- •2. Классификация музеев по профилю и типам.
- •3. Понятие «музей». Музейный фонд Украины.
- •4. Понятие «коллекция».
- •8. Задачи консервации музейных предметов.
- •9. Задачи реставрации музейных предметов.
- •7. Фондовая работа музеев.
- •5. Історія музейної справи в Україні.
- •10. Научная работа в музеях.
- •11. Научный паспорт музейного предмета.
- •13. Световой режим.
- •12. Температурно-влажностный режим музейных помещений.
- •6. Собирательская работа музеев.
- •15. Главные законы создания экспозиции.
5. Історія музейної справи в Україні.
На території України музейні справи сягають IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення.
Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали тоді не лише князі, а й бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі - центри тогочасної культури й освіти. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.
Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. Окрім книг, у Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. В часи лихоліть (воєн, ворожих навал) ці збірки загинули, і ми знаємо про них лише з коротких згадок у літописах.
Перші наукові музеї в Україні виникли на початку XIX ст. На півдні було створено ряд археологічних музеїв. Першим у 1806 р. був створений Миколаївський музей - на основі збірки випадкових знахідок античних пам'яток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше були передані іншим музеям.
В 1811 р. створено Феодосійський (приватний) музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив художник І.К.Айвазовський. 1825 р. відкрито Одеський музей старожитностей. Музей мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких пам'яток.
В місті Артемівську на Донеччині існує Музей солі. Тут зібрані зразки солі з усіх кутків земної кулі.
У 1826 р. відкрито Керченський музей старожитностей. У ньому було зібрано колекції різноманітних пам'яток зі столиці Боспорського царства – Пантікапея. В 1807 р. відкрито ряд музеїв при Харківському університеті - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. Музеї при Київському університеті було створено в 1834- 1837 pp. завдяки його першому ректорові М.Максимовичу.
Багаті колекції мав Нумізматичний музей Київського університету. Сюди надходили цінні знахідки зі скарбів, розкопаних у Києві та на його околицях. На 1865 р. збірка музею нараховувала понад 27 тис. експонатів. Серед них були унікальні злотники і срібляники київських князів, гривні, арабські дирхеми, а також античні, візантійські, західноєвропейські й російські монети.
Наприкінці XIX ст. з ініціативи Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва створюється Міський музей у Києві. В його створенні взяли участь відомі вчені: археолог В.Хвойка, історик М.Біляшівський (він понад 20 років був директором музею), Б.Ханенко - колекціонер і меценат. Музей мав багаті етнографічні колекції, зібрані М.Біляшівським та Д.Щербаківським. М.Терещенко, О.Бобринський, Б.Ханенко передали музеєві різноманітні історичні й художні колекції.
Одночасно з Київським діяв Чернігівський музей, який виник наприкінці XIX ст. на базі особистого музею відомого колекціонера В.Тарновського і міського музею Архівної комісії. У 1896 р. В.Тарновський запропонував передати в дар Чернігівському земству свою колекцію. В 1902 р. було відкрито загальнодоступний Чернігівський музей українських старожитностей. У 1991 р. музею присвоєно ім'я В.Тарновського. У 1909 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-ліття Чернігова обидва музеї міста було об'єднано в один, історичний.
Розвиткові музейної справи в Україні великою мірою сприяла діяльність передових учених, ентузіастів, наукових і мистецьких товариств. Так, за клопотанням міського наукового товариства було відкрито історичний музей у Катеринославі, в якому зберігалися археологічні матеріали з розкопок на Катеринославщині. Велика заслуга в організації цього музею і поповненні його збірок належить видатному вченому-історикові Д.Яворницькому, який, бувши професором Московського університету, переїхав з Москви до Катеринослава й присвятив музеєві все своє життя. В музеї зберігалися знахідки з Райковецького городища ХІ-ХІІ ст. Унікальною була зібрана Д.Яворницьким колекція пам'яток з історії запорозького козацтва (75 тис. одиниць), експозиція музею поділялася на 9 відділів: доісторичний, скіфський, грецький, тюркський, запорізький, церковний, етнографічний, природничий, археологічний.
Наприкінці XIX - початку XX ст. в Україні відкривається ряд музеїв.
Завдяки ініціативі окремих ентузіастів було створено кілька музеїв у повітових містах і навіть селах.
На західноукраїнських землях великим музейним центром було місто Львів.
Після революції 1917 р. музеї були оголошені власністю народу й націоналізовані. В 20-30-ті роки мережа музейних установ в Україні значно зросла. Були відкриті нові краєзнавчі музеї. В роки Великої Вітчизняної війни багато музеїв було пограбовано. Велику кількість цінних експонатів було вивезено до Німеччини. В післявоєнні роки було відбудовано зруйновані музеї, частково повернено вивезені колекції.
У другій половині 60-х років була прийнята урядова постанова "Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорозького козацтва", та "Державна програма увічнення сторінок історії українського козацтва".
В 90-ті роки минулого століття кількість музеїв зменшилася.
Музейна справа в Україні, що має тривалу історію та істотний доробок, розвивалася завдяки ґрунтовності музеєзнавства як наукової галузі, започаткованої працями М.Біляшівського та І.Свенцицького.