ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра соціології управління

та соціальної роботи

Пояснювальна записка

до дипломної роботи

на тему

«Формування професійного іміджу і престижу соціальної роботи»

Виконала: студентка 6 курсу, групи ЗСЦ-61,

спеціальності 8.03010101 – соціологія

Червона Я.О.

Керівник: Яковенко Т.В.

Рецензент:

Харків - 2015

ВСТУП
РОЗДІЛ 1.	ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІМІДЖУ І ПРЕСТИЖУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
	1.1. Соціологічний аналіз теоретичних основ вивчення феномену престижу та іміджу професії
	1.2. Взаємозв’язок понять «престиж» та «професійний імідж» 1.3. Соціальна робота як об’єкт іміджу Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2.	ПРЕСТИЖ ТА ІМІДЖ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ
	2.1. Соціальна робота як професія
	2.2. Професійні вимоги до іміджу соціального робітника 2. 3. Механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи.
	2.4. Сучасні практики формування та дослідження престижу та іміджу соціальної роботи у світі та Україні. Висновок до розділу 2
РОЗДІЛ 3.	СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ «ІМІДЖ ТА ПРЕСТИЖ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ОЦІНКАХ НАСЕЛЕННЯ м. ХАРКОВА»
	3.1.  Програма соціологічного дослідження «Імідж та престиж соціальної роботи в оцінках населення м. Харкова» 3.2. Аналіз та інтерпретація результатів соціологічного дослідження 3.3. Рекомендації щодо підвищення позитивного іміджу та престижності професії соціального робітника. Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП

Перспективна тенденція в розвитку сучасного суспільства - все більш посилюється увага до соціальної сфери, до потреб людини. Глобальна соціалізація характерна і для українського соціуму. Найважливіша конституційна характеристика України - соціальна держава. При всій дискусійності проблеми можна вже сьогодні говорити про соціальність нашої держави як доконаний факт. Соціальна держава означає обов'язок держави дбати про добробут своїх громадян. Це зобов'язання здійснюється шляхом компетентного втручання держави в соціально-економічні процеси, коли це необхідно для підтримки належного рівня добробуту [1, Wörterbuch Soziale Arbeit. Weinhaim und Basel. 1988. P. 132.].

З моменту визнання в Україні соціальної роботи особливим видом професійної діяльності і введення нової професії - соціальний працівник, фахівець із соціальної роботи, соціальний педагог - минуло два десятиліття. Але інституціоналізація даної професії нехай і повільно, суперечливо, але йде: працюють органи та установи соціального захисту, різноманітні соціальні служби, ведеться підготовка професійних кадрів та підвищення їх кваліфікації. При цьому дослідники вважають, що одним з важливих особливостей становлення соціальної роботи в українських умовах є те, що воно відбувається не з нуля, а як акумуляція (точніше - адаптація) із зарубіжного досвіду і досвіду соціального захисту та благодійності в дореволюційній Україні, а також радянського досвіду реалізації соціальної політики.

Соціальна робота може бути охарактеризована як специфічна діяльність товариства, яка здійснюється в інтересах задоволення людських потреб [1. Филатова Е. В. Теория социальной работы. Кемерово, 2007. С. 4.]. По мірі становлення української моделі соціальної роботи в її трактуванні все більше акцентується увага не тільки на соціальну допомогу та підтримку але й на створення умов для нормального соціального функціонування (особливо це проявляється в орієнтації на реабілітацію інвалідів) і навіть підтримка самостійних зусиль клієнтів у вирішенні складних життєвих ситуацій і соціальних проблем. Соціальна робота - це професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам чи спільнотам, спрямована на посилення або зростання їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих суспільних умов для досягнення цих цілей. Соціальна робота - це один з формально визнаних інструментів реалізації соціальної політики.

Соціальний працівник у руслі сучасного розуміння є сполучною ланкою між державою і людиною. Таке розуміння «повинно носити не просто декларативний характер, а мати під собою правову базу економічного та іміджевого статусу представника даної професії». В той же час «сьогодні соціальний працівник швидше знаходиться у статусі «слуги двох панів», його правовий статус недостатньо закріплений, а сам соціальний працівник практично ніяк не захищений законодавчо» [1. Кожамкулова Л. Т., Судакова Г. Г. Статус профессии «социальный работник» в Казахстане: желаемое и действительное [электронный ресурс] Режим доступа http://www.atso.kz/modules/editor/editor/wysiwygpro/site_files. ]. З іншого боку, статус професії недостатньо визначено і в суспільній свідомості, на повсякденному та професійному рівнях.

Для правильної оцінки престижу та іміджу соціальної роботи важливий зафіксований момент з практики Е. В. Філатової: «навіть багато людей з сусідніх професійних груп (юриспруденція, медицина, освіта) часто не можуть правильно оцінити глибину і тонкість соціальної роботи» [1. Филатова Е. В. Теория социальной работы. Кемерово, 2007. С. 5].

Соціальних працівників і їх професійну діяльність дуже часто оцінюють, керуючись сформованими в суспільстві стереотипами. І це проблема сьогодні носить крос-культурний характер і турбує не тільки українських вчених і практиків, а кого ще? Сформулировать конкретно.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому що, виникає необхідність виявити - як реально в сучасних умовах розвиваються соціальні служби, як відбувається інституціоналізація професії соціальна робота, як змінюється імідж цієї професії в суспільстві. Адже за останні десять років спостерігається падіння престижу професії соціального робітника в Україні, і як наслідок, зниження соціально-професійного статусу представників цієї професії. Виникла необхідність переосмислення ролі соціального робітника в соціальному обслуговуванні населення і створенні системи організаційних заходів щодо підвищення іміджу та престижу роботи цієї професії.

Таким чином, представляє інтерес вивчення професійного становища соціальних робітників на основі дослідження оцінок населення м. Харкова.

Дана робота включає теоретико-методологічний аналіз проблематики, який охоплює дослідження основних напрямків вивчення престижу та іміджу професії як наукової категорії. В роботі розглядаються різні підходи до визначення професії, описується специфіка зарубіжної методології виміру рівня престижності різних видів діяльності з позиції оцінки статусних характеристик професійних груп і їх основних ресурсів, розкривається особливість української соціологічної традиції оцінки професійного престижу з позиції привабливості професії.

Важливим аспектом аналізу є пошук взаємозв'язку категорій престижу та іміджу, який здійснено в роботі завдяки міждисциплінарному підходу до визначення іміджу професії; побудови структури образу професії, виділення умов, чинників і процесів, що забезпечують його формування на індивідуально-особистісному та інституційному рівнях. Особливість соціологічного підходу дозволяє розглянути імідж професії у контексті професіоналізації різних видів діяльності і вийти на методологію оцінки іміджу соціальної роботи, визначити основні механізми її формування та корекції.

Проблемна ситуація. Так як соціум є носієм певних сформованих масовими комунікаціями стереотипів, оцінок, думок, образів та уявлень щодо різних соціальних процесів, феноменів, важливо дослідити в соціологічному ракурсі як сьогодні конкретно оцінюється престижність професії соціального робітника та який імідж щодо нього сформований у харків’ян, аби виявити існуючі проблеми в цій сфері та надати необхідні рекомендації до їх вирішення.

Ступінь наукової розробленості теми. Що стосується наукової розробленості  даної теми в соціології, то в сукупності вона досить мало вивчена. Наприклад, питаннями феномену престижу та іміджу займалися такі відомі соціологи, як М. Вебер, Е. Дюркгейм, Е. Головаха, П. Бергер и Т. Луман, В. Шепель, У. Штрауб, С. Вакуленко, І. Ткач, Л. Гуменюк та інші. Еще!!! Кто занимался исследованием формирования и корекции имиджа и престижа СР из учених и социологов?

Об'єктом дослідження є імідж та престиж професії соціальної роботи.

Предметом дослідження є оцінка населення м. Харкова, щодо професійного іміджу і престижу соціальної роботи.

Мета роботи: проаналізувати та охарактеризувати престижність та професійний імідж соціальної роботи в українських реаліях сьогодення.

Виходячи з поставленої мети, були виділені наступні завдання:

1) визначити теоретичні та методологічні засади дослідження феномену престижу та іміджу;

2) дослідити та розкрити взаємозв’язок понять «престиж» та «професійний імідж»;

3) розкрити сутність та особливості соціальної роботи як професії в Україні;

4) визначити професійні вимоги до іміджу соціального робітника;

5) проаналізувати механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи;

6) на основі матеріалів емпіричного соціологічне дослідження виявити оцінки у харків’ян щодо професійного іміджу та престижу соціальної роботи;

7) надати рекомендації для підвищення позитивного іміджу та престижності професії соціального робітника.

Основна гіпотеза дослідження: оцінка престижності соціальної роботи як професії серед опитаних груп респондентів (абітурієнтів, студентів спеціальності соціальної роботи, громадян віком від 35 років та люди пенсійного віку) буде відрізнятись.

Емпірична база дослідження. Для виконання дослідження було обрано кількісний соціологічний метод – масове опитування.

Для досягнення мети та реалізації завдання дослідження мною були використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Метод аналізу і синтезу використовувався при обробці теоретичної та історичної інформації в першому і другому розділах, а також для аналізу вторинних емпіричних даних в третьому розділі. Метод системного аналізу використовувався при вивченні феномену престижу та іміджу, визначенні їх специфічних характеристик, функцій, дисфункцій, структури, циклічності тощо.

Наукова новизна дослідження полягає в систематизації соціологічного знання про імідж та престиж професій, в дослідженні, аналізі престижу та іміджу соціального робітника в сучасності, а особливо в українських реаліях (на основі оцінок населення), а також в визначенні ким та через які механізми формується імідж цієї професії.

Практичне значення дипломної роботи полягає в можливості її використання як для теоретичних, так і для практичних досліджень не тільки вченими-соціологами, а й органами соціального захисту, маркетологами, спеціалістами в сфері реклами та PR, журналістами і всіма, хто тісно пов'язаний з формуванням, поширенням позитивного іміджу соціальної роботи та покращенням її престижності поміж інших професій не тільки з наукової, але й практичної точки зору.

Структура роботи. ..

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення іміджу і престижу соціальної роботи

1.1. Соціологічний аналіз теоретичних основ вивчення феномену престижу та іміджу професії

Феномен престижності професій є предметом дослідження соціологів, психологів і педагогів протягом останнього століття. Це багато в чому пов'язано з необхідністю вивчення не тільки динамічних соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві і постійно трансформуючих його структуру, але і з розкриттям специфіки людського вибору, самовизначення в процесі особистісного і професійного зростання.

П. Бергер і Т. Луман писали: «Головне для соціологічної теорії питання може бути поставлене таким чином: як суб'єктивні значення стають об'єктивною фактичністю?» [1, c. 19]. В контексті даної теми слід розглянути, як конструюється суб'єктивна реальність, як образ професії або її імідж, який формується в масовій свідомості і базується на думках окремих людей і цілих соціальних груп про значущість різних видів професійної діяльності, конструює престиж окремих професій з урахуванням об'єктивних соціально-економічних підстав. Як, в процесі об'єктивації суб'єктивних процесів (і сенсів), конструюється інтерсуб'єктивний повсякденний світ окремих професійних груп.

Престижність професій як теоретичний конструкт багато в чому пов'язана з рівнем необхідної освіти і доходом, який отримують професіонали завдяки рівню довіри до своєї діяльності. В період інформаційного суспільства ми перетинаємося з дещо суперечливою картиною: на перших позиціях у рейтингу престижності, як в європейських країнах і США, в Україні залишаються прибуткові професії адвоката, юриста, лікаря, економіста, банкіра. У той же час сьогодні виявляється, що займатися дуже шанованою у суспільстві діяльністю з дуже високим рівнем довіри - навчати дітей у школі - значить мати зовсім не престижну з суспільної точки зору професію [2]. Примітною думкою є те, що характеристикою сучасного ринку праці є збіг уявлень українців про дохідні і престижні професії: «найприбутковіші і є найбільш престижні, при цьому вони необов'язково повинні бути шанованими». Шанованими, навпаки, є найбільш неприбуткові види діяльності, а це, як правило, традиційні професії - лікарі, вчителі, викладачі. «У радянський час було навпаки. Престиж визначався не дохідністю, а іншими факторами. Тепер же існує думка, що якщо людина працює вчителем, то він невдаха» [3]. Крім того, в сучасній Україні з'являються порівняно нові професії, такі як соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи, престиж яких взагалі поки важко оцінити, тому що ступінь популярності і привабливості цих професій недостатньо високий.

Але незаперечним є той факт, що вони не витримують конкуренції з високоприбутковими професіями. Незважаючи на високі конкурси у вузи на дані спеціальності, молоді фахівці часто не планують працювати за обраною професією, а в соціальних службах залишається проблема недобору кадрового складу. Вирішуючи об'єктивні проблеми в цих сферах, підвищуючи рівень оплати, реалізуючи соціальні програми, чи можливо буде в сучасних умовах швидко вирішити проблему вже сформовану в уявленнях образу професії, професійної групи, професіоналізму? Які соціальні процеси будуть наслідком ситуації, коли привабливими для молоді будуть залишатися тільки високоприбуткові професії.

Тому дуже важливим, на мій погляд, є розгляд зв'язків теоретичного порядку між престижністю професії, її привабливістю і конструйованим чином або іміджем.

Досить плідним є лінгвосемантичний аналіз поняття престиж.

Спочатку термін «престиж» походить від латинського слова praestigium, що означало ілюзію або чарівність [4, c. 629]. У французькій мові prestige має також прямий переклад - чарівність, зачарування, в подальшому (в німецькій мові) вже трактується як авторитет, вплив і повага [5, c. 964]. У тлумачному словнику Ю. П. Ожегова дається таке визначення: «престиж - вплив, повага, якими користується хто-небудь або що-небудь». Примітний і синонімічний ряд слова «престиж»: авторитет, авторитетність, вага, вплив, впливовість, гідність, значимість, престиж, привабливість, реноме, репутація, слава, повага [6].

У соціологічному контексті це поняття, як правило, розглядається як порівняльна оцінка суспільством чи групою і її членами соціальної значущості різних об'єктів, явищ - їх позиції і положення в суспільстві, властивостей і характеристик, символів і знаків цих властивостей [7]. Таким чином, престиж стає практичним еквівалентом репутації і інтерпретується як повага статусу, що склалися в суспільстві [8].

Англійські соціологи Девід і Джулія Джері під престижем розуміють (esteem) – негативну чи позитивну оцінку індивідуальних якостей, або ефективності. З їх позиції цей термін дуже часто використовується як синонім статусу, хоча відноситься тільки до індивідуальних якостей і ефективності, в той час як «статус» зазвичай стосується систем соціальної стратифікації або класу [9].

На поточний момент поняття престиж стало загальнонауковою категорією, яка розглядається, з одного боку, як спосіб винагороди (заохочення) у вигляді суспільного визнання, авторитету, уваги, якими користується об'єкт в суспільстві (індивід, група, соціальний інститут), з іншого, як інтегральна оцінка, яка є результатом співвіднесення соціально значущих характеристик суб'єкта зі шкалою цінностей, що склалися в даному суспільстві [10, c. 6]. Престиж - це соціокультурний феномен, який суб'єктивний за своєю природою, так як відображається в суспільній свідомості, але при цьому має об'єктивні підстави, що знаходять своє відображення у соціальній структурі суспільства.

Проблемно-предметне поле престижу (соціального престижу, професійного престижу) можна представити наступним чином:

• віддзеркалення в суспільній свідомості реального становища в системі суспільних відносин індивіда, соціально-професійної групи, трудового колективу і т. д., характеризує той вплив, яким вони користуються в суспільстві;

• міра визнання суспільством заслуг індивіда: результат співвідношення соціально-значущих характеристик суб'єкта зі шкалою цінностей, що склалася в даній спільноті;

• значимість, авторитет, повагу, вплив, якими наділяються в суспільстві різні види діяльності;

• громадська оцінка положення (статусної позиції в суспільстві) окремої людини чи соціальної (професійної) групи в соціальній системі;

• суб'єктивна оцінка соціальної пошани або репутації, пов'язана з родом занять.

Для того щоб визначитися зі значенням престижу тих чи інших професій, необхідно відповісти на питання: що ж сьогодні в сучасному контексті розуміється під професією? Як правило, в теорії професія розглядається як сталий і відносно широкий рід трудової діяльності, який є джерелом доходу, передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок і визначається поділом праці, а також його функціональним змістом; або велика група людей, об'єднана спільним родом занять, трудовою діяльністю. Сукупність професій та їх взаємозв'язок становить професійну структуру суспільства [11, c. 815].

Термін "професія" походить від латинського profession і означає рід трудової діяльності, занять, що вимагає спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, спеціальність [12, c. 337].

Існує безліч визначень професії. Настільки ж різноманітний і синонімічний ряд цього поняття: occupation - заняття, рід занять, професія; profession - заява (про почуття); professional - професіонал, спеціаліст; trade - заняття, ремесло, професія; vocation - покликання, схильність, професія; робота - work, labour, task, job, work - робота, праця, справа, дія, заняття; labour - праця, робота, зусилля; laborious - важкий, виснажливий; працьовитий, старанний; labourer - робочий низької кваліфікації; job - робота, праця, справа, завдання, урок, місце, служба; task - урочна робота, завдання.

Представляється важливою позиція Р. Абрамова, який, досліджуючи інституціоналізацію професії менеджера, відзначає роль професії як «ключового стратифікуючого фактору», як основи статусної ідентифікації в сучасному суспільстві [13].

У концепції Т. Парсонса обґрунтовано поняття компетентність. Це цілісність професії та освіти, що потрібно для тієї або іншої професійної діяльності. Компетентності можна досягти лише на основі формальної освіти, завдяки чому відбувається сертифікація якості професійної підготовки і забезпечується рівень професійної компетентності. Соціологічний (гуманістичний) характер підходу Т. Парсонса до професії особливо проявлявся в акценті на ті інституційні механізми, які дають гарантію використання отриманої компетентності тільки соціально значущими способами. Представляється, що сьогодні, коли компетентнісний підхід стає провідним в українській вищій професійній освіті, ідея Т. Парсонса має отримати подальший розвиток. Близька до неї позиція Р. Барбера, який обґрунтував - невід'ємний компонент професійної соціалізації - інтерналізацію професійного етичного коду.

Розвиток у рамках структурно-функціонального аналізу теорії субкультури відбилося і на соціології професій. Була обґрунтована ідея професійної субкультури, що охоплює специфічні для даної професії знання, уміння, навички, норми і цінності. Відображенням рольових теорій особистості з'явилися уявлення про професійні ролі як у складному суперечливому процесі, охоплюючи й очікування ролі, і розуміння ролі, прийнятність ролі, і освоєння ролі, і виконання ролі.

Якщо у зарубіжній традиції визначення професії (profession) починається з того, що це заняття (occupation) представників середнього класу, що характеризується високим рівнем технічної та інтелектуальної компетентності, то в українській мові термін професія використовується у більш широкому контексті.

Наприклад, в назвах офіційних реєстрів видів занять звучить словосполучення професії робітників, а до службовців належать поняття посади [14, c. 29]. Об'єктивно це пов'язано з існуванням ряду документів, таких як: Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД), Кваліфікаційний довідник посад керівників, фахівців і інших службовців; Загальноукраїнський класифікатор професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів (ЗКППТР).

Сьогодні у світовій дослідницькій практиці багато в чому завдяки чиказькій соціологічній школі, розвитку феноменологічної традиції в Україні під професією починають розуміти не тільки традиційні, але й нетрадиційні види діяльності, які приносять дохід і вибудовують свій соціокультурний простір в повсякденних практиках. В роботі сектора соціології професій і професійних груп Інституту соціології НАН, професія розглядається як значуща соціальна роль індивіда, яка визначається загальним розподілом праці в суспільстві і яка обумовлює стиль життя людини, престиж і його статусне положення [15, c. 180-184].

В радянській науці існувало кілька підходів до розуміння терміна професія як наукової категорії. Зокрема, дослідники виділяли:

• праксиологічний підхід, в якому основний акцент робиться на сукупність знань і трудових навичок, що належать конкретній людині;

• діяльнісний підхід, в якому професія розглядалася як основний конкретний рід або вид праці, основне заняття;

• соціологічний підхід, в якому основний акцент робиться на носіях професії як сукупності осіб, спільності людей, зайнятих певним видом праці.

Найбільш типовим для радянської соціології ХХ ст. було визначення професії як роду діяльності, що потребує спеціальних знань і підготовки в досить широкій області матеріального або духовного виробництва і накладає на представників цього роду діяльності, відповідальність, за ефективність використання обов'язків у системі суспільного поділу праці [16, c. 13].

В кінці ХХ ст. професія визначалася [17, c. 217] як особливого роду діяльність індивіда (що має ринкову вартість), якою цей індивідуум займається постійно з метою отримання сталого доходу. Українські дослідники виділяють в професії ряд наступних ознак: [18]

• професійні навички базуються на стрункій системі знань (необхідна спеціальна освіта);

• володіння цими знаннями створює професіоналам авторитет в очах клієнтів, які подібними знаннями не володіють (відповідне ставлення з боку клієнтів);

• суспільство наділяє професію певними привілеями, включаючи підсудність тільки представникам цієї професії;

• поведінка кваліфікованих фахівців реєструється кодексом професійної етики (характеристика фахівця, дається клієнтом);

• професія володіє власною культурою, в рамках якої фахівці наділяються певним статусом;

• ключові аспекти професії відрізняють їх від переважної більшості інших видів діяльності, є володінням владними повноваженнями, зокрема владою, регулює доступ до професії та подання своїм новим членам спеціальної підготовки, у ході якої фахівці набувають весь багаж знань, який і забезпечує ефективність їх практики (відповідальність, автономія).

Соціолог Г. Б. Корабльова розробила інституціональний підхід до розуміння професії як наукової категорії, який дозволяє розглянути це поняття як єдність виду спеціалізованої діяльності, соціальної спільності та інституту. Вона акцентує увагу на соціальній сутності професії, яка проявляється в її здатності забезпечувати єдність суспільства і особи, фіксуючи її в конкретній позиції індивіда або групи в сфері громадського поділу праці для забезпечення відтворення суспільства і індивіда [19]. На її думку, «сутність професії полягає в здатності забезпечувати єдність суспільства і особи, зафіксоване в конкретній позиції індивіда або групи в системі суспільного поділу і кооперації праці, і служить їх відтворенню. Звідси професія проявляє себе в реальній дійсності як вид діяльності, соціальна спільність і інститут суспільства». «Професія є вид спеціалізованої діяльності, що потребує певного рівня теоретичної і практичної підготовки працівників, що є в силу схожості основних функцій, підставою для об'єднання людей у професійну спільність» [20, c. 71].

Соціолог В. С. Цукерман, використовуючи соціокультурний підхід, визначив професію як категорію, що позначає частину соціального простору. Він концентрує увагу не на механізмі і не на самій діяльності, а в межах соціального простору, в яких ця діяльність здійснюється. В результаті, слідуючи його логіці, певну нішу соціального простору, у якому здійснюється професійна діяльність, займає певна група людей - професійна група [21, c. 99].

Отже, даючи розгорнуту характеристику професійної групи, необхідно відзначити наступні моменти:

• формування відбувається при ідентичних соціально-економічних умовах, характеру і змісту праці;

• складається на основі певних знань, навичок і умінь, необхідних для здійснення професійної діяльності, та їх реалізації на практиці;

• створює умови і можливості для самореалізації особистості в трудовій діяльності;

• продукує специфічні відмінні від інших професійних груп цінності професійної культури;

• формує певні норми поведінки;

• є полем і чинником формування професійної ідентифікації і самоідентифікації;

• виступає в якості носія особливого типу професійного мислення;

• є носієм специфічної практики мовлення (професійного сленгу);

• накладає відбиток на світогляд членів групи.

Основним ідентифікаційним елементом будь-якої професійної групи є професійна культура. У цьому контексті найбільш показовим є визначення, у якому професійна культура розглядається як «міра, якість діяльності людини в певній, строго обмеженій області його професії, в тому виді діяльності, де він почуває себе цілком комфортно, впевнено, вільно і розкуто» [22, c. 26].

Аналізуючи роботи ряду вчених [23, c. 153; c. 57; c. 64], можна виділити три основних аспекти розгляду професійної культури:

• з точки зору суб'єкта професійної діяльності та її особистісної характеристики. Можлива якісна оцінка ступеня освоєння особистістю професійної культури даної професійної групи. Наприклад, зустрічається твердження, що професійна культура є виразом рівня розвитку потреб і здібностей індивіда, «являє собою ступінь оволодіння працівниками досягненнями науково-технічного і соціального прогресу і є особистісним аспектом культури праці» [24, c. 85];

• з точки зору комплексної оцінки змістовності професійного виду діяльності;

• з точки зору оцінки результатів професійної діяльності, їх якості та відповідності суспільним потребам.

Професійна культура є об'єктивним якісним індикатором формування і суб'єкта діяльності, і середовища його існування; за характером професійної культури можна в цілому судити і про саме суспільство, і про його численні складові: сфери, елементи, частини [25, c. 143].

Стосовно професійної культури цікава ідея Ф. Тенбрука про репрезентативності культури: «культура являє собою суспільне явище остільки, оскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення та цінності, які діють в силу їх фактичного визнання. Вона охоплює переконання, оцінки, картини світу, ідеї та ідеології, які впливають на соціальну поведінку в тій мірі, в якій члени суспільства або їх активно поділяють, або їх пасивно визнають» [26]. Відповідно для професійної культури вкрай важлива не тільки її змістовна сторона, але і визнання її членами професійної спільноти.

Професійні цінності є значущим ядром професійної культури, вони утворюють певну систему уявлень, спільних для людей, об'єднаних у рамках одного професійного співтовариства. Саме система цінностей є підставою для тих або інших норм і стандартів поведінки, прописаних у професійних кодексах і реалізуються у взаємодії між людьми у процесі їх діяльності.

Крім того, у науковому дискурсі професійна культура розглядається як субкультура, до якої належать знакові (символи, атрибути, фольклор) і соціально-поведінкові (форми спілкування, норми, стереотипи поведінки) аспекти культурних традицій - тобто соціальні відносини та їх культурні коди [27, c. 141]. Субкультурний підхід до професійної культури особливо значущий у сучасних українських умовах, коли руйнуються складанні десятиліттями традиції, вірування, ідеології, життєві стилі та форми, трансформуються структури престижу, старі суспільно-культурні ідентифікації поступаються місцем абсолютно новим, відбувається - за оцінкою Л. Р. Ионина [28, c. 41] - «рух від моностилістичної до полістилістичної культури».

Отже, виділяють декілька підходів до розуміння терміна професія (в роботі акцентується увага на змістовних підходах, не зупиняючись на порівнянні основних парадигм соціології професії: структурно-функціоналістичної, критичної і герменевтичної) як наукової категорії: праксеологічний, діяльнісний, інституційний, соціокультурний підходи.

Соціологічний підхід основний акцент робить на носіях професії як сукупності осіб, спільності людей, зайнятих певним видом праці.

В англо-американській соціології складалася своя традиція дослідження професій. В позитивістському напрямку соціологи виділяли характеристики ідеального типу професії, які можливо охарактеризувати наступним чином:

• практика заснована на абстрактному знанні, тобто повинна бути система професійної підготовки, особлива спеціалізована освіта;

• практика вимагає тривалого періоду підготовки, мова йде про спеціалізацію, про освоєння професійної субкультури, цінностей, норм професійної поведінки;

• професійна компетентність повинна співвідноситися з центральними цінностями суспільства;

• професіонали повинні бути орієнтовані на служіння суспільству, важливо підкреслити ідеал служіння суспільству і клієнта - першорядне значення має те, наскільки громадськість вірить групі і сприймає її як орієнтовану на служіння;

• професіонал керується у своїх діях етичним кодом, важлива ступінь розробленості професійної етики;

• професійне залучення в трудову діяльність є довготривалим, цей фактор акцентує увагу на почуттях, які люди відчувають до своєї професії, тут можна підкреслити усвідомлення членами професійної групи своєї місії або посади;

• професіоналам властива висока ступінь автономії - професійні групи прагнуть контролювати діяльність власних членів, вони підтримують соціальну закритість групи за допомогою контролю доступу в професію;

• професійне співтовариство - значимий критерій формування професійної ідентичності [29, c. 66].

У відповідності з поглядами німецького класика соціології М. Вебера, вираженими в неовеберіанському підході, в основі розуміння професії основний акцент повинен бути сфокусований на членів професійного співтовариства або професійної групи, члени якої займають певний соціальний статус у суспільстві, тобто мають певний владний, економічний і культурний ресурс. Під економічним ресурсом можна розуміти оцінку того, чи мають члени професійної групи автономію у прийнятті рішень, є у них можливість впливати на результати власної праці, контролювати вхід і вихід в професійне співтовариство, є професійна організація. Економічний ресурс професійної групи розкривається виходячи з аналізу рівня доходу її членів. Культурний ресурс професійної групи визначається виходячи з можливості використовувати власне експертне знання в цілях створення позитивного образу групи або можливості реалізувати ціннісні установки професії, «етику її служіння» [30, c. 22].

В історії соціології поняття престижу професії стало виділятися в межах теорій соціальної стратифікації у контексті статусної приналежності індивідів до тих чи інших соціальних груп або верств. А сам соціальний статус визначався М. Вебером виходячи із способу життя індивіда, формальної освіти, престижу походження і професії. Вже інтерес соціологів до професії і вибору професії співвідносимо з трактуванням Вебера соціології як науки, «яка прагне, витлумачуючи, зрозуміти соціальну дію і тим самим каузально пояснити її процес і дію» [31, c. 602]. Ще більш продуктивно аналізувати професію і професійний вибір у ракурсі веберівської характеристики соціальної дії. «Соціальною дія стає тільки в тому випадку, якщо по передбачуваному, дійовою особою або дійовими особами, змісту співвідноситься з дією інших людей і орієнтується на нього» [31]. Відповідно вибір професії пов'язаний з доданням тієї чи іншої професії певного сенсу, визнання їх значущими. Професія стає цінністю. А різноманіття професій перетворює вибір у своєрідне ранжування. Професійний вид діяльності, її престиж був пов'язаний із способом життя людини і в комплексі з іншими факторами відповідно ставив певне місце в стратифікаційній структурі суспільства [32, c. 169-183]. Саме веберівське трактування задає класичну модель, що розкриває сутність престижу, де тісно пов'язаними виявляються дохід, рівень освіти і влада. Як основна умова престижності соціально-економічної групи задається функціональна значущість професії в суспільстві. Однак в сучасній українській соціології престиж розглядається як приписувана властивість, обумовлена в тому числі і досягненнями індивідів, членів конкретної соціоекономічної групи [33]. У зв'язку з цим підвищується значення професіоналізації професійної групи, підвищення професіоналізму, розвиток системи внутрішнього контролю.

Ще Е. Дюркгейм писав, що професійна діяльність може дієво регламентуватися тільки професійною групою, щоб відчувати всі її потреби і мати можливість стежити за всіма їхніми змінами [34, c. 10].

Специфічність соціологічного підходу Е. Дюркгейма особливо проявляється в його трактуванні професійної етики: «Є професійна етика адвоката та судді, лікаря і священика і т. д. Але якщо спробувати більш або менш ясно сформулювати існуючі ідеї щодо того, якими мають бути відносини наймача з найманим працівником, робітника з главою підприємства, конкуруючих промисловців між собою або з публікою, то які ж туманні формули ми отримуємо!» [34.]. Зазначу, що мова йде про професійну етику. Але професійність трактується не тільки як певний вид діяльності (лікар, солдат, священик і т. д.), але і як різні типи соціальних відносин. При цьому одні з них мають яскраво виражений індивідуальний характер, а інші - колективний. Тим не менш, можна зафіксувати: не тільки діяльність є професією, але і відносини діяча з іншими людьми повинні бути професійними. Суб'єктивна картина уявлень про професії, заснована на утриманні діяльності, статус спеціалістів тих чи інших вузьких спеціальностей, які активно починають виділятися в індустріальний період, вибудовувалася відповідно до відносно нової для того історичного періоду професійною структурою, ставлячи її ієрархічність. Завдяки розподілу праці представники різних професійних груп починають займати різні позиції в залежності від своєї активності в суспільстві, при цьому забезпечуючи його інтеграцію. «Ми повинні обмежити свій горизонт, вибрати певне заняття і віддатися йому цілком» [35, c. 409].

У США протягом декількох десятиліть відточувалася методологія проведення опитувань громадської думки з метою відпрацювання ідеальної шкали престижності різних професій. У другій половині ХХ ст. соціологи починають вираховувати соціально-економічні індекси престижності професій виходячи з аналізу показників доходу і освіти респондентів. О. Данкен був одним з перших дослідників, який розробив соціально-економічний індекс практично для 500 родів занять. З 1961 р. соціально-економічні індекси стали одними з найбільш часто використовуваних вимірників професійного статусу.

Сам О. Данкен і його послідовники інтерпретували величину індексу як непряму оцінку престижу професій, але більш надійний, ніж його прямий вимір [38, c. 180-184]. Але пізніше ці індекси були визнані цілком заможними, так як не враховували суб'єктивну складову, а також вплив культури і різних соціальних інституцій (ЗМІ, традиції тощо). До кінця століття починають з'являтися роботи, які відстежують динаміку престижу професій і дозволяють говорити про закономірності, виділяти відмітні особливості одних професій щодо інших. Наприклад, американський соціолог Х. Жоу виділяє основні тенденції і ряд факторів, що роблять вплив на рівень престижності різних професій:

• атрибути формального знання і науки є детермінантами високого престижу професії;

• чим більш професія залучена в соціальні конфлікти, тим нижчий її престиж;

• престиж позитивно корелює з професіоналізацією;

• чим більш доступна професія, тим вище її престиж, вона повинна бути зрозуміла і доступна;

• групи, менш інкорпоровані в соціальні інститути (меншини, жінки), схильні нижче оцінювати професії, що займають високі позиції за їх авторитет і навпаки, найбільш корпоративні люди дають більш високі оцінки авторитетним професіям;

• розкид оцінок професій, пов'язаних з наукою і знанням, значно менше, ніж розкид думок про професії, які займають високий статус завдяки їх авторитету.

Проблематика престижу професії розглядалася і в радянській соціології, відроджувалася з 1960-х рр., але переважно не в соціології професій, а в соціології освіти та молоді - у зв'язку з життєвими планами і вибором професії випускниками шкіл (Д. Л. Костянтинівський, М. Н. Руткевич, М. Х. Титма, Ф. Р. Філіппов, Ст. Н. Шубкин та ін). Особливу значимість мали дослідження, в рамках яких виділялася проблема «престижу різних занять і видів праці» [39, c. 161-177]. Дослідники виявили протиріччя і розрив між двома пірамідами професій - однією, відображаючи потреби суспільства в кадрах за професіями, які були ранговані за привабливістю від самих непрестижних знизу до найбільш престижних вгору, і піраміди професійних аспірацій. Результати опитувань старшокласників фіксували: число бажаючих працювати на престижних професіях, значно перевищує потребу ринку зайнятості в цих працівниках; навпаки, найменше бажають працювати за професіями з низьким престижем.

Сьогодні українські соціологи [40, c. 142], досліджуючи престижність професій серед молоді, відзначають, що за останнє десятиліття значно розширився спектр престижних професій (див. мал. 1.1.1, 1.1.2).

Малюнок 1.1.1

Малюнок 1.1.2

Дані були отримані в результаті опитування, проведеного Дослідницьким центром Міжнародного кадрового порталу hh. ua. у вересні 2014 року. В опитуванні брали участь 1200 респондентів.

Незважаючи на деякі відмінності в методології проведення соціологічних досліджень, можна говорити про сталість рейтингу престижності професій серед українців. Перші позиції за значущістю, як і раніше займають класичні професії з позиції західної соціології [41].

У західній соціологічній традиції престижність професій продовжує вивчатися в рамках вже сформованої концепції соціальної стратифікації, тоді як в українській соціології престиж професій досліджувався у контексті професійного самовизначення молоді з позиції привабливості для даної соціальної групи різних видів професійної зайнятості. В даному контексті престиж розглядається як один з основних факторів, який впливає на побудову життєвої стратегії, вибір не тільки майбутньої професії, але і освіти.

Важливий аспект аналізу престижу професії - виявлення привабливості професії. В українській соціологічній практиці вивчався й вивчається престиж окремих професій у контексті дослідження соціального стану та ідентифікації окремих професійних груп: вчителів, лікарів, журналістів, чиновників [42]. Дуже часто дослідники виходять на проблему співвідношення в суспільстві престижу та поваги до професії, що створює певну операціональну виделку, яка дозволяє зафіксувати ціннісну напругу в масових уявленнях про певні види діяльності [43, c. 23].

За результатами аналізу теоретичних і емпіричних досліджень можна припустити, що ієрархія престижності професій багато в чому залежить від соціально-культурних та економічних змін, що відбуваються в суспільстві; від домінуючої системи цінностей або панівної ідеології, рівня і якості життя населення, соціальної спрямованості політики держави. З іншого боку, престижність різних професій залежить від активності членів професійних співтовариств, від результатів процесу «професіоналізації зсередини», практики взаємодії професіоналів з різними соціальними інститутами (освіти, влади, ЗМІ тощо).

Показник престижності професій - результат суб'єктивного сприйняття. Основним соціально-психологічним механізмом побудови ієрархії престижу професій є переломлення у свідомості індивідів соціальних уявлень про різні види діяльності, професійні спільноти або окремих професіоналів, які формуються в масовій свідомості протягом певного часу під впливом ряду факторів.

Громадські оцінки, що формують престиж, базуються на типізації буденного мислення і є інтегральними елементами конкретно історичного та соціально-культурного життєвого світу, в рамках якого вони вважаються само собою зрозумілими і соціально визнаними [44, c. 21].

Таким чином, розмірковуючи про престижність професій, кожна людина порівнює нереальних професіоналів виходячи з їх об'єктивних характеристик, а образи професій, які сформовані в масовій свідомості та доступні для сприйняття. Емпіричні дослідження доводять, що сьогодні молоде покоління обирає не професію як таку з її функціонально-змістовними аспектами і технологічним потенціалом, а намагається визначити свій майбутній статус виходячи зі своїх уявлень про професійне становище, отримуючи своє відображення в образі професії.

Крім того, саме в цьому контексті спрацьовує сутність ієрархії престижності професій в логіці офіційної номінації як акту символічного навіювання, що приймається, схвалюється і заохочується сьогодні в суспільстві, а які види діяльності залишаються аутсайдерами.

Серед зовнішніх факторів особливо можна виділити соціальні групи та соціальні інститути. Тенденції суспільної свідомості (шкала престижу професій і значущість освіти у суспільстві), з одного боку, і конкретні соціально-економічні умови, з іншого, визначають характер впливу соціальних інститутів і груп [61, c. 14]. Значення соціальних інститутів і соціальних груп для процесу формування образу професії у свідомості індивіда полягає в тому, що під їх впливом в результаті запропонованих зразків поведінки відбувається не тільки усвідомлення, але і осмислення або інтерналізація тих чи інших соціальних ролей, норм, цінностей.

Такі соціальні інститути і групи, як сім'я, однолітки та друзі, інститут освіти, безперечно, впливають на соціалізацію індивіда в цілому. Як правило, виділяють один інститут, як пріоритетний чинник впливу. Наприклад, на думку Н. Смелзера, ідентифікацією - називається спосіб засвоєння дітьми батьківської поведінки, установок і цінностей, як своїх власних. Тому він стверджує, що професійний вибір батьків може вплинути на професійний вибір та професійну ідентифікацію дітей [62]. Сім'я, як соціальний інститут, є ядром агентів соціалізації. Члени сім'ї супроводжують один одного на протязі достатньо довгого періоду часу (найчастіше практично все життя у відповідності з культурними традиціями виховання української нації).

Відповідно саме близькі родичі можуть впливати на зміну уявлень людини в різних ситуаціях. Виділяють ряд основних соціальних функцій сім'ї, як соціального інституту, зокрема, найбільш цікаві для нас виховна і духовна [63]. Сім'я в цьому випадку повинна забезпечувати в першу чергу процес соціалізації молодого покоління, підтримувати культурне відтворення суспільства, сприяти розвитку особистостей членів сім'ї та їх взаємозбагачення. У результаті можна прийти до висновку про те, що при виникненні труднощів з вибором в певних життєвих ситуаціях, близькі члени родини повинні сприяти прийняттю рішень, керуючись власним досвідом і добрими намірами по відношенню до своїх дітей. Первинна соціалізація індивіда відбувається в сім'ї, тому сім'я є первинним і найважливішим інститутом, що впливає на професійну соціалізацію.

У деяких роботах позначені наступні напрями впливу, що чиниться на індивіда його сім'єю як соціальним інститутом:

• соціальний статус самої батьківської родини, який задає «стартові умови»;

• існуючі сімейні традиції, наступність праці від батьків до дітей;

• безпосередній чи непрямий вплив батьків на формування ціннісних уявлень своїх дітей [64, c. 15].

Сім'я як соціально-психологічна цілісність надає соціалізуючий вплив на особистість за допомогою нормативного та інформаційного впливу. Чим згуртованіша сім'я, тим ефективніше нормативний вплив [65, c. 124].

На сприятливому інформаційно-професійному полі, створеному при активній участі членів сім'ї, системою освіти здійснюється координація процесу професійної ідентифікації, яка включає в себе соціально-професійну орієнтацію і формування основи уявлень або образу майбутньої професії. Якщо оцінювати вплив освіти, як соціального інституту, можна цілком погодитися з думкою Р. Б. Корабльової [66] що освіта у процесі свого функціонування, забезпечує інтеграцію і цілісність освітніх спільнот, координує їх взаємодію з іншими спільнотами, в тому числі і професійними, за рахунок особливих спеціальних механізмів. Одним з таких механізмів, безперечно, є єдність соціального і професійного добору, які починають первісну селекцію на рівні школи [67, c. 50]. Система загальноосвітніх установ також надає опосередкований вплив на професійну ідентифікацію індивіда. Саме у школі навчають не тільки читання, письма та арифметики, але і дають уявлення про суспільні цінності. Крім того, в школі повинно здійснюватися виховання майбутніх громадян, готових і охочих підтримувати цінності суспільства, до якого вони вступають. Школа являє собою макет соціального середовища в цілому - саме тут відбувається формування особистості людини та її поведінки. Сьогодні освітні заклади пропонують різні програми для ранньої профорієнтації школярів старших класів. Саме ця система дозволяє говорити про формування основи уявлень, необхідних для майбутнього професійного вибору.

Що стосується інституту професійної освіти, то він сприяє відтворенню, функціонування, розвитку і взаємодії освітніх спільнот у процесі професійного навчання і професійної підготовки в єдності з загальноосвітнім компонентом [68]. Організований характер системи профосвіти дозволяє сьогодні говорити про три рівня: допрофесійний, професійний і післяпрофесіональний - кожен з яких має свій специфічний характер і на кожному з яких реалізуються певні цілі.

Зміст і спрямованість діяльності інституту освіти на предпрофесійному рівні оцінюється досить високо. Однак існує ціла система організацій (навчально-виробничі комбінати, центри профорієнтації, підліткові клуби тощо), яка спеціально займається профорієнтацією молоді, не відіграє сьогодні роль визначального фактору за даними багатьох досліджень. На тлі зростання ролі особистісного фактору при аналізі ситуації, що склалася відзначається зниження рівня значущості виявлення індивідуальних здібностей і переваг, які безпосередньо повинні приймати участь у формуванні професійних і професійно-освітніх переваг. З точки зору розгляду професійної ідентифікації вкрай важливо враховувати вплив цих елементів освітньої системи, так як вони беруть безпосередню участь у формуванні інформаційного поля індивідуальних уявлень, необхідного для суб'єктивної оцінки бажаної професійної діяльності та необхідної для цього спеціалізованої освіти.

На рівні професійної освіти виділяються освітні організації початкової, середньої та вищої професійної освіти.

Процес вибору рівня професійної освіти детермінований конкретними соціально-економічними і політичними умовами в країні.

Деякі з них об'єктивно визначаються ринком праці. Трудовий ринок, в свою чергу, диктує попит не тільки на ряд професій, а також і на освітній рівень необхідних фахівців. Таким чином, значення саме вищої професійної освіти сьогодні зростає. Тенденції суспільної свідомості і складають конкретні соціально-економічні умови праці пояснюють підвищену привабливість саме вищої професійної освіти для більшості молоді.

Сучасне суспільство стає гіперінформаційним. У цьому вимірі на уявлення людини, його позицію найбільш сильний вплив надають масові комунікації або засоби масової інформації. В економічно орієнтованому суспільстві, коли членам сім'ї все менше часу вдається витрачати на підростаюче покоління: діти, підлітки і молодь значною мірою засвоюють ролі і правила поведінки в суспільстві з телевізійних передач, газет, фільмів та інших засобів масової інформації. Символічний зміст, представлений в цих засобах масової інформації, надає глибокий вплив на ідентифікацію в цілому, сприяючи формуванню певних цінностей і зразків поведінки. Вплив цих інформаційних джерел сьогодні майже так само великий, як вплив батьків.

Під впливом наростаючої дезінтеграції в українському суспільстві з 1990-х рр. моноліт державної культури став розпадатися на безліч національно-культурних утворень, автономій, субкультур. Отримали свободу ЗМІ, різні форми масової культури стали визначальним чином впливати на формування ціннісних установок, стилю, способу життя населення [69, c. 92].

Специфіка подачі матеріалу, прагнення піднести смажені факти, орієнтація журналістів на негативні, психологічно складні матеріали для публікації актуалізують проблему спотворення уявлень у масовій свідомості про деякі види діяльності. Аспекти значущості для суспільства того чи іншого виду професійної діяльності, складності та спеціалізації праці відходять на задній план і сприяють формуванню і закріпленню певних стереотипів, найчастіше негативно забарвлених.

Одночасно виникає і проблема - як реально підвищувати статус та імідж ряду необхідних для соціуму професій? Неовеберіанська модель професії, де особливо виділяється, що професійні групи об'єднані спільним інтересом, дозволяє стверджувати, що (як і інші статусні групи) вони найчастіше переслідують економічні цілі, хоча у них є і інші мотиви для організації колективних дій, наприклад побудова позитивного публічного іміджу. Соціальні позиції професійних груп частково визначаються структурними характеристиками індустріального суспільства, частково колективними діями груп [70, c. 73]. Таким чином, сучасні професійні групи стають суб'єктом, зацікавленим у формуванні в масовій свідомості певного образу своєї професії. Крім того, важливий також і дзеркальний імідж професії: як свою діяльність оцінюють самі професіонали.

Кожна професійна група зацікавлена в тому, щоб їй довіряли в її професійній діяльності. Процес професіоналізації призводить до того, що в рамках різних професійних сфер виникає необхідність організовувати професійні спілки чи асоціації. Одним із завдань таких об'єднань як раз і є побудова позитивного образу професії в очах широкої громадськості, поряд з контролем входження в професійну групу і відстеженням якості надаваних послуг. Наприклад, колегія адвокатів приймає спеціальний іспит з метою введення гарантії для населення на надані послуги і контролю входження в професійне співтовариство [71, c. 181]. Українське суспільство соціологів [72] сьогодні представляє українську соціологічну спільноту у світовій науці, об'єднує не тільки соціологів різних регіонів, але і захищає інтереси професії, надаючи підтримку її членам, працюючи на імідж професії в цілому. З 2006 р. в Україні існує Українська гільдія ріелторів, мета якої - сприяння розвитку цивілізованого ринку нерухомості на основі розвитку законодавчої і нормативної бази та створення системи професійних стандартів для її учасників, використання власної інфраструктури для захисту загальних майнових інтересів та задоволення нематеріальних потреб членів Гільдії, розширення їх можливостей у професійному, науково-технічному і соціальному розвитку, підвищення статусу ріелтора [73].

Імідж професії багато в чому пов'язаний з процесом безпосередньої професійної діяльності. Якісні характеристики взаємодії представників професійної групи і їх основних клієнтів є одним із механізмів формування іміджу професії. Цей процес відбивається не тільки на ефективності та результативності професійної діяльності, але і на ставленні людей, чиї потреби задовольняють професіонали в якій-небудь сфері. Тут можна говорити окремо про установи професіоналів і їх клієнтів.

У західній соціології аспекти розвитку різних професій досліджувалися в контексті вивчення професійної культури, де під поняттям культури використовувався опис різних проблем, ідей і стилів організацій і працюючих у них людей. Конкретні організації в цьому контексті розглядаються як сфери конструювання значень, смислів, звертають увагу на неформальні боки професійних практик [74, c. 25].

Сьогодні дослідження професійної культури в руслі феноменологічної традиції актуальні і в українській соціології. Символічна природа професійної культури знаходить своє відображення в образах професій, формуючи їх як би зсередини виходячи з повсякденних практик, знаходячи відображення в субкультурному фольклорі і культурних репертуарах членів різних професійних співтовариств. Крім того, представники різних професійних субкультур починають застосовувати субкультурні артефакти (манера одягатися, спілкуватися, спосіб виконання трудових операцій) приймати як належне і відтворювати в практиці [74, c. 30.]. Таким чином, члени одного професійного співтовариства, завдяки професійним традиціям, схильні до подібних стереотипів поведінки, знаковим системам і мотивів неформального дискурсу і структурам міжособистісної взаємодії [75, c. 143].

Образ професії наповнюється змістом в процесі особистого спілкування з професіоналами, перегляду телепередач, спілкування з іншими людьми. Символізація конституює об'єкти, які не були конституйовані раніше і не існували б, якби не контекст соціальних відносин, у якому відбувається символізація.

Сприйняття професіонала або різних професій може бути різне виходячи з практик соціальної взаємодії. В ситуації віч-на-віч, інший співрозмовник абсолютно реальний. Ця реальність є частиною всієї реальності повсякденного життя, ми стикаємося в своєму житті з лікарем, вчителем, продавцем в магазині, ми маємо уявлення про них, про цілі, зміст і результати їх діяльності. Сьогодні професіонали можуть стати реальними, завдяки конструйованому в інформаційній реальності образу, який визначає їх репутацію, виділяючи якісь, ключові характеристики. І навіть в умовах безпосереднього спілкування людина, як правило, оцінює професіоналів виходячи з уже наявних типових узагальнених і опосередкованих уявлень про нього.

Образ професіонала впливає на розвиток професійної групи, визначає багато в чому характер взаємодії: професіонал-клієнт (конфліктні ситуації; недовіра до рівня компетентності; перехід клієнтів в іншу сферу, наприклад, у сфері освіти та медицини); всередині професійного співтовариства; процеси інтеграції професійних груп; професійна група - інститути влади (наприклад, соціологія). Сучасні професії знаходяться в тісно інституційному зв'язку з державою, ЗМІ, громадською думкою, освітою, завдяки якій забезпечується професійна мобільність, змінюються соціальні статуси окремих індивідів і професійних груп.

В теорії і практиці комунікацій розроблені стратегії з управління іміджем як окремої особистості, так і соціальних груп, окремих організацій. Основним інструментом у цьому процесі виступає цілеспрямована інформаційна робота.

Цілеспрямоване перетворення будь-якого об'єкта є ні що інше, як управління цим об'єктом. Причому мова йде не про примушення до вчинення дій, усвідомлюваних даним об'єктом як небажаних (таке управління зазвичай називається грубим, силовим, волюнтаристським). Ми маємо справу з управлінням шляхом цілеспрямованої зміни об'єкта, таким чином, що дії, які раніше сприймалися ним самим як небажані, тепер здавалися самому об'єкту бажаними, доречними, необхідними. Такий спосіб (стиль) управління прийнято називати м'яким, демократичним, партнерським, або менеджментом [76, c. 44−50]. Закономірності інформаційного процесу єдині, яка б сфера, група, організації або керівник не ставали суб'єктом або об'єктом інформаційного процесу [76, c. 108].

Психологічні закономірності і закони соціальної психології такі, що ніяка інформація не здатна боротися з образами, заснованими на установках і стереотипах. Єдиний спосіб завоювати позитивну репутацію - вбудовуватися в систему установок і стереотипів, що існують у масовій свідомості. А виходячи з оригінальності уявлень про кожну галузь це завдання здається майже нереальним [76, c. 229].

Тематика і проблематика, об'єднана під назвою імідж організації (в англомовній літературі - company image), в українському бізнесі і менеджменті набуває останнім часом все більшого значення. Робота над іміджем організації повинна стати одним з напрямків стратегічного менеджменту та перебувати в зоні пильної уваги керівництва будь-якої організації [77]. За визначенням В. Р. Зазикіна: «Якою б непередбаченою не була реакція громадськості в період формування вигляду структури, вся система обов'язково повинна підпорядковуватися стрункої логічної концепції. Імідж існує у свідомості громадянина як взаємопов'язаний і послідовний потік інформації, програмуючий образну і емоційну реакцію. Робота зі створення іміджу ведеться завжди цілеспрямовано і різними засобами по кожному з каналів сприйняття: візуальному, вербальному, подійному і контекстному.

1. Візуальний вимір формує зовнішній образ: відповідність нормам ділового і офіційного одягу, аксесуари, зачіска, манера поведінки, міміка, жести.

2. У вербальному вимірі - культура спілкування: мова, публічні виступи, доповіді, інтерв'ю, статті, ділова переписка, вміння вести бесіду по телефону.

3. Подійний вимір - це нормативно-етична сторона вчинку, поведінки, діяльності в цілому, тобто мова йде про репутацію людини: динаміка формування іміджу визначається репутацією суб'єкта.

4. Контекстне вимірювання розглядають як приєднання іміджів інших людей (родичі, друзі, оточення), що також впливає на репутацію людини та імідж в цілому. Тому в роботі з формування персонального іміджу питання про репутацію вимагає особливої уваги» [78, c. 28−36].

Отже, ми розглянули поняття іміджу з погляду різних підходів, виділили його основні компоненти, уточнили особливості іміджу особистого та іміджу професійного. Особистий імідж виступає як мистецтво подобатися іншим людям. У його отриманні в тому або іншому ступені зацікавлена кожна людина. Професійний імідж обумовлений особливостями конкретної професії і тією соціальною роллю, яку у зв'язку з цим виконує індивід.

1.2. Взаємозв’язок понять «престиж» та «професійний імідж»

В сучасній соціологічній теорії професійний престиж ,як наукова категорія, досить добре розроблений, він вписується у ціннісно-нормативну систему суспільства і розглядається як феномен суспільної свідомості, в якому відображається об'єктивно існуюча в суспільстві ієрархія професій, яка вибудовується в результаті суб'єктивних оцінок людей, наявних відмінностей у ступені складності і важливість різних видів трудової діяльності, необхідного для їх здійснення рівня освіти, відповідальності, величини оплати праці і т. д. Професійний престиж розглядається як складовий елемент механізму відтворення соціальної структури [79].

В даний час, кажучи про професійний престиж, як правило, зачіпають соціальне становище тих чи інших професійних груп, яке визначається рівнем необхідної освіти для реалізації професійної діяльності, рівнем оплати праці, повагою або авторитетом членів професійного співтовариства в суспільстві, привабливістю професії, співвідношенням з іншими професіями, соціокультурним контекстом, тобто співвідношенням з превалюючими в суспільстві в даний період цінностями і нормами.

Поняття імідж походить від латинського imago, пов'язаного з латинським словом imitari, що означає імітувати. Згідно з тлумачним словником Вебстера, імідж - це штучна імітація або вручення зовнішньої форми якого-небудь об'єкта і особливо особи. Він є уявним поданням про людину, товар чи інститут, що цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою реклами або пропаганди.

Як і більшість наукових категорій, поняття імідж може трактуватися у широкому і вузькому розумінні. У широкому сенсі під іміджем розуміється поширене уявлення про сукупність природних і спеціально-сконструйованих властивостей об'єкта, у вузькому - він трактується як свідомо сформований образ об'єкта, що наділяє останнього додатковими цінностями і дає можливість продукувати ті враження про об'єкт, ставлення до нього і його оцінки, які необхідні для його творця [80].

З позиції практичної психології імідж розглядають як психологічну РR-категорію. Імідж - сформований у масовій свідомості і має характер стереотипу сильно емоційно забарвлений образ чого-небудь або кого-небудь. Американські фахівці взагалі розглядають імідж як сильне враження, що володіє великими регуляторними властивостями, тобто імідж - це особливий психічний образ, сильно і певним чином впливає на емоції, поведінку і ставлення особистості або групи [81, c. 35−42].

В соціології імідж визначається як цілісний, якісно сформований образ цього об'єкта, стійко живе і відтворюється в масовій або індивідуальній свідомості. Імідж виникає і коригується у результаті сприйняття і супутньої профільтрації інформації,яка надходить із зовнішнього середовища про даний об'єкт крізь мережу діючих стереотипів. В якості володаря іміджу може виступати будь-який об'єкт навколишньої дійсності.

Важливо підкреслити відносний, оцінний характер іміджу. Це - думка, судження, що виражає оцінку чого-небудь, ставлення до чого-небудь, погляд на що-небудь. Не менш значущий і емоційно-психологічний вплив іміджу. В аналізі механізму становлення та розвитку іміджу зазвичай акцентується, що це - якісно певний образ об'єкту, стійко живе і відтворюється в масовій або індивідуальній свідомості.

Теоретичне узагальнення категорії імідж істотно відстає від практики у сфері масових комунікацій. Можна виділити принципову відмінність у розумінні образу та іміджу, виходячи з реальної практики маркетингу, реклами і зв'язків з громадськістю. Під образом, як правило, розглядають подання про суб'єкта у певних соціальних групах, тоді як імідж є одиницею комунікації, спеціально сконструйованим для подальшої трансляції різним аудиторіям образ [82]. З позиції психології імідж визначається як маніпулятивний, привабливий, легко трактований психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини (іноді на його підсвідомість), а через них - на пояснювальні механізми свідомості і поведінки, на вибір, здійснюваний людиною. Дія іміджу заснована на сильному емоційному враженні, коли знижуються механізми свідомого контролю. Ось в чому головна відмінність іміджу від психічного образу, що відбиває характеристики кого-небудь або чого-небудь [83]. Якщо повернутися до первісної думки, то можна стверджувати, що репутація, престиж - категорії розумові, коли ставлення виникає в результаті свідомого вибору, раціонального аргументованого порівняння. Імідж швидше дає ілюзію якостей і властивостей. Тому зараз багато стали боротися саме за формування привабливого іміджу, а не репутацію або престиж.

Можна екстраполювати цю позицію і на процеси формування в суспільстві уявлень про різні професії, пояснюючи своєрідну постійність оцінок престижності деяких професій. В умовах, коли професії представляють із себе лише професійні поля, де всередині кожного йде множинна диференціація з виділенням безліч спеціальностей, на рівні масової свідомості відбувається певне узагальнення і формування єдиних спрощених образів лікарів, педагогів, юристів і т. д. Крім того, соціально-професійна структура суспільства постійно перебуває в динаміці: «Світ професій мінливий і багатогранний; їх символічні кордони, охороняються традиціями і буквою інструкцій, поступово стираються або заново перекреслюються. Одні професії пішли у минуле, інші-лише зміцнюють свій статус, треті виявилися витісненими на узбіччя. Контури багатьох професій протягом тривалого періоду і під впливом різних факторів виявилися розмитими, а в ряді випадків це поєднується ще й з невисоким ступенем інтеграції та визнання суспільством з усіма витікаючими наслідками» [84, c. 26].

На іміджі професій позначаються і зміни соціуму, і зміни світу професій. Відбувається, як влучно визначив цю тенденцію, відомий соціолог З. Бауман, індивідуалізація суспільства. Відповідно зростає роль потреб індивіда в «оцінці потенційних можливостей суспільства», посилюється «постійний дисонанс між я хочу і я можу, перевищення бажань над наявними можливостями їх задоволення, стає провідним принципом соціалізації» [85, c. 85-86]. Одночасно в суспільстві ризику У. Бека професія починає втрачати свою властивість бути «спільним ідентифікаційним шаблоном, за допомогою якого ми оцінюємо людей, що нею володіють [85, c. 330], їх доходи, статус, можливі інтереси та соціальні контакти. За оцінкою У. Бека виникає «плюралізація робочих світів і форм праці» [86, c. 203], що серйозно впливає на професійну структуру, професійний вибір, адаптацію та самовизначення і, отже, на імідж професії.

Суб'єкти соціальної взаємодії своєю безпосередньою поведінкою і дією наповнюють свій образ і уявлення про свою позицію в соціальній структурі багато в чому не без допомоги сучасних засобів масової комунікації, які сприяють визнанню або невизнанню соціальних груп у суспільстві, сприяють набуттю певного символічного капіталу. Але при цьому світ професій включений в соціокультурний контекст будь-якого суспільства, і практично образ кожної професії починає набувати певні риси, що знаходять своє вираження у певних стійких конструктах, які наповнюються стереотипами і транслюються з покоління в покоління. Т. Б. Щепанська, аналізуючи соціокультурні підстави різних видів професійної діяльності, виділила риси подібності у вигляді стереотипів поведінки, знакових систем, загальних мотивів неформального дискурсу і схожі структури міжособистісної взаємодії [87, c. 53]. Соціокультурне середовище, як контекст життєдіяльності суспільства, не тільки фіксує по координатах простору і часу в кіно, мистецтві, живопису, літературних творах образи різних професій, але й сама є підставою для формування суб'єктивних уявлень про імідж професій в масовій свідомості.

Образи професій наповнюються певним змістом, який формується в процесі розуміння (intelligence) на соціальному рівні, тобто пристосування один одному дій різних індивідів у рамках соціального процесу. Зміст імпліцитно, якщо тільки не завжди експліцитно, передбачається у співвідношенні між різними фазами соціальної дії, до якого він посилає і з якого він розвивається. І його розвиток відбувається на людському еволюційному рівні в термінах символізації [88, c. 152]. Говорячи про символічну природу побудови образів професій або моделювання іміджу, ми отримуємо вихід від теоретичної концептуалізації до емпіричного дослідження, що дозволяє соціологічно заміряти і вивчити форму, структуру, канали передачі і соціокультурні умови їх формування.

Образи професій, виходячи з символічної природи, можуть бути позначені як перцептивні (смутні почуття), апперцептивні (чіткі концепти), існуючі у свідомості і психіці свого носія (індивіда, спільності), або укладатися в будь-яких культурних формах - мистецтві, кіно, живопису і т. д. Кінцева символічна тріада або образ буде комплексом, що включає в себе когнітивний, афективний і діяльнісний рівні.

Подібний підхід дозволяє реконструювати групові, в тому числі професійні символічні комплекси [89, c. 11]. Таким чином, на індивідуально-особистісному рівні образи професії будуть включені в процес вибору професії особистістю, професійного самовизначення і професійної ідентифікації в період навчання і безпосередньої професійної діяльності. Безпосередньо образ професії позначиться на бажанні чи небажанні молодих фахівців поповнювати професійні спільноти. Образи професії будуть впливати і на формування, розвиток або професіоналізацію окремих груп, визначаючи характер практик внутрішньої і зовнішньої взаємодії окремих професійних співтовариств.

Формування образів відбувається у кожного індивіда в процесі соціалізації. У дитячому, підлітковому і юнацькому віці вже формується, визначаючи уявлення людини і про різні професії, наділяючи їх певним змістом, суб'єктивне встановлення цілісної ідентичності особистості, в соціально-історичному контексті виходячи з навколишньої дійсності [90, c. 217]. Безумовно, основні уявлення про професійний поділ у суспільстві закладаються в первинних соціальних групах в сім'ї, найближчому оточенні. Базисні уявлення не про окремі професії, а про професійні поля закладають інститути освіти, представляючи основні наукові напрями і поверхневий огляд по виділенню спеціалізації різних видів трудової діяльності в суспільстві.

На індивідуально-особистісному рівні відбувається поетапне формування під впливом різних соціальних інститутів - образу тієї чи іншої професії. Вибираючи після закінчення середніх навчальних закладів подальший напрямок професійної освіти, молоді люди поступово починають наповнювати і конкретизувати свої особисті уявлення про майбутню сферу діяльності в процесі профнавчання.

Питання про вплив образу професії на формування майбутнього фахівця розглядається в роботах Л. Б. Шнайдер, В. О. Овсянникова, В. Д. Брагіної, В. О. Єрмолової, Л. Н. Рожиной, Д. В. Дьоміної, написаних за результатами психологічних досліджень. У них описується динаміка уявлень про професії, відображена на внутрішньо-особистісному рівні, в залежності від ступеня прилучення до неї конкретної людини, акцентується увага на важливості для молоді професійно значущих якостей особистості, виділяються особистісні вимоги до людини в залежності від обраної спеціальності [91].

Психологічна спрямованість досліджень, спрямована на аналіз формування образу професії, на мікрорівні загальногрупової взаємодії. У дослідженнях, присвячених вивченню саме групової взаємодії, з'являється ключова ідея розглядати професійне навчання, як спосіб входження в професійну групу, або професійне співтовариство.

Важливо відзначити, що в цій роботі особливо підкреслюється наявність динаміки в процесі формування образу професії у конкретного індивіда, важливість її відстеження в процесі професійного навчання.

В профіль образу будь-якої професії необхідно включати знання, вміння та навички, необхідні фахівцеві, обумовлені суспільним інтересом до діяльності конкретних професіоналів в певних соціально-економічних умовах, статусні характеристики професійної групи, елементи професійної культури, які справляють істотний вплив на формування способу і стилю життя професіоналів (див. табл. 1.2.1).

Процес формування образу професії на особистісному рівні детермінується, як соціальними факторами, так і особистісними, суб'єктивними. Об'єктивні і суб'єктивні фактори, що впливають на формування образу, формують інформаційно-насичене навколишнє середовище. У процесі навчання за фахом відбувається отримання великої кількості інформації, яку людина оцінює і надалі співвідносить із собою і вибраною професією, формуючи (змінюючи і доповнюючи) свої особисті уявлення.

Таблиця .1.2.1

Профіль образу професії

Соціально-економічні, політичні умови Суспільна зацікавленість Професійна група, професійне суспільство Образ професії Знання уміння навички Професійна компетентність Статусні характеристики Владний, Економічний і соціокультурний ресурс Професійна культура Професійно значимі цінності Норми професійної поведінки Професійне мислення Професійний сленг Система взаємовідносин в професійному спільноті Свідомість особистості Масова свідомість

Можна виділити ряд факторів, що забезпечують цей процес:

• інтереси індивіда, на які впливають, здібності, минулий досвід, уявлення про майбутню професію;

• індивідуальні особливості (риси характеру, темперамент, властивості нервової системи), стан здоров'я;

• рівень підготовки ( кругозір, світогляд, успішність);

• ряд соціальних факторів (місце проживання, професія і поради батьків, рекомендації вчителів, товаришів, засоби масової інформації...) [92].

Професійно-освітня підготовка, органічно включена в процес соціалізації особистості, здійснюється в постійній взаємодії з різноманітними зовнішніми і внутрішніми факторами. Серед особистісних внутрішніх факторів, що роблять вплив, особливо вдало, з моєї точки зору, виділяють професійну самосвідомість, її формування і розвиток системи професійно-значущих цінностей особистості [93, c. 16]. Образ професії формується у свідомості і реалізується, як у процесі здобуття теоретичних знань, так і через діяльну активність людини. Таким чином, в процесі навчання і практичної діяльності процес формування образу певної (обраної людиною) професії починає розумітися з рядом соціально-психологічних процесів (усвідомлення, осмислення, оцінка і поведінка).

Відбувається усвідомлення особистістю своїх індивідуальних внутрішніх властивостей і особливостей, потім - усвідомлення професійно-значущих властивостей, здібностей, можливостей та інтересів. За допомогою включення певних оціночних механізмів протікає процес осмислення відношення людини до конкретної професії. Наступає стан, що сприяє втіленню своїх професійних планів у вигляді певної програми дій. Процесуальність досліджуваного феномену відображено на табл. 1.2.2

Таблиця 1.2.2