2.3.Дослідження сечі

Сечовиділення — це періодичне виведення сечі з сечового міху­ра. При його дослідженні звертають увагу на позу тварини, силу й характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення, його часто­ту, добову кількість сечі. Показники сечовиділення у здорових тва­рин залежать від їх виду, статі, фізіологічного стану, виду корму, температури зовнішнього середовища.

Поза тварин при сечовиділенні не змінюється у бугаїв, баранів, козлів. Корови вигинають спину, розставляють тазові кінцівки і піднімають хвіст.

Сеча — кінцевий продукт обміну речовин. Рекомендується дослі­джувати сечу у тварин хворих та контрольної групи при проведенні диспансеризації, а також встановленні діагнозу, вивченні глиби­ни патології, прогнозуванні хвороби, контролюванні ефективності лікувальних заходів. З цією метою проводять фізичне, хімічне, мікроскопічне, а при необхідності — бактеріологічне дослідження сечі.

Одержання та зберігання сечі.  Сечу одержують при природному сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем у самців препуцію, у самок шкіри нижче соромітних губ. У великих тварин застосовують, крім того, масаж сечового міхура через пря­му кишку, а у дрібних — через черевну стінку. При хворобах ста­тевих органів, а також для бактеріологічних досліджень сечу одер­жують із сечового міхура катетером (протипоказанням для катете­ризації є гнійне запалення сечовивідного каналу).

Для аналізів беруть близько 200 мл сечі, краще вранці. Одер­жання проб натще важливе тому, що за ніч нагромаджуються продукти метаболізму, які менше пов'язані з годівлею та іншими зовнішніми факторами. При необхідності збирають і досліджують сечу протягом доби чи іншого проміжку часу. Тоді її збирають у сечоприймальники, які кріплять до тварин.

Якщо неможливо дослідити сечу після взяття, то її збе­рігають закритою протягом 1,5 год у холодильнику або термосі із льодом. Використання консервуючих речовин небажане, але воно допускається, якщо необхідно транспортувати сечу із госпо­дарств у лабораторію. Із консервантів використовують: тимол (один кристалик на 100—150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню сечі), хлороформ (1—2 краплі на 200 мл сечі), 40%-ний формальдегід (дві краплі на 25 мл сечі). Сечу для бак­теріологічних досліджень не консервують. При використанні кон­сервуючих речовин слід враховувати, що хлороформ розчиняє жири і утруднює визначення вмісту цукру, тимол і формальде­гід— білка. Зберігання сечі тривалий час при кімнатній темпера­турі призводить до розвитку в пробах мікрофлори, грибів, що змінює рН, руйнує лейкоцити та циліндри. При необхідності сечу можна зберігати замороженою.

Сечу збирають в чистий сухий посуд. Зберігають до тестування не більше 11-12 год у холодильнику. При дослідженні уробіліногену сечу захищають від сонячного світла, аналіз доцільно виконувати протягом 30 хв після відбору зразка сечі.

Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, біліру­біну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існує ряд методів для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізів сечі. Використання універсальних індикатор­них смужок дає змогу досліджувати хімічні показники безпосеред­ньо в господарствах.

Визначення білка. Сеча здорових тварин містить дуже малу кількість білка, яку не можна визначити навіть досить чутливими пробами з 20%-ним розчином сульфосаліцилової кислоти і 50%-ним розчином азотної кислоти, за допомогою яких виявляють білок у кількостях відповідно 0,015 і 0,033 г/л.

Крім них, часто застосовують пробу з кип'ятінням, а в остан­ній час — універсальні індикаторні смужки. Кількісне визначення білка в сечі проводять лише після позитивних результатів якісних проб, використовуючи для цього колориметричний метод з сульфосаліциловою кислотою або Робертса-Стольникова, який ґрунтується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на межі її з сечею з'являється між 2,5 і 3 хв при наявності 0,033 г/л білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі біль­ше 0,033 г/л і тому сечу розбавляють доти, поки кільце не буде утворюватися у зазначений термін. Кількість білка в сечі можна визначити також індикаторними смужками.

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона спостерігається у новонароджених тварин протягом перших десяти днів життя, у корів в останній тиждень перед отеленням, при тривалому концентратному типі годівлі, після сильного м'язового навантаження, переохолодження, перегрівання. Часто така протеїнурія виникає у тварин, перехворі­лих інфекційними захворюваннями.

Визначення крові і кров'яних пігментів. У сечі знаходять кров і кров'яні пігменти (гемоглобін, метгемоглобін, гемосидерин, сульфгемоглобін), а також м'язовий білок — міоглобін. В сечі здорових тварин можна знайти лише поодинокі еритроцити мікро­скопією осаду. Наявність крові в сечі називають гематурією. Візу­ально домішок крові в пробі сечі (макрогематурію) можна вста­новити при вмісті 25 тис. еритроцитів у 1 мкл. Сеча набуває чер­воного кольору і утворюється осад згустку крові. Якщо кров не викликає зміни кольору сечі, а встановлюють її наявність лише за допомогою хімічних реакцій чи мікроскопії осаду, то мова йде про мікрогематурію. Якісне визначення крові та її пігментів проводять за допомогою бензидинової проби й реакції з гваяковим на­стоєм. Індикаторними смужками також можна кількісно визначи­ти кров і її пігменти в сечі, а точно концентрацію гемоглобіну ви­значають гемоглобінціанидним або колориметричним (за Салі) методами.

У загальному аналізі сечі при пневмонії може визначатися протеїнурія, рідше мікрогематурія. [2,7,8,14]