7. Витоки соціологічної думки в Україні (кінець XIX — початок XX ст.)

Соціологічна наука в Україні вбирає думки, теоретичні узагальнен­ня та ідеї багатьох мислителів минулого, котрих можна зарахувати до зачинателів вітчизняної «протосоціології». Серед них М. Драгоманов, 0. Потебня, І. Франко, М. Туган-Баранівський та ін. Вони у соціально-філософських розвідках, антропологічних, культурологічних та історич­них дослідженнях торували шлях соціологічній думці в Україні, займали помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі. Тобто розвиток соціологічної думки в Україні став сплавом двох тенденцій, що визначали особливість її формування, сплавом універсального і національного.

Універсальне, загальнонаукове виявилось у поширенні, аналізі і розвитку передових на ті часи соціологічних теорій, методів дослід­ження, ідей. Національною ж особливістю розвитку соціології на терені України було її тісне сплетіння з соціально-політичним життям, націо­нально-визвольним рухом, поєднання з творчою спадщиною визнач­них представників наукової і громадської діяльності. Це визначало як загальнонаукові, наднаціональні риси доробку українських мисли­телів, так і певну специфічність їхніх підходів до вивчення соціальної реальності та використання соціологічних знань.

Незалежно від особистої національної приналежності (серед пер­ших соціологів України ми знайдемо росіян, поляків, євреїв, німців) та країн, де вони вчилися й працювали (Німеччина, Чехословаччина, Росія, Болгарія), а саме у діаспорі переважно продовжувала розвива­тися українська соціологія пожовтневого періоду, — усі вони пред­ставляють нашу вітчизняну соціологію, її досягнення, особливості, історично зумовлені риси й тенденції розвитку, що утворили певну складову світової соціологічної думки.

Мислитель і суспільний діяч Михайло Драгоманов (1841—1895) є найпомітнішою постаттю в українській «протосоціології». Він серед перших вніс у наукові кола України соціологічне бачення, принципи й поняття нової дисципліни, ознайомивши з соціологією студентство Київського університету. Характерною ознакою його " наукової діяльності був прогресивний європеїзм, активне просвітництво і популяризаторство передових на той час поглядів та теорій західноєвропейських мислителів, у тому числі фундаторів соціології — О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін.

У сфері інтересів М. Драгоманова як соціального дослідника були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, полі­тика — все, що тепер обіймається політичною соціологією. Соціоло­гія розумілась ним як універсальна і точна наука про суспільство, що синтезує всі галузі суспільствознавства. Тобто М. Драгоманов йшов у руслі класичної європейської традиції, яку він репрезентував, зокрема позитивізму. Водночас він пропонував власні оцінки й ідеї в царині соціального пізнання, критикував слабкості органіцистських теорій, наголошував на важливості історико-соціологічних чинників у фак­тологічному аналізі.

Лідером інституалізованої соціології в Україні є М. С. Грушевський {1866—1934). Водночас він відомий як історик світового масштабу, етнолог, фольклорист, видатний політичний діяч. Головна соціоло­гічна праця вченого «Початки громадянства (генетична соціологія)» була присвячена центральній проблемі тогочасної соціології — ви­світлювала причини й фактори створення соціальності, виникнення і існування людського суспільства. Отже, теоретично осмислювалися фундаментальні соціокультурні зрушення і переломи у розвитку людс­тва, форми людської життєдіяльності, що виразно проявилися у процесі індустріалізації західноєвропейських країн.