм і наркоманія тощо. У таких умовах виникла потреба у створенні різноманітних соціальних агентств та залученні до них професіоналів, здатних використовувати сучасні технології попередження і подолання соціальних проблем та активізації потенціалу особистості.

Із прийняттям у 2003 р. Закону України “Про соціальні послуги” зросла потреба у фахівцях, які мають освіту за спеціальністю “Соціальна робота”.

У соціальній сфері працюють фахівці різних спеціальностей: психологи, юристи, лікарі, соціологи тощо. Проте провідна роль належить фахівцям із соціальної роботи.

Соціальний працівник – це людина, яка не лише допомагає неблагополучним людям і родинам, а й деякою мірою є суспільним діячем, що бере участь у реформуванні соціальної політики і законів країни. Головне для соціального працівника – уміння, бажання йти до людей, знаходити форми спілкування з ними, причому на різних рівнях: соціальний працівник – представник держави; соціальний працівник – група; соціальний працівник – клієнт. Тому набуття навичок спілкування є дуже важливим для соціальних працівників.

Соціальний працівник повинен уміти виявляти соціальну проблему, встановлювати її причини, а потім сприяти її вирішенню. Він допомагає людям, які опинилися у скрутній життєвій ситуації, почувати себе повноцінними членами суспільства.

Клієнтами соціальних працівників можуть бути:

• представники соціально-вразливих верств населення (діти, молодь, жінки, національні меншини, люди похилого віку, неповні й багатодітні сім’ї);

• люди з обмеженими функціональними можливостями (інваліди, люди з фізичними та психічними захворюваннями) та їх сім’ї;

• люди, які випали із суспільного життя або піддаються гнобленню (бездомні; “діти вулиці”; особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі; люди, котрі страждають від наркотичної залежності);

• люди, які потрапили до скрутної життєвої ситуації (безробітні; біженці; особи, котрі зазнали насильства; люди, які переживають психологічну кризу).

Фахівець з соціальної роботи може:

• допомогти людині, яка звернулася по допомогу, (клієнту) зрозуміти причини своїх проблем та знайти шляхи їх подолання; надати клієнту психологічну, юридичну та педагогічну консультацію, допомогти у розвитку його позитивних властивостей; представляти інтереси клієнта та захищати його права;

• організовувати та координувати роботу фахівців різних професій, спрямовану на допомогу клієнту, керувати роботою колективу соціальних працівників;

• проводити профорієнтацію, співбесіду та тестування при прийнятті на роботу;

• розробляти і проводити соціологічні дослідження;

• проводити роботу з профілактики негативних соціальних явищ, формування здорового способу життя, подолання згубних звичок та негативних особистісних рис;

• розробляти програми діяльності соціальних служб та громадських організацій, спрямовані на подолання соціальних проблем (соціальні проекти), забезпечувати їх фінансування та координувати їх реалізацію;

• консультувати керівників органів державного та місцевого управління, політичних партій та громадських організацій, місцевих громад з питань соціальної політики;

• проводити навчання, тренінги, ділові ігри для клієнтів та працівників своїх організацій;

• займатися науковою роботою та викладати соціальну роботу у вищих навчальних закладах.

Фахівець із соціальної роботи повинен мати знання з соціології, психології, менеджменту. Соціальному працівникові необхідні організаторські здібності, комунікабельність, відповідальність, здатність співчувати, а також дотримання норм професійної етики.

Зараз в Україні підготовку соціальних працівників і соціальних педагогів здійснює понад 30 навчальних закладів, серед яких Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний авіаційний університет, Національний аграрний університет України, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Національний технічний університет України “КПІ”, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Академія праці і соціальних відносин ФПУ, Київський інститут соціальних та культурних зв’язків імені святої княгині Ольги, Київський міжнародний університет тощо. Нормативним терміном навчання заочною формою у ВНЗ вважається 5 років. Після закінчення навчання у ВУЗі за даною спеціальністю випускник зможе виконувати наступне:

• спеціалісти органів державного та місцевого управління з соціальних питань;

• спеціалісти державних соціальних служб;

• інспектори центрів зайнятості та працевлаштування, фахівці кадрових агентств;

• фахівці центрів соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального обслуговування;

• менеджери проектів громадських організацій;

• експерти та консультанти з питань соціальної політики політичних партій та профспілкових організацій;

• менеджери з персоналу, психологи, тренери, інспектори відділів кадрів державних та приватних підприємств, консалтингових компаній;

• співробітники науково-дослідних інститутів, дослідницьких центрів;

• викладачі навчальних закладів.

У відповідності з посадовими обов'язками фахівець повинен:

  • організовути виявлення та реєстрацію в мікрорайоні або зоні соціального обслуговування, на підприємстві, в організації, установі сімей, окремих громадян, підлітків та дітей, які потребують соціальної, медичної, юридичної, психологічної, педагогічної, матеріальної та іншої допомоги, охорони й захисту їх морального, фізичного та психологічного здоров’я, та виконує завдання та обов’язки щодо організації піклування, опікування та догляду.

  • сприяти формуванню в громаді, мікрорайоні сімейних цінностей та засад відповідального батьківства.

  • організовувати виявлення вразливих категорій громадян з ознаками складних життєвих обставин (підлітків, сімей з дітьми) та здійснює їх соціальне інспектування й оцінку потреб.

  • забезпечувати здійснення соціального супроводу сімей з дітьми під час перебування в складних життєвих обставинах.

  • організовувати залучення наявних фінансових, матеріальних та інших можливостей громади для підтримки вразливих категорій громадян та розв’язання їх проблем.

  • встановлювати причини конфліктних ситуацій та відхилень, які спричинили асоціальні явища.

  • реєструвати асоціальні явища й розробляти комплекс заходів щодо їх усунення, зменшення негативного впливу на людське середовище.

  • пропагувати здоровий спосіб життя, норми поведінки й використання вільного часу, ефективні методи родинного планування і господарювання, виховання дітей, дбайливого ставлення до ветеранів та інвалідів, високі зразки етики та культури соціальних відносин.

  • розробляти заходи щодо запобігання травматизму та правопорушень.

  • надавати допомогу громадянам, особливо молоді, у працевлаштуванні.

  • співпрацювати з органами охорони громадського порядку в питаннях ліквідації причин негативних соціальних явищ.

  • проводити психологічні та педагогічні консультації.

  • організовувати соціальну, медичну, побутову допомогу громадянам похилого віку й непрацездатним громадянам.

  • вживати заходів щодо влаштування осіб, що потребують допомоги, у лікувальні установи, інтернати для дітей та дорослих, професійно-технічні училища тощо.

  • подавати до відповідних організацій матеріали та документи з приводу встановлення і позбавлення батьківських прав, піклування, опікування, виховання, догляду, допомоги, лікування, протезування тощо.

  • брати участь у роботі центрів та інших організацій, які забезпечують соціальну діяльність: реабілітації, адаптації, соціальної допомоги та захисту, піклування та опікування, притулків, інтернатів, осередків для молоді, підлітків та дітей, клубів, асоціацій та об'єднань за інтересами.

  • забезпечувати професійний рівень роботи персоналу підрозділу, у тому числі соціальних працівників та соціальних робітників.

Фахівець із соціальної роботи повинен знати:

  • законодавство України з соціального захисту й допомоги;

  • нормативні, методичні та інші розпорядчі документи та матеріали, які регламентують організацію соціальної роботи;

  • основи державної сімейної політики та захисту дітей; нормативно-правові акти, що регулюють охорону материнства й дитинства, права неповнолітніх, ветеранів, інвалідів, пенсіонерів;

  • сутність, значення, види соціальної роботи, її напрямки (психологічний, соціально-педагогічний, юридичний, економічний, медичний);

  • показники та характеристики зони соціального обслуговування;

  • суб’єкти та об’єкти соціальної роботи, їх основні характеристики;

  • мету, завдання, принципи соціальної роботи, шляхи їх реалізації;

  • міжнародний досвід роботи у соціальній сфері;

  • зміст, форми, методи і критерії ефективності соціальної роботи;

  • повноваження і ресурси організацій – партнерів з соціальної роботи;

  • особливості створення і реалізації соціальних програм;

  • організацію соціально-медичної роботи; соціологію; психологію;

  • форми й методи виховання дітей та підлітків; основи трудового, житлового, кримінального та цивільного права;

  • норми, порядок та організацію юридичної допомоги, піклування, опікування, догляду, соціальної реабілітації, надання та позбавлення батьківських прав, соціального захисту та допомоги, ведення домашнього господарства;

  • методи та засоби пропагування здорового способу життя;

  • національні особливості побуту, сімейного виховання та культури людських відносин;

  • сучасний досвід соціальної роботи; охорону праці й вимоги до безпечного ведення робіт у різних соціальних обставинах; діловодство.

Професійна діяльність соціального працівника, як і в будь-якій іншої професії, визначає не тільки його функціонал і необхідні професійні навички, але і формує певні риси особистості і відношення до своєї професії, те, що ще Ф. Енгельс визначав як «власну мораль кожної професії [112, c. 298-299].

Аналізуючи різну літературу [113, c. 47-54], можна виділити ряд особливостей, що характеризують соціальну роботу як професію:

  • соціальний характер діяльності [114], (основна мета полягає у взаємодії між окремими людьми і суспільством, в поліпшенні якості життя для всіх);

  • широке коло задач, іноді вирішуються в непередбачуваних умовах, який виправдовує комплексний характер вимог до теоретичної підготовки, незважаючи на конкретну спеціалізацію;

  • складність і тривалість професійної підготовки, оскільки професія має яскраво виражену психолого-педагогічну спрямованість;

  • притаманна всім професій «людина-людина» (за класифікацією Е. А. Климова), виняткова роль особистісних особливостей спеціаліста з соціальної роботи, психологічно вони характеризуються насамперед альтруїстичною, гуманістичною спрямованістю, переважно моральною мотивацією. Основна характеристика професіоналів у соціальній сфері, обрати своїм життєвим призначенням надання професійної соціальної допомоги, милосердя, діяльна любов до людей.

У соціальній роботі, як і в інших професіях, формується внутрішня структура професійної групи.

Провідний фахівець із соціальної роботи: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи І категорії – не менше 2 років.

Фахівець із соціальної роботи І категорії: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та підвищення кваліфікації: для магістра – без вимог до стажу роботи, спеціаліста – стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи ІІ категорії – не менше 2 років.

Фахівець із соціальної роботи ІІ категорії: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст). Підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи – не менше 1 року.

Фахівець із соціальної роботи: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

За останні 20 років соціальна робота як професія активно проходила всі етапи інституціоналізації, починаючи від виникнення на початку 1990-х рр. суспільних потреб в спеціалізації цієї діяльності до більш ефективного задоволення суспільних потреб в рамках організації системної різнопланової діяльності органів соціального захисту населення. Сьогодні можна говорити про формування спеціальних вимог, норм і стандартів, що характеризують дану професію, про становлення практики професійної освітньої підготовки фахівців для роботи в цій сфері в рамках вищих навчальних закладів.

Але можна відзначити і ряд проблем, суттєвих суперечностей, характерних як для України в цілому. Консерватизм і інерція старого світогляду, пов'язаного з діяльністю служб соціальної підтримки громадян, сьогодні є перешкодою для розвитку професійної соціальної роботи, ускладнюють її перехід на новий етап свого розвитку. Сформувалися до кінця ХХ ст. професійні асоціації формально заявлені, але на регіональному рівні не функціонують. Відсутній внутрішній професійний контроль за рівнем і якістю діяльності в цій сфері. Серйозна проблема - відсутність чіткого законодавчого закріплення правового статусу соціального працівника, що забезпечує нормативну захищеність всіх представників цієї професії. У результаті соціальні працівники опиняються між дилемою: з одного боку - держава («я обіцяю»), з іншого - клієнт («держава мені, дай, дай»). Сам же соціальний працівник змушений діяти в правовому сенсі на дотик, на свій страх і ризик [115]. Повільно вирішуються і проблеми соціального захисту соціальних працівників - особливо в області доходів і соціальних пільг. Тому ситуація, жорстко визначена в формулі бідні захищають і допомагають бідним, повільно змінюється по обом своїм компонентам.

Незважаючи на вище означені проблеми, на поточний момент професійна діяльність в сфері соціальної роботи стандартизована в суровій відповідності з федеральними законами України. Розроблена і затверджена ціла серія національних стандартів України по соціальному обслуговуванню населення. Сфера діяльності фахівців із соціальної роботи є досить широкою: всі державні служби, громадські організації, установи системи соціального захисту населення, охорони здоров'я, армії, правоохоронних органів, освіти і т. д.

Інституціоналізація щодо нової професії (соціальна робота) відбувалася в умовах, коли в цілому змінювалася соціально-професійна структура українського соціуму. Нажаль, сьогодні досліджень власне соціально-професійної структури небагато, і більшість з них не ставлять перед собою завдання повномасштабної кодифікації зайнятості з урахуванням українських реалій [116]. Все гострішою стає проблема в аналізі тенденцій розвитку даної професії і дані статистики. Помітні зміни, відображають сервізацію економіки і становлення індустрії послуг, розвиток частки зайнятих у соціальній сфері. Але більш чітко визначити, яка динаміка професійно зайнятих соціальною роботою, важко: вони (табл. 2.1.1) розділені за трьома графами і статистично не можна їх об'єднати. Тому в цих умовах найбільш доцільно виходити з регіональної статистики.

Таблиця 2.1.1

Середньорічна чисельність зайнятих за видами економічної діяльності

(тис. осіб)

Вид діяльності

у 2012 році

у 2013 році

у 2014 році

сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство

3506,7

3577,5

3 410,3

Промисловість

3303,6

3274,8

3 352,7

Будівництво

902,2

888,8

924,5

торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів

4894,1

4556,2

4 865,0

діяльність транспорту та зв'язку

1361,3

1221,2

1 379,5

фінансова діяльність

324,3

318,1

350,6

операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

1202,5

332,3

1 187,5

державне управління1

1079,4

1025,3

1 055,5

освіта

1672,9

1690,9

1 677,6

охорона здоров'я та надання соціальної допомоги

1309,9

1256,7

1 320,8

інші види економічної діяльності

797,4

456,6

800,2

Усього

20354,3

20404,1

20 324,2

З переходом до ринкових відносин в Україні повністю змінилася сфера політичних, економічних і трудових відносин. Економічна криза в країні, переділ власності, комерціалізація системи освіти і охорони здоров'я зумовили необхідність потужної державної системи гарантованого захисту та підтримки населення, особливо його соціально-вразливих верств — багатодітних та неповних сімей, дітей, інвалідів, пенсіонерів, яка б знімала соціальне напруження в суспільстві і сприяла стабілізації соціально-політичної ситуації.

Ці обставини і зумовили потребу в професійній діяльності фахівців, які могли б надати реальну професійну допомогу і підтримку нужденним людям.

Міжнародний соціальний досвід запропонував професію соціального працівника, яка показала свою ефективність у вирішенні багатьох соціальних проблем більшості розвинених країн світу. Соціальний працівник-професіонал реалізує реальну соціальну політику державної влади на місцях на основі соціального захисту різних груп, шарів і особистості.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]