3.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція):

Назва попередніх дисциплін	Отримані навики
Анатомія, гістологія	Анатомічні та гістологічні особливості центральної та вегетативної нервової системи.
Нормальна та патологічна фізіологія	Особливості вегетативних реакцій в організмі дітей з порушеннями вегетативної нервової системи.
Біохімія	Дати клінічну оцінку змінам біохімічних показників крові у дітей з вегетативними дисфункціями.
Пропедевтика дитячих хвороб	Характерні скарги, клінічні синдроми у дітей з вегетативними дисфункціями. Вміння зібрати анамнез, виявити особливі скарги, провести клінічне обстеження дітей з порушеннями вегетативного гомеостазу.
Фармакологія	Володіти знаннями про основні групи лікарських препаратів, що застосовуються при лікуванні вегетативних порушень.
Соціальна медицина та організація охорони здоров’я	Використовувати знання про структуру надання медико-санітарної допомоги дитячому населенню для належного використання ресурсів системи охорони здоров’я в плані профілактики та лікування.
Внутрішньопредметна інтеграція	Дати клінічну оцінку змінам показників загальноклінічного, біохімічного та імунологічного дослідження сироватки крові, інтерпретувати дані інструментальних методів обстеження.

Контрольні питання:

1. Сучасні погляди на етіологію і патогенез вегетативних дисфункцій у дітей.

2. Класифікація (клінічна та клініко-патогенетична) вегетативних дисфункцій у дітей.

3. Основні клінічні синдроми вегетативних дисфункцій у дітей.

4. Диференціальна діагностика вегетативних дисфункцій у дітей.

5. Лабораторно-інструментальна діагностика вегетативних дисфункцій у дітей.

6. Сучасні підходи до лікування вегетативних дисфункцій у дітей.

7. Принципи диспансерного спостереження за хворими з вегетативними дисфункціями.

4. Організація змісту навчального матерілу

1. Наказ МОЗ України №362 від 19.07.2005 «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування кардіоревматологічних хвороб у дітей».

Зміст теми Вегетативні дисфункції (вд)

Шифр G.90.9

Розвиток функціональної неврології, сучасний підхід до вегетативних дисфункцій як до психовегетативних, які набули широкого розвитку в працях А.М.Вейна (1981,1991,2000), дозволили розгорнути дискусію навколо термінів «вегето-судинна дистонія», «нейроциркуляторна дистонія», «астено-невротичний синдром», «синдром вегетативної дистонії», Проти терміна нейроциркуляторна дистонія висуваються такі аргументи: клініцисти, визначаючи такий діагноз, звичайно знаходять у ньому нозологію, а не синдром, тому припиняються пошуки етіологічних факторів, не враховуються порушення, що розвиваються в інших системах (респіраторній, гастроентеральній та ін.). Найбільш виправданим і вдалим є термін «вегетативні дисфункції», прийнятий Міжнародною статистичною класифікацією хвороб (МК-10, Женева,1995), відповідно до якої ці порушення виділені в самостійну нозологічну форму.

Вегетативна дисфункція – це захворювання, що проявляється порушенням вегетативної регуляції внутрішніх органів і систем, пов'язаних з поломкою надсегментарних і сегментарних структур центральної й вегетативної нервових систем. Захворювання поєднує три головних синдроми: психовегетативний, вегетосудинно-трофічний і синдром прогресуючої вегетативної недостатності.

Вегетативний відділ нервової системи є головним регулятором інтегративних реакцій організму, що забезпечує функціональний зв'язок систем і органів, збереження метаболічних процесів, взаємодію з навколишнім середовищем. Основна кількість неінфекційних захворювань у дітей має функціональну природу, тобто в основі їхній лежить зміна нейрогуморальної регуляції на тлі вегетативних порушень. Саме в педіатрії, як ні в якій іншій спеціальності, чимало первинних неврологічних відхилень перебігають під маскою соматичної патології. Необхідність вивчення вегетативних дисфункцій у дітей визначена розвитком, як у нас, так і за кордоном, психосоматичного напрямку в медицині. Більшість психосоматичних захворювань (ІХС, ГХ, виразкова хвороба та ін.) починаються в дитячому віці. Важливою особливістю дитячого організму є генералізований характер відповіді на локальне подразнення. Це є ще одним доказом обґрунтованості використання терміну «вегетативні дисфункції» в педіатрії.

Етіологія

Спадково-конституційна схильність, несприятливий перебіг вагітності й пологів слід вважати одним з основних факторів, які призводять до вегетативних дисфункцій. Пологова травма та гіпоксія формують нестабільність шийного відділу хребта, порушуючи гемодинаміку в системі судин вертебро-базилярного басейну. Під впливом несприятливих факторів у дітей може сформуватися гіпоталамічна недостатність.

У генезі вегетативних порушень надається велике значення персистуючій вірусній інфекції, дезадаптуючим факторам зовнішнього середовища, які включають несприятливі соціальне-екологічні, кліматичні, сімейно-побутові умови. Спосіб життя родини впливає на стан здоров'я дитини, тому до групи факторів, що сприяють розвитку вегетативних порушень, доцільна включити неправильний стиль виховання: «гіперопіка», «гіпоопіка», «знехтуваність», що призводять до виникнення поведінкових порушень, деформації особистості. Транзиторні ендокринні зрушення в перед- та пубертатному періоді у дітей, гетерохронність розвитку функціональних систем, індивідуально-типологічні особливості, різні темпи біологічного дозрівання на тлі інтенсифікаційних навчальних програм у сучасних інноваційних школах, погіршення екологічної обстановки, зростання соціальної напруженості призводять до дисфункції систем адаптивного регулювання,

Патогенез

Універсальним нейрофізіологічним механізмом патогенезу вегетативних дисфункцій є порушення ієрархічної співпідпорядкованості інтегративних церебральних систем, насамперед лімбіко-ретикулярного комплексу. Цей процес супроводжується розладами нейро-гормонально-метаболічної регуляції на тканинному, клітинному й мембранному рівнях. Порушення ерго- й трофотропної рівноваги супроводжується гормональним дисбалансом у системі медіаторної ланки та в секреції ряду біологічно активних речовин (поліпептидів, простагландинів), зміною процесів перекисного окислення ліпідів з перевагою холестеринових фракцій і зниженням кількості сумарних фосфоліпідів. Збільшується дисрегуляція системи агрегатного стану крові, що супроводжується спазмом мікросудин, порушенням функції ендотелію, агрегацією, адгезією формених елементів крові, наростанням гіпоксії в органах-мішенях.

Клініка

Клінічні прояви вегетативних порушень захоплюють одночасно кілька систем, але при цьому вони мають неоднакову вираженість. Недооцінка цього факту, як правило, призводить до неадекватної терапії, тому пропонується класифікація, яка базується на клінічних особливостях захворювання й головних патогенетичних механізмах, що затверджена на X з’їзді педіатрів України(1999).